Продовження - 10 частина. Початок статті дивитися тут: 9 частина

X. АНАЛОГІЇ У ЧУТТЄВОМУ СПРИЙНЯТТІ

Я не торкалася ні обрисів зірки, ні слави місяця, але я вірю, що Бог розмістив у моєму розумі два світильники: більший — щоб правити вдень, і менший — уночі, і по них я знаю, що здатна вести баркас свого життя з такою певністю, що досягну небес, як і той, хто скеровує штурвал, орієнтуючись на Полярну зірку. Можливо, моє сонце світить не так, як ваше. Кольори, які прославляють мій світ — блакить неба, зелень полів, можуть не точно відповідати тим, якими насолоджуєтеся ви; але вони все ж кольори для мене. Сонце не світить для моїх фізичних очей, і блискавка не спалахує, і дерева не зеленіють навесні; але вони від того не припинили існувати, так само, як і краєвид не знищений, коли ви повернулися до нього спиною.
Я розумію, як яскраво‑червоний колір може відрізнятися від малинового, бо я знаю, що запах апельсина — не запах грейпфрута. Я також можу осягнути, що кольори мають тіні, і здогадатися, що таке тіні. Запах і смак мають різновиди, але ці різновиди не достатньо явні, щоб бути засадничими; тому я називаю їх тінями. Біля мене зараз є близько півдюжини троянд. Вони всі мають непомильні пахощі троянд; все ж мій ніс говорить мені, що вони неоднакові. Сорт "Американська краса" відрізняється від "Жекміно" та "Ля Франс". Запахи в деяких травах вицвітають настільки реально у моїх відчуттях, як і у ваших — деякі кольори на сонці. Свіжість квітки у моїй руці аналогічна до свіжості, яку я відчуваю у щойно зірваному яблуці. Я використовую аналогії, подібні до цих, щоб розширити своє розуміння кольорів. Деякі аналогії, які я знаходжу між рисами поверхні та вібрацією, смаком і запахом, інші люди знаходять між зором, слухом і дотиком. Цей факт заохочує мене наполегливо продовжувати, намагатися заповнити прогалину між оком та рукою.
Звичайно, я просуваюся досить далеко, щоб співпереживати насолоду, яку мій рід відчуває у красі, яку вони бачать, та гармонії, яку вони чують. Цей зв’язок між мною і людством варто підтримувати — навіть якщо ідеї, на яких я засновую його, виявляться помилковими.
Солодкі, прекрасні вібрації існують для мого доторку, хоча вони, щоб досягти мене, проходять крізь інші сутності, ніж повітря. Таким чином, я уявляю ніжні, солодкі звуки і їх мистецьке впорядкування, яке називається музикою, і я пам’ятаю, що вони проходять до вуха крізь повітря, передаючи враження, чимось подібні до моїх. Я також знаю, що таке тони, бо вони тактильно відчутні в голосі. І ще, тепло дуже відрізняється у сонці, у вогні, у руках, і в хутрі тварин; для мене насправді існує така річ, як холодне сонце. Таким чином, я думаю про розмаїття світла, яке торкається ока, — холодне й тепле, яскраве і тьмяне, м’яке та сліпуче — але це завжди світло, і я уявляю, як воно проходить крізь повітря до просторого чуття — на відміну від вузького (як дотик). З досвіду, який я отримала з голосами, я здогадуюсь, як око розрізняє відтінки серед ночі. Коли я читаю губи жінки, яка співає сопрано, то помічаю низький тон чи радісний тон посеред високого плавного потоку голосу. Коли я відчуваю, що в мене гарячі щоки, — то знаю, що я червона. Я так багато говорила і так багато читала про кольори, що мимо власної волі наділяю їх значеннями, так само як усі люди наділяють значеннями абстрактні терміни — такі як надія, ідеалізм, монотеїзм, інтелект, — які не можуть бути правдиво представлені видимими предметами, але яких розуміють за аналогією між нематеріальними поняттями та ідеями, які вони пробуджують у зовнішніх речах. Сила асоціації спонукає мене сказати, що білий колір — піднесений і чистий, зелений — пишний, червоний передбачає любов або сором чи силу. Без кольору чи його еквівалента життя для мене було б темним, порожнім, зяючою чорнотою.
