Ми не завжди цінуємо те, що дано нам від Бога, а саме: можливість бачити сонце, чути пташиний спів, милуватись барвами природи. Тимчасом як в Україні тисячі фізично обмежених людей, котрі хоча й живуть у світі вічної тиші або темряви, усе ж прагнуть давати користь державі, бути повноцінними членами суспільства. Колись існували спеціальні програми, за якими люди з вадами слуху чи зору навчались, а потім і працевлаштовувались. Але сьогодні ці категорії громадян перебувають за межею ринку праці. Проте не втрачають надію, що їх таки почують і допоможуть стати на життєву стежину…
Дитинство Роксолани Рибінцевої пройшло в курортному Трускавці, де народилася. Коли навчалась у школі, була там єдиною дитиною з ослабленим слухом. Мама Наталія Олександрівна - домогосподарка, батько Сергій Петрович - вантажник у санаторії. Обоє - глухонімі. А Роксолана чує з допомогою слухового апарата, частково розмовляє. Тому її обрали старостою групи учнів із вадами слуху, котрі навчаються за спеціальністю “лабораторна діагностика” у Львівському державному медичному коледжі імені Крупинського.
Батьки директора коледжу, заслуженого лікаря України, кавалера ордена княгині Ольги ІІІ ступеня Марії Шегедин також були робітниками. Марія закінчила школу із золотою медаллю, але вступити у медінститут одразу їй не вдалося, тож деякий час працювала санітаркою. Лікувальний факультет Львівського медичного інституту закінчила з відзнакою. Далі - інтернатура з терапії, згодом - викладацька робота. І вже майже двадцять років очолює коледж, стала другою матір’ю всім учням.
- Мушу якось зарадити глухонімим дітям, - каже Марія Броніславівна. - Мабуть, найкраще - вирішити можливість їхнього навчання. Заодно і вшаную світлу пам’ять своїх батьків доброю справою, про яку мріяла. Мій батько Броніслав Йосипович і мама Тамара Яківна були також глухонімі. Тому роблю все, щоб ці діти не відчували себе такими знедоленими, як мої батьки свого часу...
 Дітей із вадами зору і слуху в Україні навчають також у Херсонській, Чернівецькій та Харківській областях.
- Там у медичних навчальних закладах готують зубопротезних техніків, медсестер-масажистів, – розповіла головний спеціаліст департаменту кадрової політики освіти і науки Міністерства охорони здоров’я України Тетяна Чернишенко. - Але Львівський державний медичний коледж заслуговує особливої уваги. Адже в ньому незрячі здобувають фах медичної сестри з масажу і тільки тут глухонімі мають змогу навчатися за спеціальністю “лабораторна діагностика”.
У Львові влаштуватися на роботу зубопротезним техніком практично неможливо. Тому за розв’язання проблеми взялася Марія Шегедин, яка вирішила запровадити нові спеціальності.
Десяток випусків лаборантів-фахівців стали на крило у житті, закінчивши медичний коледж. А розпочинати справу 1997 року було надзвичайно важко. Діти були не підготовлені до навчання, а лабораторна діагностика вимагає глибоких знань із біології та хімії. Ще одна проблема - спілкування з глухонімими учнями. Викладачам довелося вивчити мову жестів. Спільно з перекладачами Оленою Самвелян і Валерієм Синєоком зробили кілька відкриттів у ручній абетці - дактилології. Сьогодні діти і їхні наставники свої рухи присвоїли словам та словосполученням: “клінічна лабораторія”, “діагностика”, “кров із пальця”, “хімічні елементи...” Якщо трапляються складні хімічні назви, то їх показують по буквах.
Кілька років тому спостерігався великий дефіцит на спеціальність лаборантів, проте перших глухонімих випускників коледжу брали на роботу з великою обережністю, що й зрозуміло. Невдовзі з’ясувалося: вони надзвичайно уважні, точні у своїх діях і дуже справедливі. Тому кожен виконаний ними аналіз - високої якості.
Через десятиліття у коледжі набрали першу групу незрячих за спеціальністю “масажист”. За клопотанням Марії Шегедин було виділено десять місць за держзамовленням. Наступну нову групу набирають після випуску попередньої. І так - що три роки.
Добрі слова випало почути про незрячих випускників-масажистів Галину Бігун та Ірину Старик, які залишилися працювати у Львові, Сергія Малиновського, який працює у Рівненському обласному спеціалізованому диспансері радіаційного захисту.
Світлана Тимофєєва, обласний позаштатний фізіотерапевт, завідувач відділення фізіотерапії Львівської обласної лікарні відновного лікування, пояснила:
- Якщо в організмі людини є якась вада, то він компенсує це підвищеною чутливістю інших органів. Люди з вадами зору, як правило, мають дуже добре тактильне відчуття. У даному разі, виконуючи масаж за призначенням лікаря, вони, крім того, вміють масажувати окремі групи м’язів. Своїми пальцями відчувають точки, що утворюються при захворюваннях хребта. Добре відчувають на дотик навіть незначне напруження м’язів, а це свого роду додатковий точковий масаж. Такими методами володіють лише незрячі.
Нині всі випускники коледжу ім.Крупинського працевлаштовані і є хорошими фахівцями. У березні цього року відбувся випуск незрячих масажистів. Нині вже є близько тридцяти заявок від батьків, котрі хочуть, щоб їхні діти навчалися саме тут. Буде конкурс!
Слід зазначити, що абітурієнти цієї категорії користуються серйозними пільгами. Вони вступають до коледжу без сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), лише складаючи вступні іспити.
З екранів телевізорів і з газетних шпальт, особливо перед виборами, всі, хто наділені владою, обіцяють підтримку соціально незахищеним та інвалідам. Але це далеко не завжди так. Цього року дирекція коледжу імені А.Крупинського подала свої пропозиції щодо нових умов вступу до їхнього навчального закладу. Педагоги просять: категорію глухонімих абітурієнтів слід віднести до категорії вступників без тестування ЗНО. Поки що - мовчання.

Архів у ЗМІ