 Проблема входження глухих в соціальне середовище відноситься до найстаріших соціально-педагогічних проблем. Вона особливо актуалізувалася з виникненням спеціально організованого навчання і виховання глухих дітей. Щоб вирішити цю проблему, глухих дітей і стали навчати звукової словесної мови, яка є основним загальнолюдським засобом спілкування. Водночас виникла і проблема співіснування в умовах спеціальної школи цього засобу спілкування з міміко-жестикуляційною мовою глухих, яка є природною їх мовою. Спеціальні школи намагалися знайти шляхи вирішення проблеми включення глухих осіб в соціальне середовище. Як практичне завдання така проблема постала ще на початку XIX століття. Вперше вона була поставлена в Англії в 1819 році.
В 1825 році ця ж ідея щодо інтеграції глухих в колектив чуючих була описана в роботі Даніеля. і, нарешті, в 1829 році відомий німецький сурдопедагог Гразер дав найбільш обгрунтовану теорію спільного навчання глухих і нормально чуючих людей. Тоді ж, в Прусії, міністерським наказом від 14 травня 1828 року при багатьох семінаріях, які готували вчителів для початкової школи, були організовані невеличкі школи для глухонімих, на 20-30 дітей. Ці школи організовувались як база для тих семінаристів, що готувалися стати вчителями початкових класів масової школи, щоб вони знали особливості глухонімих дітей і, хоч би в загальних рисах, специфіку їх навчання і виховання. Передбачалося окремих глухонімих включати у клас чуючих розмовляючих дітей, щоб там здійснювалося їх навчання. Фрідріх Мориц Гіль - німецький сурдопедагог - такою школою керував близько ЗО років і чимало зробив у цьому плані, але з часом ідеї Гразера були забуті, вони не прижились.
Усередині XIX століття знову оживає ця ідея у Франції. Ініціатором її тут був головний лікар Паризького національного інституту глухонімих Бланше, який організував навчання окремих глухонімих дітей у народних школах. Вперше він організував таке навчання в 1836 році. Далі ця справа поширювалася. І вже в 1847 році Бланше писав, що вони зуміли організувати індивідуальне навчання глухих разом з чуючими в 10 школах. Здавалося, досвід розвивається, поширюється, в кінцевому рахунку міністр внутрішніх справ у 1859 році звернувся з спеціальним циркуляром до усіх генеральних рад, в якому дав позитивну оцінку досвіду Бланше і рекомендував використовувати цей досвід. Причому цей циркуляр був досить широкий. Він на декількох сторінках давав характеристику експерименту Бланше у тих 10-ти школах, де навчались окремі глухі. І, здавалось, що справа йде впевнено, надійно. В цей час Паризький інститут глухонімих відвідав, але не просто відвідав, директор Петербурзького училища глухонімих Я.Т.Спешнєв. Він детально вивчав досвід Бланше і повністю схвалював його. Повернувшись з відрядження, він опублікував звіт у вигляді книжки на 100 сторінок. Але сам Я.Т. Спешнєв через півроку після відрядження помер (на 45-му році життя) і не встиг реалізувати його в Росії.
З часом навчання глухих в народних училищах, не одержавши свого розвитку, припинилось, але сама ідея не зникла. Вона продовжувала існувати і пізніше. Так, директор Петербурзького училища глухонімих на початку XX століття, відомий сурдопедагог П.Д.Єнько у 1903 і в 1910 роках на Всеросійських з'їздах сурдопедагогів знову піднімав питання про навчання глухонімих в народних училищах разом з чуючими. Ця ідея була піднята і у радянській школі, коли в 1930 році був прийнятий закон про запровадження загального обов'язкового початкового навчання в Україні. Щоб прискорити реалізацію цього закону щодо глухонімих, було прийняте рішення створювати окремі класи для глухонімих при масових школах. В Україні в 1930 році при 4-х школах такі класи були організовані, але вони проіснували лише рік-два і припинили своє існування. Вони були приєднані або до шкіл глухих, або просто розпались.
Ця ідея стає актуальною і в наш час. По суті, на всіх міжнародних конгресах сурдопедагогів і Всесвітньої Федерації глухих ставиться питання про навчання глухонімих в народних школах разом з чуючими і розмовляючими. У більшості країн світу зараз є досить розгорнуте індивідуально-групове навчання глухонімих з чуючими. Воно поширене в США, Англії, Канаді, Японії та інших країнах світу. В цих державах є і спеціальні школи для глухих дітей. Але значна кількість дітей йде на навчання в масові школи.
Проблема інтеграції глухих, безперечно, важлива і актуальна і не зникне ніколи. Треба лише шукати розумні шляхи її реалізації. І 20, і З0 років тому у нас в Києві були непоодинокі випадки, коли глухонімі діти навчалися в масових школах і закінчували їх навіть з золотими медалями, а потім успішно працювали. Інша справа, як організувати цю роботу так, щоб вона справді дала позитивні результати. Нині проводиться відповідна експериментальна робота.
Ярмаченко М.Д., академік АПН України (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)
|
