Сучасна сурдопедагогіка обґрунтовує включення національної жестової мови поряд із словесною в систему головних засобів педагогічного впливу. Вважається, що раннє застосування жестової мови поряд з використанням інших форм мови (усної, писемної, дактильної) сприяє загальному і лінгвістичному розвитку глухих дітей.
Маючи достатній досвід роботи на посаді сурдопедагога дошкільного відділення, я є пал-ким прихильником білінгвального навчання. На підставі цього вважаємо, що для більшості глухих найбільш позитивною педагогічною системою є середовище словесно-жестової двомовності, що визначає дві мови як рівноправні засоби у процесі навчання і виховання глухих дітей.
Практика навчання білоруських колег підтвердила висновки російських вчених про особливості словесно-жестової двомовності, зокрема констатацію того, що найбільш успішним і дієвим є механізм ланцюжка “жест - зміст – слово”, ніж “слово - зміст - жест. Для глухих дітей спеціально організоване навчання в дошкільному віці має велике значення, адже в них, окрім слуху, збережені всі інші органи сприймання. Спираючись на них, можна компенсувати ваду слухового сприймання, досягти високого рівня розвитку дитини, сформувати її мову, дати знання про навколишнє життя, виховати дитину сильною, сміливою, життєрадісною і корисною суспільству.
З раннього віку розпочинається робота на розрізнення слів, написаних на табличках (мама, тато, бабуся, дідусь, ім'я дитини), за допомогою яких дитина має розрізняти близьких людей. З початку і до кінця перебування дитини у дошкільному закладі діти працюють з індивідуальним альбомом-словником, який виготовляється батьками. Також використовуються таблички з назвами предметів ужитку, іграшок, предметів, зображених на картинках лото, пізніше - таблички із словами, які означають дії (встань, сядь, іди сюди та ін.). Назви предметів та дій вивчаються в процесі гри. Діти вчаться співвідносити жест - малюнок - слово.
Слід зазначити, що слова, які означають дії, значно важче пояснити дітям, ніж ті, що означають предмети. Для пояснення назв використовуються серії малюнків з казковими героями. Розглядаючи схематичні малюнки, діти самі демонструють дію. Показують її жестом та глобально зчитують з картки. В цей час іде інтенсивна робота над зчитуванням з губ. Кожен предмет або дія вивчається багато разів спокійно і чітко повторюється (у дитини відпрацьовується звичка дивитись на губи того, хто говорить).
Наступний крок у навчанні - це вивчення дактильної абетки. Проводяться підготовчі вправи, які допомагають відтворити прості рухи рук, пальців. Засвоївши такі рухи, діти оволодівають дактильною абеткою.
Нещодавно з'явилася українська жестова абетка (Н.Іванюшева, С.Кульбіда), діти охоче працюють з нею. їм подобаються завдання, запропоновані у цьому посібнику.
Досвід роботи з глухими дошкільниками свідчить, що вони успішно засвоюють дактильні знаки впродовж трьох тижнів, а потім починають читати слова і речення, записані на табличках. Коли дитина починає читати, доцільно фіксувати увагу на словах, навчати уважніше розглядати літери, порівнювати їх (ведеться робота з розрізною абеткою та касами). Це дає можливість навчити читати і запам'ятовувати прочитане. Починає розвиватися не тільки глобальне сприймання слова, а й аналітичне.
Коли дитина має деякий досвід, на основі якого сформувались певні поняття, але не знає, як вони словесно позначаються, доцільно використовувати жест і слово. З часом, при систематичному повторенні, дитина самостійно буде свідомо використовувати ці слова. Жест допоможе легко зрозуміти значення слова, коли це слово - засіб вияву емоційного стану.
З віком дитини зростають вимоги до неї, розширюються завдання щодо формування мовлення, збільшується обсяг словника, яким має оволодіти дитина, ускладнюються методи його засвоєння і використання.
Формування мовлення глухої дитини здійснюється не тільки у спілкуванні, а й на спеціальних заняттях. Поєднання цих двох шляхів формування мовлення сприяє швидкому і якісному засвоєнню мови. Спеціально організовані заняття допомагають розширити значення слів. Основне завдання - навчити дитину розрізняти предмети, їх якості, дії та самостійно називати їх.
