Субота, 25.05.2024, 00:08
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [135]
Законодавство [73]
Сурдопедагогіка [115]
Освіта глухих [191]
Освіта України [57]
Освіта за кордоном [21]
Медицина [15]
Консультація [18]
Країна глухих [80]
Адміністратор сайту [8]
Пошук
Вхід на сайт
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

hit counter
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2019 » Березень » 22 » Гелен Келлер, американська сліпоглуха, “Світ, у якому живу”. Роман 8
14:09
Гелен Келлер, американська сліпоглуха, “Світ, у якому живу”. Роман 8

Продовження - 8 частина. Початок статті дивитися тут: 7 частина

VIII. СВІТ П’ЯТИ ЧУТТІВ

Поети навчили нас, наскільки сповненою чудес є ніч; і ніч сліпоти теж має свої дива. Єдино безпросвітною темрявою є лише ніч незнання та нерозважливості. Ми відрізняємося — сліпі та зрячі — одне від одного, але не нашими органами чуттів, а тим, як ми з них користаємося, уявою та мужністю, з якою ми шукаємо мудрість за межами наших чуттів.
Важче навчити неуцтво мислити, ніж навчити розумну незрячу людину побачити велич Ніагарського водоспаду. Я ходила з людьми, очі яких повні світла, але вони не бачать нічого в дереві, морі та небі, нічого у вулицях міста, нічого у книгах. Яким же безглуздим маскарадом є цей зір! Краще вже б відпливти навіки у ніч сліпоти, ніж бути таким чином задоволеним самою лише дією бачення. Вони мають захід сонця, ранкові небеса, фіолетовий колір далеких гір, однак їхні душі мандрують через цей зачарований світ із порожнім поглядом.
Нещастя незрячих — величезне, непоправне. Але це не забирає від нас нашої частки тих речей, які мають значення — служіння, дружба, гумор, уява, мудрість. Долю людини контролює таємна внутрішня воля. Ми здатні бажати бути добрими, кохати й бути коханими, думати до кінця, що можемо бути мудрішими. Ми володіємо цими породженими духом силами нарівні з усіма дітьми Божими. Тому ми теж бачимо блискавки й чуємо грім гори Синай. Ми теж проходимо через пустелю і місце самоти, яке радітиме за нас, і коли ми проходимо, Бог змушує пустелю цвісти, як троянда. Ми теж ідемо до Землі Обітованої, щоб отримати скарби духа, небачену постійність життя і природи.
Незрячий духовний чоловік стикається з невідомим і зчіпляється з ним у боротьбі, і що ще робить світ зрячих? У цього чоловіка є уява, співчуття, людяність, і ці незнищенні риси спонукають його розділяти з іншими — неначе за своєрідним дорученням — те чуття, якого в нього немає. Коли він зустрічає слова, що позначають колір, світло, фізіономію, він припускає, вгадує, розплутує їхнє значенняза аналогією, взятою з тих чуттів, що в нього є. Я, звичайно, маю схильність думати, розмірковувати, робити висновки так, неначе в мене було п’ять органів чуттів замість трьох. Ця тенденція — поза моїм контролем; вона мимовільна, звична, інстинктивна. Я не можу змусити свій розум сказати "я відчуваю" замість "я бачу" чи "чую". Детальний розгляд доводить, що слово "відчувати" є не меншою умовністю, ніж "бачити" і "чути", коли я шукаю слова, які б точно описали зовнішні речі, які впливають на мої три тілесні чуття. Коли людина втрачає ногу, її мозок наполягає на тому, щоб спонукати її користуватися тим, чого в неї немає, і все ж вона відчуває, неначе воно там. Чи може бути, що мозок збудований так, що він продовжуватиме діяльність, яка оживлює зір і слух після того, як око і вухо втрачені?
Могло б здаватися, що п’ять органів чуттів працювали б злагоджено і розумно лише тоді, коли приявні у тому ж тілі. Однак коли двоє чи троє залишено без допомоги, вони шукають, щоб їх доповнили в іншому тілі, і виявляють, що вони легко йдуть в упряжці з іншою командою. Коли в мене болить рука від надміру доторків, я знаходжу полегшення в зорі іншого. Коли мій розум сповільнюється, стомлений від напруження виштовхування думок про темну, безколірну, безмелодійну, ізольовану субстанцію, то відновлює еластичність, як тільки я вдаюся до сили іншого розуму, що володіє світлом, гармонією, кольором. Отже, якщо п’ять органів чуттів не залишаться розділеними, життя глухо-сліпих не може бути відрізаним від життя раси, яка бачить і чує.
Глухо-сліпу людину можна занурювати і перезанурювати у моря невідомого, як пірнальника у Шиллера. Але, на відміну від приреченого героя Шиллера, вона повертається з тріумфом, тримаючи в руках безцінну правду про те, що її розум — не скалічений, не обмежений слабкістю чуттів. Світ ока і вуха стає для неї предметом доленосної зацікавленості. Вона схоплює кожне слово про зір і слух, тому що відчуття спонукають її до цього. Світло і колір, про які вона не має тактильного відчуття, — вона вивчає їх безстрашно, вірячи, що вся пізнавана людиною правда відкрита для неї. Вона у положенні, схожому до положення астронома, який, незламний, терплячий, дивиться на зоряну ніч за ніччю багато років і відчуває себе винагородженим, якщо відкриє хоча б єдиний факт про це. Людина, глухо-сліпа для звичайних зовнішніх речей, і людина, глухо-сліпа для безмірного Всесвіту, — обидві обмежені в часі та просторі; але вони дали обітницю витиснути службу з власних обмежень.
Основна маса людських знань є конструкцією людської уяви. Історія — не більше, як спосіб уяви, який дозволяє нам бачити цивілізації, які більше не існують на землі. Деякі з найважливіших відкриттів у сучасній науці завдячують своїм походженням уяві людей, які не мали ні точних знань, ні точних інструментів, аби продемонструвати власні вірування. Якби астрономія не була завжди попереду телескопа, ніхто б ніколи не подумав, що варто зробити телескоп. Який великий винахід не існував у свідомості винахідника задовго до того, як той надав йому матеріальної форми?
Ще більш чудовим прикладом знання, яке будується на уяві, є єдність, з якою філософи розпочинають вивчення світу. Вони ніколи не можуть відчути світ у його цілковитій реальності. Утім їхня уява, з її чудесним дозволом на помилку, її владою не брати до уваги невизначеність, вказала шлях для емпіричних знань.
У свої найвищі творчі миті великий поет, великий музикант перестають використовувати грубі інструменти зору та слуху. Вони відриваються від мертвих якорів органів чуттів і підіймаються на сильних, нездоланних крилах духу високо над нашими імлистими пагорбами і затемненими долинами — у край світла, музики, розуму.
Яке око бачило славу Нового Єрусалиму? Яке вухо чуло музику сфер, кроки часу, помахи крил удачі, удари смерті? Люди не чули фізичним чуттям гулу ніжних голосів над горами Юдеї і не бачили цього небесного видіння; однак мільйони слухають це духовне послання уже багато віків.
Наша сліпота ні на йоту не змінює ходу внутрішніх реальностей. Стосовно нас це така ж правда, як і бачення того, що найгарніший світ завжди приходить через уяву. Якщо ви бажаєте бути чимось іншим, — чимось витонченим, шляхетним, добрим — ви заплющуєте очі і на якусь мрійливу мить ви є тим, чим прагнете бути.

Наступна частина 9

Категорія: Країна глухих | Переглядів: 361 | Додав: Admin | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2024