На сьогодні система освіти в нашій державі унормована законодавчо. Йдеться про такі документи як Закон України “Про освіту”, Закон України “Про загальну середню освіту”, програму “Освіта (Україна XXI століття)”, програму “Діти України” і т.д.
Основні положення офіційних державних документів у галузі освіти безпосередньо стосуються освіти осіб з особливостями психофізичного розвитку, і зокрема, освіти осіб з порушеннями слуху.
Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей посилило увагу громадськості до проблем дітей-інвалідів, дітей з особливостями психофізичного розвитку, викликало необхідність створення найсприятливіших умов їхньої інтеграції в систему сучасних суспільних відносин. Незважаючи на тимчасові кризові явища в суспільному і духовному розвитку, в Україні вживається всіх необхідних заходів не тільки для того, щоб зберегти набутий досвід спеціальної освіти, але й примножити його, виробити сучасні технології корекційно-компенсаторної роботи із зазначеною категорією дітей.
У нашій державі створено чітку диференційовану систему спеціальних навчально-виховних закладів (включаючи дошкільні й середні спеціальні), в яких глухі і слабочуючі діти, дотримуючись принципу неперервності, здобувають відповідний освітній рівень і певний рівень професійно-трудової підготовки.
Не вдаючись до глибокого аналізу, спробуємо коротко охарактеризувати ті позитиви, котрі у нас є в плані підготовки нечуючих до самостійної трудової діяльності, а відтак - до життя в цілому, і ті проблеми, які ще потрібно розв'язувати. Перш за все, до позитивів треба віднести те, що в нашій державі, в принципі, існує система спеціальних навчальних закладів і широка мережа груп при масових навчальних закладах для осіб з порушеннями слуху, що надає можливість і створює умови глухим і слабочуючим для реалізації їхнього права на вибір типу навчального закладу та змісту і форми освіти.
По-друге, це дозволяє охопити переважну більшість дітей з порушеннями слуху дошкільного і шкільного віку навчанням, що, в свою чергу, забезпечує останнім той чи інший рівень підготовленості до самостійного трудового життя. Це дуже важливо, оскільки значна частина глухих та слабочуючих юнаків і дівчат вдало адаптується, знаходить своє місце в дорослому житті, досягаючи при цьому значних успіхів у всіх видах трудової діяльності.
Водночас у справі підготовки учнів з порушеннями слуху до самостійної трудової діяльності існує ціла низка проблем, які потребують свого нагального вирішення.
Взяти хоча б шкільну професійно-трудову підготовку. Вона потребує суттєвого удосконалення. І річ не тільки і не стільки в удосконаленні методики роботи чи якості викладання, а йдеться про її реорганізацію, оновлення змісту, зміну профілів підготовки. Адже до цього часу в більшості шкіл-інтернатів така підготовка проводиться за 2-3 профілями (слюсар, столяр, швачка), що в більшості випадків не задовольняє ні потреби суспільства, ні самих випускників. Саме тому (і це підтверджують спеціально проведені дослідження) значна частина юнаків і дівчат з порушеннями слуху після випуску змінюють профілі здобутої трудової підготовки, що, безумовно, призводить до марнування часу, матеріальних і моральних збитків.
Зараз в окремих школах-інтернатах для глухих та слабочуючих дітей відбуваються зміни на краще (школа-інтернат для глухих №6 м.Києва, школа-інтернат для глухих №101 м.Львова, школа-інтернат для слабочуючих №18 м.Києва та ін.). У деяких інших навчальних закладах власними силами та за співпраці з ПТУ започатковано підготовку учнів за новими, сучасними профілями (оператор ЕОМ, муляр, кондитер та ін.), при цьому значна частина нечуючих учнів здобуває повну загальну середню освіту.
Чимало зусиль у цьому плані докладається в Одеській (директор - В.М.Малій) та Харківській (директор - Н.І.Середенко) школах для глухих, Підкамінській школі для слабочуючих (директор - Б.І.Українець), які є експериментальними майданчиками Інституту спеціальної педагогіки АПН України.
У цих навчальних закладах на основі диференційованого підходу розпочато різноступеневу освітню і поглиблену професійну підготовку, в тому числі за різноплановими сучасними профілями.
Водночас потребує удосконалення система підготовки учнів з порушеннями слуху до трудової діяльності, і, в першу чергу, необхідним є збільшення кількості груп для нечуючих при масових ПТУ і середніх спеціальних навчальних закладах, оскільки, як свідчить практика, наявної мережі явно недостатньо. Особливо це стосується тих міст і містечок, де особи з порушеннями слуху практично не мають вибору для продовження освіти і здобуття бажаної професії.
Викликає занепокоєння доля нечуючих учнів, які мають суміжні порушення (так звані допоміжні класи). Адже ці юнаки і дівчата закінчують школу, як правило, в 15 років, маючи початковий освітній рівень і не маючи змоги ані працевлаштуватися, ані здобути бодай найпростішу професію у будь-якому ПТУ.
Практично ця категорія учнів залишилася поза увагою суспільства, хоча більшість з них могли б стати непоганими штукатурами, мулярами, паркетниками і т. ін., що вони доводять, власне, перебуваючи в стінах школи-інтернату і беручи участь у ремонтних роботах. Це одна з проблем, які потребують термінового вирішення.
Цілком безпідставно, як на нас, останнім часом знизилася роль спеціальних вечірніх і заочних шкіл для глухих. Хоча ці навчальні заклади безпосередньо і не пов'язані з професійно-трудовою підготовкою глухих і слабочуючих, втім, вони відчутно сприяють фаховому становленню своїх учнів.
Ми згадали лише кілька аспектів удосконалення підготовки учнів з порушеннями слуху до самостійної трудової діяльності. Насправді ж, як і проблем, їх існує набагато більше. Тож, вирішувати таке глобальне питання можна лише спільними зусиллями: за участі Міністерства освіти і науки України, УТОГ, науковців, практиків, всіх, кому не байдужа доля юнаків і дівчат з порушеннями слуху - молодих громадян нашої держави.

Засенко В.В. - заступник директора Інституту спеціальної педагогіки АПН України, доктор педагогічних наук (Перша Всеукраїнська конференція з питань реабілітації інвалідів зі слуху в Україні, м.Київ, 17-18.10.2002)