 У Грузії відбулась міжнародна конференція на тему "Роль жестової мови в освіті глухих". Ми вирішили скористатись моментом, щоб здійснити мандрівку їхньою чудовою країною, тому прилетіли до Кутаїсі на тиждень раніше, здійснили вояж по півдню Грузії, а вже наостанок побували у Тбілісі, де взяли участь у конференції.
Цікаві факти із мандрівки по Грузії:
- Яскраво помаранчеві плоди хурми на голих деревах. Вони тішать око у листопаді-грудні і чудово доповнюють картину кожної грузинської садиби.
-Європейські автодороги. У Грузії зараз вони дуже активно будуються. Ми б сказали - повсюди. Це й зрозуміло: у цій гірській країні дороги - це основне. Не буде хороших доріг - не буде туристів, а це заледве не головне джерело доходу для країни та її громадян.
-У Грузії ви не зустрінете інспекторів ДАІ. Їх тут просто немає. За порядком на дорогах стежить відеообладнання, і про це попереджають водіїв.
-Тридцятиріччя (1960-1990 рр.) грузини вважають золотим для своєї батьківщини. У цей час Грузія була однією з найбагатших республік СРСР, а зараз із країни, рятуючись від злиднів, виїхала майже половина населення країни. В Грузії три розміри пенсії: для інвалідів 3 групи - 350 грн. (у перерахунку на наші гроші), для інвалідів 2 групи - 500 грн, для пенсіонерів за віком - 700 грн.
-У країні немає роботи. У регіонах, навіть у яких не було війни, стоять покинуті висотки, що зіяють порожніми вікнами. У багатьох багатоквартирних будинках залишилися лише лічені мешканці. У невеликих містах зазвичай доглянуті тільки дві будівлі - адміністрації й поліції. Особливо дивують новітні прозорі будівлі для поліції, де крізь вікна з вулиці можна побачити поліцейських за роботою.
-У Грузії обожнюють жінок. Багато знакових подій в історії Грузії пов’язані саме з жінкою: цариця Тамара була, висловлюючись сучасною мовою, найуспішнішим менеджером, піднявши велич Грузії на небувалу до цього висоту. Але в Грузії не п’ють, як у нас, третій келих за жінок. Перший у них обов’язково - за Бога, другий - за батьків, третій - за дітей.... Неважливо, де це відбувається - чи в дружній компанії, чи на весіллі, чи на похороні.
-Грузія - це не тільки країна пристрасних джигітів, а ще й країна незворушних корів. Їх тут дуже багато. І всі ці корови воліють після того, як попаcлися на травичці, проводити решту часу на проїжджій частині дороги. Через те, що в Грузії корів не пасуть, а вони пасуться самі (разом з ними пасуться свині - теж незвично для наших місць), то ніхто їх з дороги не зганяє.
-Грузини люблять поїсти, тому порції у них, як на українців, дуже великі, та також дуже гострі. Але грузинська кухня - це щось надзвичайне. Хінкалі, хачапурі, гострий соузе, шашлик із баранини, солоні кабачки, баклажани з горіхами, саціві, різноманітна зелень тощо...
-Побачити в темну ніч місяць протягом години у різних місцях - це щось для нас надзвичайно небувале. Але ми це побачили в Грузії на проміжку шляху між Тбілісі й Кутаїсі. Спочатку місяць яскраво світив нам ліворуч, через кілька кілометрів - праворуч, а за кілька кілометрів зник зовсім.
Про міста, в яких ми побували
 Погулявши містом Кутаїсі, складається цілком приємне враження, а особливо - якщо ви завітаєте до центру міста, де грає водяний фонтан. Є в Кутаїсі і слід динозавра, правда, ми його не бачили, хоча всі про нього розповідають.
