Обрання Україною стратегічного курсу на інтеграцію в міжнародне співтовариство створило можливості долучитися до глобальних цивілізаційних процесів, сприяло утвердженню прогресивної соціальної моделі інвалідності, що базується на демократичних, антидискримінаційних цінностях. Одним із пріоритетних напрямів державної освітньої політики є сприяння у реалізації прав на рівний доступ до якісної освіти, забезпечення можливостей для особистісного інтелектуального і професійного розвитку людей з особливими потребами. Стратегічним орієнтиром у цьому сенсі є “Конвенція про права осіб з інвалідністю”, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН і ратифікована Україною у 2008 році.
Крім того, європейський вектор розвитку освіти, зміни у сучасному українському суспільстві актуалізують проблему виховання життєво компетентної особистості дитини, здатної до гармонійної адаптації до нових умов життя, налагодження продуктивних стосунків з оточуючими, визначення свого місця у соціумі.
Зміни у соціальній, освітній, культурній сферах суспільного життя в Україні детермінують процеси пошуку, розробки і впровадження нових підходів і технологій реабілітації осіб з особливими потребами, зміщення акцентів щодо визначення пріоритетних напрямів їх розвитку й самореалізації, створення умов для інтеграції в суспільство.
Стратегії розвитку національної системи освіти дітей з особливими потребами відображено у Законах України (Закон України “Про освіту” (№ 2145-VIII від 05 вересня 2017 року) та ін.); Указах Президента України (“Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю” від 3 грудня 2015 р., “Про заходи, спрямовані на забезпечення додержання прав осіб з інвалідністю” від 13 грудня 2016 р. та ін.); Постановах Кабінету Міністрів та наказах Міністерства освіти і науки України щодо визначення норм та особливостей організації навчально-реабілітаційного процесу для дітей з особливими потребами, індикаторами виконання яких є, зокрема, показники щодо упровадження інклюзивного навчання, здійснення реформування спеціальних навчальних закладів.
Новий Закон України “Про освіту” (2017 р.) відкриває можливості для повноцінного запровадження реформи середньої освіти “Нова українська школа”. В ньому закладено справедливий доступ до якісної освіти, зміну системи та децентралізацію управління освітою, переорієнтацію на формування у дітей необхідних для життя ключових компетентностей. Зокрема, “Концепцією Нової української школи” (2016 р.) обґрунтовано нові підходи до формування сучасних освітніх стандартів та навчальних програм, імплементація яких стартує в 2018/2019 навчальному році.
В умовах реформування української освіти серед актуальних проблем – розроблення теоретико-методичних засад навчання дітей з особливими освітніми потребами, що стане основою впровадження нового Стандарту загальної середньої освіти, визначення умов та напрямів його реалізації для дітей з особливими освітніми потребами в спеціальних та інклюзивних школах. Організація освітнього середовища для таких дітей передбачатиме практичне втілення сучасних підходів до адаптації/модифікації навчальнометодичного забезпечення, зокрема змісту, процесу навчання та результатів учнівської діяльності, напрямів розвивальної роботи відповідно освітніх галузей, а також спеціальних корекційних занять, спрямованих на створення оптимальних умов здобуття освіти, соціалізації та інтеграції дітей з особливими освітніми потребами у суспільство.
Забезпеченню комплексного підходу, наступності у реформуванні спеціальної освіти, розширенні її функцій та удосконаленні структури сприятиме обґрунтування та розробка моделей сучасних освітніх центрів для дітей з особливими потребами, технологій створення освітнього середовища для учнів (вихованців) з особливими потребами в межах різних ланок освіти.
За останні роки визначено нову методологію розвитку спеціальної освіти (В.Засенко, А.Колупаєва, О.Таранченко та ін.), яка передбачає: створення умов для здобуття різних освітніх рівнів дітьми, не залежно від стану здоров’я, зокрема, наявності тих чи інших порушень психофізичного розвитку; спрямування освіти на задоволення потреб дітей та їхніх батьків шляхом надання освітніх послуг (до яких відносимо і реабілітаційні, корекційно-розвиткові тощо); відмову від нозологічного принципу направлення дітей у спеціальні заклади, розширення мережі навчальних установ та надання батькам право вибору освітньої моделі для своєї дитини.
Упровадження інклюзії варто розглядати як новий етап розвитку спеціальної освіти, об’єднання до недавнього часу паралельно існуючих систем загальної та спеціальної освіти, та відповідно взаємозбагачення.
