Продовження - 7 частина. Початок статті дивитися тут: 6 частина

VII. ВІДНОСНА ЦІННІСТЬ ОРГАНІВ ЧУТТІВ

Якось я кілька днів не мала нюху та смаку. Це здавалося неймовірним — бути повністю відрізаним від запахів, вдихати повітря і не спостерігати жодного запаху. Відчуття було, напевне, схожим — хоча й меншою мірою — до того, як людина щойно втратила зір і не може не очікувати побачити світло знову, будь-якого дня, будь-якої хвилини. Я знала, що якось настане час і я знову матиму нюх. Однак, коли здивування розвіялося, на мене найшло таке відчуття самотності — глибоке, як повітря, міріади запахів якого я вдихала. Ті численні витончені втіхи, яких чуття нюху робить моїми, на деякий час стали сумними спогадами. Коли втрачене чуття повернулося, моє серце стрибало від радості. Ганс Андерсен подає тонку драматичну деталь в історії Кая і Герди, в уривку про квіти. Кай, якого скельце злої чаклунки зробило сліпим до людської любові, у шаленстві втікає з дому, коли виявляє, що троянди втратили свій аромат. Втрата нюху на кілька днів дала мені ясніше уявлення, ніж будь-коли, щó означає бути осліпленим раптово, безпомічно. Коли я трошки задіяла уяву, то пізнала, як це, напевне, коли велика завіса раптово закриває від тебе світло дня, зорі і сам небосхил. Я бачу, як напружуються очі сліпого, стараючись побачити світло, як боязко він намагається йти давніми відомими маршрутами, аж поки незмінна порожнеча, яка повсюди простягається перед ним, не поставить тавро реальності темряви на його свідомості.
Моя тимчасова втрата нюху також довела мені, що відсутність якогось чуття не мусить притупляти розумові здібності і не спотворює уявлення про світ, так що я міркую, що сліпота і глухота не повинні викривити внутрішній порядок розуму. Я знаю, що якби для мене не було запахів, я б усе одно володіла значною частиною світу. Було б багато новизни і сюрпризів, і пригоди згущувалися б у темряві.
У моїй класифікації органів чуттів нюх трішечки нижчий за слух, а дотик набагато вищий за слух. Я бачу, що великі митці і філософи в цьому зі мною погоджуються. Дідеро каже:

Je trouvais que de tous les sens, l’oeil etait
le plus superficiel; l’oreille, le plus orgueilleux;
l’odorat, le plus voluptueux; le gout,
le plus superstitieux et le plus inconstant; le
toucher, le plus profond et le plus philosophe. —

"Я виявив, що серед усіх органів чуттів око найбільш поверхневе, вухо — найбільш горде, нюх — найбільш чуттєвий, смак — найбільш забобонний і мінливий, а доторк — найглибший і найбільш філософський".
Друг, якого я ніколи не бачила, надсилає мені цитату з Симондового "Відродження в Італії": "Лоренцо Гільберті, описавши одну античну скульптуру, яку він бачив у Римі, додає: "Виразити досконалість уміння, майстерності та мистецтва, продемонстрованих у ній, — поза можливостями мови. Її витонченіші принади неможливо виявити зором — лише доторком руки, якою проводиш по ній". Про іншу класичну мармурову скульптуру в Падуї він каже: "Ця статуя, з тріумфом християнської віри, була схована в цьому місці якоюсь м’якою душею, яка побачила її, таку досконалу, витворену з таким чудовим мистецьким хистом і з такою силою генія; і ця душа, зворушена до шанобливої жалості, вирішила побудувати гробницю з цегли, всередині якої поховала цю статую, і прикрила її величезним шматком каменю, щоб її не могли нічим пошкодити. Ця статуя має багато премилих принад, яких самі очі не можуть пізнати — ні при сильному світлі, ні при приглушеному; лише рука при доторку їх виявляє".
Простягніть руки, щоб відчути розкіш сонячних променів. Притисніть ніжний цвіт до щоки і помацайте пальцями грацію форми, ніжну мінливість обрисів, податливість і свіжість. Підставте обличчя потокам повітря, які охоплюють небеса, "вдихніть чудові протяги простору" і зачудовуйтеся, зачудовуйтеся невтомною дією вітру. Нанизуйте ноту на ноту нескінченної музики, яка плине, наростаючи, до вашої душі з тактильної милозвучності тисячі гілок і бурхливих вод. Як можна позбавити світ життєвої сили, якщо цей найглибший, емоційний орган чуттів — дотик — вірно йому служить? Я впевнена, що якби фея запропонувала мені вибрати між органом зору та органом дотику, я б не хотіла розлучатися з теплим, милим доторком людських рук, багатством форми, мобільністю і повнотою, які втискаються в мої долоні.

Наступна частина 8