За Кутаїсі знаходиться монастир Гелаті - найвидатніший середньовічний грузинський монастир. Збудований на початку ХІІ століття Давидом Будівельником, він згодом став його усипальницею. Всередині собор розмальований фресками 12-18 століть. У соборі така спокійна й тиха атмосфера, що боїшся зробити зайвий крок, щоб її не порушити. Інтер’єр собору притягує наче магніт. Важко втриматися, щоб не повернутися туди ще раз, хоча б на хвильку.
В Кутаїсі є в’язниця, у якій сидів замолоду Сталін, і звідки він через підкоп із сусіднього будинку втік ще з 37-ма іншими в’язнями.
Цікавий і єврейський квартал, де свого часу жило багато євреїв, але зараз їх майже не лишилося.
Кобулеті, що славиться своїми мінеральними водами, на перший погляд нагадує нам сучасну Туреччину. Сучасні будівлі, гарний пляж, чудове море. За цінами дешевше, ніж в Криму. Радимо всім відпочивати у наступному році саме в Кобулеті.
Тільки в’їхавши до міста Батумі, ми відчули контрастність з Кутаїсі: красива набережна, модернова архітектура, пальми та велосипедна доріжка вздовж усього моря. Батумі однозначно більш пристосоване для туризму. Однак туризм цей швидше "тюленячий” - лежи на пляжі, купайся в морі. Місто гарно відбудоване, і будівництво це не припиняється ні на хвилину. Скрізь - крани та металобетонні каркаси, що скоро стануть ще однією прикрасою міста. Погуляти звісно є де, однак чогось надто цікавого, крім новобудов та декількох храмів, у місті немає. Хоча, мабуть, і не має бути. Тут головною фішкою є море та пляж, всипаний дрібною та великою галькою. Це своєрідний економ-варіант американського Майамі.
Поті - звичайне містечко у західній Грузії, що розмістилося на берегах Чорного моря, і попри це, є зовсім не курортним. Це портове місто. Тут є красивий і величезний храм, що побудований вже за часів Саакашвілі.
Недалечко від Кутаїсі є містечко Цхалтубо. Воно здавна славиться своїми радоновими водами та лікувальними санаторіями. Свого часу тут було більше двадцяти оздоровниць, куди з’їжджалися люди з усього Радянського Союзу. Зараз же діючих санаторіїв лишилося лише кілька. Всі інші будівлі (до речі, колись дуже красиві) сьогодні стоять у закинутому стані, обдерті, без вікон тощо. Щоправда, з каркасами для ремонту та табличками з планом реконструкції. У місті майже все стоїть з такими табличками, але насправді відновлено лише декілька будинків.
У місті Горі знаходиться Державний музей Сталіна, що був заснований в 1937 році з ініціативи Лаврентія Берії. У ньому зберігається понад 47 тисяч експонатів. У музейний комплекс входять: меморіальний будинок, де народився Сталін; будівля для експозицій; особистий вагон Сталіна, в якому він приїжджав на зустрічі з союзниками в Тегеран, Ялту і Потсдам. У музеї зберігаються також й особисті речі "вождя народів”.
Мцхета - дуже стародавнє містечко, перша столиця Грузії, в якій християнство було проголошене державною релігією ще 337 року. Коли тільки в’їжджаєш до міста, то відразу відкривається дивовижний краєвид: з одного боку - лісисті гори, з іншого - панорама стародавньої столиці Грузії з величними соборами. Мцхетський собор - перший і головний храм у Грузії, назву якого традиційно перекладають як "животворний стовп". Храм у сучасному вигляді існує з 1010 року.
Через те, що в Тбілісі відбувалась Міжнародна конференція з питань застосування жестової мови, ми побачили місто лише через вікна машини. Мабуть, треба повернутися знову до столиці Грузії, щоб краще оглянути стару частину та сучасні райони Тбілісі з супермодними архітектурними будівлями, а також інші місця цієї унікальної країни!
