 Проект “Читаємо казки” - додаток до складеної нами Програми жестової мови (1-4 класи шкіл глухих дітей, 2004 рік). Програма рекомендує використання відеозаписів зустрічей з видатними працівниками УТОГ, зі старшокласниками, складання казок учнями. Останнє завдання найскладніше для глухих школярів.
Ставлення педагогів і батьків до казок, звичайно, позитивні: казка виховує, навчає, розвиває. Але для глухого малюка, який лише починає оволодівати українською мовою (а це довгий і складний процес), словесний текст надто незрозумілий, а іноді й недоступний.
Отже, наша робота на допомогу батькам учнів, учителям 1-4 класів та студентам дефектологічних факультетів. Вона складається з відеозаписів трьох казок жестовою мовою й методичних рекомендацій щодо поєднання застосування жестової мови й словесних засобів навчання, використання набутих понять в процесі формування знань дитини, її уявлень про оточуючий світ.
Присвячуємо цю роботу пам'яті Галини Лазарівни Зайцевої (сурдопедагога, професора, доктора педагогічних наук). Саме в білінгвістичній гімназії Галини Лазарівни ми побачили казки для глухих дітей, створені глухими вчителями гімназії під її науковим керівництвом. Побачили і були збентежені реакцією дітей - так просто і так ефективно діяла на них ця методика.
Нам пощастило спостерігати протягом майже шести років учнів цієї гімназії різних класів і переконатися в правомірності нового напрямку в сурдопедагогіці, суть якого в поєднанні вивчення дітьми жестової мови із систематичною роботою над словесною мовою.
Протягом десятиріч на наших очах навчання в школах глухих поступово вдосконалювалось. Це були картки із написаними на них словами; дактильні знаки; уроки читання з губ; предметно-практичне навчання (ППН); скорочена система фонем, розвиток слухового сприймання і формування вимови тощо.
А поряд “непоміченою” жила жестова мова - природна мова глухих людей. Справедливості заради треба сказати, що протягом століть практики визнавали необхідність володіння жестовою мовою для сурдопедагогів. Такої думки були навіть непохитні прихильники “чистого усного методу” і науковці різних поколінь: М.М.Лаговський, О.І.Дячков, Р.М.Боскис, О.П.Гозова, Р.Г.Краєвський, К.Д.Бойко, Н.Ф.Слезіна, Н.Ф.Засенко та інші.
Але питання про роль жестової мови в навчанні глухої дитини в Україні ніколи не розглядалося.
Зараз завдяки турботам Українського товариства глухих, за розуміння і підтримки Міністерства освіти і науки України ставлення до жестової мови змінюється: українське законодавство визнало жестову мову не лише засобом спілкування, але й засобом навчання глухих дітей. Ми наближаємось до Європи, Канади, Америки. Прийшла пора говорити про невикористані можливості спільного вивчення української жестової мови та української словесної мови в школах для глухих дітей та дітей з вадами слуху.
Широке поле діяльності відкривається для вчителя при ознайомленні учнів із казками. Про це говорили А.С.Макаренко, В.А.Жуковський, К.Д.Ушинський. Леонід Глібов писав: “Моторні сини і онуки! Читайте байку для науки”. Свою ніжну любов до казок заповів дітям В.О.Сухомлинський.
Ми пропонуємо почати ознайомлення з казкою з доступного: надати дітям можливість на 4-5 хвилин (саме стільки часу триває жестовий переклад однієї казки) забути про недоліки свого слуху й невиразність своєї вимови - поринути в зорове сприймання казки жестовою мовою.
М.М.Лаговський (1911 р.) писав: “Большинство ощущений мы получаем при помощи зрения. Говорят даже, что зрительные ощущения составляют 4/5 всех ощущений. Учителю необходимо иметь в виду сосредоточение всех внешних чувств ученика. Только при зтом условии и возможно изощрение зтих чувств и развитие душевных сил наших учеников” (Руководство для учащихся, 1911, с.315).
Наш оповідач Василь Стьопкін - заслужений артист України, знавець жестової мови, викладач жестової мови на курсах перекладачів, має досвід режисера - казкаря шкільного драматичного театру. Його переклад казок корисно побачити не лише учням, але й їх батькам, і сурдопедагогам, які не володіють жестовою мовою.
На відеозапису казки розміщені в порядку зростання рівня складності змісту, передбачаючи різну підготовку учнів.
У пояснювальній записці виділяємо три основні етапи роботи з казкою.
Перший - перегляд запису, під час якого треба намагатися нічим не відволікати увагу малюка, він повинен дивитися лише на оповідача; якщо складається враження, що діти зрозуміли зміст казки, - можна переходити до запитань і завдань.
Другий - з'ясування розуміння змісту казки, встановлення учнями еквівалентного співвідношення слів і жестів; робота вчителя з урахуванням типів цих співвідношень (наприклад, учень знає жест, але не володіє відповідним словесним вираженням чи навпаки).
Слід зазначити, що переклад часто не є буквальним перекладом кожного слова, а в основному лише передає зміст казки жестовою мовою. Використовувана оповідачем українська жестова мова має самобутню лексику і граматику, тому вчителю доводиться порівнювати висловлювання двома мовами (починаючи з початкового класу):
жест - такий, а говорити й писати так;
змінюється жест - змінюється слово;
змінюється слово - змінюється жест.