Проблемам сучасних форм організації освіти дітей із особливими потребами на сучасному етапі присвячено низку наукових праць, зокрема, розглядаються концептуальні та технологічні основи інклюзивної освіти, окремі моделі певних навчально-реабілітаційних центрів тощо. Окрім того, у визначенні напрямів розвитку нових форм освіти дітей із порушеннями слуху слід враховувати останні тенденції у цій галузі, як то трансформація спеціальних навчальних закладів, розширення їх функцій та удосконалення структури (А.Колупаєва, О.Таранченко). У 2017 році виділено додаткове фінансування на освіту осіб з особливими потребами у спеціальних та інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів, що покращить стан забезпечення таких закладів необхідними фахівцями, обладнанням, дидактичними матеріалами, спеціальними засобами корекції (Інформація МОН України до розширеного засідання Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти від 22 лютого 2017 року). Зокрема, буде вирішуватися проблема залучення фахівців спеціальних навчальних закладів для проведення корекційної роботи, консультування педагогів та батьків тощо.

Теоретико-методичні основи та особливості діяльності навчально-реабілітаційних центрів (НРЦ) в контексті актуальних підходів у сурдопедагогічній науці і практиці

Необхідно підкреслити, що в умовах реформування спеціальної освіти України головним завданням є не скорочення (закриття) спеціальних закладів, а трансформація із врахуванням успішного українського та міжнародного досвіду, розширення функцій, надання нових освітніх послуг, а отже максимальне збереження та використання висококваліфікованих фахівців та матеріально-методичної бази тощо (Колупаєва А.А., Таранченко О.М.).
Прогресивна сучасна інновація полягає у забезпеченні права вибору варіативних моделей здобуття освіти дітьми з особливими потребами. Хоча впровадження нових моделей освіти стикається з труднощами, утім всі інновації виникають на запит батьків - основних замовників освітніх послуг, захисників інтересів дитини. Відтак постає завдання створення сучасного освітньо-реабілітаційного середовища відповідно до потреб кожної дитини, застосування розумного пристосування та універсального дизайну в освіті (терміни, прийняті у міжнародному співтоваристві і закріплені у документах).
Нині діти з особливими потребами можуть здобувати освіту у різних типах закладів загальної середньої освіти:
– спеціальних закладах освіти (спеціальні школи, навчально-виховні комплекси, об’єднання, навчально-реабілітаційні центри),
– загальноосвітніх школах зі спеціальними та інклюзивними класами.
Навчально-реабілітаційний центр – інноваційний, новий тип навчального закладу. Сьогодні розвиваються різні моделі закладів, спеціальні школи-інтернати розширюють осучаснюють свої функції і на їх базі створюються навчально-реабілітаційні центри. Відтак, актуальним є визначити методичні основи та особливості діяльності таких інноваційних закладів.
У історичному контексті слід зазначити, що ще у середині 90-х років ХХ ст. за ініціативи недержавних організацій і батьків дітей з особливостями психофізичного розвитку та підтримки міжнародних недержавних фондів відкрилася низка навчально-реабілітаційних центрів як спеціальних закладів нового типу. При цьому контингент вихованців переважно становили діти з аутизмом, складними комплексними порушеннями, які мали обмеження у навчанні в традиційних закладах.
Надалі розвивається нормативне забезпечення їхньої діяльності. У 1997 році було розроблене перше “Положення про навчально-реабілітаційний центр”, яке на сьогодні втратило чинність. У 2012 році розроблено та затверджено “Положення про навчально-реабілітаційний центр” (далі – НРЦ), відповідно якого НРЦ – загальноосвітній навчальний заклад для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами розвитку, діяльність якого передбачає здійснення комплексних реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення здоров’я, здобуття освіти відповідного рівня, розвиток та корекцію порушень (Наказ МОН України від 16 серпня 2012 року).
У 2018 році відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про загальну середню освіту” затверджено нові “Положення про спеціальну школу” та “Положення про навчально-реабілітаційний центр” (Діти з особливими освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку (далі – діти зі складними порушеннями) - це діти, які мають два або більше порушення або діти, які себе не обслуговують і відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю потребують індивідуального догляду та супроводу, але вони можуть перебувати у дитячому колективі згідно з рекомендованим лікарями режимом.
Слід зазначити, що реабілітація розглядається як комплексний цілісний процес, у контексті якого психолого-педагогічний супровід є одним з основних. Зокрема, у контексті сучасного бачення, “комплексна реабілітація дітей з порушеннями слуху” передбачає об’єктивне виявлення (скринінг), діагностику порушень слуху, адекватне слухопротезування чи оперування КІ, заняття та консультації з розвитку слуху, мовлення, психічних процесів (психолого-педагогічний супровід), що вочевидь сприятиме соціальній адаптації дитини, її самореалізації та успішній інтеграції. Реабілітація спрямована на запобігання вторинним відхиленням у розвитку дітей з порушеннями слуху, створення умов для навчання та соціалізації відповідно до індивідуальних потенційних можливостей.
