У розвитку пострадянської незалежної України на перше місце вийшли проблеми загальнодержавного масштабу. Це відбулося в усіх сферах життя країни. Не залишилася осторонь і педагогіка. Оскільки все має свій початок, то саме дослідження в галузі історії становлять найбільшу цінність.
Без минулого немає майбутнього - це незаперечна істина. З того часу відколи Україна здобула свою незалежність, ми формуємо свою власну історію. Сучасний суспільний розвиток, реалії початку XXI століття схиляють до роздумів про наше майбутнє. На якому етапі суспільного розвитку ми знаходимось? Що очікує нас у майбутньому? Яким шляхом іти? Тому ми уважно вдивляємось у минуле, щоб знайти в ньому ознаки майбутнього, адже все, що здійснюється в часі, має свою історію. Змістом історії слугує історичний процес, тобто перебіг, умови та успіхи співжиття або життя людства в його розвитку і результатах. Відтак, закономірно зростає інтерес до вітчизняної історії, адже це той фундамент, на який опирається і без якого не може існувати суспільство.
Радикальні зміни, що відбуваються в Українській державі, спричинені ними гуманістичні й демократичні зрушення в світогляді, ідеології, науці та культурі, а насамперед в історії, зумовлюють необхідність їх вивчення та впровадження у навчально-виховний та педагогічний процес. Ми добре знаємо, що у процесі історичного розвитку змінювалися, наприклад, не лише знаряддя праці й форми господарської діяльності людей, а й їхні погляди на навколишній світ і самих себе. Тому, на нашу думку, сьогодення вимагає від сучасної освіченої людини вивчення історичного процесу, його закономірностей та особливостей.
Ось вже другий рік я навчаюся в цільовій аспірантурі кафедри сурдопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова і працюю над необхідною та досить цікавою темою: “Виникнення і розвиток в Україні спеціальних шкіл для глухонімих в другій половині XIX - на початку XX ст.”. Цей рік ознаменувався для мене великою і тривалою дослідною роботою над архівними матеріалами в багатьох містах нашої країни, не кажучи вже про Київ. За навчальний рік мені довелося побувати майже в усіх куточках України, зокрема в обласних центрах: Житомирі та Львові, Херсоні й Харкові, Чернігові та Запоріжжі, Ужгороді й Дніпропетровську, Сімферополі та Чернівцях. А також районних центрах: Берегові Закарпатської області, Романові Житомирської області, Лохвиці та Лубнах Полтавської області. В кожному місті мене дуже привітно й тепло приймали керівники спеціальних шкіл-інтернатів, у яких я зупинявся, за що їм щиро вдячний. Поспілкувавшись з ними, я зробив висновки, що всі вони не байдужі до історії своєї школи, в багатьох закладах ведеться літопис історії школи, а в деяких навіть є музей історії. Наприклад, досить показовим, на мій погляд, є той факт, що Львівська школа доглядає за могилою свого колишнього директора Антонія Мейбаума, який керував закладом з 1895 по 1916 роки і похований на Личаківському кладовищі. Також цікавим є те, що в Запоріжжі, Харкові та Ужгороді й до цього часу збереглися перші приміщення шкіл, а у Львові та Чернівцях - школи і до сьогодні знаходяться в них. На жаль, поповнювати матеріал школам немає звідки, адже сучасних досліджень на цю тематику не ведеться, а самі вони не в змозі вести ґрунтовні пошукові роботи.
В Україні виникнення і розвиток спеціальних навчальних закладів для глухих досліджував лише мій вчитель, академік Микола Дмитрович Ярмаченко. Про це свідчить одна з його фундаментальних праць – “Виховання і навчання глухих дітей в УРСР”. В зв'язку з формуванням власної національної історії, на сьогодні виникла необхідність поглиблено, ґрунтовно дослідити та розкрити історичні передумови виникнення, подальший розвиток і функціонування окремо кожного навчального закладу, який існував на території сучасної України до революції 1917 року, а на території Західної України - до часу приєднання цих земель до складу Радянського Союзу. Ця робота передбачає віднайдення нових історичних документів, фактів та відомостей, а також уточнень про спеціальні заклади та про людей, причетних до їх створення і діяльності. Потрібно зазначити, що в Російській імперії не існувало розподілу дітей на глухих та слабочуючих, як не існувало і окремих закладів для них.
Робота над архівними матеріалами та матеріалами з відділів краєзнавств і рідкісної книги обласних, наукових й університетських бібліотек досить копітка, займає багато часу та вимагає значного терпіння. Підчас проводення пошуково-дослідницької роботи в численних архівах та бібліотеках, мені до рук потрапляли унікальні документи та матеріали. Наприклад, працюючи в Житомирі та Львові й проводячи глибокі дослідження, я знайшов матеріали, які не стосуються мого часового періоду, але не скористатися ними я не міг. Вони свідчать проте, що перший навчальний заклад для глухонімих з'явився в 1803 році саме на території України, в містечку Романів на Житомирщині, а не в 1806 році в Павловську під Петербургом (від ред.: про цей факт вперше заявив на І конференції з питань освіти нечуючих В.В.Скурчинський). Поляк за походженням, граф Юзеф-Август Ілінський на власні кошти відкрив у своєму маєтку інститут для 50 глухонімих дітей, який готував майстрів мистецьких ремесел. Також, за допомогою документів, вдалося встановити точні дати заснування деяких шкіл. Так, згідно уточнених даних, спеціальна школа для глухонімих в Ужгороді почала працювати в 1904 році, а в Сімферополі - в 1907 р.
В процесі дослідницької роботи мені довелося працювати не лише в архівах та бібліотеках, а й безпосередньо спілкуватися з теми мого дослідження з місцевими істориками, краєзнавцями, дослідниками і досвідченими педагогами багатьох шкіл, в яких мені довелося побувати. Деякий цікавий матеріал друкується в газеті “Наше життя”, журналі “Дефектологія” та “Рідна школа” й інших виданнях.
Таким чином, на основі виявлених мною архівних, літературних, історико-педагогічних та інших джерел, вперше в нашій країні буде проведено глибокий системний аналіз виникнення, розвитку і діяльності спеціальних шкіл для глухих дітей в Україні в контексті освітніх реформ другої половини XIX - початку XX століття; визначено й обгрунтовано основні напрями розвитку і чинники, які впливали на становище й розвиток спеціальних закладів; у науковий обіг вперше буде введено невідомі та маловідомі документи, матеріали та історичні факти, які значною мірою розширять і конкретизують уявлення про тогочасну спеціальну школу та її вплив на освітні процеси; визначено теоретичну значущість знайдених матеріалів в скарбницю української педагогіки. Теоретичні положення і висновки дадуть фактичний історико-педагогічний матеріал для усвідомлення і аналізу розвитку шкіл для глухих дітей, необхідний для повного розуміння і цілісного відтворення особливостей розвитку спеціальної школи в історії національної освіти в другій половині XIX - початку XX століття. Все це буде викладено в моїй кандидатській дисертації та монографії.
Отже, дана тематика на сьогодні є досить актуальною в зв'язку з її важливістю, недостатньою вивченістю та необхідністю встановлення істини і відновлення історичної справедливості, що й обумовило вибір теми мого дисертаційного дослідження.

Шевченко В.М., аспірант кафедри сурдопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології НПУ імені М.П.Драгоманова (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)