 Мета і завдання, які стоять перед школою для дітей з вадами слуху, єдині з метою і завданнями, які стоять перед масовою школою. Загальноосвітня школа покликана виховувати всебічно розвинену людину, майбутнього члена нашого суспільства.
Але в зв'язку з тим, що школа для дітей з вадами слуху призначена для особливого контингенту учнів - глухих, слабочуючих, пізнооглухлих і позбавлених мови, вона має специфічні завдання, головне з яких - формування в учнів словесної мови.
Враховуючи важливу роль усної мови як засобу спілкування, слід зважати на те, що перше головне завдання навчання глухих, слабочуючих і пізнооглухлих вимови полягає у забезпеченні виразності їхньої усної мови. Друге завдання пов'язане з розвитком мови як засобу мислення, як бази для оволодіння мовою і полягає у тому, щоб домогтися максимальної її членороздільності.
Активність учнів - це запорука ефективного навчання як процесу. Формування у дітей з вадами слуху вимови пов'язане з великими труднощами. Ця обставина, а також тривалий час, потрібний для формування певних умінь, віддаленість часу, коли учні зможуть скористатися результатами своїх зусиль, не сприяє пробудженню у дітей активності процесу навчання вимови. Звідси виникає необхідність виховання в учнів позитивного ставлення до навчання, до роботи над вимовою.Треба привчити учнів сміливо вступати в усномовний контакт з чуючими, здійснювати постійний контроль над своєю вимовою. Без такого самоконтролю, без постійного і вимогливого контролю до вимови учнів з боку вчителів і батьків набуті мовні вміння часто не реалізуються і поступово втрачаються ними. Самоконтроль - одна з важливих психологічних властивостей людини, що виявляється в її здатності самостійно стежити за власними діями, вчинками, співвідносити їх з вимогами певних норм, правил. Уже це найзагальніше визначення сутності самоконтролю свідчить про його безпосереднє відношення до самосвідомості - вищого рівня свідомості особистості.
Здійснення самоконтролю можливе за певних умов, зокрема за наявності у людини взірців, з якими вона зіставляє свої дії, вчинки, їх можливі чи фактичні результати.
Якщо в різних видах предметної діяльності взірець може виявитись в матеріальній формі, то в поведінці, навчанні вимови вони не конкретні, не матеріальні, виступають у формі певних правил, моральних норм, словесних вимог тощо. Це певною мірою ускладнює самоконтроль поведінки, навчання вимові. Проте основна трудність контролювання власної поведінки, власної мови зумовлюється не стільки "незручністю” абсолютних еталонів, скільки тим, що самі результати поведінки у дітей з вадами слуху і результати мови нерідко ніби зникають безслідно, або у всякому разі не фіксуються предметно.
Так, результатом нашого, скажімо, недоречного вислову чи жарту може бути зовні непомітна поява неприємних емоцій у іншої людини.
У зв'язку з цим важливе значення для здійснення самоконтролю, особливо коли йдеться про початкові етапи засвоєння певних норм і правил, має використання різних зовнішніх засобів фіксації дій і вчинків.
Здатність до самоконтролю настільки важлива й потрібна для успішного психологічного розвитку людської особистості в цілому, що ми не можемо вичікувати, поки вона з'явиться в дитини сама по собі, стихійно. Навички самоконтролю і потреби в ньому в дітей слід формувати цілеспрямовано. Педагог, який прагне, щоб дитина успішно оволоділа нормами поведінки, добре розвивалась в інтелектуальному відношенні, неодмінно дбатиме про формування в неї самоконтролю з раннього віку.
Найголовнішою умовою виховання самоконтролю як психологічного процесу у маленької дитини є вичленування його як спеціальної дії. Здійснення учнями самоконтролю тісно пов'язане з використанням наочних засобів фіксації актів поведінки, які підлягають контролю. У цьому ми знаходимо ще одне підтвердження визнаної в психологічній науці ідеї про опосередкованість психічних процесів у людини.
Виділяють такі важливі фактори й умови, які ефективно впливають на підвищення рівня самоконтролю учнів, а саме:
-чітке знання дітьми правил і вміння додержуватися їх, тобто активне оволодіння правилами як зразками, що є неодмінною умовою здійснення самоконтролю;
-настанова на самоконтроль і вичленування самоконтролю як спеціальної дії;
-використання оцінки педагога як важливого педагогічного засобу активізації самоконтролю;
-залучення дітей до процесу само- та взаємооцінювання;
-забезпечення учнів відповідними засобами зовнішньої матеріальної фіксації контрольованих актів поведінки.
Серед умов, які сприяють формуванню в учнів потреби в самоконтролі й розширенню на цій основі мотиваційної сфери свідомого оволодіння школярами правил поведінки, важлива роль належить вимогам педагога. Вимога педагога, як відомо, - визначальний фактор, що зумовлює характер усього навчально-виховного процесу. І чим молодший вік учнів, тим помітніший вплив вимог педагога на формування особистості дітей.
Найбільш загальна умова ефективного формування в учнів самоконтролю - забезпечення кожній дитині такої позиції в колективі ровесників, яка дає їй можливість виступати як у ролі об'єкта, так і у ролі суб'єкта діяльності і поведінки.
Ось чому педагог повинен уже з першого дня перебування дитини в школі залучати її до участі в постановці найпростіших вимог і контролю їх виконання.
Формування самоконтролю як психологічного процесу в молодшому шкільному віці не завершується. Це лише початок складного психологічного процесу і, до того ж, тривалого. Проте саме тут закладаються основи розвитку багатогранних і досконалих форм моральної саморегуляції особистості - успішного шляху до гарної поведінки і навчання дітей з вадами слуху.
Другим і не менш важливим шляхом до удосконалення навчання дітей з вадами слуху є розуміння ними прочитаного.
Для поліпшення навчання дітей з вадами слуху хотілося б мати програми розвитку слухового сприймання, підручники для слабочуючих.
Важливе місце в удосконаленні навчання дітей з вадами слуху займає соціально-психологічна служба школи (соціальний педагог, практичний психолог), яка в даний момент в нашій школі відсутня.
З метою економії коштів заробітної плати райвно дав згоду на скорочення посади вчителя-дефектолога (з виконанням обов'язків інструктора слухового кабінету). З 1997 року до цього часу не проводиться аудіометричне обстеження слуху учнів.
Дуже важливою є проблема післядипломної освіти дефектологів (директорів, завучів, вчителів, вихователів). З 1993 року це питання вирішується формально. Всі працівники нашої школи підвищують фаховий рівень в Черкаському обласному управлінні післядипломної ос¬віти, де майже не врахована специфіка роботи в школі для дітей з вадами слуху.
Бабіченко В.А., вчитель індивідуальної роботи над вимовою та розвитком слухового сприймання Корсунь-Шевченківської спецшколи-інтернату для слабочуючих та пізнооглухлих дітей (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)
|