Відповідно до визначення ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я), реабілітація людей з порушеннями фізичного розвитку (лат. rehabilitatio – відновлення) – це процес, що передбачає досягнення людиною її оптимального фізичного, емоційного, інтелектуального, психологічного та соціально-функціонального рівнів. Реабілітація розглядається як комплексний цілісний процес, у контексті якого психолого-педагогічний вектор є одним з основних (Jesenský, Milichovský, Vašek).
У Законі України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” реабілітацію осіб з інвалідністю визначено як систему медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів технічними, іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення. Надзвичайно актуальним є забезпечення державою можливостей для кохлеарної імплантації як інструменту реабілітації осіб, що мають до цього показання. Координованість системи реабілітації реалізується через своєчасність, безперервність та комплексність відновлювальних заходів і методик, відповідність змісту, рівня та обсягу реабілітаційних заходів, фізичним, розумовим, психічним можливостям і стану здоров’я особи з інвалідністю.
У контексті дослідження доцільно розглянути сутність основних видів реабілітації:
медична реабілітація – система лікувальних заходів, що спрямовані на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання;
психолого-педагогічна реабілітація – система психологічних та педагогічних заходів, спрямованих на формування способів оволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоутвердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи.
У спеціальній педагогіці реабілітація розглядається як відновлення чи компенсація порушених функцій організму та працездатності осіб з особливими потребами, що забезпечується застосуванням комплексу медичних, педагогічних, психологічних та соціальних заходів. Реабілітація передбачає включення дитини у соціальне середовище, залучення до суспільного життя та праці з врахуванням її психофізичних особливостей (Л.Головчиц).
Необхідно зазначити, що в умовах, коли неможливо повністю відновити порушенні функції організму дитини, термін “реабілітація” не зовсім відповідає сутності процесу; фактично мова йде про “абілітацію” (лат. habilis – бути здатним) – систему заходів, спрямованих на опанування особою знань та навичок, необхідних для її незалежного проживання в соціальному середовищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обов’язків, уміння здійснювати самообслуговування. Абілітацію розуміють як розвиток ще несформованих функцій та навичок, на відміну від реабілітації, яка передбачає відновлення втрачених функцій у результаті травми чи захворювання.
Варто зазначити, що попередні визначення тлумачать реабілітацію у широкому сенсі (як комплекс заходів, систему роботи). Водночас правомірним є також розгляд поняття реабілітації у вузькому значенні (наприклад, слухомовленнєва реабілітація тощо).
Сурдопедагогічна наука зосереджує увагу на особливостях реабілітації дітей з порушеннями слуху. В основу сучасних підходів до реабілітації дітей з порушеннями слуху покладено такі, що історично склалися традиції в освіті і виховання дітей цієї категорії. Зокрема, можливо визначити наступні основні позиції:
– необхідність розпочинати спеціально організовану роботу у дошкільному віці, враховувати при цьому психологічні особливості дітей з порушеннями слуху;
– важливість формування усного мовлення для психічного розвитку дитини;
– доцільність диференційованого підходу до роботи з дітьми зі слуховою депривацією з урахуванням часу виникнення та ступеня порушення слуху, рівня мовленнєвого розвитку, індивідуальних особливостей дитини;
– значні можливості сімейного виховання у компенсації порушення слуху та розвитку мовлення.
Таким чином, у процесі історичного аналізу з’ясовано, що спроби реабілітації дітей з порушеннями слуху пов’язанні з поглядами на можливості розвитку осіб з порушеннями слуху, методами та підходами навчання таких дітей, становленням системи спеціальної освіти. Основи вирішення проблеми закладено у працях В.Бельтюкова, P.Боскіс, Л.Венгер, Т.Власової, К.Волкова, О.Дьячкова, Н.Засенко, С.Зикова, Б.Корсунської, Л.Лебедєвої, Е.Леонгард, Е.Пущина, Ф.Pay, Ф.Pay, Т.Розанової, Н.Слезіної, Ж.Шиф та ін. Зокрема, наголошується на необхідності починати спеціально організовану роботу у дошкільному віці (P.Боскіс, Л.Лебедєва, Ф.Pay та ін.), визначній ролі розвитку слухового сприймання та мовлення у корекційній роботі (С.Зиков, Л.Нікуліна, Ф.Pay та ін.), увазі до формування психічних процесів, соціально-емоційного розвитку дитини з порушеннями слуху (Т.Власова, Н.Морозова, Т.Розанова, Ж.Шиф та ін.); важливості залучення сім’ї до корекційно-розвивальної роботи (Е.Леонгард, Б.Корсунська та ін.), упровадженні науково-обґрунтованих методик навчання глухих дітей мовлення (А.Зікєєв, С.Зиков, Б.Корсунська, Л.Носкова, Ф.Рау, Н.Слезіна та ін.).