Включення обох мовних систем при формуванні нового слова буде сприяти більш глибокому засвоєнню і тривкому запам'ятовуванню слова.
Третій (найбільш складний та тривалий етап) - коли викладач повинен:
-включати словесний матеріал у діяльність дитини (коли запам'ятовування відбувається невимушено), виділяти в ньому опорні смислові віхи й установлювати зв'язки між ними, тобто використовувати різні заходи, які сприяють кращому усвідомленню словесного матеріалу, забезпечують краще зберігання його в пам'яті;
-домогтися усної грамотної мови, стежити за вимовою, домагатися більш чіткої вимови й поєднувати цю роботу із закріпленням жестів, розширенням лексичного запасу, формуванням ставлення до прочитаного, використання казки для розв'язування завдань.
Тому робота над казкою може тривати на уроках і в позаурочний час. Наведемо приклади різних напрямків такої роботи з використанням казки “Ріпка”.
Дитяча граматика.
1.Узгодження слів у реченні.
2.Уживання прийменників.
Ці завдання реалізуються під час бесіди за змістом казки та постановки добре продуманих запитань, наприклад:
-Хто посадив ріпку? (дідусь).
-Що садив дідусь? (ріпку).
-Де посадив ріпку? (на городі / в полі / на грядці).
-Кого покликав дідусь? (бабусю).
-Чому покликав дідусь? (не міг витягнути ріпку).
-Кого покликала бабуся? (онуку/дочку).
-Що вони робили? (тягнули ріпку).
Порівняння:
-Що робив дідусь?(тягнув ріпку).
-Що вони зробили разом? (витягли ріпку) тощо.
Маленькі оповідачі:
1.Опис епізоду казки за малюнком та за допомогою навідних запитань.
2.Розкажи (дії) дідуся? (Що робив дідусь?): (пішов, взяв, копав, посадив, поливав, багато поливав, доглядав, працював, радів, тягнув, думав, кликав, упав).
3.Стислий переказ всієї казки жестовою мовою з опорою на ілюстрації і без них.
4.Розповідь казки за ролями. Наприклад: “Я буду говорити за дідуся” (коротка інсценізація казки).
Добрі звички (Бесіда про працю):
-Для чого дідусь посадив ріпку? (Щоб робити смачний салат.)
-Який був дідусь? (працьовитий, дбайливий)
-Чому так думаєш?
-Чи хочете ви бути такими?
-Як звати дідуся? (бабусю, доньку)
-Як кличуть собаку? (кішку, мишу)
-Поясніть слова: “Один за всіх - всі за одного”.
Дитина і довкілля:
(Початкові уявлення про сільськогосподарську працю, зокрема, на городі).
- Що робив дідусь на городі?
-Чи бували ви (діти) в селі, на дачі?
-Які рослини ростуть на городі (дачі)?
-Чи пробували ви допомогти батькам (бабусі, іншим родичам) на городі?
-Важко чи легко працювати на городі?
Підсумок: кожну роботу треба шанувати.
Рідна природа (Розширення знань про овочі, виділення їхніх характерних ознак, користь овочів для здоров'я).
-Де росте капуста (морква, ріпка)?
-Що ще росте на грядці?
-Назви одним словом: морква, капуста, картопля - це ... (овочі).
Взаємне розміщення предметів у просторі:
(1 клас) Запитання (повторення змісту казки “Ріпка”):
-Скільки людей рвали ріпку? (3) - Хто?
-Скільки тварин? (3) - Хто?
-Чому малесеньке мишенятко змогло допомогти вирвати ріпку?
Далі можна працювати над уточненням понять “спереду”, “позаду”, “поруч”, “між”.
Образотворче мистецтво:
-ліплення овочів з обговоренням (який взяти пластилін, щоб зробити моркву? ріпку?);
-малювання епізодів казки (з обговоренням одягу персонажів);
-аплікація на тему сюжетів казки (з наступним обговоренням);
-прищеплювання навичок користування клеєм, пензликом, серветкою, привчання до охайності в роботі.
Творчі завдання:
-Переказ казок:
•повний;
•у скороченій формі;
•з доповненнями (чи зі зміною обставин).
-Чому навчає казка? (жити дружно, працювати разом, допомагати один одному).
Ось так поступово відбуватиметься збагачення словникового запасу учнів. Вчені довели, що “засвоївши певні системи словесних позначень, глухі діти починають використовувати їх для засобів внутрішньої, розумової діяльності лише внаслідок багаторазового застосування цих позначень в мовній практиці.” (Ж.І.Шиф, 1968 р.).
Досвід показав, що учням доступне й цікаве виконання творчих вправ, а при систематичній організації мовної практики педагог наближається до вирішення завдань усілякого розвитку пізнавальної діяльності дітей, збагачення їх словесно-жестового запасу, - з'являється можливість формувати їх знання й уявлення про оточуючий світ.
Грищенко Є.С., вчитель метаматики, відмінник освіти України, Стьопкін В.В., вчитель трудового навчання Київської спецшколи-інтернату №6 для глухих дітей, заслужений артист України (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)
|
