Напевно, кожен серед нас, глухих чи слабочуючих, хоч раз стикався у своєму житті з найнесподіванішими запитаннями, що виникають у оточення, коли воно дізнається про те, що ми маємо порушення слуху. Іноді питання трапляються настільки абсурдні, що мимоволі викликають у нас усмішку й сміх, а інколи — обурення. Сьогоднішня стаття — таке собі розвінчування міфів про глухих, яке ми склали на прикладі реальних історій з життя.
 
Найпоширеніший міф: люди з порушеннями слуху — глухонімі
І от коли “глухоніма” людина починає говорити голосом, у оточуючих перша реакція — величезні очі¬блюдця та здивований виклик: “Так ти ж не глухоніма!”. Взагалі, термін цей є застарілим і некоректним й аж ніяк не характеризує сучасних глухих та слабочуючих людей, оскільки більшість з них можуть говорити голосом, хай не завжди чітко й зрозуміло. До того ж, слід враховувати,  що жестова мова (далі — ЖМ) є повноцінною мовою, за допомогою якої нечуючі можуть висловлювати свої думки.
“Нечуючі”, “глухі”, “слабочуючі”, “люди/особи з порушеннями слуху” — ось терміни, які правильно зараз вживати стосовно людей, яких раніше всіх разом, без особливого розбору, називали “глухонімими”.
 
Ще один міф, доволі поширений: глухі — неграмотні, не вміють читати та писати
Це дуже застаріла думка, оскільки у наш час нечуючі люди, як і чуючі, навчаються в школах і вишах, отримують освіту, працевлаштовуються… До речі, сучасні технології, Інтернет дають можливість, не маючи слуху, отримувати знання й будь¬яку інформацію, переглядати фільми з субтитрами, спілкуватися з друзями за допомогою СМС. Врешті решт, серед нечуючих багато кваліфікованих спеціалістів, кот¬рі реалізували себе у різних сферах життєдіяльності — чи то в педагогіці, чи то в програмуванні, чи то в інженерії тощо. А якщо десь у селі є якась неграмотна бабця, то хіба через це весь народ слід називати неграмотним?
 
Міф: Жестова мова — це не справжня мова
Мову спілкування нечуючих правильніше називати “жестовою мовою”. І аж ніяк не “мімікою” (так називають лише вираз обличчя) і не “мовою жестів” (це — рухи тіла). Слід знати, що лінгвісти з усього світу визнають жестову мову глухих повноцінною лінгвістичною системою, що має й власні правила і свою складну граматику. Існують національні жестові мови: УЖМ — українська жестова мова, ASL — американська жестова мова… І навіть є International Sign Language — міжнародна жестова мова!
 
Міф: глухі можуть зчитувати з губ
Це лише один зі способів спілкування з глухими людьми — завдяки зоровому сприйманню ними усного мовлення чуючої людини. Але не кожна глуха людина може сприймати розмову, зчитуючи з губ свого співбесідника. Це залежить і від здібностей, і від багатьох інших чинників. Зазвичай, розуміння розмови за допомогою зчитування з губ досягає лише 60 %. Крім того, є такі чуючі люди, у котрих зовсім ніяка артикуляція, тому з їхніх губ нічого не можна “прочитати”… Тут ми просто беремо папірець та ручку.
 
Є й такий сумний міф: глухі пов’язані з криміналом
На жаль, у пошуках сенсацій та “смаженого” матеріалу ЗМІ досить часто перекручують інформацію таким чином, що у читачів складається враження про суцільний негатив. Тоді як відсоток правопорушень серед глухих аж ніяк не перевищує загальнонаціональний, завдяки “жовтій” пресі створюється хибна думка про те, що поруч з глухими треба міцніше тримати гаманець. Такі “діячі пера” не прагнуть написати чи відзняти фільм про досягнення глухих — це залишається поза увагою або ж подається таким чином, щоб, у кращому разі, викликати почуття жалю та співчуття…
 
Є ще один дивний міф: глухі живуть зовсім інакше, не так як усі люди
 Люди з порушеннями слуху у житті займаються тим же, чим і чуючі люди. Отримують освіту, працюють, водять авто, ходять у магазин, платять податки, створюють сім’ї, дивляться телевізор, сидять у соціальних мережах, дружать і закохуються, плачуть і сміються… Вони відрізняються лише тим, що не чують.
 
Міф: за допомогою слухового апарата глуха людина автоматично стає чуючою
Ні, ні, ще раз вперте — ні. При знач¬ній втраті слуху слуховий апарат допомагає почути шум, гамір, голосний крик, сигнал машини… Це теж дуже важливо для безпеки життя й орієнтування в навколишньому середовищі. Але, на жаль, дуже часто слуховий апарат не дає змоги нечуючому розуміти звернене до нього мовлення на 100 %. У такому разі на допомогу приходить згадуване вже зчитування з губ, папірець з ручкою чи навіть мобільний телефон для написання запитання чи відповіді.
 
І це лише маленька частинка міфів, яких, на жаль, існує чимало… Щодня, щохвилини всі ми, нечуючі, доводимо суспільству у своїх вчинках, що глухота — це не вирок і це не зменшує можливість прожити яскраве, цікаве та насичене позитивом і гарними справами життя.
 
М.Андрієнко, член ОНП