Передмова
Однією з головних проблем, з якими ми постійно стикаємося у процесі навчання й виховання глухих дітей, є проблема розвитку мовлення. Через те, що глуха дитина не в змозі самостійно, природним шляхом поповнювати свій словниковий запас і розвивати навички спілкування, сурдопедагоги мають проблеми у сфері формування у вихованців навичок соціально-емоційного розвитку і пізнання світу.
Учасники українсько-голландського проекту МАТНА ЛІІСЕ намагаються знайти шляхи вирішення цих проблем, використовуючи стратегію, що спирається на дану дитині від природи здатність до розвитку мовлення в процесі спілкування. Використання цього природного методу викликає критику з боку колег, які вважають, що цей природний процес у нашому класичному аудіо-вербальному навчанні не забезпечить достатньої підтримки розвитку мовлення. Ця теза була б правильною, якби малася на увазі проста розмова, відірвана від реальності. У нашому випадку це розмова як вихідний пункт рефлекторного сприйняття мовлення, функціональна мова як джерело формування нового рівня мовлення.
Щоб це пояснити, потрібно буде насамперед розділити поняття: розмовна мова і мовлення. Мовлення - це індивідуальне дійство переважно артикуляційних органів з метою передати словами наші думки, почуття і т.д. Вираз обличчя, рух тіла і навіть контекст сказаного належать до засобів вираження мовлення. Людину можна впізнати по голосу, дикції, але також і по манері говорити.
Мова є культурним, суспільним феноменом, що розвивається в умовах постійного інтерактивного процесу “проб і помилок”. Кожна дитина в короткий термін у стані виразити себе так, що навколишні можуть її зрозуміти й адекватно відреагувати. У результаті цього на основі ще не розвинутих граматичних структур із вираженою індивідуальною манерою розмови без певної підготовки дитина формує і розвиває своє мовлення. Цього досвіду їй достатньо, щоб у шкільному віці це усне мовлення перенести (сформалізувати) на читання і писання.
У глухої дитини такої можливості немає. Для того, щоб довести своє мовлення до рівня формалізації, їй не вистачає практичних навичок у використанні почутого і вимовленого, не вистачає досвіду спілкування в різних ситуаціях. У цьому дитині й потрібна наша допомога. Тому навчання і виховання, у даному випадку, повинні забезпечувати їй спеціальні потреби: потрібно постійно давати відповіді на специфічні питання для того, щоб здійснився зв'язок із природним процесом. Головним елементом при цьому служить інтенсивне й ефективне використання мови. Постійне повторення не дасть можливості розвити активне мовлення, але навчить застосовувати мовні явища і самостійно відкривати для себе їхні функції. Таким чином, дитині дається зачіпка в мові, яку вона сама може використовувати.
Хоча мова і має чітку структуру, що у свою чергу несе ще і значеннєве навантаження, найбільш важливим для дитини є сам факт використання мови й ефект від цього використання в конкретній ситуації. Структура мови, її форма стоять на другому плані, на першому ж плані - бажання виразити себе. Як тільки зміст сказаного стає зрозумілим, можна починати роботу над морфологічними і граматичними структурами мови для того, щоб їхній розвиток йшов у ногу з розвитком самого процесу спілкування.
Чуючі діти навіть у 6-7 років ще не мають у своєму розпорядженні цілком структуровану систему мови. При цьому потрібно відзначити, що їхні мовні навички настільки розвинуті, що вони в стані використовувати функціональні способи вираження. Вони з легкістю використовують прості, подібні за формою, мовні структури. У процесі спілкування вони зіштовхуються з більш складними структурами і за рахунок цього вчаться краще виражати себе і краще розуміти інших. Йде процес постійної підготовки до більш складних мовних ситуацій. Глухим дітям неможливо реалізувати цей процес без сторонньої допомоги. Наше завдання в цьому випадку - спробувати створити зовнішні структури, за допомогою яких дитина зможе виразити словами свої думки, бажання, ставити запитання.
Мовлення має при цьому деякі переваги. Воно володіє фізичними структурами, що можуть бути зрозумілі і використані глухими дітьми: ритмомелодійні шаблони, словосполучення, частини речення. Тому ми можемо говорити про аудіо-вербальне використання мови. У той час у розмовній мові присутні і значеннєві структури, такі як контекст, питання - відповідь, повідомлення - реакція. Усе це - дидактичні інструменти, за допомогою яких ми разом з учнями зможемо здійснити функціональне використання мови.
Для реалізації прогресу в розвитку мовлення, що є, у свою чергу, одним з головних моментів у навчанні глухих дітей, необхідно функціональне запам'ятовування і засвоєння мовних структур.

