 Коли батьки маленької дитини після огляду лікаря отримують діагноз про глухоту, то не знають, куди бігти від відчаю. Всілякі походи по лікарях та цілителях нічого не дають. Батьки поступово починають розуміти, що дитина дійсно має ваду слуху. Постає питання, що робити далі. Вже пережиті страшні та чорні дні, пройшли всі етапи розвитку почуттів - шок, розуміння "жаху” діагнозу, захисне заперечення діагнозу і, нарешті, батьки досягли рівня прийняття дитини такою, яка вона є. В їхньому житті поступово вимальовується ще нечіткий контур кінцевої мети - зростити, виховати, навчити говорити, зробити глуху дитину щасливою людиною.
Та для цього потрібно докласти чимало зусиль й багато чому навчитися. Тільки спеціальні систематичні заняття зможуть допомогти дитині.
Суттєвий вплив на розвиток особистості дитини, формування у неї морального потенціалу має сім'я. Та успішне виховання й удосконалення позитивних якостей дитини в багатьох випадках залежить від результативної співпраці сім'ї та працюючого з дитиною сурдопедагога.
Часом батькам буває нелегко зрозуміти своє справжнє ставлення до дитини. Можливо тому, що вони звертають увагу тільки на те, що роблять та кажуть? Та для малечі набагато важливіше їх почуття, бо глуха дитина не розуміє змісту слів. Вона помічає та реагує лише на настрій.
Вчені різних країн (Д.Льютеман, Е.Ісеніна, Е.Леонгард), які багато років працювали з батьками глухих дітей, виділяють наступні типи ставлення батьків до глухої дитини:
1.Повне прийняття - батьки розуміють і приймають глуху дитину, тверезо оцінюють ситуацію та шукають способи розв'язання проблем. Вони ставляться до дитини з любов'ю та теплотою. Такий тип відносин сприяє формуванню у дитини високої самооцінки та адекватної поведінки.
2.Понадпіклування - батьки звільняють дитину від обов'язків, не дозволяють їй зробити нічого самій. Міра допомоги значно перевищена, діти зростають несамостійними та залежними.
3.Нереальне ставлення - батьки не хочуть визнати, що їх дитина глуха, ставлять перед нею складні завдання, незважаючи на глухоту. Така дитина починає відчувати себе самотньою та нещасною, бо не може відповідати вимогам батьків і виконати їх нереально завищені вимоги.
4.Байдужість - несвідомі почуття та життєві цінності батьків приводять до емоційного неприйняття дитини, яке проявляється в униканні спілкування з дитиною, у відсутності спроб зрозуміти, полюбити її. Цей тип відносин найбільш небезпечний для розвитку дитини.
Тільки в єдності батьків, лікарів-сурдологів та сурдопедагогів можливо досягти успіхів у навчанні, вихованні глухих дітей, створенні умов для їх саморозвитку та їх самореалізації.
При цьому однією із важливіших умов успішного виховання в сім'ї є батьківський оптимізм, їх впевненість у тому, що за допомогою комплексу заходів та правильного виховання в сім'ї можливо покращити ефективність соціалізації і реабілітації дитини з вадами слуху.
Починаючи виховувати та навчати дитину з порушенням слуху, батьки повинні зробити відповідальний вибір - вибір методики навчання. Від їх рішення буде залежати вся подальша доля маленької безпорадної істоти, яка повинна стати справжньою людиною, повноцінною розвинутою особистістю.
На сьогоднішній день існують різноманітні методики навчання глухих та слабочуючих дітей. Для того, щоб зробити свій вибір, батькам необхідно відповісти на ряд запитань: якою вони хочуть бачити свою дитину в майбутньому? як вони бажають спілкуватись з нею? яких друзів вони хочуть бачити біля свого малюка? у якій школі буде навчатись їхня дитина? яку професію вона зможе обрати? де буде працювати? Але найголовніше запитання, на яке всі батьки повинні відповісти (насамперед самі собі) - скільки сил - душевних, фізичних й матеріальних - вони зможуть витратити на виховання та навчання своєї дитини з порушенням слуху.
Щоб відповісти на запропоновані запитання, необхідно вивчити принципові позиції методик виховання та навчання нечуючих дітей.
Олена Володимирівна Пархаліна про це пише так. Традиційно, починаючи з XVI ст., розрізняли два методи навчання глухих – "жестовий” та "чистий усний” методи.
Жестовий метод передбачає навчання глухих на основі жестової мови (певний жест є еквівалентом слова) та дактилології (пальцевої азбуки, де кожна буква абетки відповідає певному пальцевому знаку).
За допомогою чистого усного методу глухих вчили говорити "без рук”, використовуючи тільки усне або письмове мовлення.
У теперішній час змінилися методики, технології, технічне обладнання процесу виховання та навчання дітей з вадою слуху, але суть методів у більшості залишилась, як у минулому.
Перша методика виховання та навчання глухих (слабочуючих) дітей дошкільного віку використовується у всіх державних дитячих садках компенсуючого типу для глухих та слабочуючих дітей. В групах (не більше 6 дітей), які комплектуються за рішенням психолого-медико-педагогічних комісій, займаються глухі та слабочуючі діти піком від 1,5-2 років, термін навчання від 4 до 5 років. Дитячі садки компенсуючого типу, як правило, - інтернатні заклади. Діти знаходяться в садочку весь тиждень, батьки спілкуються з ними тільки на вихідних. Позитивним є те, що дитина з вадою слуху знаходиться в системі спеціального навчально-виховного процесу. Фахівці створюють умови для компенсації розвитку глухихта слабочуючих дітей. При навчанні мові сурдопедагоги використовують такі допоміжні форми мовлення як письмова і дактильна. На жаль, певна замкнутість закладу, вузьке коло спілкування, збідненність емоційними враженнями, недостатнє спілкування з батьками не завжди дозволяють отримати високі результати реабілітації дошкільників з вадами слуху.