На сучасному етапі вітчизняні та зарубіжні сурдопедагоги зосереджують увагу на важливості максимально раннього виявлення порушення слуху та своєчасної комплексної медико-психолого-педагогічної допомоги, що насамперед передбачає адекватне якісне слухопротезування чи оперування КІ (для дітей з важкими порушеннями слуху) в ранньому віці та необхідність організації відповідної психолого-педагогічної, корекційної роботи (Л. Борщевська, В.Жук, В.Засенко, К.Луцько, О.Таранченко, М.Шеремет та ін.; Є.Ісєніна, Т.Пелимська, Є.Речицька, Н.Шматко та ін.).
У контексті дослідження перспективна розроблена в Інституті спеціальної педагогіки НАПН України Концепція розвитку дошкільної освіти дітей із порушеннями слуху (2014 р.), яка визначає стратегічні напрями модернізації галузі і орієнтована на сучасні світові тенденції в організації допомоги дітям із порушеннями слуху: ранню діагностику порушень слуху та ранній початок фахового супроводу; комплексний підхід до організації допомоги дітям із порушеннями слуху та їх родинам; варіативність форм надання освіти та методичних підходів до навчання, використання різних форм мовлення і видів мовленнєвої діяльності; гнучкість змісту та індивідуалізація процесу навчання і виховання (В.Жук, В.Литвинова, О.Таранченко, О.Федоренко, В.Шевченко).
Відповідно до Типового статуту, затвердженого МОН України, та зазначеного Положення Центр розробляє власний статут. Особливості умов навчання в Центрі визначаються такими чинниками (з Положення):
гнучкою системою навчальної, виховної та корекційно-реабілітаційної роботи;
створенням спеціальних умов для корекційної спрямованості навчання, виховання та подолання порушень фізичного та психічного розвитку;
здійсненням індивідуального та диференційованого підходу у навчанні та реабілітації дітей.
Структурними підрозділами Центру зазвичай є такі: дошкільне відділення для дітей віком від 2 до 6 (7) років; спеціальна загальноосвітня школа; реабілітаційне відділення.
Головними завданнями Центру є:
1) здобуття початкової та базової середньої освіти, а також може забезпечувати здобуття дошкільної освіти для дітей зі складними порушеннями розвитку з урахуванням індивідуальної програми розвитку шляхом спеціально організованого освітнього процесу в комплексі з корекційно-розвитковою роботою;
2) забезпечення системного кваліфікованого психолого-педагогічного супроводу дітей з урахуванням стану їх здоров'я, особливостей психофізичного розвитку;
3) соціалізація та інтеграція дітей зі складними порушеннями розвитку в суспільство;
4) здійснення корекційно-розвиткової та реабілітаційної роботи;
5) надання реабілітаційних послуг згідно з індивідуальною програмою реабілітації дитини з інвалідністю;
6) надання психолого-педагогічної допомоги батькам або іншим законним представникам, які виховують дітей такої категорії, з метою обов’язкового залучення їх до освітнього, корекційно-розвиткового та реабілітаційного процесу.
Важливо підкреслити, що Центр працює з постійним та змінним контингентами вихованців: постійний контингент - це учні спеціальної школи (школи-інтернату) та вихованці дошкільних груп дошкільного відділення; змінний контингент - вихованці раннього, дошкільного та шкільного віку, які навчаються за місцем проживання, а психологопедагогічну, корекційно-компенсаторну, медико-реабілітаційну, консультативну та соціально-реабілітаційну допомогу отримують в реабілітаційному відділенні Центру або в умовах сім’ї.
Про особливості діяльності НРЦ йдеться у щорічних методичних листах МОН України з проблем освіти дітей з особливими потребами, що ще раз підкреслює актуальність таких закладів: “Законодавство в галузі освіти передбачає можливість створення загальноосвітнього навчального закладу нового типу – навчальнореабілітаційний центр. Саме у таких центрах діти з інвалідністю, ускладненою тяжкими порушеннями розвитку (у тому числі діти, які самостійно не пересуваються), можуть здобувати освіту відповідного рівня у поєднанні з реабілітаційними послугами.” (2015-2016 н.р.).
Важливою є роль навчально-реабілітаційних центрів у забезпеченні права на освіту у поєднанні з комплексною реабілітацією учнів. Отже, невід’ємною структурною складовою НРЦ є реабілітаційне відділення, у якому надаються корекційно-розвиткові послуги постійному контингенту (діти з особливими освітніми потребами, які є учнями НРЦ) та змінному (вихованці дошкільних навчальних закладів з інклюзивними групами, учні класів з інклюзивним навчанням та спеціальних класів ЗНЗ, учні, які навчаються за індивідуальною формою та інші).
