Стаття присвячена висвітленню досвіду з надання особам, які втратили слух у різному віці, конкретної практичної допомоги, зокрема, шляхом звернення до обласних організацій Українського товариства глухих з метою вивчення ними жестової мови для подолання інформаційної ізоляції, спричиненої втратою слуху. Особлива увага акцентується на важливості вивчення жестової мови батьками і членами родини, де є нечуюча дитина чи доросла людина. Підкреслюється також актуальність УЖМ для забезпечення безбар’єрності у отриманні інформації.

Спілкування між людьми, отримання інформації – незаперечна цінність, а для людей, позбавлених слуху, це життєва необхідність. Глухій людині жити у інформаційно обмеженому просторі важко подвійно, тому таким актуальним є застосування жестової мови, яка допомагає подолати перепони тиші. На цю тему не висловлювався тільки лінивий, але це питання й досі залишається відкритим. Які ж аспекти даної проблеми залишилися поза зоною нашої уваги, якщо не обговорювати це на професійному рівні, а просто звернутися до звичайного життєвого досвіду?
У минулому році до Харківської обласної організації Українського товариства глухих звернулася 22-річна Саша Юдіна, яка втратила слух внаслідок ускладнення після кору. Молода жінка заразилася цією хворобою від своєї маленької донечки. Як наслідок – молода мама повністю втратила слух… Вона прийшла до нас разом зі своєю бабусею. Саша просила надати їй допомогу у вивченні мови жестів. Перше, що впадало у вічі – дівчина дуже замкнена, невпевнена в собі, зазнає великих труднощів у спілкуванні з людьми, відчуває себе невпевнено, практично втратила зв'язок із зовнішнім світом. Зі слів бабусі, Саша майже не виходить з дому, бо не знає, як їй поводитися з людьми...
Надати допомогу людям, які потрапили у таку складну життєву ситуацію – головне завдання нашого Товариства, що відображено у статті 23 його Статуту, який передбачає “надання їм допомоги в професійній, трудовій і соціальній реабілітації, підвищенні ними свого загальноосвітнього, професійного і культурного рівня, отриманні максимуму інформації, яка сприяє розширенню їхнього світогляду і духовного світу”.
Працівники Харківської обласної організації товариства, крім психологічної підтримки, надали Саші й практичну допомогу – з нею почали займатися жестовою мовою. Зокрема, молоду жінку працевлаштували на Харківське НВП № 1 Товариства, адже процес навчання проходить набагато легше у мовному середовищі, а саме під час щоденного спілкування з нечуючими людьми. Можна сказати, що “вбили відразу двох зайців” – Саша знайшла роботу і стала вивчати жестову мову, знайшла нових друзів, перестала відчувати себе покинутою на узбіччя життя. Вже через рік її було не впізнати – перед нами постала спокійна, розкута, товариська людина. Саша вивчила жестову мову та за її допомогою легко спілкувалася, у неї з'явилася впевненість у собі.
Цікаво, що й її чуючий брат разом зі своєю дружиною також став вивчати жести та з легкістю і задоволенням спілкувався з сестрою. Маленька Сашина донька теж включилася у цей захоплюючий процес, щоб допомогти своїй мамі. У сім'ї покращилася психологічна атмосфера, буквально змінилася на краще ситуація в сім’ї.
Пригадується ще один подібний випадок. Багато років тому бабуся привела свого 17-річного глухого внука, який абсолютно не знав жестової мови, практично був неписьменним, бо в школі не навчався. Батьки покинули його на бабусю, яка жила у далекому селі. Хлопчик ріс, допомагав старенькій по господарству, але до школи не ходив. Довелося виходити з ситуації знову ж за допомогою “занурення” хлопця у мовне середовище глухих для практичного спілкування з ровесниками. Саме про таке “занурення”, як найефективніший спосіб навчання жестовій мові, йдеться у статті М.Малікової “Это еще не погружение”, що опублікована в газеті "Наше життя".
Я сама, як людина, що виросла в родині глухих і має залишки слуху, завжди користуюся жестовою мовою. Це для мене найголовніший засіб спілкування, основа основ отримання інформації у будь-якій ситуації.
Виходячи зі свого багатого життєвого і професійного досвіду, можу з упевненістю сказати, що коли в сім'ї чуючих з'являється глуха дитина, батькам просто необхідно вивчати ази жестової мови разом з нею. Це важливо для спілкування та взаєморозуміння між дітьми та батьками, для поліпшення мікроклімату в родині. Нерідко самі нечуючі діти просять своїх мам і тат, щоб вони активно включилися у вивчення жестової мови, не обмежуючись лише знанням дактилології. Для глухої людини один жест відразу розкриває смислове значення слова, дає поняття про подію або явище, тому проблема вивчення УЖМ на всіх рівнях – починаючи з побутового і закінчуючи офіційними представницькими функціями, має першорядне значення.
Носії жестової мови – безпосередньо самі глухі люди, і ця мова має таке ж значення, як і будь-яка інша існуюча у сучасному світі повноцінна мова, і перш за все виконує функції спілкування і передачі інформації. Особливість жестової мови полягає ще й у тому, що нею користуються люди, перед якими стоїть завдання інтегруватися у чуючий світ, отже, ця проблема набуває особливого звучання для безбар’єрносгі життя і діяльності інвалідів зі слуху.
Саме таке завдання ставиться перед державою і суспільством у Резолюції, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН стосовно “Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів”. У цьому важливому міжнародному документі, зокрема, зазначається: “Держави повинні забезпечити надання допоміжних пристроїв і обладнання, індивідуальної допомоги і послуг перекладача з урахуванням потреб інвалідів, оскільки ці заходи відіграють важливу роль у створенні рівних можливостей. Слід також подбати про те, щоб жестова мова застосовувалась для навчання дітей, у їх родинах і спільнотах. Необхідно також надавати послуги з сурдоперекладу для того, щоб сприяти спілкуванню глухих з іншими людьми”.
Наше завдання полягає у популяризації, удосконаленні жестової мови з метою підвищення її значення і подальшого розвитку.

Яковлєва О. В., голова обласної організації Українського товариства глухих