 Міжнародна конференція "Роль жестової мови в освіті глухих”
З 11 по 14 грудня у м.Тбілісі проходила міжнародна конференція на тему "Роль жестової мови в освіті глухих”. Треба сказати, що ця тема є актуальною для Союзу глухих Грузії, бо статус жестової мови в їхній країні ще офіційно не визначений.
Союз глухих Грузії хотів би, щоб статус грузинської жестової мови був прописаний в законодавчих документах так, як в Україні (ст.23 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”). Доречно нагадати, що Грузія підписала Конвенцію Асамблеї ООН, проте, на відміну від України та Росії, ще не ратифікувала її.
Отже, від міжнародної конференції очікували конструктивних зрушень у сфері визнання, захисту і підтримки національної жестової мови. На цей важливий захід були запрошені представники Молдови, Росії, Вірменії, Азербайджану й України.
На пленарному засіданні виступили представники України. Доповідь І.І.Чепчиної на тему "Позиція УТОГ в питанні захисту жестової мови” викликала багато запитань, бо напрями освітньої діяльності, які веде Українське товариство глухих спільно з Міністерством освіти і науки України, є новими для інших країн СНД. Багатьох цікавили правові аспекти запровадження української жестової мови в навчальний процес.
Доповідь Н.Б.Адамюк на тему "Досвід України щодо визнання і запровадження національної жестової мови” стосувалася конкретних напрямів наукових досліджень лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки НАПН України.
 Про Союз глухих Грузії
Союз глухих Грузії (СГГ) створено у 1926 році як Союз глухонімих Грузії. Наразі Союз об’єднує 3000 осіб з порушеннями слуху.
Головними завданнями Союзу глухих Грузії є відстоювання законних прав та інтересів глухих, захист їх свобод, соціальна і трудова реабілітація та інтеграція нечуючих у суспільство.
В основу діяльності СГГ закладені наступні пріоритетні напрямки роботи:
-розвиток послуг перекладу жестової мови з метою забезпечення принципу рівноправ’я;
-гарантія забезпечення повної освіти глухим і слабочуючим;
-організація культурних і спортивних заходів для нечуючих;
-сприяння їм у працевлаштуванні.
У складі СГГ працюють 9 місцевих організацій. Усі вони мають власні приміщення, крім Батумського, яке втратило своє приміщення і зараз розташовується у приміщенні УВП. Голова Батумської організації СГГ Заза Ахвледіані сам робить ремонт у цьому приміщенні.
Штат місцевих організацій складається з 2 одиниць: голова і перекладач. Зарплата голів фінансується за рахунок місцевого бюджету та оренди, а оплата праці перекладачів здійснюється за рахунок Центрального правління Союзу глухих Грузії.
У штаті апарату ЦП СГГ працюють 13 осіб, а на термін дії проекту з метою видання першої граматики грузинської жестової мови (за рахунок коштів Агенції міжнародного розвитку Сполучених Штатів) до роботи залучені ще12 осіб.
Збереглись будівлі УВП лише в Кутаїсі, Батумі та Тбілісі. Власного виробництва там немає, всі приміщення здаються в оренду.
Ось окремі факти про діяльність Союзу глухих Грузії за останні 10 років:
-Починаючи з 2005 року і по сьогоднішній день за фінансової підтримки міської адміністрації Союз виконує програму надання послуг перекладачів жестової мови мешканцям Тбілісі, яка називається "Танадгома” (тобто підтримка).
-З 2008 року по сьогоднішній день, за фінансової підтримки Агенції соціальних послуг, у Союзі глухих Грузії організована робота "Денного центру” для молоді, в якому щодня, окрім суботи і неділі, можна удосконалювати знання з жестової мови, грузинської мови, займатись у гуртках з інформатики, декоративно-прикладного мистецтва, іноземної мови, співів і танцю.
-У 2009 році, при підтримці Міністерства освіти і науки Грузії та Національного центру незалежного тестування, Союз глухих Грузії видав перший словник грузинської жестової мови. Він випущений у двох форматах: у вигляді книги і у вигляді збірника DVD-дисків.
