Продовження - 2 частина. Початок статті дивитися тут: 1 частина

II. РУКИ ІНШИХ

Тепло і захист руки відчуваються як рідна домівка для мене, яка завжди опиралася на неї з надією отримання допомоги та радості. Я прекрасно розумію, як Псалмоспівець може здійняти голос із силою та радістю, співаючи: "Я покладаю надію на Бога весь час, і Його рука триматиме мене, і я житиму у безпеці". У силі людської руки теж є щось божественне. Мені кажуть, що погляд коханих очей може хвилювати на відстані; але немає відстані у доторку коханої руки. Навіть листи, які я отримую —
Добрі листи, які видають глибоку історію серця,
У якій ми відчуваємо присутність руки.
Цікаво спостерігати відмінності між руками людей. Вони показують розмаїті види життєвої сили, енергії, спокою та сердечності. Я ніколи не усвідомлювала, наскільки живою є рука, аж поки не побачила застиглі гіпсові форми в колекції зліпків, яку має пан Хаттон. Рука, яку я знаю в житті, має повноту крові в жилах і є пружною від духу. Наскільки відрізнялася рука милого пана Хаттона від її тьмяного, нечутливого образу! Як на мене, зліпкові бракує самої форми руки. Серед багатьох зліпків колекції пана Хаттона я не могла впізнати жодного, навіть свого власного. Але люблячої руки я ніколи не забуду. Я пам’ятаю у своїх пальцях великі руки єпископа Брукса, сповнені через край радістю сильного чоловіка та ніжністю.
Якби ви були глухими і сліпими й могли потримати руку пана Джефферссона, то ви побачили б у ній обличчя і почули добрий голос, не схожий на жоден із тих, що ви знали. Рука Марка Твена повна маленьких примх та найжартівливіших настроїв, і поки ви тримаєте її, жартівливість змінюється на співчуття та захист.