З року в рік мережа НРЦ та учнів у них збільшується. У перспективі такий процес повинен сприяти зменшенню кількості дітей з особливими потребами, які навчаються за індивідуальною формою, та збільшенню чисельності дітей зі складними порушеннями розвитку, які здобувають освіту відповідного рівня у навчальних закладах системи освіти. (2016/2017 н.р.) З метою розвитку мережі НРЦ Міністерством затверджено перспективний план відкриття цих закладів у регіонах (наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 20.11.2012 № 1299 “Про затвердження перспективного плану розвитку навчально-реабілітаційних центрів”).
МОН України звертає увагу, що спеціальна школа-інтернат і НРЦ – це різні типи загальноосвітніх навчальних закладів, з різними функціями, тому недопустимо реорганізовувати спеціальні загальноосвітні школи-інтернати у навчально-реабілітаційні центри, якщо зміст їх діяльності не відповідає Положенню про НРЦ.
Зазначимо важливі аспекти організації діяльності НРЦ.
Для надання корекційно-розвиткової та реабілітаційної допомоги дітям з особливими освітніми потребами дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади з інклюзивними класами/групами обов’язково мають укласти угоду з НРЦ або, у разі відсутності таких у найближчому оточенні, із спеціальними загальноосвітніми школами-інтернатами про співпрацю. Це стосується також загальноосвітніх навчальних закладів, в яких діти з особливими освітніми потребами, у тому числі діти з інвалідністю, навчаються за індивідуальною та іншими формами навчання.
З метою надання ранньої допомоги дітям з особливими освітніми потребами в НРЦ можливе відкриття консультативного пункту (обов’язково передбачається статутом закладу), завданнями якого є проведення консультацій для батьків, які виховують дітей зі складними порушеннями психофізичного розвитку, педагогічних працівників, психологів, які працюють з такими дітьми та їх батьками.
Також при НРЦ можливе функціонування центру ранньої допомоги, в склад якого входить патронажна служба. Метою діяльності такого центру є надання комплексної медико-психолого-педагогічної допомоги дітям зі складними порушеннями психофізичного розвитку раннього та дошкільного віку, що не належать до постійного контингенту НРЦ. В рамках роботи НРЦ можливо організувати в межах фонду заробітної плати виїзну форму роботи спеціалістів (надання корекційної допомоги дітям та консультування їх батьків на дому) (2013-2014 н.р.).
МОН України визначено “План заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року”, затверджений Наказом МОН від 21.12.2009 р. №1153, де передбачено: “Розглянути питання щодо утворення навчальнореабілітаційних центрів на базі спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів, залучення фахівців і використання обладнання зазначених шкіл з метою поліпшення навчання дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, в класах з інклюзивним навчанням і спеціальних класах загальноосвітніх навчальних закладів …”.
Таким чином, у структурі НРЦ можуть створюватися - центри раннього втручання, консультативні пункти для батьків, ресурсні центри інклюзивної освіти, соціально-психологічні служби тощо.
Сьогодні в Україні працює значна мережа НРЦ, створених на базі спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з порушеннями слуху, що використовують, таким чином, потенціал і ресурси цих закладів; створено різні моделі НРЦ (із врахуванням зарубіжного досвіду, але, що важливо, - враховуючи запити батьків, регіональні особливості, наявний ресурс тощо).
Одним із перших в 2001 році шляхом реорганізації спеціальної школи для дітей зі зниженим слухом створено “Кам’янець-Подільський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр” (директор – І.Ганушкевич, до 2016 року – О.Доложевський), приміщення центру обладнанні із дотриманням вимог універсального дизайну, укомплектовані кабінети для корекційних занять з дітьми з порушеннями слуху, опорнорухового апарату, комплекними порушеннями, працюють висококваліфіковані педагоги та лікарі.
У 2008 році у м.Дніпрі на базі спеціальної школи для слабочуючих дітей створено Багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр, який у 2012 році розширив спектр послуг, започаткував сучасні напрями роботи на запит часу і функціонує як “Багатопрофільний навчально-реабілітаційний ресурсно-методичний центр корекційної роботи та інклюзивного навчання” (директор – І.Родименко). Вчителі області можуть опанувати сучасні технології навчання дітей з особливими потребами, оскільки Центр є філіалом кафедри корекційної педагогіки Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Серед останніх новин – відкриття на базі Центру сучасного реабілітаційного відділення для дітей з розладами аутичного спектру.
