1. Особливості опанування словесного мовлення дітьми з порушеннями слуху

З якими труднощами може стикнутися дитина з порушеннями слуху, опановуючи словесне мовлення?
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я у світі близько 360 млн. людей мають порушення слуху, з них 32 млн. – діти.
В Україні у 2-3 дітей з 1000 новонароджених діагностують порушення слуху, що складає 0,2-0,3%. У шкільному віці зниження слуху того чи іншого ступеня мають 15-17% дітей. У 2017 році у нашій країні було 133 тис. осіб з порушеннями слуху, з них 9 тис. – діти (за даними МОЗ України).
Відомо, що 67% осіб з порушеннями слуху погано розуміють мовлення у шумних місцях, 50% – мають труднощі спілкування на вулиці та у громадських місцях, 88% не чують окремих слів, 85% зазначають, що мусять докладати значних зусиль, щоб сприйняти на слух та зрозуміти звернене усне мовлення.
Порушення слуху має негативний вплив на розвиток словесного мовлення дитини, що, в свою чергу, обмежує комунікативний простір, звужує потік інформації, яка потрапляє до людини, спричиняє вторинне недорозвинення усіх сторін мовлення.
Дітям з порушеннями слуху притаманні особливості оволодіння звукобуквенним складом: випадіння ненаголошених частин слова з порушенням його структури; змішування звуків у словах; пом’якшення твердих приголосних; пропуски одного або декількох приголосних; змішування проторних приголосних (с, з) зі змичними (т, д), твердих з м’якими; свистячих із шиплячими; перестановка звуків; включення зайвих.
Спостерігається й специфіка лексичної сторони мовлення: неточність сформованих словесних значень, їх недостатня диференційованість, розширення або звуження, змішування значень. Наслідком цього є те, що діти використовують у мовленні контекстуально недоречні слова, замінюють назвами об’єктів, схожих зовнішньо, функціонально, приналежних до спільної ситуації або позначають частину цілого.
Діти з порушеннями слуху можуть мати й труднощі формування граматичної та морфологічної сторін мовлення. У багатьох випадках спостерігається неправильне використання закінчень, суфіксів, префіксів, прийменників через недосконале володіння значенням словоутворюючих морфем, несформованість синтаксичних зв’язків слів у словосполученнях та реченнях. Найбільш вразливими є зв’язки дієслівного управління (рвав квітами, годує траву, сказав хлопчика), прийменникового управління (стоїть біля дерево, упала на підлога під стола), узгодження (рудий лисиця, прийшла дідусь). Недосконалість “відчуття мови”, збідненість мовленнєвого досвіду та погане орієнтування у мовних закономірностях призводять до помилкового використання родових закінчень, закінчень числа, відмінку тощо, пропусків, замін та додавання зайвих прийменників.
Недостатнє оволодіння значеннями різних частин мови призводить до їх помилкового використання, зокрема замін іменників дієсловами, неправильного вживання форм дієслів, розрядів займенників.
Спостерігається обмеженість синтаксичних конструкцій, які діти використовують у мовленні. Найчастіше вживаються конструкції типу: підмет + присудок + додаток або обставина, а конструкції інших типів використовуються значно рідше. Речення містять чисельні помилки: пропуски (окремих членів речення, частин складного присудка, часток підсилення і заперечення); неправильна послідовність слів у реченнях; недоречний поділ складного речення на два (Щоб багато знати. Треба итати щодня); заміна сполучників (Листя опадає, що настала осінь) або ведення додаткових сполучників (Коли зліпили снігову бабу, і діти дуже раділи); включення у питальні речення слів, які містять відповідь на запитання (Якого кольору білого сніг?).
У багатьох дітей спостерігаються специфічні особливості мелодики та ритміко-інтонаційної сторони мовлення, які полягають у надмірній тягнучості мовлення, повтореннях слів, словосполучень, неточних інтонуваннях, монотонності, неправильному тональному забарвленні (надмірно високому або неприродньо низькому промовлянні).
Утім, зазначені особливості не завжди притаманні словесному мовленню дитини з порушенням слуху. Зазвичай діти дуже різняться за рівнем мовленнєвого розвитку та кількістю специфічних помилок на письмі, й в усному спілкуванні. Згадаємо, що М.Ярмаченко наголошував, що особливості пізнавального розвитку в цілому у більшості випадків породжуються недоліками навчання і виховання дитини з порушенням слуху. Неушкоджений потенціал та компенсаторні можливості, зазначав науковець, можуть і повинні бути активізовані правильно побудованою системою підтримки таких дітей. На думку Елен Р.Даніелс та Кей Стаффорд, об’єктом цілеспрямованої дії та докладання зусиль має бути не лише дитина, а й середовище.
Формування навичок активного використання мовлення у дітей з порушеннями слуху може супроводжуватися труднощами оволодіння правилами відбору мовних елементів; дотримання послідовності звукових елементів в словах; добору потрібних морфем; дотримання правил поєднання слів у словосполучення, побудови речень; врахування ситуації спілкування.