Мені кажуть, що слова, які я щойно написала, не "описують" рук моїх друзів, вони лише наділяють їх добрими людськими рисами, якими, я знаю, вони володіють і які мова передає за допомогою абстрактних слів. Критика натякає на те, що я не подаю первинної правди про те, що відчуваю; але як по-іншому ті описи у книжках, що я читаю, написані людьми, які бачать, передають видимий образ обличчя? Я читаю, що обличчя є сильним, лагідним; що воно повне терпеливості, інтелекту; що воно витончене, миле, шляхетне, гарне. Хіба я не маю такого ж права використовувати ті самі слова, описуючи, що я відчуваю, як і ви, коли описували, що ви бачите? Вони правдиво виражають, що я відчуваю в руці. Я рідко свідомо пам’ятаю про фізичні риси і не пам’ятаю, пальці руки довгі чи короткі, шкіра волога чи суха. Ви так само, без свідомих зусиль, не зможете пригадати деталі якогось обличчя і сказати, що очі — блакитні, підборіддя — гостре, ніс — короткий або що щоки — запалі, і я уявляю, що вам не вдасться добре передати враження від людини — не настільки добре, як тоді, коли б ви одразу витлумачили для серця основні моральні риси цього обличчя — гумор, серйозність, смуток, духовність. Якби я розповіла вам фізичними термінами те, як відчуває рука, ви не були б мудрішими через мене, аніж сліпий, якому детально описати обличчя. Пам’ятайте ж, що, коли до сліпого повертається зір, він не впізнає найпростіших речей, які були знайомі на дотик, найдорожчого обличчя, що було рідним для його пальців, і йому зовсім не допоможе, що люди і речі описуються йому ще і ще раз. І тому ви, не натренований доторком, не впізнаєте руки, коли стискаєте її; і тому так само й ніякому опису, який я запропоную, не вдасться познайомити вас із дружньою рукою, яку часто стискали мої пальці і яку моє почуття перекладає моїй пам’яті.
Я не можу описувати руки як належні до якогось класу чи типу; не існує демократії рук. Деякі руки кажуть мені, що вони роблять усе з максимумом метушні та шуму. Інші руки — неспокійні та нерозсудливі, з нервовими, метушливими пальцями, які виказують натуру, чутливу до маленьких колючок щоденного життя. Іноді я з побоюванням впізнаю добру, але нерозумну руку людини, яка багатослівно розповідає новини, що насправді не є новинами. Я зустрічала єпископа з жартівливою рукою, гумориста з рукою свинцевої поважності, людину з претензією на доблесть — з боязкою рукою, а також тиху, вибачливу людину — зі сталевим кулаком. Коли я була маленькою дівчинкою, мене якось взяли до жінки, яка була незряча і паралізована. Я ніколи не забуду, як вона простягнула свою маленьку тремтячу руку і притиснула її зі співчуттям до моєї. Мої очі наповнюються сльозами, коли думаю про неї. Втома, біль, темрява і солодке терпіння — все відчувалося у її тонкій, змарнілій, мацаючій, люблячій руці.
Мало людей із тих, хто не знає мене, зрозуміють, я думаю, наскільки багато я вловлюю з настрою друга, який розмовляє з кимось іншим. Моя рука слідує за його рухами; я торкаюся його кисті, цілої руки, обличчя. Я можу розпізнати, коли він сповнений радості через гарний анекдот, який мені не переказали, або ж коли він розповідає жваву історію. Один із моїх друзів — досить агресивний, і його рука завжди проголошує наближення суперечки. За цим різким нетерпеливим рухом я знаю, що в нього готовий аргумент для когось. Я відчувала, як він здригався, коли в його свідомості вистрілював раптовий спогад чи якась нова ідея. Я відчувала горе в його руці. Я відчувала, як його душа загорталася в темряву — велично, неначе в одіж. Інша людина, подруга, має позитивні, з емпатією, руки, які показують сильну непоступливість у вираженні поглядів. Вона єдина з усіх, кого я знаю, хто виділяє слова, які вона написала, і наголошує їх тоді, коли виділяє, і ставить наголос у словах, які вимовляє, коли я читаю в неї по вустах. Я люблю це розмаїте наголошення більше, ніж монотонне стукання немодульованих людей, які вбивають молотком значення слів у мою долоню.
Деякі руки, коли стискають твою, сяють і всі сповнюються радістю. Вони пульсують і розширюються від життя. Незнайомці стискали мою руку так, неначе це була рука давно втраченої сестри. Інші люди потискають мені руку так, неначе бояться, що я утну їм якусь витівку. Такі люди ввічливо простягають тобі кінчики пальців, яких вони дозволяють тобі торкнутися, і в момент контакту вони відступають, і внутрішньо ти сподіваєшся, що тебе не провідають знову, щоб ти взяв цю руку "мишачої мужності". Це означає манірний розум, неґречну гордість і нерідко недовіру. Це антипод руки тих, у кого велика, любляча натура.
Потиск руки деяких людей змушує тебе подумати про нещасний випадок чи раптову смерть. Порівняйте для контрасту таку руку, яка тільки очікує лиха, зі швидкою, вправною, спокійною рукою медсестри, яку я пам’ятаю з любов’ю, бо вона піклувалася, як тільки могла, про мою вчительку. Я стискала руки деяких багатих людей, які не прядуть і важко не працюють, але все одно не є прекрасними. Під їхньою м’якою та гладенькою круглістю — який хаос нерозвиненого характеру!
Я впевнена, що ніяка рука не може зрівнятися з рукою терапевта в умілості роботи з пацієнтом, милосердній лагідності та чудовій певності. Нічого дивного, що Раскін знаходить у впевнених рухах хірурга досконалість контролю та делікатну точність, варту наслідування митцем. Якщо лікар — людина чудової натури, то в його доторку буде зцілення для духу. Цей чарівний доторк благополуччя був у руці одного з моїх дорогих друзів, який був нашим лікарем у хворобі та здоров’ї. Його щасливий щирий дух діяв на користь пацієнтам незалежно від того, чи потребували вони ліків.
Так само як є багато видів краси обличчя, є також багато видів краси руки. Руки людей з сильною індивідуальністю та чутливістю є чудесно рухливими. Побіжний погляд на їхні кінчики пальців виявляє те, що вони виражають багато відтінків думки. Час від часу я торкаюся тонкої, граційної руки з делікатним зап’ястям, яка пише з такою ж красою та чіткістю, яку ви, напевне, побачите у почерку деяких висококультурних людей. Якби ж ви могли побачити, як гарненько на моїй руці пишуть маленькі дітки. Вони — дикі квіти людства, а рухи їхніх пальчиків — дикі квіти мови.
Все це — моя особиста наука читання долонь, і коли я ворожу вам, це не якась загадкова інтуїція чи циганське відьомство — а природне, пояснюване впізнавання характеру, який витиснений у вашій руці. Руку не тільки так само легко впізнати, як і обличчя,— вона також розкриває свої секрети більш відкрито і несвідомо. Люди контролюють свій вираз обличчя, але на руку не підпадає це обмеження. Вона розслаблена і робиться в’ялою, коли дух опущений та пригнічений; м’язи стискаються, коли розум схвильований чи серце радісне; і постійні риси весь час залишаються написаними на ній.

Наступна частина 3