У 2011 році на базі спеціальної школи відкрито “Чернівецький обласний навчально-реабілітаційний центр № 1” (директор – О.Савчук), який є постійним партнером лабораторії сурдопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки НАПН України. Особливості структури цього закладу полягають у тому, що у межах середньої загальноосвітньої школи-інтернату передбачено три варіанти здобуття освіти, а саме: загальноосвітня підготовка та корекційно-розвивальне навчання, компенсаторно-адаптаційне навчання, реабілітаційне навчання (індивідуально сплановане навчання для дітей зі складними комплексними порушеннями); функціонують відділення медичної реабілітації, корекційно-виховної роботи та розвитку дитини, професійнотехнічної освіти, соціально-психологічна служба. Послуги Центру: “На допомогу закладам з інклюзивною та індивідуальною формами навчання” (представлено типову Угоду про співпрацю між спеціальним та інклюзивним закладами); Інформаційно-методичні послуги для громади та фахівців; Комплексна діагностика дітей з особливими потребами; Комплексна реабілітація; Програма консультування батьків. Налагоджено роботу зі значним змінним контингентом вихованців, у дошкільному відділенні відкрито групи для дітей з кохлеарними імплантами.
Наявні особливості регіональних центрів та закладів, що працюють у столиці (у деяких областях на базі майже всіх спеціальних шкіл створено НРЦ, у м.Києві працює 15 спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів), у 2016 році на базі спеціальної школи №6 створено перший НРЦ (директор – Л.Шевченко). У великих містах значний спектр освітніх та реабілітаційних послуг, які надають різні установи, актуальним є створення інформаційної бази таких послуг для батьків, фахівців, управлінців. У менших містах послуги зосереджено навколо створених НРЦ.
Варто зазначити, що навчально-реабілітаційні центри створюються і на базі благодійних громадських організацій. Прикладом такого центру є широко відома Благодійна установа НРЦ “Джерело” м.Львова, історію якої розпочинається з 1990 року. Установа заснована батьками, функціонує відділення розвитку дитини, на базі самого НРЦ створено Львівський міський центр реабілітації. Серед актуальних проблем, як зазначають співробітники центру: недостатня кількість фахівців (на державному рівні розраховується один психолог на 50 - 100 дітей); один вчитель на 16 дітей і один асистент, у такому випадку важко говорити про індивідуальний підхід, оскільки діти мають тяжкі порушення. Щодо впровадження інклюзії: вихованці центру майже не переходять на навчання в інклюзивні заклади, оскільки напевно система освіти і суспільство ще не достатньо готово прийняти та забезпечити інклюзію для дітей з комплексними тяжкими порушеннями; через брак людського ресурсу центр не дуже спроможній забезпечувати заклади, де такі діти є на навчанні корекційною роботою. “Інше - це сама трудність із певними закладами освіти, наприклад нам часто закидають те, що ми соціальний захист, а не освіта і поняття не маємо, що значить освіта. Тоді важко працювати в контексті інклюзії з такими школами”.
Таким чином, в Україні на сьогодні вже існує унікальний досвід закладів нового типу, відбувається апробація певних моделей спеціальних навчальних закладів, реалізується системний підхід до корекційної спрямованості навчально-виховного процесу та здобуття професії учнями з 55 особливими потребами. Слід підкреслити, що у створенні НРЦ використано кадровий потенціал, матеріальний ресурс спеціальних шкіл, що сприяє забезпеченню комплексного процесу реабілітації дітей з ОП.
Водночас діяльність НРЦ є інноваційним підходом у вітчизняній практиці, відтак залишаються питання, що є недостатньо вивченими і методично обґрунтованими. Зокрема, можливо виділити такі специфічні напрями роботи сучасних НРЦ, які потребують додаткового обґрунтування.
1. Підтримка інклюзивних навчальних закладів: забезпечення корекційно-розвивальних реабілітаційних послуг для дітей з ОП, визначених в межах Індивідуальної програми розвитку; консультативно-методична допомога педагогам та батькам, надання необхідних ресурсів.
2. Рання допомога, супровід батьків дітей із особливими потребами.
3. Професійна підготовка учнів.
Означені специфічні напрями роботи сучасних навчальнореабілітаційних центрів є у перспективі подальших розвідок, позаяк потребують додаткового обґрунтування.
На часі - варіативність підходів до вибору форм навчання дітей із особливими потребами. Все більше батьків обирають інклюзивну форму навчання, відтак підвищується роль корекційної складової, потребує розширення функцій спеціальна освіта, надання освітніх послуг відповідно до потреб кожної дитини у контексті обрання Україною стратегічного курсу на інтеграцію в міжнародне співтовариство. Таким чином, висвітлені особливості діяльності навчально-реабілітаційного центру як інноваційного, нового типу навчального закладу на теренах України та виділені специфічні напрями роботи таких центрів будуть у полі зору нашого наукового пошуку.