Друга методика - так звана методика Е.І.Леонгард. Ця методика була розроблена в кінці 60-х років XX ст. Автори довели значні можливості сімейного виховання дітей з вадами слуху. Ранній початок загально розвиваючої та корекційної роботи здійснюється при активній участі батьків. Створення мовного середовища в сім'ї, використання правильно підібраних слухових апаратів для розвитку мовного слуху, який стає основою для розвитку мови (навичок слухо-зорового сприймання мови, формування словникового запасу, навичок комунікації, формування вимови), дозволяють створити умови для можливого більш раннього включення глухих дітей в середовище чуючих. Дошкільники, які навчаються за методикою Е.І.Леонгард, як правило, відвідують звичайні дитячі садки або спеціальні групи, створені в дошкільних закладах загального типу. Індивідуальну роботу з дітьми проводять сурдопедагоги, які володіють цією методикою. Необхідно ще раз підкреслити, що головну роль в навчанні та вихованні поганочуючого малюка відіграють батьки. Сурдопедагог лише спрямовує і допомагає сім'ї. Безумовно, це велика відповідальність і значна трата часу та сил батьків. Не кожна сім'я приймає рішення взяти таку відповідальність за майбутнє дитини на себе.
Білінгвістичний метод навчання дітей з вадами слуху (експеримент ведеться в Росії з 1992 р.) заснований на визнанні права глухої людини на вибір свого стилю життя, способу спілкування, на реалізацію себе як своєрідної й самоцінної особистості. У зв'язку з цим національна жестова мова та національна словесна мова мають однаковий статус як засоби педагогічного процесу й предмети навчання. В експериментальних групах спеціального дитячого садка глухих дітей навчають усній та жестовій мовам. Перші результати показують ефективність білінгвістичного навчання для багатьох глухих дітей.
Також існує верботональна методика, розроблена фахівцями центру "СУВАГ”. Корекційно-реабілітаційна робота основана на розвитку слухового, тактильно-вібраційного сприймання мовних і немовних звуків, максимальному використанні залишкового слуху й системи спеціальних вправ фонетичної ритміки для формування вимови. Заклади, які працюють за цією методикою, є екстернатами, батьки мають можливість спілкуватися та займатися з дітьми кожного дня.
В останній час стали з'являтися дитсадки комбінованого типу та дитсадки з інтегрованим навчанням, де передбачено спільне виховання та навчання чуючих і поганочуючих дітей. Педагогічний колектив дошкільного закладу вибирає, за якою методикою буде проходити виховання та навчання нечуючих дітей.
Необхідно наголосити, що основні підходи сучасної педагогіки до навчання дошкільників з порушеннями слуху базуються на дослідженнях вчених - психологів та сурдопедагогів. Вони між собою багато в чому схожі. Автори всіх методик навчання вважають принциповим врахування закономірностей психофізичного розвитку дошкільників, забезпечення всебічного розвитку на основі корекції існуючих проблем, раннє навчання дітей з вадами слуху, створення "мовного середовища” для формування мови. Але існують і розбіжності в методиках навчання та виховання, які можуть в подальшому вплинути на можливість повноцінної адаптації в спільноті чуючих людей.
Що стосується мене, то мені більше імпонує білінгвістичний метод. Тому що, щоб дитина мала можливість інтелектуально розвиватися, необхідним є оволодіння інструментом взаємодії з оточуючим світом - мовою. Вивчення мови - це активний процес, котрий починається при народженні дитини і продовжується протягом всього життя. Мова засвоюється з різною швидкістю на різних етапах житія дитини. Вивчення мови найбільш ефективно відбувається, коли діти активно і свідомо включені в процес її використання.
Білінгвістичний підхід до навчання базується на тому положенні, що вільне володіння жестовою мовою допомагає глухій дитині успішно засвоювати і словесну мову. Словесна мова має свої різновиди і втілення - у читанні, письмі, усному мовленні, найважливішим з яких для загального розвитку є грамотність - вміння читати і розуміти прочитане.
При білінгвістичному навчанні надзвичайно важливим є те, що словесна мова використовується в першу чергу для читання і письма. Жестова мова є мовою повсякденного спілкування і мовою викладання. У процесі навчання словесна і жестова мова повинні бути чітко розмежовані для досягнення найкращих результатів. Використання жестової мови ніяким чином не заважає розвитку словесного мовлення, а навпаки, у багатьох випадках сприяє цьому, оскільки її раннє вивчення сприяє інтелектуальному розвитку глухої дитини.
Найбільш природною і доступною першою мовою є жестова мова, тому що вона візуальна, і як результат, з більшою готовністю сприймається, в той час як словесна українська мова надзвичайно складна для сприймання маленькою глухою дитиною. Як правило, чим краще дитина володіє жестовою мовою, тим більші успіхи вона демонструє потім, навчаючись читати і писати.
Щоб досягти успіху в майбутній професії і в суспільстві, потрібні сильні комунікативні навички, навички міжособистісного спілкування і колективної роботи, якісні знання і вміння вчитися. Потрібно створювати цінне середовище для здобуття необхідних знань, умінь і навичок, що сприятиме розвитку повноцінних, свідомих громадян світу.
Проте право на існування має будь-яка методика. Фахівці можуть тільки давати пораду з приводу навчання дитини, а вирішувати врешті-решт все одно батькам. Але для того, щоб вони щось вирішували, у них повинен бути вибір.
Дробот Л.С., завідувач відділу корекційної освіти Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)
|
