 У 1979 році я брала участь у конференції для батьків глухих дітей, яка проходила в Москві. На той час мала трьох маленьких дітей з вадами слуху, різними ступенями розвитку і сприймання... Сама слабочуюча, я була зацікавлена в тому, що я, як мати, можу дати своїм дітям. Звичайно, ця робота - навчання і виховання глухих дітей повинна проводитися разом із спеціалістами: сурдопедагогами, логопедами. Весь час свою роботу з дітьми я проводила самотужки. Щось вичитувала у спеціальній літературі, щось використовувала із досвіду інших. Вбирала в себе те, що можна було віддати своїм дітям.
На сьогоднішній нашій конференції виступали спеціалісти з навчання дітей з вадами слуху. Дякую, що виступали спеціалісти по слухопротезуванню. Це дуже цікаво. Звичайно, багато було виступів з приводу того, що навчання нечуючих дітей повинно супроводжуватися жестовою мовою. Я це підтримую. І підтримую той факт, що навчання і виховання дітей повинно бути комплексним. Мовлення - усне, письмове, дактильне, жестове, все це повинно бути в комплексі. І воно матиме результат. Звичайно, з боку сурдопедагогів повинен бути вплив на батьків, яким чином навчати їхню дитину. Важливо, щоб навчання і виховання дітей з вадами слуху проводилося разом з батьками. Це я можу стверджувати з власного досвіду. Тому що є діти, які знаходяться в інтернатних установах відокремлені від сім'ї, а батьки майже забули, що їхня дитина десь знаходиться. Коли дитина приїжджає додому на канікули, то це - короткі зустрічі з батьками. У батьків одна проблема, як дати дитині те, що вона бажає, дати їй смачно поїсти, одягти її. Це значний недолік у вихованні дітей. На першому місці повинно бути духовне спілкування батьків з дітьми. І тому я за те, щоб діти навчалися в тій самій місцевості, де живуть їхні батьки. Звичайно, ми не можемо усіх зрівняти. Кожна дитина, кожна мати - це особистість, але діти, які знаходяться в інтернатних установах, потребують особливої уваги з боку нашого Товариства. І тому я вважаю, що зв'язок школи і з підприємствами УТОГ, і з керівництвом Товариства на місцях повинен бути міцний, постійний. У цьому я переконалась на своєму досвіді допомоги Полтавській школі-інтернату, Миргородській школі-інтернату. Допомога спочатку була як допомога від матері, а потім вона переросла як допомога від людини, яка компетентна в цьому питанні. Я хотіла б розказати і про свій життєвий шлях. Народилася я в сім'ї глухих батьків, виховувалася і росла в інтернатних умовах. Це цілодобові ясла, дитячий садок, потім школа-інтернат для чуючих. Зі мною не працювали спеціалісти - сурдопедагог і логопед. Але я була на обліку у сурдолога, яка контролювала мій розвиток. І під час навчання в школі-інтернаті для чуючих виникало питання про переведення мене у спеціальну школу-інтернат. Але сьогодні я дякую своїй рідній мамі, що вона не дала перевести мене до спецшколи. Цим я не хочу образити спецшколу-інтернат. Однак, я вдячна своїй школі, хоч і була морально пригнічена в тому плані, що спілкування моє з чуючими дітьми мало різний характер: і дружелюбний і не зовсім. Все було. Моя вимова викликала не тільки у дітей, а й у вчителів сміх. Це пригнічувало мене. Моє щастя було в тому, що я могла свої вільні години проводити у бібліотеці. У тій школі, де я навчалася, мною прочитані майже всі книжки. Дякуючи тому, що я так багато читала, мій розвиток був на рівні чуючих.
Школу я закінчила. Вступала до Московського технічного училища ім.Баумана, але не вступила. Потім влаштувалася на Львівське швейне підприємство УТОГ, де було багато слабочуючих і глухих дівчат. І оте спілкування з ними дало мені поштовх для вільного мовлення. Я не соромилась, що мене засміють. Я розмовляла з помилками, але ніхто цього не помічав. Ми всі були на одному рівні. Потім - сімейне життя, народилися діти... І знову я повертаюсь до виховання дітей з вадами слуху. Актуальне питання, актуальна проблема. Вона стояла, стоїть і буде стояти. Сьогодні треба добитися того, щоб нам, нечуючим, було дано право обирати, якою мовою спілкуватися, чи усною, чи жестовою, але  користуватися цими мовами ми повинні вміти. Дякуючи УТОГ, вже маючи трьох дітей, мені вдалося закінчити юридичний відділ Ленінградського відновлювального центру. Я вирішила отримати юридичну освіту, до чого давно прагнула, але не було можливості реалізувати свою мрію через сімейні обставини. В нашому колективі відчули, що така, як я, людина, що має юридичну освіту, потрібна підприємству. Дякуючи рідному колективу, я була призначена заступником директора з виховної роботи. І знову дякую УТОГ, і дякую Наталії Федорівні Засенко, яка допомогла вступити до педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова. Співбесіда з нею відкрила мені дорогу до здобуття вищої освіти, яка зараз допомагає в роботі. Важко було вчитися, маючи п'ятеро дітей шкільного віку. Але, як кажуть, почесно було бути для дітей взірцем, адже мати - працює, навчається, займається спортом, ще й дітей залучає до спортивних змагань. І на сьогодні четверо моїх дітей - учасники художньої самодіяльності, спортсмени, члени збірних команд з волейболу, лауреати фестивалю художнього виконання пісень жестовою мовою. Це, звичайно, свідчить про те, що я не даремно прожила ці роки, не даремно постійно вчилася, спілкувалася, як із своїми друзями, так і з чуючими. Не було в мене кордонів у спілкуванні.
Я хочу звернутись з таким проханням: історія навчання глухих в Україні повинна висвітлюватись в газеті "Наше життя”, оскільки багато глухих не знають цієї історії. Предмет "Історія навчання глухих в Україні” повинен бути також включений в навчальну програму всіх спецшкіл-інтернатів для дітей з вадами слуху.
Декілька слів про Музей історії УТОГ. Я дуже часто приїжджаю у Київ і не пропускаю жодної можливості відвідати цей музей. Радує, що він поповнився новими стендами, матеріалами, і мені дуже жаль, що цей кабінет як був невеликим, такі залишився. А матеріалів у ньому дуже багато. Я прошу знайти можливість розширити цей кабінет. Зробити так, щоб стенди були доступні кожному, хто сюди зайде. Я пропоную знайти людей, які б допомагали директору у оформленні стендів, у пошуку матеріалів. А матеріали, що є в музеї, треба опублікувати окремою книгою. Я б з радістю купила таку книгу для щоденної роботи і для наших людей - і в школі, і на підприємстві. Адже це їм потрібно, як повітря.
Лук'янова С.П., заст.директора з виховної роботи Полтавського виробничого підприємства "Універсал” УТОГ (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)
|