Цей процес навчання мови повільний і складний, але, послідовно і систематично здійснюючи його, можна досягти поставленої мети: дитина буде знати значення слів, розумітиме мовлення, зчитуючи з губ, зможе свідомо поставити запитання і відповісти на нього. Робота з мовного розвитку дитини ведеться підчас спеціально організованих занять, використовуються ті прийоми, що відповідають можливостям глухої дитини. Заняття проводяться в доступній і цікавій для дитини дошкільного віку формі, коли всі навчальні завдання виконуються під час гри. Знання дітей про навколишню дійсність формуються шляхом ознайомлення їх з тими предметами, які вони бачать щодня. Насамперед дитину треба ознайомити з меблями, посудом, малюнками, квітами. Вказуючи на їхнє призначення, варто навчити спостерігати за природою за межами кімнати і в її межах (за життям рибок у акваріумі, як ростуть квіти тощо). Для цього використовують дидактичні ігри, кожна з яких має певне навчально-виховне значення: розвиток пасивного і активного словника (слів і жестів), повідомлення і закріплення знань, сприймання кольорів, засвоєння таких понять як форма, величина, просторове розташування, час.
У роботі над розвитком мовлення, збагаченням словника дитини завжди використовується ситуація, яка створюється незалежно від того, чим вона була зайнята в цей час. Враховується й інтерес дитини, що виникає за тієї чи іншої ситуації. Невідомі слова записуються, пояснюються за допомогою жестової мови, а потім закріплюються у безпосередній ігровій діяльності.
Дидактичні ігри сприяють формуванню у дітей уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості. Вони підводять дітей до узагальнення і класифікації, до розуміння і використання слів, що означають узагальнюючі поняття: дикі тварини, домашні тварини, іграшки, фрукти.
Ігри використовуються і для розвитку фонетичної сторони мовлення. Захоплююча ігрова дія спонукає дітей багато разів повторювати той самий звук чи звукосполучення. Таке повторення не втомлює дитину, бо вона зацікавлено виконує роль птаха, автомобіля, що рухається, літака тощо.
Отже, дидактична гра - дуже ефективна форма навчання; граючись, дитина навчається.
Цікаві речі оточують нас з усіх боків, і те, що дорослому здається звичним, буденним, дитина може сприймати зовсім по-іншому. Спостережливість - це здатність допитливо придивлятись до предметів і явищ, виділяти в них істотні, типові, хоч іноді малопомітні ознаки. Вона не є вродженою якістю людини, а розвивається і виховується змалку за допомогою систематичних вправ у спостереженні підчас спеціальних занять, прогулянок, ігор, екскурсій. Навчити дитину глибоко сприймати навколишній світ, все бачити і все помічати - одне з важливіших завдань розумового виховання.
Великий матеріал для спостережень дає природа. Спостерігаючи її, дитина порівнює, зіставляє, знаходить подібне і відмінне. Ознайомлення з природою має бути не пасивним спостереженням, а дійовим, активним. Ознайомлення глухих дошкільників з навколишнім життям, розширення їхніх уявлень про предмети, збагачення словника й формування зв'язного мовлення - все це відбувається на основі конкретних сприймань.
Знайомство дитини зі світом тварин, свійськими та дикими його представниками, з природою рідного краю і далеких країв треба доповнити розгляданням малюнків, розповідями з використанням рідної жестової мови, читанням книжок.
З віком у дитини розширюється чуттєвий досвід, розвивається пам'ять, збагачується уявлення про предмети і явища, змістом мислення стають не тільки предмети, які вона безпосередньо сприймає, а й уявлення про них. Тому великий запас уявлень дитини повинен весь час поповнюватись і розширюватись. Це сприяє формуванню і розвитку образного мислення. У роботі з дітьми велика увага приділяється поясненню нових слів. Треба прагнути того, щоб дитина сама запитувала про ці слова. Прийоми пояснення нових слів різноманітні: жестова мова, словесні засоби, використання малюнків, іграшок.
Для кращого розуміння вивчених тем та на допомогу дітям й батькам, виготовляються маленькі жестові словнички, участь у яких охоче беруть самі діти. Вважаємо, що слово, в якій би формі воно не було сказане, обов'язково має бути сигналом до дії, засобом спілкування. Для того, щоб виробилась звичка до мовного спілкування, дитина повинна розуміти значення слів, які вона використовує.