Від чого залежить мовленнєвий розвиток дитини з порушенням слуху?
Аналіз практичного досвіду та наукові розвідки дозволили виділити чинники, які мають суттєвий вплив на формування словесного мовлення дитини з порушенням слуху:
• діагностико-консультативні (час діагностики, моніторинг стану слухової функції),
• медико-реабілітаційні (час та якість слухопротезування),
• соціальні (визначення та надання спектру послуг супроводу, уникнення або зменшення сегрегації, зміцнення соціальних зв’язків та максимальне залучення батьків до навчання),
• педагогічні (ранній початок спеціальної педагогічної допомоги, виважене визначення освітнього маршруту, добір технологій навчання тощо),
• навчально-просвітницькі (робота фахівців з батьками, педагогами інклюзивних та загальноосвітніх закладів, співпраця наукових та навчальних закладів з громадськими організаціями, висвітлення питань організації допомоги дітям з порушеннями слуху у засобах масової інформації тощо) та ін.

Як питання мовленнєвого розвитку та вивчення словесної мови вирішуються у сучасній системі допомоги дітям з порушеннями слуху?
Відомо, що, починаючи з середини минулого століття, країни європейської співдружності координують свої дії у галузі освіти, розробляють спільні стратегії й підходи.
Щодо організації допомоги дітям з порушеннями слуху в останні десятиліття у європейських країнах відбулися суттєві зміни. Поштовхом для їх впровадження стала низка міжнародних заходів: Європейська конференція розвитку і консенсусу (1998), Перша міжнародна конференція по слуховому скринінгу новонароджених, діагностиці та ранньому втручанню (2000), Друга міжнародна конференція по слуховому скринінгу новонароджених, діагностиці та ранньому втручанню (2002). На цих заходах обговорювалися питання скринінгу слуху новонароджених, раннього слухопротезування та ранньої педагогічної корекції й соціальної реабілітації. Була підтверджена ефективність комплексних програм раннього втручання у вирішенні питань мовленнєвого та дотичних інтелектуального та пізнавального розвитку. Загальний висновок заходів: світ вступає у нову еру навчання і виховання дітей з порушеннями слуху.
Чим характерний новий етап?
Об’єднаною комісією по слуху дітей був сформульований Стандарт раннього виявлення і корекції порушень слуху (США, 2007), який став загальноприйнятим і отримав назву “1-3-6” відповідно до граничних оптимальних вікових меж виявлення порушення (до 1 місяця), визначення ступеня й характеру порушення (до 3 місяців) та початку корекційно-реабілітаційних заходів (до 6 місяців). Зроблено наголос на тому, що, за умов дотримання цього "золотого стандарту" та доцільної організації навчання у подальшому, дитина з порушенням слуху за своїм мовленнєвим розвитком може суттєво не відрізнятися від дитини зі збереженим слухом.
Стандарт раннього виявлення і корекції порушень слуху (США, 2007)

