Продовження - 14 частина. Початок статті дивитися тут: 13 частина

XIV. СНИ Й РЕАЛЬНІСТЬ

Дивовижно думати, як наше справжнє «неспляче» життя обертається навколо тінистих нереальностей Країни Снів. Незважаючи на все, що ми кажемо про непослідовність снів, ми часто мислимо ними. Ми покладаємо на них свої найбільші надії. Ні, ми будуємо на них тканину ідеального світу. Я не можу пригадати багато витончених, вдумливих поезій, багато шляхетних витворів мистецтва чи будь-яку філософську систему, де б не було доказів того, що сни-фантазії символізують правдиві речі, які приховані за явищами.
Той факт, що у снах керує плутанина і трапляються нелогічні зв’язки, надає вірогідності теорії, якої дотримується Сер Артур Мітчелл та інші мужі науки, про те, що наше мислення у снах є неконтрольованим і некерованим волею. Воля — стримувальна і провідна сила — знаходить спочинок і підкріплення під час сну, поки розум, неначе баркас без керма і компаса, дрейфує безцільно по непозначеному на карті морю. Однак, як не дивно, ці фантазії та переплетіння думки можна знайти у великих образних поезіях, таких як "Королева Фей" Спенсера. Лем був вражений аналогією між нашим мисленням у снах і роботою уяви. Говорячи про уривок у печері Маммон, Лем писав:
"Не достатньо сказати, що весь уривок — копія уявлень розуму під час сну; так — певною мірою, але яка копія! Нехай найромантичніші з нас, яких усю ніч розважали показом якогось шаленого й чудесного видіння, об’єднають це все вранці і випробують своїм тверезим судженням. Те, що видавалося таким непостійним і водночас таким зв’язним, поки ця здатність перебувала у пасивному стані, — під тверезим, безпристрасним оглядом видаватиметься таким безглуздим і таким непов’язаним, що нам стає соромно, що нас так ошукали, що ми прийняли, хоч і уві сні, чудовисько за бога. Однак переходи в цьому уривку кожною мірою такі ж різкі, як у найбільш навіженому сні, і все одно суд після прокидання ратифікує їх".
Можливо, я більше за інших відчуваю аналогію між світом бадьорого життя та світом снів, бо ще до того, як мене навчили, я жила у якомусь постійному сні. Свідоцтва батьків і друзів, які дивилися за мною день за днем, — єдиний спосіб, що я маю, знати дійсність тих ранніх, тьмяних років мого дитинства. Уже самі фізичні дії лягання спати і прокидання вранці відмічають перехід з реальності до Країни Снів. Наскільки я можу сказати, я відчувала, сплю чи не сплю, своїм тілом. Я не можу згадати жодного процесу, який би я зараз нагородила терміном "думка". То правда, що мої тілесні відчуття були надзвичайно загостреними; але поза межами грубого зв’язку з фізичними потребами вони не були асоційованими чи скерованими. Вони мали небагато стосунку один до одного, чи до мене, чи до переживань інших. Ідея — та, яка дає ідентичності та протяжності переживанню — прийшла у моє існування сну та неспання водночас із прокиданням самосвідомості. До того моменту мій розум був у стані анархії, де безчинствували безцільні відчуття, і якщо існувала думка, то була такою невиразною і непослідовною, що її не можна вважати частиною спілкування або тексту. Проте ще до того, як почалася моя освіта, я мала сни. Я знаю, що напевне мала сни, бо не пригадую ніякої перерви у тактильних відчуттях. Речі падали раптово, важко. Я відчувала, що мій одяг горить чи падала у ванну з холодною водою. Якось я відчула запах бананів, і аромат у моїх ніздрях був настільки яскравим, що вранці, ще не одягнувшись, я пішла до буфета шукати банани. Бананів не було ніде, навіть запаху бананів! Моє життя було насправді суцільним сном.