Сенсорне виховання є передумовою успішного здійснення розумового розвитку, основою естетичного, фізичного і морального виховання дитини. Воно входить у всі форми навчальної і виховної роботи, готує перехід від сприймання до мислення, формує основу для наступної інтелектуальної діяльності. Це відбувається за тієї умови, коли у відповідні заняття й дидактичні ігри включати словесне позначення тих чи інших якостей, речей, їх змін, співвідношень тощо. Якщо сенсорний досвід не пов'язувати з мовленням, він виявляється відірваним від розумової діяльності дитини.
Розвиток відчуттів у дітей дошкільного віку пов'язується з різноманітними видами діяльності: малюванням, ліпленням, спеціальними заняттями, фізичними вправами, самообслуговуванням.
Творча рольова гра - важлива діяльність для розумового розвитку дитини дошкільного віку. У сюжетних рольових іграх діти творчо засвоюють те, що відбувається навколо них: спорудження будинку, відвідання перукаря або лікаря тощо.
В процесі такої гри розвиваються всі розумові здібності, увага, фантазія дитини, формуються риси її особистості. У творчій грі дитина не просто зображує бачене нею, в ній відчувається глибокий, складний процес перетворення і засвоєння того, що сприйнято з життя. В творчій рольовій грі, тобто у грі, вигаданій самими дітьми, виявляється певне ставлення дітей до навколишнього, бо в ній відбувається дія, реальна для дитини. Однак, щоб гра виникла, потрібне керівництво з боку дорослих. У глухих дітей без відповідного керівництва ігрової діяльності розвиток процесу надовго затримується. Як правило, творча гра буває колективною. Даючи змогу глухій дитині спілкуватись з іншими дітьми і користуючись жестовою мовою, діти швидко розподіляють ролі між собою та встановлюють правила гри.
Цікавою формою роботи є інсценування казок, що сприяє емоційному розвитку дитини. Робота ведеться таким чином; спочатку розглядається книжка з казкою, розглядаються та називаються герої цієї казки, далі - за допомогою жестів розповідається сама казка (дійові особи повинні говорити, сердитись, сміятись, плакати тощо). Важливо, щоб дитина зрозуміла не тільки зміст казки, а й стосунки, що існують між персонажами. Наступний крок - це складання короткого переказу казки, речення, надруковані на картках, які треба викласти у певній послідовності, навчити емоційно передавати переживання дійових осіб. На завершення роботи над однією казкою пропонується дітям самостійно придумати кінцівку. І у них це добре виходить. В процесі роботи ми переконалися, що використання жестової мови дозволило сформувати у дітей поняття про взаємозв'язок дій у їх послідовності і уявити весь процес в розвитку. Отже, на конкретних прикладах (вчинках людей, героїв казок) формується у дошкільників моральні уявлення про доброту, чесність, справедливість, дружбу.
Особлива увага приділяється читанню книжок. Адже книжка - це невичерпне джерело знань і недооцінювати або ігнорувати його означає свідомо обмежувати розумовий розвиток дитини, збіднювати її духовне життя. Книжковий текст може бути незрозумілим глухому дошкільнику, особливо тоді, коли дитина має незначний словниковий запас. У такому випадку адаптують книжкові тексти, роблять їх доступними для розуміння дитини.
Дуже добре сприймаються дітьми комікси. Поєднання малюнків з короткими підписами до дій або думок кожного героя допомагають дітям самостійно розібратися у сюжеті оповідання. Але не слід ознайомлювати глуху дитину з чудово ілюстрованою книжкою, але з недоступним змістом. В кращому разі дитина просто розглядатиме яскраві малюнки і швидко втратить до неї інтерес.
