Понеділок, 22.04.2024, 11:27
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [135]
Законодавство [73]
Сурдопедагогіка [115]
Освіта глухих [191]
Освіта України [57]
Освіта за кордоном [21]
Медицина [15]
Консультація [18]
Країна глухих [80]
Адміністратор сайту [8]
Пошук
Вхід на сайт
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

hit counter
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2019 » Квітень » 1 » Гелен Келлер, американська сліпоглуха, “Світ, у якому живу”. Роман 9
14:10
Гелен Келлер, американська сліпоглуха, “Світ, у якому живу”. Роман 9

Продовження - 9 частина. Початок статті дивитися тут: 8 частина

IX. ВНУТРІШНІ ВИДІННЯ

Відповідно до всього мистецтва, всієї природи, всієї зв’язної людської думки, ми знаємо, що порядок, пропорція, форма є важливими елементами краси. А порядок, пропорцію і форму можна осягнути доторком. Але глибшими, ніж чуття, є краса і ритм. Вони як любов і віра. Вони виступають з духовного процесу, бо трішечки залежать від відчуттів. Порядок, пропорція та форма не можуть згенерувати у розумі абстрактної ідеї краси, допоки ще немає розуміння душі, щоб вдихнути життя у ці елементи. Багато людей, що мають досконалі очі, сліпі у своєму сприйнятті. Багато людей, що мають досконалі вуха, є емоційно глухими. Однак, саме ці люди наважуються встановлювати ліміти для бачення тих, хто, не маючи якогось чуття (чи двох), мають волю, душу, пристрасть, уяву. Віра є насмішкою, якщо вона не вчить нас, що ми можемо збудувати світ невимовно складніший і прекрасніший за матеріальний світ. І я теж можу збудувати мій кращий світ, бо я — дитина Божа, спадкоємиця шматочка Розуму, який створив усі світи.
Існує гармонія всіх речей, змішання всього, що ми знаємо про матеріальний світ і про духовний. Для мене вона складається з усіх вражень, вібрацій, спеки, холоду, смаку, запаху і відчуттів, які вони передають розуму, нескінченно поєднані, переплетені з подібними думками і здобутим знанням. Ніяка вдумлива людина не повірить, що те, що я сказала про значення людських кроків, насправді стосується лише струсів та поштовхів. Це маса духовного у певних природних елементах, тактильних ударах і здобутому знанні фізичних звичок і моральних рис високоорганізованих людських істот. Що б позначали запахи, якби вони не асоціювалися з порою року, місцем, у якому я живу, і людьми, яких я знаю?
Результатом такого змішання іноді є немилозвучне смикання за струни, що дуже відрізняється від мелодії, надзвичайно далекої від симфонії. (Заради тих, кого потрібно переконати, скажу, що я відчувала, як музикант налаштовує скрипку, що я читала про симфонію, і тому маю пристойне інтелектуальне розуміння своєї метафори). Але з навчанням і досвідом здібності назбирують розрізнені ноти і поєднують їх у повне, гармонійне ціле. Якщо людина, яка виконає це завдання, обдарована у якийсь своєрідний спосіб, ми назвемо її поетом. Сліпі і глухі не є великими поетами, то правда. Однак час від часу ви знайдете одного глухого та сліпого, який досягнув цього величного царства краси.
У мене є невеличкий томик поезії, написаної глухо-сліпою пані, мадам Бертою Галерон. Її поезія має різносторонність думки. Вона то ніжна і мила, то повна трагічної пристрасті і суворості долі. Віктор Гюго називав її "La Grande Voyante". Вона написала кілька п’єс, дві з яких було поставлено в Парижі. Французька Академія винагородила її роботу.
Нескінченні дива Всесвіту відкриваються нам точно такою мірою, як ми здатні їх сприйняти. Гострота нашого бачення залежить не від того, скільки ми можемо бачити, але як багато ми відчуваємо. І саме лише знання теж не створює краси. Природа співає свої найвишуканіші пісні тим, хто любить її. Вона не розкриває таємниць тим, хто приходить лише для того, аби задовольнити власне бажання аналізу, щоб зібрати факти — але до тих, хто бачить у її розмаїтих явищах пропозиції високих, делікатних почуттів. Чи мені повинно бути відмовлено у праві вживати такі слова, як "свіжість" та "іскра", "темний" і "похмурий"? Я ходила полями раннього ранку. Я відчувала трояндовий кущ, повний роси й аромату. Я відчувала вигини та граційні рухи мого котеняти під час гри. Я пізнала милі, сором’язливі манери маленьких дітей. Я пізнала сумні протилежності цього всього, жахлива картина доторку. Пам’ятайте, я часом мандрую запиленою дорогою — куди ноги мене заведуть. На раптовому повороті я ступала на висохлі від голоду, неблагородні бур’яни і, простягаючи вперед руки, торкалася прекрасного дерева, з якого паразит, неначе вампір, висмоктав життя. Я торкалася гарненької пташки, м’які крила якої безвольно висіли і чиє маленьке серденько більше не билося. Я плакала над неміччю і спотвореними рисами дитини, — кульгавої, чи сліпонародженої, чи — ще гірше — без розуму. Якби я мала геній Томсона, то теж могла б зобразити "Місто жахливої ночі" (поема 1870–1873. — Прим. перекл.) — лише з відчуттів доторку. З таких непримиренних контрастів — чи можемо ми не сформувати уявлення про красу і точно знати, коли зустрінемося з чарівністю? Ось сонет, який красномовно говорить про силу бачення незрячої людини:

