 Я причетна до справ сурдопедагогіки з 1953 року, після закінчення Московського педінституту, а може ще і раніше - з часів перебування серед вихованців моєї мами, яка теж віддала цій справі 25 років свого життя. Маючи сорокарічний стаж викладача Київського педінституту, я уболіваю за успіхи та невдачі нашої галузі. З власного досвіду ще раз переконалася, що в сурдопедагогіці успіхи можливі лише на основі спільної праці однодумців, лише в умовах творчості і пошуку.
Уважно прослухавши всіх виступаючих, я прийшла до висновку, що нам є чим пишатися, бо історія навчання глухих в Україні має багато цікавих сторінок. На одних з них описані історії сімей членів УТОГ, на інших - висвітлена самовіддана праця кількох поколінь сурдопедагогів, а деякі сторінки віддані переліку наукових досягнень у справі реалізації ідей раннього виховання глухих дітей, диференційованого навчання глухих і слабочуючих, втілення в практику використання в навчальному процесі звукопідсилюючої апаратури та технічних засобів. Не менш цікавими в історії навчання глухих є дані про досягнення випускників шкіл, їх навчання в середніх та вищих навчальних закладах, про здобутки на виробництві дорослих глухих, про перемоги на численних спортивних змаганнях учнів та випускників шкіл. Особливу сторінку в історії навчання глухих вписано у зв'язку з існуванням театру глухих "Райдуга”, оскільки кожен з його артистів - наша гордість. Заслуговує на увагу наявність музеїв у кількох школах, зокрема, в Київській школі для глухих №6, яка має сторічну історію. Не можна обминути і успішну діяльність Музею УТОГ, матеріалами якого користувалися багато наших студентів при підготовці дипломних та курсових робіт.
Кожна доповідь, кожен виступ, що були заслухані вчора і сьогодні, на мою думку, цінні тим, що вони підготовлені не тільки з огляду на минуле, але і з погляду у майбутнє. Всі вони осяяні оптимізмом і побудовані на гуманістичних підходах до розв'язання актуальних проблем навчання та виховання дітей з вадами слуху, спрямовані на удосконалення підготовки даної категорії дітей до повноцінного життя в суспільстві. Я хочу поділитися думкою про потребу організації у нашій галузі психологічної служби. У всьому світі зростає роль психології: як науки, так і практичного її значення. Психологічна служба мені уявляється як організуючий та стимулюючий фактор зміцення зв'язків між сім'єю та навчальним закладом, між дітьми та батьками, між науковцями та членами УТОГ. Адже психологічної допомоги потребують батьки, коли в сім'ях трапляється біда, коли втрачаються взаєморозуміння і взаємодовіра, коли виникає потреба у виборі майбутнього дитини. Психологічна служба може бути потрібна молодим сурдопедагогам. Вона може стати в нагоді випускнику навчального закладу в час входження у новий колектив, або при розв'язанні проблем сім'ї тощо. Кваліфіковані психологи можуть готувати різноманітні рекомендації, видавати методичні розробки з актуальних проблем, що виникають саме в галузі сурдопедагогіки. Вважаю, що над цим варто подумати і звернутися з відповідним клопотанням до потрібних інстанцій.
Наостанок хочу висловити задоволення від участі в конференції. Хід її показав, як багато у нашій галузі далекоглядних людей, зацікавлених у творчій праці, людей, які щиро люблять дітей, обділених долею, але оточених розумними вчителями і вихователями, як добрими батьками.
Гроза Е.П., доцент Київського національного педагогічного університету ім.Драгоманова (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)
|