-Відомі на весь світ казки "Натзаркекія” (грузинська народна казка про ледаря), "Червона Шапочка”, "Кіт у чоботях” та інші були перекладені на грузинську жестову мову і випущені на DVD-дисках.
-У 2009 році, у столиці Чеської Республіки - Празі, на Міжнародному конкурсі краси серед глухих і слабочуючих "Нечуюча міс світу - 2009” і "Нечуюча міс Європи - 2009”, члену СГГ Ніно Давітінідзе присуджено титул "Нечуюча міс Європи”. Це велика подія в історії Союзу глухих Грузії, адже про цю перемогу нечуючої грузинської дівчини писали всі провідні світові інформаційні видання.
-У 2010 році силами Союзу глухих Грузії був організований 10-й Міжнародний конкурс краси для глухих і слабочуючих "Нечуюча міс світу” і "Нечуюча міс Європи", в якому взяли участь дівчата з 34 країн світу.
-За підтримки найбільшого провайдера телекомунікаційних послуг - грузинсько-турецької компанії "Geocell”, члени Союзу глухих Грузії отримали особливі привілеї у користуванні мобільним зв’язком.
-У 2012 році Агенція міжнародного розвитку Сполучених Штатів (USAID) надала фінансову підтримку СГГ з метою видання першої граматики грузинської жестової мови.
-У головному кафедральному соборі Грузинської Православної Церкви - Тбіліському Соборі Святої Троїці (Цмінда Самеба) - щонеділі проводиться Божественна літургія, яка виконується для нечуючих жестовою мовою.
-За фінансової підтримки Союзу глухих Грузії глухі і слабочуючі постійно спілкуються із зарубіжними друзями за допомогою відеокамери.
-Згідно з реформою, в законодавстві Грузії жестова мова була проголошена мовою навчання у грузинських спеціальних школах для глухих і слабочуючих.
 Про спеціальні школи для дітей з порушеннями слуху
У Грузії вісім спеціальних шкіл для дітей, які мають різні проблеми у розвитку. З них - дві спецшколи для дітей з порушеннями слуху: в Кутаїсі і Тбілісі.
Проте не всі нечуючі грузинські діти охоплені шкільним навчанням. Як з болем розповіли наші грузинські колеги, у віддалених гірських районах є багато дітей з порушеннями слуху, які не відвідують школу, бо їхні батьки не мають коштів, щоб привезти їх до міста.
Оскільки за браком часу ми не змогли побувати у Тбіліській школі-інтернаті № 203, про неї розповіла нам її директор, яка також разом з нами брала участь у міжнародній конференції.
Школа у столиці Грузії побудована сто років тому. В ній зараз навчається 178 учнів, із них 104 - ночують у школі.
У штаті навчального закладу є нечуючі працівники: викладачі з фізичного виховання, малювання, вихователі та нічні няні.
Є окремий клас для дітей з кохлеарними імплантами. Серед них є й дітки, яким ця операція не допомогла, і вони не змогли навчатись у масовій школі.
У Тбіліській школі-інтернаті № 203 працює кафедра жестової мови, предмет "Жестова мова” викладається до 5 класу 5 годин на тиждень, у середніх та старших класах - 3 години на тиждень. У школі працюють шість перекладачів жестової мови.
Більш детально ми мали можливість ознайомитись з Кутаїською школою-інтернатом. Цей навчальний заклад дає своїм випускникам неповну середню освіту. Функціонують підготовчий, 1-9 класи (потім випускники цієї школи здобувають далі середню освіту у Тбіліській школі).
Ще в 1955 році максимальна кількість нечуючих учнів у Кутаїсі сягала 120 дітей. Наразі там - 34 учні. При такій кількості дітей школа складається з двох чотириповерхових будівель: старої (яку тимчасово закрили, бо планується зробити ремонт) і нової - сучасної за всіма мірками.