Неонатальний скринінг слуху запровадили на державному рівні понад 50 країн світу (США, Канада, Великобританія, Бельгія, Голландія та ін.). У низці країн раннє виявлення порушень слуху взяли під контроль та залучилися до вироблення політики сприяння, законодавчого урегулювання, фінансування громадські, батьківські організації. Практика ранньої інтервенції стала обов’язковою на європейському просторі.
Важливою частиною ранньої допомоги є якісне слухопротезування сучасними високотехнологічними слуховими апаратами або кохлеарними імплантати. Найбільш перспективним напрямом слухопротезування у сучасному світі визнана кохлеарна імплантація, оскільки цей різновид слухопротезування
• забезпечує достатній слух для сприймання мовлення,
• створює слухове підґрунтя для розвитку власного мовлення,
• уможливлює процес комунікації на слуховій основі, встановлення соціальних контактів із найширшим колом осіб.
У світі понад 400 тис. імплантованих осіб. У деяких країнах 80–90% глухих дітей мають КІ. В Україні більше 1400 носіїв КІ (за даними фахівців Інституту оториноларингології НАМН України). Показання для імплантування розширюються. Збільшується кількість діагнозів, локалізацій враження слухової системи, стан слуху. КІ показана у європейських країнах при зниженні слуху від 65 дб, в Україні – зниженні слуху від 80 (90) дб. Кількість імплантованих стрімко зростає. Сучасні методи слухопротезування суттєво розширюють можливості опанування мовлення дітьми з порушеннями слуху.
Питання, пов’язані з КІ, мають не лише медико-педагогічний характер, а ще й соціальний. Від часу, коли були зроблені перші операції і донині проявляють активність представники двох напрямів: прихильники і противники КІ. Найсильніша критика лунає від спільнот глухих, які переважно складаються з прелінгвальних глухих та осіб, які віддають перевагу мові жестів. На відміну від людей, які втратили слух у дорослому віці (постлінгвальні глухі), багато прелінгвальних глухих у глухоті не бачать патології, цінують свою унікальність та приналежність до візуальної культури глухих. З іншого боку, багато людей із збереженим слухом вважають, що не можна відмовлятися від лікування будь-якої хвороби, якщо таке лікування є, тому й підтримують розповсюдження КІ, а позицію противників вважають не етичною. Прорахована економічна доцільність такого втручання для країни.
Деякі екстремальні активісти з спільноти глухих називали масову кохлеарну імплантацію дітей ― культурним геноцидом. У 1980-х рр. були протести з боку противників КІ у США, Великій Британії, Німеччині, Фінляндії, Франції та Австралії. Час від часу протестні рухи активізуються і у наші дні. Однак, показовим є той факт, що у країнах, представники яких у кінці минулого століття були задіяні у протестах, кількість імплантованих швидко збільшується, деякі з таких країн є лідерами з кількості імплантованих (Австралія). Серед лідерів також Данія, Норвегія.
На європейському просторі на зміну унітарним освітнім системам приходять варіативні.
На противагу багатолітньому протиставленню методичних підходів у мовній освіті дітей з порушеннями слуху, характерному для попередніх століть, у другій половині двадцятого століття дихометричне бачення довело свою застарілість та неспроможність задоволення розмаїтих потреб та врахування різних можливостей дітей. Натомість виникла і закріпилася інша тенденція – впровадження різних
• форм навчання (інклюзивна, спеціальна),
• варіантів спеціального супроводу (за місцем навчання, у регіональних центрах та ін.),
• комунікативних методичних підходів (словесних, жестових, білінгвальних).
Успішно діють словесна, білінгвальна, жестова, тотальної комунікації, верботональна система, слухомовленнєва методика, методика "СУГ" (слухай, учись, говори) та ін. У більшості країн світу співіснують оральні, мануальні та комбіновані підходи. Прикладом варіативності у навчанні мовлення дітей з порушеннями слуху може слугувати німецька освітня система. За даними Моніки Ленхардт, почесного доктора Ленхардт Академії, навчання дітей з порушеннями слуху у Німеччині відбувається за такими методами:
- метод аудіовербальної терапії,
- метод "природних звуків".
- верботональний метод Губеріни,
- метод одночасної комунікації,
- метод тотальної комунікації,
- навчання мовою жестів,
- навчання за словесно-жестовою (білінгвальною) методикою.
Співіснування різних форм навчання та суттєво відмінних методичних підходів в освіті дітей з порушеннями слуху уможливлює їх вибір та, за необхідності на певному етапі, зміну для кожної дитини. Закріплюється право обирати спосіб включення дитини у суспільне життя, стиль життя. Учні з порушеннями слуху опановують державний освітній стандарт, але навчатися можуть за різними програмами: модульною типовою, адаптованою спеціальною або авторською програмою педагога. Варіативність дозволяє підлаштуватися під кожну дитину, зорієнтуватися на її можливості, врахувати потреби та запити родини, зокрема й у питаннях мовленнєвого розвитку та навчання мови, здійснити усвідомлений вибір мови (або мов) спілкування, визначити співвідношення словесної і жестової, дібрати методи та прийоми навчання.