Спираючись на досвід сучасної дефектології (К.В.Луцько, Є.Ф.Соботович, В.В.Тарасун, Л.І.Фомічова, М.К.Шеремет) ми переконались, що все більшої популярності набуває корекційно-попереджувальний напрямок навчання, суть якого полягає у тому, що педагогічні зусилля потрібно зосереджувати на попередженні недорозвитку, запобіганні його виникнення, створенні сприятливих умов для формування психічних процесів. З таким підходом педагогічний вплив на розвиток словесно-логічної пам'яті глухих дітей потрібно розпочинати вже тоді, коли закладаються основи цього процесу, коли в нормі дитина оволодіває цими початковими знаннями, вміннями та навичками, які необхідні для формування вищого типу пам'яті. Таким періодом вважається дошкільний та молодший шкільний вік. В цьому віці глухі діти, згідно програмових вимог, стикаються з необхідністю запам'ятовувати тексти. Але ми знаємо, що запам'ятовування розпочинається зі сприймання. Від того, наскільки осмисленим є сприймання тексту глухою дитиною, залежить усвідомленість його запам'ятовування. Текст - це об'єднана смисловим зв'язком послідовність знакових одиниць. Його основна структурно-семантична одиниця - слово. Слово називає предмети, їх якості, явища, відношення дійсності.
Продуктивність запам'ятовування глухими дітьми тексту тісно пов'язана з оволодінням мовленнєвим матеріалом, використаним у тексті, та тим матеріалом, що в тексті не використаний, але відноситься до його теми, а також вмінням осмислювати матеріал тексту, виділяти у ньому послідовність подій, причини, цілі, мотиви вчинків героїв, подумки встановлювати логічну канву оповідання. Ці вміння базуються на розумінні слів та їх сполучень у тексті, на виділенні смислового понятійного змісту мовних одиниць або їх сигніфікату.
О.О.Потебня вважав, що повторене дитиною слово до того часу не матиме для дитини смислу, поки вона не поєднає з ним відомих образів, не узгодить з власним сприйманням. Зіставлення слів з відповідними образами, що містять найбільш загальні і характерні ознаки, завдяки яким визначаються і розрізняються предмети, дії тощо, дозволяє уявити висловлене словами. Без такого перекодування неможливий і більш глибокий рівень аналізу і осмисленого запам'ятовування. Перекодування “слово - образ” дає змогу уявити те, про що йдеться у тексті. Уможливлює таке перекодування наявність у свідомості дитини образів уявлень про відображену у вербальній формі предметну дійсність. “Образ - узагальнене відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального”. Такі уявлення формуються завдяки образній пам'яті.
Нами був організований і проведений пошуковий експеримент з окремими дітьми за такою методикою:
Розповідь дітей про події з їхнього життя жестовою мовою; Розповідь дітей про події з їхнього життя словесною мовою. Наведемо повний обсяг висловлювань жестовою мовою.
Катя: БАБА КОПАТИ. БАБА ВАРИТИ ЇСТИ. ЇСТИ СМАЧНО НЕМА. НЕ ЛЮБЛЮ.
Антон: ЇХАВ ПОЇЗД. МЕТРО ЇХАВ. ХОДИВ БАЗАР, ДИВИВСЯ СОРОЧКУ. КИЇВ БАГАТО МАШИН, ПОЇЗД.
Вова: ТАТО СТАВИВ БАНКИ. ЗАПАЛИВ І СТАВИВ БАНКИ СПИНА. ПОТІМ ДАВ ТАБЛЕТКУ. СМАЧНО. КАШЛЮ НЕМА.
Коля: ТАТО, МАМА, БАБА, ТЬОТЯ, ДЯДЯ САДИЛИ КАРТОПЛЯ СЕЛО. Є ТРИ ВЕЛОСИПЕДИ - ЧЕРВОНИЙ, ЧОРНИЙ, ВЕЛИКИЙ. МІЙ ЗЕЛЕНИЙ, МАЛЕНЬКИЙ.
Віта: СВАДЬБА ДАЛЕКО БУЛА. МАШИНА Я НЕ ЇХАЛА, ЇХАЛА ТРОЛЕЙБУС, ПОТІМ АВТОБУС. БАЧИЛА ТАМ СВАДЬБА. ТАНЯ: “ПРИВІТ”. ТАНЯ БУЛА КРАСИВА. СУКНЯ ВЕЛИКА-ВЕЛИКА, ФАТА ВЕЛИКА-ВЕЛИКА, БІЛА. КВІТИ, НА, ПОДАРУНОК. ПОЦІЛУВАЛА. ХЛОПЕЦЬ, АНДРІЙ САМ ПОЦІЛУВАВ.
