 Утвердження демократичних процесів в Україні потребує докорінних змін у галузі спеціальної освіти. Досягти успіху в реформуванні спеціальної школи допоможе ґрунтовне вивчення, об'єктивна оцінка, творче осмислення та впровадження кращих надбань спеціальної школи і корекційної педагогіки з метою оптимального поєднання традиційних та інноваційних технологій реабілітації вихованців шкіл-інтернатів, органічного зв'язку їх з педагогічним досвідом. Нині спеціальна освіта в Україні являє собою складну, розгалуджену і диференційовану систему корекційних закладів, реабілітаційних і медико-психологічних центрів, навчально-виховних комплексів, спеціальних класів при масових школах та ін.
Водночас, у зв'язку зі зростанням кількості дітей з порушеннями психофізичного розвитку в різних регіонах країни, відсутністю необхідної кількості спеціальних (корекційних) закладів, кваліфікованих кадрів тощо, існуюча система спеціальної освіти потребує якісних змін.
Цільова настанова подальшого удосконалення системи спеціальної освіти і осіб з порушеннями слуху зокрема, полягає в тому, щоб створити оптимальні умови для розвитку й реалізації їхніх освітніх потреб на основі урахування можливостей конкретної особистості. Для цього важливо окреслити вимоги, які суспільство висуває до освіченості кожної особистості, зокрема з порушеннями слуху.
Необхідно сказати, що Міністерством освіти і науки спільно з Інститутом спеціальної педагогіки АПН України, науково-педагогічними працівниками кількох вищих навчальних закладів протягом останніх років проведено значну роботу щодо удосконалення змісту освіти дітей з порушеннями слуху з урахуванням переходу загальноосвітньої школи на новий зміст, структуру освіти.
В Україні створено державну систему спеціальних навчально-виховних закладів для осіб з порушеннями слуху, яка пройшла складний і тривалий шлях свого розвитку. Вона певною мірою відповідає структурі освіти, визначеній Законом "Про освіту", що дає змогу реалізувати ідею безперервної освіти.
Вихідною ланкою в системі освіти, становлення та розвитку особистості дитини з порушеннями слуху є дошкільне виховання. Усурдопедагогічній теорії беззаперечним є твердження про ключову роль навчання та виховання дітей з ураженням слухової функції, починаючи з раннього віку. В Україні є вагомі досягнення в реалізації цього теоретичного положення. Це, зокрема, стосується організації спеціальних дошкільних закладів та розширення їх мережі, збільшення кількості дітей, охоплених спеціальним навчанням, диференційованого навчання дітей з різним станом слухової функції та рівнем мовленнєвого розвитку. Суттєвим є визначення структури спеціальних дошкільних закладів, в яких навчаються діти впродовж 5 років (з 2-х до 7-ми), та змісту їхнього навчання. Здійснюється підготовка сурдопедагогічних кадрів для роботи в дошкільних закладах.
Актуальною проблемою цього етапу в системі освіти є своєчасне виявлення дітей з ураженнями слухової функції та їх облік. Це значною мірою допоможе в організації спеціальної диференційованої педагогічної роботи з дітьми. Не менш важливим є надання консультаційної допомоги сім'ям, де є діти зі зниженим слухом.
Наступною ланкою в системі освіти є розгорнута мережа спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей з порушеннями слуху. Забезпечуючи різнобічний розвиток особистості, сурдопедагоги озброюють учнів знаннями, уміннями та навичками, формують словесну мову як засіб навчання та спілкування, здійснюють підготовку до соціально-трудової адаптації та самостійного життя в цілому. Істотним здобутком в Україні є організація вчасного охоплення навчанням дітей шкільного віку, диференційоване навчання типових категорій дітей з порушеннями слуху та дітей із суміжними вадами. Проте, на загальному позитивному фоні певних успіхів у спеціальній шкільній освіті на сучасному етапі постає низка актуальних проблем. Це, насамперед, стосується визначення у світлі Закону України "Про загальну середню освіту” структури, типів, терміну навчання та загальнообов'язкового рівня освіти учнів з порушеннями слуху. Надзвичайно складною була розробка Державних стандартів освіти. Вирішення цих завдань безпосередньо пов'язане з реалізацією ідеї диференційованого навчання учнів на основі врахування їхніх особливостей та потенційних можливостей розвитку і життєвих планів кожного з них. Потребує розв'язання і проблема підвищення освітнього рівня випускників спеціальних шкіл в цілому.