Варіативність в освіті дітей з порушеннями слуху

У сучасному світі розбудова кожної галузі відбувається у тісному зв’язку з іншими. Не виключення й освіта, розвиток якої безпосередньо залежить від політики держави, економіки, рівня розвитку громадянського суспільства. Освіта дітей з порушеннями слуху пов’язана з вирішенням соціальних, медико-технічних та інших питань. Саме тому міжгалузеве та міжструктурне координування та взаємодія у супроводі дітей з порушеннями слуху та їхніх родин розглядаються на державних та міждержавному рівнях. Впроваджується політика міжгалузевої підтримки дітям з порушеннями слуху та їхнім родинам, принципи якої закріплюються законодавчо і знаходять втілення у медичній, технічній, соціальній сферах, освіті і психологічній допомозі.

Комплексний підхід у вирішенні питань супроводу осіб з порушеннями слуху

Підтримка дитини з порушенням слуху на різних етапах

Комплексний підхід реалізує команда, яка має спільну ціль, дотримується єдиної стратегії, у тому числі у питаннях мовленнєвого розвитку. За командного підходу у підтримці дитини задіяні батьки, лікарі, сурдологи, фахівці інклюзивно-ресурсного центру, освітяни, психологи, соціальні працівники, можуть долучатися представники громади, волонтери. Члени команди досліджують особливості функціонування різних сфер (мовленнєвої – рівень та потенційні можливості розвитку мовлення; інших, від яких також великою мірою залежить мовлення дитини: фізичної – передусім стан слуху та характер порушення; когнітивної, емоційновольової, навчально-діяльнісної), визначають необхідні напрями підтримки та у різні способи здійснюють її.

Команда, яка задіяна у розвитку мовлення дитини з порушенням слуху

Навчання мовлення відбувається під час повсякденного спілкування з дитиною, а також є однією з важливих цілей психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, які отримує дитина.
У закладах загальної середньої та дошкільної освіти працює команда психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами, серед завдань якої - розробка індивідуальної програми розвитку, моніторинг її виконання з метою коригування та визначення динаміки, визначення напрямів психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, методичне забезпечення, створення належних умов для інтеграції дитини в освітнє середовище, а також консультативна, інформаційнопросвітницька робота, захист прав дитини й попередження психотравмуючих обставин тощо.
Для мовленнєвого розвитку та успішного вивчення словесної мови важливе значення мають:
1. Неонатальний скринінг слуху.
2. Раннє слухопротезування (СА та КІ).
3. Ранній початок спеціальної допомоги, навчання словесного мовлення.
4. Варіативність форм отримання освіти, методичних підходів.
5. Комплексний підхід до розв’язання проблем, пов’язаних з навчанням словесного мовлення.
6. Міжгалузеве та міжструктурне координування та взаємодія у вирішенні питань супроводу, зокрема діагностики, медичної, технічної, соціальної, психологічної та педагогічної допомоги.

Наступна частина 2