Наведемо повний обсяг тих самих висловлювань усним мовленням (див.табл.№1).
Катя: Баба копала. Баба варила їсти. Смачне немає. Не люблю.
Антон: Їхав на поїзді. Дом метро. Ходив на базар, шукав сорочку. Київ багато машин, поїзд.
Вова: Тато, банки (далі у розповіді переходить на жести)
Коля: Мама, тато, баба, тьотя. Велосипед (далі переходить на жести)
Віта: Свадьба далеко. На машині не їхала, їхала на тролейбус, на автобус. Бачила машина, там Таня. Таня подивилась: “Привіт”. Таня красива, велика - велика. І на голові велика-велика, біла (жест “фата”). Квіти, на тобі. Поцілувала (жест). Хлопець Андрій.

Таблиця № 1.
Аналіз і порівняння висловлювань дітей

В експерименті брали участь діти із сімей глухих: Катя, Антон, Віта. З сімей чуючих: Вова, Коля.
Особливості розвитку глухих дітей, які виховувались глухими батьками показують, що повноцінна комунікація за допомоги жестової мови, процес оволодіння якою малюками в цих сім'ях, відбувається в повній відповідності з закономірностями, виявленими при становленні словесної мови чуючих, дозволяє глухим дітям, із сімей глухих, випереджати в розвитку своїх глухих однолітків із сімей чуючих.
Результати наших спостережень підтверджуються дослідженнями огляду і докладного аналізу, які виконав Мооres; глухі діти із сімей глухих відрізняються великими успіхами в проходженні навчальної програми, в тому числі, в знанні граматики англійської мови, більш високим рівнем розвитку навичок читання, комунікативних потреб і здібностей, соціалізації і т.д. Вчений підкреслює, що в жодному із експериментів у перевірених дітей із сімей глухих не було виявлено відставання в усному мовленні.
Психологічні і психолінгвістичні дослідження, при їх нечисленності дозволили накопичити цікаві матеріали, які доводять, що жестова мова грає важливу роль в житті глухих, їх когнітивній і комунікативній діяльності, що і підтверджує наше дослідження.
Таким чином, можна зробити висновок, що:
- жестова мова відіграє важливу роль у засвоєнні словесної мови;
- жестова мова своєю логічністю та доступністю відіграє для глухих дітей провідну роль як сигніфікативна функція мови у дошкільному віці і розширює рамки запам'ятовування;
- жестова мова є продуктивною у системі навчання глухих дітей при здійсненні постійного перекодування;
- використання жестової мови як основного засобу навчання дозволяє більш ефективно і в короткий час формувати у дітей поняття про взаємозв'язок дій в процесі їхнього розвитку, усвідомлювати початок, продовження (розвиток) і кінцевий результат подій та явищ.
Отже, результати сучасних досліджень свідчать на користь того, що коли традиційні засоби спілкування достатньою мірою ще несформовані, комунікативні потреби різного рівня складності здатна задовольняти національна жестова мова, яка має широкий арсенал засобів висловлювання смислів і відносин між різними значеннями. її використання у навчально-виховному процесі сприяє встановленню продуктивної взаємодії нечуючої дитини з оточенням, а відтак - розширенню соціального досвіду, активізації розумового розвитку, інтенсивному формуванню особистості. На думку Л.С.Виготського, поліглосія (багатомовність) є неминучий і найбільш продуктивний шлях мовленнєвого розвитку та виховання глухої дитини.
У такий спосіб сучасна сурдопедагогіка, з одного боку, намагається реалізувати право глухої дитини на зручний для неї спосіб спілкування, зберегти мовні традиції мікросоціуму нечуючих, а з іншого боку, оптимізувати навчальний процес. Водночас очевидно, що забезпечити соціалізацію, інтеграцію нечуючої дитини у середовище чуючих неможливо без вільного володіння словесною мовою. Тому навчання розуміти мовлення, грамотно усно і письмово висловлювати свої думки залишається першочерговим завданням у сучасному навчанні та вихованні глухих дітей дошкільного віку. Включення різних видів комунікації у навчальний процес підпорядковане єдиній меті - допомогти дитині почуватися впевнено і комфортно у різних життєвих ситуаціях.

О.Дробот