Таким чином, через внутрішній закон повноти моїм думкам не дозволено залишатися безколірними. Відділяти колір і звук від предметів напружує мій мозок. Відтоді як почалася моя освіта, одна людина з гострими чуттями та тонким відчуттям важливого завжди описувала мені речі разом з кольорами та звуками. Тому я звично думаю про речі, як звучні та наділені кольором. Звичка пояснює лише частину. Чуття душі пояснює іншу частину. Мозок, зі своєю побудовою у вигляді п’яти чуттів, стверджує власне право — і пояснює решту. Включаючи все, єдність світу вимагає, щоб у ньому зберегти колір — незалежно від того, чи я його впізнаю. Замість того, щоб бути виключеною, я охочіше беру участь у ньому — обговорюючи, уявляючи, щаслива у щасті тих людей поруч мене, які споглядають милі відтінки заходу сонця чи райдуги.
Моя рука теж привносить частку у це складне і багатогранне знання, але ніколи не можна забувати, що пальцями я бачу лише маленьку частину поверхні і що я повинна тривалий час проводити рукою по ній, поки мій дотик охопить ціле. Однак ще важливішим є пам’ятати, що моя уява не прив’язана до певних точок, локацій та відстаней. Вона зводить докупи всі частки водночас, неначе бачить чи знає, замість того, щоб відчувати їх. Хоча я водночас відчуваю лише маленьку частку свого коня — кінь норовливий і не бажає підкорятися ручним дослідженням — усе ж через те, що я багато разів відчувала жижки, ніс, копито та гриву, можу бачити, як мчать по небесах коні ясного Аполлона.
З такою дієвою силою неможливо, щоб моя думка була нечіткою, невиразною. Вона мусить бути потужною, визначеною. То справді результат філософської правди про те, що справжній світ існує лише у свідомості. Це означає, що я ніколи не можу торкнутися світу в його повноті; справді, я торкаюся меншої його частки, ніж інші бачать чи чують. Але всі істоти, всі предмети повністю проходять у мій мозок і займають там стільки ж місця, як і в матеріальному просторі. Я стверджую, що для мене гілки думок, замість сосен, хитаються, коливаються, шелестять, озвучують музикою гірські гребені, які здіймаються вершина за вершиною. Згадайте троянду, яка задалеко від мене, щоб я її понюхала. Одразу ж запах проникає у мої ніздрі, форма притискається до моєї долоні у всій м’якості, яка розширюється навколо, з заокругленими пелюстками, злегка закрученими краями, вигнутим стеблом, похиленими листками. Коли я хотіла б побачити світ як одне ціле, він мчиться у видіння — людина, звір, рептилія, муха, небо, океан, гори, рівнина, скеля, камінець. Тепло життя, реальність творіння — над усім: пульсація людських рук, блискіт гладкого хутра, гнучкі згини довгих тіл, гостре дзижчання комах, нерівність схилів, коли я по них сходжу, рідка рухомість та гул хвиль на скелях. Дивно сказати, хай би як важко я намагалася, я не можу змусити свій доторк проникнути у цей всесвіт у всіх напрямках. Як тільки пробую, все зникає; залишаються лише дрібні предмети чи вузькі частки поверхні, лише знаки доторку, хаос навмання розкиданих речей. Тим самим не викликається ніякого захвату, ніякої насолоди. Відновіть артистичному, всеосяжному внутрішньому чуттю його законні володіння — і ви подаруєте мені радість, яка найкраще доводить реальність.

Наступна частина 11