Що стосується професійно-технічної середньої освіти осіб з порушеннями слуху, то тут можливі три форми навчання: створення спеціального навчального закладу для осіб з порушеннями слуху, комплектування спеціальних груп у середніх навчальних закладах та індивідуальне навчання студентів з порушеннями слуху у звичайних групах. В Україні переважає друга форма навчання. Позитивним є наявність окремих закладів, що здійснюють підготовку за такою формою впродовж тривалого часу і мають значний досвід роботи з нечуючими студентами. В останні роки дещо розширюються профілі навчання глухих і слабочуючих випускників спеціальних шкіл (Київська школа-інтернат для глухих дітей, Харківська школа-інтернат для глухих дітей та ін.). Важливим завданням є удосконалення процесу навчання в спеціальних школах, профорієнтаційної роботи з учнями та встановлення безпосередніх зв'язків спеціальних шкіл із навчальними закладами наступної ланки. Необхідним є і подальше розширення переліку професійно-технічних училищ та середніх спеціальних закладів або, якзараз прийнято називати, вузів І-II ступенів акредитації, де змогли б одержувати освіту глухі і слабочуючі. Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється в індивідуально-груповій формі. Проте кількість таких закладів і, відповідно, кількість нечуючих з вищою освітою - незначна. Слід відзначити як позитивне спроби окремих вищих навчальних закладів забезпечити успішне навчання осіб з порушеннями слуху з нових спеціальностей, конче потрібних у сучасних ринкових умовах. Прикладом може слугувати Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна”. І, зрештою, особи з порушеннями слуху мають право на одержання в індивідуальному порядку наукових звань та присвоєння наукових ступенів. Таким чином, в Україні діє сформована система освіти для осіб з порушеннями слуху, що забезпечує реалізацію їхніх громадянських прав та стверджує теоретичні положення щодо можливостей розвитку цієї категорії людей. Водночас життя висуває нові вимоги щодо удосконалення існуючої системи в цілому та окремих її структурних ланок.
Однією із суто специфічних проблем є проблема білінгвізму. Навколо неї точиться дискусія стосовно визначення ролі і місця мови жестів у процесі навчання дітей з порушеннями слуху. Точки зору досить різноманітні.
Необхідним є раціональне визначення використання мови жестів та зв'язку її із словесною мовою. В Інституті спеціальної педагогіки АПН України створено спеціальну лабораторію, покликану розробляти означену проблему.
На порядок дня виступила ще одна проблема - проблема інтеграції учнів з порушеннями слуху до загальноосвітніх навчальних закладів. Перш за все, це стосується слабочуючих дітей, які володіють розгорнутою словесною мовою.
Таким чином, незважаючи на наявні здобутки як в сурдопедагогічній теорії, так і в практиці навчання глухих і слабочуючих дітей, на сучасному етапі існує низка актуальних проблем, розв'язання яких потребує спільних зусиль науковців та сурдопедагогів-практиків.
Окрім того, з метою якнайшвидшого розв'язання проблем, пов'язаних з підготовкою юнаків та дівчат із порушеннями слуху до самостійної трудової діяльності, видається за доцільне:
-створення в Україні законодавчої бази, а зокрема, Закону "Про спеціальну освіту”, для забезпечення освітніх потреб дітей-інвалідів та дітей з особливостями психофізичного розвитку;
-визначення єдиних принципів і нормативів освітніх потреб осіб цієї категорії;
-визначення кола доступних професій та створення можливості оволодіння ними учнями з порушеннями слуху на базі професійних навчальних закладів, у спеціальних школах-інтернатах, класах з поглибленою професійною підготовкою та ін.;
-забезпечення інвалідам зі слуху можливості одержання спеціальності в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах;
-розробка та впровадження механізмів бронювання робочих місць для випускників спеціальних закладів та стимулювання використання їх праці на підприємствах, незалежно від форм власності, в тому числі індивідуальної, за місцем проживання;
-розширення можливостей працевлаштування інвалідів зі слуху на підприємствах за рахунок раціональної організації режиму праці і відпочинку (скорочений робочий день чи тиждень, гнучкий графік роботи, додаткові перерви підчас праці тощо).
Над розв'язанням цих завдань і працює сурдопедагогічна громадськість України.
Засенко В.В., заступник директора Інституту спеціальної педагогіки АПН України (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)
|