Подібність між станом неспання і сном, однак, помітна. В обох станах я бачу, тільки не очима. Я чую, але не вухами. Я говорю, і до мене говорять — без звуку голосу. Я зворушена до насолоди видіннями невимовної краси, якої я ніколи не споглядала у фізичному світі. Якось уві сні я тримала в руці перлину. У мене немає спогадів бачення справжньої перлини. Та, що я бачила уві сні, напевне, була витвором моєї уяви. Це був гладенький, витончено вилитий кристал. Коли я дивилася у його мерехтливі глибини, моя душа вся залилася захопленням ніжності, і я сповнилася зачудуванням, як той, хто вперше подивиться у прохолодне, солодке серце троянди. Моя перлина була росою і вогнем, оксамитною зеленню моху, м’якою білизною лілій і очищеними відтінками й солодкістю тисячі троянд.
Мені здавалося, що в її кришталевому лоні була розчинена душа краси. Це прекрасне видіння посилює мою переконаність у тому, що світ, вибудований розумом з незліченної кількості невловимих переживань, — чесніший, ніж світ чуттів. Краса і велич заходу сонця за синіючими горами, яку спостерігають мої друзі, — чудова. Але захід сонця внутрішнього видіння приносить чистішу насолоду, бо це достойна поклоніння суміш усієї краси, що ми коли-небудь знали і бажали.
Я вірю, що мені більше пощастило у снах, ніж більшості людей; бо коли згадую про сни, що мала, то серед них, здається, переважають приємні, хоча й ми, природно, найяскравіше пам’ятаємо і найохочіше переповідаємо гротескні і фантастичні пригоди у Країні Сну. Однак у мене є друзі, сни яких завжди неспокійні і тривожні. Вони прокидаються втомлені й побиті, і кажуть мені, що віддали б царство за одну ніч без снів.
Маю одну подругу, яка стверджує, що ніколи в житті на мала щасливого сну. Жорна і тривоги щоденного життя вторгаються в солодку царину сну і втомлюють її безперестанними, непотрібними зусиллями. Мені дуже жаль цю подругу і, можливо, не зовсім чесно наполягати на приємності снів у присутності того, чий досвід бачення снів такий нещасливий. Усе ж то правда, що мої сни приносять користь, так багато і таку ж милу, як і сни про нещастя. Всі мої прагнення чогось дивного, чогось чудернацького, примарного — винагороджені у снах. Вони виносять мене з того, що звичне і звичайне. За мить, не встигнеш змигнути оком — і вони виривають тягар з моїх плечей, буденне завдання з моїх рук і розчарування з мого серця, і я спостерігаю за милим обличчям мого сну. Воно танцює весело навколо мене і мчиться сюди і туди у щасливій невимушеності. Раптові, солодкі фантазії з’являються з кожного кутка і закутка, і чарівні сюрпризи стрічають мене на кожному кроці. Щасливий сон — цінніший за золото і рубіни.
Мені подобається думати, що у снах перед нами проминають спалахи життя, більшого за наше. Ми бачимо його, неначе маленька дитина, або ж неначе дикун, який відвідує цивілізовану націю. Нам передаються думки, набагато вищі за наше звичайне мислення. Почуття, шляхетніші та мудріші, ніж будь-які, що ми коли-небудь знали, збуджують нас між ударами серця. Бо однієї скороминучої ночі царствена природа захоплює нас, і ми стаємо такими ж великими, як наші прагнення. Насмілююсь сказати, що ми повертаємося до маленького світу нашої щоденної роботи з настільки спотвореними напів‑спогадами про те, що ми бачили, як і африканець, що відвідав Англію і потім розповідав, що був у велетенському пагорбі, що ніс його через води. Всеосяжність нашої думки, незалежно від того, спимо ми чи бадьорі, безсумнівно значною мірою залежить від наших рис характеру, будови, звичок і здатності розуму. Однак що б не було природою наших снів, розумові процеси, які характеризують їх, — аналогічні до тих, які продовжують тривати, коли розум не стримується до уваги волею.

Наступна частина 15