 В газеті "Наше життя” №18 від 12 травня 2000 року в статті С.Гончарова "Розмовляючі губами” розповідається про те, що в одному із островів Північно-західного узбережжя Африки в кінці XV століття французькі та іспанські наймані солдати вперше зіткнулись зі способом спілкування жителів, які говорили губами. Парадокс складається в тому, що жителі не були нечуючими. Вони просто так відвикли слухати мову, що навіть не підозрювали, що звуковий метод спілкування можливий. Міміка губ островитян була настільки відточена і виразна, що її достатньо було для спілкування. Вимова, яка читається з губ, необхідна для нас, нечуючих. Немає потреби роз'яснювати, як це важливо для людей, які не мають можливості чути.
Освіта нечуючих дітей мене, як голову Хмельницької облорганізації УТОГ, серйозно хвилює. Я сам нечуючий, володію словесною мовою, і дійсно розумію, що школа - основний щабель освіти. Тут дитина вивчає граматичну і синтаксичну будову мови, засвоює навички словотвору і словозміни, будову речень. Після закінчення навчання в школі-інтернаті молодь йде на виробництво, на підприємства системи УТОГ чи держпромисловості. Та, на жаль, усі старання педагогів часом зводяться нанівець.
На обліку Хмельницької облорганізації УТОГ 1630 нечуючих, 1420 чоловік мають початкову і неповну освіту. Більшість з них не можуть скласти елементарне речення. Дивує те, як вони вивчали хімію, ботаніку, історію і т.д.
Дійсно, легко дається нечуючим жестова мова, вона не вимагає зусиль. Жестова мова залишається єдиним засобом їх спілкування, але вона повинна бути виразною, артистичною, прекрасною, щоб передати всі людські почуття. Жестова мова повинна супроводжуватись чіткою артикуляцією губ. Вивчення жестової і словесної мови повинні бути обов'язковими, вони повинні йти у тісному взаємозв'язку. Потрібно ввести одиницю штатного перекладача-дактилолога у тих школах, де навчаються нечуючі діти. Повинен бути урок культури жестової мови, урок у жестовому виконанні. І обов'язково повинен бути екзамен з цієї мови. Навчання в школі-інтернаті для нечуючих дітей, де я навчався, давалось легко, відсутність екзаменів полегшувала його процес. А от у технікумі легкої промисловості навчання нам, нечуючим, давалося важче, але було цікаво, оскільки був перекладач-дактилолог і були екзамени. Бажано, щоб учні шкіл відповідали на уроках письмово. Це вимагає чимало зусиль, але потім полегшить їм життя.
У мене дружина теж нечуюча, ми володіємо жестовою мовою. У нас два чуючих сини. Ми з ними спілкуємось словесною мовою, також розмовляємо жестами. Жестова мова не повинна залишатися поза увагою педагогів. Без спеціального навчання вона недосконала. Варто приділити їй увагу в навчанні нечуючих учнів.
Адамчук М.С., голова Хмельницької обласної організації УТОГ (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)
|