Структури для використання
Глухій дитині важко самостійно виявити ці структури, тому нам, учителям і вихователям, необхідно буде виділити ці структури мови, звернути на них увагу дитини і постійно, наполегливо їх використовувати. Цей процес називається рефлектуванням. Частково ми зможемо самі запланувати ці структури і спровокувати ситуації, у яких вони неодмінно знадобляться, з іншої ж сторони, можемо, спостерігаючи за дитиною, виявити ті структури, що необхідні їй для того, щоб виразити себе словами.
Кілька прикладів використання цих структур для розвитку якісного рівня мовлення:
1.Опорні елементи, що ми збираємося використовувати і які постійно повинні бути під рукою, можна зафіксувати в наочний матеріал, наприклад, у вигляді великих плакатів на стіні:
а). Списки структур можуть бути такими:
- питання: Хто це зробив? Чому так вийшло? Хто хоче ще щось додати?
- вигуки: Неправда! Перестань! Досить! Добре!
- прийменники/словосполучення: вдома, на дивані, за будинком, по парку.
- фіксовані пропозиції: Викреслити те, що не підходить. Ставайте в чергу.    
б). Групування слів однакових категорій:
- чоловічий, жіночий, середній рід;
- синоніми: два різних слова з однаковим значенням;
- омоніми: однакові слова з різним значенням;
- значеннєві групи: домашні меблі, їжа, шкільне приладдя.
Усі ми використовуємо своє тіло, обличчя, руки для підкріплення використовуваних нами мовних структур. Людина, що чує, як правило, робить це несвідомо. Постарайтеся робити це більш усвідомлено і навчайте глухих дітей пізнавати і використовувати ці елементи (часто вони це вже роблять самі). У певних випадках, наприклад, при виявленні помилки, використовуючи один і той же вираз-жест, можна створити характерну тільки для вашої школи систему.
2.Те ж саме можна створити і при використанні різних кольорів у написаному тексті. У школі можна домовитися писати, приміром, дієслова синім, а іменники - червоним. Підкреслювати червоною лінією підмети. При цьому головне, щоб усі задіяні класи користувалися однією і тією ж системою.
3.Рефлектування на використовуване мовлення особливо важливе. Найсильніший інструмент у навчанні дітей - дозволити їм самостійно відкривати для себе властивості мови. Даючи їм можливість відчути, як мова використовується, як вона побудована, як вони самі створюють новий рівень мовлення, що, у свою чергу, є частиною загальної мовної системи, ви допомагаєте дітям звикнути до мови, освоїтися з нею.
Зовсім не складно вивчити: “тут потрібно використовувати приіменник”, “це - виключення з правила”, “це похідне від ...”.
Кожен урок повинен супроводжуватися рефлектуючими вправами. В одній з наступних глав будуть наведені приклади цих вправ.
4.Використання структурних вправ, таких як поділ речення на частини і наступне його складання, чи використання тексту з пропусками, не тільки дуже корисно, але і допомагає скрасити навчальний день для дитини.
Формальний аспект мови відіграє важливу роль також і для глухої дитини, даючи їй опору в мовленні. Звідси необхідність рефлектуючих вправ у нашій методиці - методиці природного розвитку мови. Але що ще важливіше, так це знайти правильний баланс, спираючись при цьому на активну роль самої дитини і бесіду. Саме в ній дитина зможе відкрити для себе творчі комунікативні аспекти мови.
У нашій первісній дидактиці з розвитку мовлення ми не можемо використовувати дидактику, розроблену й удосконалену для нормальної школи, оскільки вона базується на формальних аспектах мови, якими діти уже володіють у більшій чи меншій мірі. Глухим же дітям необхідно спочатку розвити саме мовлення як основу для подальшого їх удосконалювання і засвоєння її формальних аспектів.
При роботі з глухими дітьми ми виходимо з таких чинників:
1.Домінуючої ролі бесіди як інструмента для розвитку функціонального мовлення.
2.Необхідності спонтанного й емоційного зв'язку з використовуваним мовленням.
3.Рефлектування на формальні і кон'юнктивні аспекти використовуваного мовлення.
Особливо в молодших класах здається, що важко це здійснити і складається враження, що ці три моменти не можуть бути застосовані одночасно, але простежте за поводженням батьків з маленькою дитиною. В остаточному підсумку саме так відбувається розвиток мови чуючої дитини.
При роботі з глухою дитиною все це повинно відбуватися більш категорично і сплановано по тій простій причині, що їй не вистачає аудіо-вербального спілкування як по кількості, так і по якості.

Завдання вчителя
У нашій навчальній ситуації ми маємо справу з дітьми з різним минулим. Деякі вже мають певну дошкільну підготовку, батьки ж інших дітей спробували самі різними методами підштовхнути розвиток своєї дитини. У той час є і діти, найближче оточення яких із самого початку було занадто розчароване чи розгублене, щоб допомогти їй у розвитку.