Перед школою грає всіма барвами дитячий майданчик з різними ігровими спорудженнями. Віддалік від школи темніє старий густий парк (3700 кв. метрів) - він є власністю цього навчального закладу.
На 34 дітей припадає 17 учителів та 6 вихователів (з розрахунку: чотири дитини, що залишаються на ніч, на одного вихователя). А весь персонал нараховує 50 осіб. З викладачів спеціальну (дефектологічну) освіту мають лише кілька вчителів. Це пояснюється тим, що у Грузії в педагогічних університетах немає дефектологічних факультетів, де готують майбутніх сурдопедагогів, тому ці кілька осіб отримали відповідну освіту в Москві (Росія) та Слов’янську (Україна).
Школа має у штаті одного перекладача жестової мови та двох учителів з жестової мови.
Предмет "Жестова мова" у грузинських школах запроваджений три роки тому. Він вивчається в усіх класах: в початковій школі - по 5 годин на тиждень, а в середній - по 3 години на тиждень (в Україні: в школі глухих - по 2 години, а в школі для слабочуючих - по 1 годині на тиждень). Як бачимо, порівняння не на нашу користь...
Крім звичайного розкладу уроків, у Кутаїській школі висить ще один розклад - для перекладачів жестової мови. В цьому розкладі зазначені ті предмети у відповідних класах, де має здійснюватись переклад. Це означає, що на уроці математики чи історії Грузії вчитель голосом читає навчальний матеріал, а перекладач жестової мови його перекладає для учнів. (До речі, в Грузії відсутня така система підготовки перекладачів жестової мови, яка є в Україні. Перекладачами стають діти з родин глухих, які з дитинства опановують жестову мову).
Школа має кабінет жестової мови. Ми побачили там багато цікавої літератури. Наприклад, для початкової школи є окремі підручники з жестової мови для учнів та вчителя жестової мови. Підручник для учнів складено за малюнково-тематичним принципом. Крім того, для вчителів є методичний посібник (з двох частин), який містить фото жестів та короткі пояснення до них. Також є об’ємистий жестівник, виготовлений Союзом глухих Грузії.
В цілому предмет "Жестова мова” викладається за американською програмою, перекладеною на грузинську мову.
У Кутаїській школі, як і в Тбіліській, навчається чимало учнів, яким зроблено операцію з кохлеарної імплантації. Проблеми схожі: незважаючи на обіцянки лікарів, ця операція дітям не допомогла і вони не в змозі розрізняти різні звуки. Здебільшого ці учні потрапили до спеціальної школи після невдалої спроби навчання у звичайній масовій школі. Тому у порівнянні з ровесниками, які не мали такого медичного втручання, імплантовані діти гірше адаптовані до життя і мають більше проблем у навчанні та спілкуванні з оточуючими.
Особливо хочеться зазначити, що в обох школах для нечуючих дітей створені гарні умови для їх постійного цілодобового перебування. Приємні враження залишили затишні, сучасні спальні: з рожевими стінами - у дівчаток, з блакитними - у хлопчиків.
Меблі (і ліжка, і парти, й інше) в школі дуже гарні, до того ж, вони виготовлені за єдиним стандартом для всіх навчальних закладів.
У кожного учня - окрема парта. Розташовані вони в класі й півколом (як зазвичай в школах глухих), і групами, й окремо. Приміром, учнів, які мають труднощі у навчанні і потребують особливого супроводу, вчитель може виокремити, поставивши їхні парти ближче до себе.
На території Кутаїської школи нашу увагу привернула спеціально побудована каплиця, до якої часто приходять діти. Тут їх навчають молитвам, розповідають про правила поведінки в храмі.
Саме поєднанням сучасних реалій і древньої самобутньої культури найбільше вразила і запам’яталась нам Грузія.
Висловлюємо щиру подяку грузинським друзям і керівництву СГГ за сприяння в організації цієї поїздки.
Н.Б.Адамюк, І.І.Чепчина, члени ОНП
|