Різним аспектам модернізації існуючої мережі спеціальних навчальних закладів із наданням їм нових організаційно-методичних функцій, створення закладів нового типу присвячено низку наукових праць (В.Засенко, А.Колупаєва, О.Таранченко). У контексті дослідження перспективна розроблена в Інституті спеціальної педагогіки НАПН України “Концепція розвитку системи освіти дітей із порушеннями слуху” (О.Таранченко, О.Федоренко; 2015 р.), яка визначає пріоритети, основні напрями, очікувані результати та засоби перетворення освіти на соціальний ліфт європейського зразка.
Наукові розвідки вітчизняних науковців орієнтовані на сучасні світові тенденції в організації допомоги дітям з особливими освітніми потребами, зокрема порушеннями слуху: ранню діагностику та ранній початок фахового супроводу; комплексний підхід до організації допомоги дітям із особливостями психофізичного розвитку та їх родинам; варіативність форм організації освіти та методичних підходів до навчання; гнучкість змісту та індивідуалізація процесу навчання і реабілітації (В.Засенко, В.Жук, В.Литвинова, О.Таранченко, О.Федоренко, В.Шевченко).
Сучасна спеціальна педагогіка в Україні та зарубіжжі характеризується варіативністю підходів і моделей розвитку та навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку, поширенням сучасних психолого-педагогічних та корекційних практик, що зумовлює актуальність їх наукового обґрунтування, експериментальної перевірки та методичного забезпечення.
Сьогодні нового значення набуває поняття “освітні послуги”, в контексті спеціальної педагогіки оперують поняттям “освітні послуги для дітей з особливими освітніми потребами”. Таким чином серед сучасних тенденцій – спрямування освіти на задоволення потреб дітей та їхніх батьків шляхом надання освітніх послуг (А.Колупаєва). Змінюються підходи до визначення необхідних для дитини послуг, зокрема, відмова від нозологічного принципу (опора на категорії порушень), натомість насамперед врахування індивідуальних особливостей розвитку, потреб кожної дитини; актуальним залишається формування переліку освітніх послуг (послуг супроводу) для дітей з особливими потребами в інклюзивних умовах.
Із врахуванням особливостей діяльності НРЦ у сучасних умовах можливо виділити наступні ключові моменти:
1. Структура НРЦ передбачає можливість навчання за різними навчальними програмами, відповідне використання програм з корекційнорозвиткової роботи для учнів з особливими освітніми потребами.
Так, у “Чернівецькому обласному навчально-реабілітаційному центрі № 1” у межах середньої загальноосвітньої школи-інтернату передбачено три варіанти здобуття освіти: загальноосвітня підготовка та корекційнорозвивальне навчання, компенсаторно-адаптаційне навчання, реабілітаційне навчання (індивідуально сплановане навчання для дітей зі складними комплексними порушеннями).
Перша пропозиція: можливість в межах одного класу навчатися за різними (варіативними) навчальними програмами, зокрема індивідуальними. На сучасному етапі відповідно до чинного нормативного забезпечення у спеціальних навчальних закладах (спеціальних школах, навчальнореабілітаційних центрах), учні одного класу навчаються за навчальною програмою для дітей з певним порушенням психофізичного розвитку (нозологією). Приміром, у НРЦ функціонують класи для дітей з порушеннями слуху, в яких навчання здійснюється за програмами для дітей глухих, зі зниженим слухом; спеціальні класи інтенсивної педагогічної корекції, що працюють за програмами для дітей із затримкою психічного розвитку; логопедичні класи, в яких єдиною є програма для дітей із тяжкими порушеннями мовлення. Проте, іноді така ситуація не відповідає потребам учнів центру та запитам батьків.
Розглянемо приклад із діяльності НРЦ, який має спеціальні класи для дітей із затримкою психічного розвитку, відповідну матеріально-технічну базу та кадрове забезпечення. Протягом початкової школи частина учнів у міру досягнення стабільних успіхів у навчанні переводяться до загальноосвітньої школи (звичайний чи інклюзивний клас). Після закінчення 4-го класу на основі комплексної оцінки психолого-медико-педагогічної консультації, характеристик педагогів школи частині учнів рекомендують 58 загальноосвітню програму у звичайній школі, іншим – продовження навчання за програмою для дітей із затримкою психічного розвитку у цьому класі, одному учневі – навчання у 5-ому класі за програмою для дітей з порушеннями розумового розвитку (висновок психіатра не суперечить рекомендаціям фахівців). Батьки погоджується із запропонованою програмою, але бажають залишитися у своєму класі НРЦ (“хлопець звик до однокласників та педагогів, незважаючи на полегшення програми наявна позитивна динаміка у засвоєння знань, заклад знаходиться у районі, де проживає родина, умови спеціального закладу відповідають потребам дитини”). Проте, відповідно до нормативів, учень не може навчатися у спеціальному класі інтенсивної педагогічної корекції за програмою для дітей з порушеннями розумового розвитку. Як виняток, за погодження із управлянням освіти хлопець продовжуватиме навчання у своїй школі за індивідуальною адаптованою програмою, професійну підготовку у майбутньому планує здобути у закладі професійно-технічної освіти (важливий аргумент на користь спеціальних навчальних закладів для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку – професійна підготовка та здобуття професії).