Завдання вчителя - визначити індивідуальні здібності дитини до навчання і встановити базу, на якій можна будувати подальший розвиток дитини. Іншими словами, необхідно визначити індивідуальні здібності, що стосуються вміння говорити, визначити рівень мовленнєвого розвитку і загальний інтелектуальний рівень. Подібний початок можливий тільки в інтенсивному співробітництві з сурдопедагогом. Під час індивідуальних занять учитель зможе приділити особливу увагу таким моментам як подих, висота тону, артикуляція і так далі, а також зверне увагу на функціональну сторону мови - спілкування. Адже і мати дитини розуміє її і вступає з нею у діалог ще задовго до того, як дитина навчилася виразно говорити.
Без сумніву, під час уроку в класі вчителю потрібно особливий наголос ставити на функціональність мови. При цьому прагнути до того, щоб там, де є можливість, вимовляти слова правильно. У той же час не слід витрачати занадто багато часу на виправлення вимови. В остаточному підсумку клас - це місце, де ми вчимося і здобуваємо нові знання. Що дійсно важливо, так це те, щоб в обох випадках бесіда проходила акцентовано й у словосполученнях. Зрозумілість висловлювання залежить насамперед від ритмічних і мелодійних елементів і в меншій мірі - від ідеальної вимови. Більше того, усне мовлення настільки індивідуальне, що неможливо знайти бездоганні приклади. Мовлення стає функціональним у момент його розуміння навколишніми. Візьміть, як типовий приклад, телефон. На практиці телефонні мережі передають дуже вузький звуковий спектр сказаного тексту. Проте співрозмовники розуміють один одного.
Не забувайте підкріплювати сказане жестами і стимулюйте дітей до того ж. Нехай це будуть природні жести, спеціальні знаки, але, при цьому нехай мовлення залишається таким як є там, де це можливо.
Для багатьох дітей слухова апаратура дає таку підтримку візуальним аспектам усного мовлення, що стає можливим якісне аудіо-вербальне спілкування.
Як уже згадувалося, необхідне тісне співробітництво із сурдопедагогом. З одного боку, для того, щоб на заняттях у класі продовжити роботу над технікою мовлення, з іншої ж сторони, для того, щоб додати функціональну спрямованість індивідуальним заняттям з логопедом над артикуляцією.
Бесіда є найголовнішим інструментом для розвитку мовлення глухої дитини. Розповідь про повсякденні події простою розмовою, з урахуванням мовних можливостей дитини, дає можливість створити форму якісного рівня мовлення.
Проте, це не означає, що вчитель цілком залежить від учня. Як і при будь-якій бесіді, обоє співрозмовників впливають на зміст розмови і вибір слів. За вчителем залишається право вибору: про що піде розмова, що буде використано в цих вправах. За ним і контролювання якості мовлення.
З дітьми молодшого віку використовується проста, конкретна мова. Що цілком природньо, адже мова йде про прості предмети, події, людей, але знову ж, не забувайте уже відому ідіому: завжди спиратися на постійні конструкції нормальної розмовної мови - вигук, фігуративну мову, вираження емоцій, сподівання. Навіть, якщо мовлення дитини і далеке від досконалості, вона може навчитися нею користуватися.
Спочатку мова пропонується в розмовній формі. Тому що, наприклад, міміка і рухи тіла природним чином підкріплюють зміст сказаного. Або тому, що це найбільше функціонально в контексті даного моменту. Якщо діти у змозі повторити запропоноване, краще зробити це індивідуально, перш ніж записувати на дошці. Це допоможе створити моторну, сенсо-моторну й акустичну картину слова. У даний момент повторювати хором має сенс тільки тоді, якщо вчитель може відразу ж знайти і виправити помилки.
В остаточному підсумку нам буде потрібна письмова форма тієї мови, якою ми хочемо опанувати і використовувати, для того, щоб її закріпити і використовувати як вихідну точку для рефлектування. Використання бесіди без додавання графічної форми не буде ефективним джерелом розвитку мовлення глухої дитини.
Важливо, щоб ця письмова форма мала гарну “фігуру”, давала чітку, загальну картину мови. Це значить, насамперед, розбірливий почерк. Слово повинне бути добре пізнаване, як окреме слово, з добре пізнаваними індивідуальними буквами. Тому краще використовувати “швидкий шрифт”. Особливо в молодших класах важливо користатися простим методичним шрифтом. Це допоможе довідатися і зрозуміти значення слова, проаналізувати його і позитивно вплине на розвиток почерку дитини.

Ганс Розієр - викладач Інституту глухих, Голландія (І Всеукраїнська конференція з питань реабілітації інвалідів зі слуху в Україні, 17-18.10.2002)