Початок нового навчального року спонукає педагогів до праці і пошуків. Своїми думками стосовно проблем, які необхідно вирішити, ділиться нечуючий викладач інформатики Львівської спецшколи-інтернату Марії Покрови Валентин Шестаков.
Для людини з вадами слуху головною проблемою є її адаптація в навколишньому середовищі, тобто в соціумі, яке, на відміну від неї, складається з особистостей, які володіють слухом. Як знайти своє місце у цьому соціумі? Це питання хвилює нечуючих учнів і їхніх батьків. Безумовно, в період дорослішання у будь-якої дитини, а особливо у такої, яка має проблеми зі здоров’ям, повинна бути вихована та закріплена тверда впевненість щодо її позитивного розвитку у майбутньому. Тому на етапі виховання серйозна увага має бути приділена професійній орієнтації такої особистості, тобто вибору майбутньої професії. З досвіду знаю, що цьому питанню не приділяється достатньо уваги в шкільній освіті.
Для розширення кругозору та інформованості підлітків, можна було б підготувати і видати спеціальний посібник-довідник, що містив би витяг з Державного реєстру професій із зазначенням тих спеціальностей, за якими можуть працювати особи з порушеннями слуху.
Сучасна людина має величезне інформаційне навантаження, значну частину якого може отримувати лише за допомогою слуху. Своєчасність і повнота отримання інформації мають життєво важливе значення. Тому для нечуючих людей повинна бути значно розширена мережа інформаційних повідомлень, які б сприймалися ними. На жаль, на телебаченні — це лише новини зі сурдоперекладом. Чи всі засоби передачі інформації використано, чи все задіяно для того, щоб нечуюча людина подолала інформаційний вакуум? Звичайно, що не все! Не було б зайвим створити для цього державну програму. І особливо необхідно передбачити створення спеціальних інформаційних програм для нечуючих дітей та молоді.
Для спецшкіл, де навчаются для діти з відсутністю слуху, повинні бути розроблені спеціальні програми та шкільні підручники. Адже теперішня програма Міністерства освіти для учнів загальних масових шкіл не може використовуватись для викладання у спецшколах, оскільки учням з вадами слуху необхідно більше часу, щоб опрацювати та засвоїти окремі теми.
Підручники для спеціальних шкіл теж повинні бути розроблені окремо, щоб зробити їх більш конкретними за змістом, меншими за обсягом та легшими для розуміння (використовуючи простішу лексику, наприклад). Кожен такий підручник повинен супроводжуватись диском з наочними матеріалами, адже наочність зможе компенсувати той обсяг інформації, який не був сприйнятий учнем у зв’язку з відсутністю слуху. До того ж, ті підручники, що існують зараз, зазвичай не відповідають рівню розвитку комп’ютеризації, тобто є застарілими.
Важливим питанням, на мою думку, є також доопрацювання жестового словника по інформатиці, бо безліч термінів, які використовуються навіть під час уроку інформатики в школі, не мають жестового еквіваленту (думаю, таку ж проблему мають викладачі хімії, фізики, математики, мови тощо).
Це лише деякі проблеми, які необхідно вирішити для більш ефективного навчання та виховання нечуючих дітей і молоді. Як висновок, можна сказати, що ці проблеми потребують комплексного підходу, адже вирішення поодинці якогось одного проблематичного елементу не буде таким ефективним.