Наступний приклад. Діти з порушеннями слуху, зокрема з кохлеарними імплантами, навчаються у спеціальних класах для дітей з тяжкими порушеннями мовлення (мовленнєве середовище; відносно значна кількість логопедичних класів, відтак територіальна наближеність до місця проживання). Частина учнів переходить до таких класів зі спеціальних навчальних закладів для дітей глухих, зі зниженим слухом, навчальні плани і програми яких дещо відрізняються (у початковій школі відсутній предмет “Іноземна мова” (освітня галузь “Мови і літератури”) тощо). Відповідно на першому етапі виправданими є адаптація навчального процесу, очікуваних результатів, критеріїв оцінювання для таких учнів; створення індивідуальних програм з окремих предметів (терміном на 1-2 роки). Батьки, які у подібних випадках приймають активну участь у навчанні дитини (допомагають, забезпечують додаткові заняття), звертаються із пропозиціями щодо організації індивідуалізації навчання у такий спосіб, враховуючи сучасні інклюзивні підходи та механізми. Проте, чинні нормативи не передбачають розроблення індивідуальних програм розвитку (адаптованих програм) для учнів спеціальних класів.
Друга пропозиція: можливість організації додаткової психологопедагогічної допомоги в умовах НРЦ, спеціальних класів загальноосвітніх закладів за результатами комплексної оцінки фахівців (ІПР, індивідуальний навчальний план, асистент вчителя, асистент дитини тощо).
Як засвідчує практичний досвід склад учнів спеціальних класів (загальноосвітніх шкіл, НРЦ) неоднорідний за ступенем порушення, наявністю додаткових потреб (складні комбіновані порушення), особливостями навчально-пізнавальної діяльності, потенційними можливостями психофізичного розвитку.
Так, наприклад, в одному НРЦ протягом певного часу функціонують логопедичні класи, працюють досвідчені педагоги та фахівці. Відповідно значна кількість батьків обирають цей заклад для своєї дитини; учні класу мають лише логопедичні порушення, із збереженими інтелектуальними можливостями. У складі іншого спеціального закладу порівняно нещодавно створені спеціальні логопедичні класи, бажаючих менше; у класах навчаються діти з порушеннями мовленнєвого розвитку, зокрема у поєднанні із ЗПР, розладами аутичного спектру, легкою розумовою відсталістю.
Різний склад учнів за інтелектуальними можливостями може бути у класах інтенсивної педагогічної корекції (сутність звернення батьків до ПМПК для повторної комплексної оцінки з метою визначення програми навчання: “розуміємо, що у сина є затримка розвитку, але у нашому класі учні мають значно нижчі можливості, з метою досягнення кращих результатів вчитель радить нам спробувати навчання у іншому класі”).
Таким чином, в межах однієї категорії особливих освітніх потреб (типу порушення) також доцільно враховувати особливості розвитку, варіативність 60 у засвоєнні навчальних програм, організації психолого-педагогічної допомоги. Можливо умовно виділити групи дітей з порушеннями слуху – діти з кохлеарними імплантами; зі зниженим слухом, які вчасно та адекватно слухопротезовані; глухі діти з жестомовних родин; діти зі складними комплексними порушеннями тощо, кожна з яких потребує спеціальних підходів, методик розвитку та навчання, освітніх послуг. Досягнення у галузі медицини та педагогіки, розвиток технологій слухопротезування, впровадження багатоканальної кохлеарної імплантації, пріоритетність соціокультурних, гуманістичних підходів змінюють сучасну сурдопедагогіку, зумовлюють нові можливості для реабілітації дітей з порушеннями слуху, їх навчання і соціальної інтеграції.
Третя пропозиція: не обмежувати категорії учнів НРЦ лише дітьми зі складними порушеннями розвитку, оскільки такі заклади мають стати освітніми центрами для дітей з особливими потребами, які потребують спеціальних умов навчання та комплексних реабілітаційних заходів.
З огляду на зазначене, система навчання у НРЦ має бути максимально гнучкою, варіативною, враховувати потенційні можливості та потреби учнів (вихованців). Спеціальні, як і інклюзивні, умови навчання мають передбачати надання різної за напрямами та обсягом психолого-педагогічної допомоги.

Наступна частина 2