ГОРА ГОВОРИТЬ ДО СОСНИ
О ти, високий і величний цар лісів,
Що там стоїш, де не посміють дикі лози,
Тебе зовуть старим, ти, кажуть, височів
Сто років на моїм крутім відкосі.

Однак мені твій вік — як бистрий плин,
Коли я згадую всі речі, що узрів —
Монархів лісу, які відійшли,
На тому місці ти зазеленів,

Бо я є старшим, ніж людське життя,
Серед усіх істот, плазуючих в долині,
Чи птахів, а чи мешканців глибин,
Я був найпершим в Бога обрисом буття.

І лише води в неспокійнім морі
Такі старі, як я, — й небесні зорі.

Я рада, що мій друг пан Стедман знав цей вірш, коли укладав свою Антологію, бо, знаючи цей вірш, такий вишуканий поет і критик не міг не виділити йомумісце у своїй скарбниці американської поезії. Поет, пан Кларенс Гокс, — незрячий з дитинства; однак він знаходить у природі найменші тони поєднань для своїх умоглядних картин. Зі знання та вражень, які приходять до нього, він вибудовує малярський шедевр, який висить на стінах його думки. А до будинку цього поета приходять усі правдиві духи світу.
Рідко який поет думав про гору як про «найперший у Бога обрис буття». Це справдешнє чудо даного вірша, і навіть не те, що незрячий говорить з такою впевненістю про небо і море. Наші уявлення про небо є накопиченням швидких доторків, літературних алюзій і спостережень інших, і всі вони об’єднані в емоційну суміш. Моє обличчя відчуває лише крихітну частинку атмосфери; але я йду тривалим простором і відчуваю повітря повсюди, кожної миті. Мені розповідали про відстані від нашої Землі до Сонця, до інших планет і до нерухомих зір. Я помножую у тисячу разів найбільшу висоту і ширину, що може охопити мій дотик, і таким чином отримую глибоке розуміння неосяжності неба.
Ведіть мене постійно вздовж води, нічого крім води — і ви дасте мені самоту і простір океану, який наповнює око. Я була в маленькому човнику на морі, коли приплив заносив його до берега. Хіба я можу не розуміти образ поета: "Весняна зелень накочується на землю, як приплив"? Я відчувала, як вогонь свічки хилився і тріпотів на вітерці. То ж хіба я не можу сказати: "Міріади світлячків перелітають туди-сюди у мокрій від роси траві, неначе маленькі тріпотливі свічечки"?
Поєднайте нескінченні простори повітря, тепло сонця, панування поривчастих пахощів, хмари, які розширюють моє розуміння духу, постійне пробивання струмка з землі чи обшир озера з брижами від легкого вітерця, тактильну хвилястість пагорбів, які згадую, коли я від них далеко, дерева, які височіють над деревами, коли я проходжу повз них, орієнтування, якого я намагаюся дотримуватися, коли інші пояснюють мені, як дійти до різноманітних точок ландшафту; — поєднайте це все, і тоді ви будете більш упевнені в моєму розумовому ландшафті. Крайня межа, до якої з ясністю може дійти моя думка, — це горизонт мого розуму. З цього горизонту я уявляю те, що відмічає око. Доторк не може будувати мости вдалину — він придатний лише для контакту між поверхнями — але думка перестрибує через прірву. Через це я здатна використовувати слова, які описують предмети, що далеко від моїх органів чуттів. Я відчувала округлість ніжної форми немовляти. Я можу застосувати це відчуття до пейзажу і до далеких пагорбів.

Наступна частина 10

Категорія: Країна глухих | Переглядів: 362 | Додав: Admin | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2024