Досвід використання жестової мови на уроках з глухими учнями загальноосвітньої спеціальної школи описано на мовному матеріалі. Переконливо доведені переваги застосування жестової мови як інформативної цінності при поясненні, уточненні, розрізненні понять, виразів, речень.

Дослідження Адамюк Н.Б., Кульбіди С.В., Марчук Т.Ф., Муць В.К., Ремажевської В.М. стверджують, що жестова мова, яка співіснує зі словесною, відіграє важливу роль у житті глухих, їхній когнітивній і комунікативній діяльності. Виявлено, що глухі учні всіх вікових категорій запам’ятовують жести краще, ніж слова. В довготривалій пам’яті глухих утворюються складні системи, в яких відтворюється процес взаємодії словесної і жестової мов, до того ж поступово встановлюються тісні зв’язки між значенням слова і жестом. Практика засвідчила, що якщо слова, що виражають моральні якості літературних героїв, мають прямі жестові аналогії, учні точніше розуміють характеристики даних персонажів.
З іншого боку, жестова мова має для глухих велику інформативну цінність. Глухі учні краще розуміють повідомлення передані жестовою мовою, ніж вербальною мовою.
Мова жестів необхідна на уроках під час пояснення нового матеріалу, бо допомагає засвоєнню його змісту, повнішій передачі емоцій, почуттів незвичайного, радості, хвилювань, задоволень, гордості, які переживають літературні герої, розумінню значення окремих слів, які звучать і пишуться однаково; слів, що мають кілька значень; допомагає при розв’язанні текстових математичних задач, які супроводжуються нерозумінням змісту прочитаного, також це стосується загадок, усмішок, анекдотів, прислів’я тощо.
Зокрема, зміст прислів’я особливо важко зрозуміти глухим дітям, наприклад: “Баба з воза, коням легше”, “Любиш на саночках кататись, люби і саночки возити”, “Покласти зуби на полицю”. Глухі діти зміст розуміють буквально, дослівно. Жестова мова при поясненні навчального матеріалу сприяє збагаченню словникового запасу.
Розуміння та відтворення прочитаного глухими дітьми на всіх етапах вікового розвитку – одна з найскладніших проблем навчання глухих. Із класу в клас виявляються нові труднощі в осмисленні та відтворенні прочитаного. Педагогові необхідно викликати та утримувати інтерес, а це означає використання знань у власній діяльності.
Стійкий інтерес спостерігається там, де вчителеві вдається створити комфортну ситуацію для всіх учнів класу, викликати бажання працювати. Такий позитивний настрій виникає в разі цілковитого взаєморозуміння між вчителем і учнями та зацікавленості предметом вивчення.
Глухі учні не люблять читати, але затамувавши подих, сприймають жестовий переклад тексту. Тоді це для них, як вони показують СМАЧНО (що в перекладі означає насолода), тоді глухі діти сприймають текст як чуючі, прочитавши його.
Учні 11-го класу Львівської спеціальної школи-інтернату ім.Марії Покрови, добре зрозумівши зміст певного твору, називали однокласника Пузирем, через його скупе письмо в зошиті.
Дуже схвилювала учнів новела Стефаника “Новина”. Новела учнями на наступних уроках відтворювалась точно жестами, супроводжуючи їх емоціями і мімікою обличчя. А на уроці розвитку мовлення учні описували ілюстрацію до новели за поданим планом, відповідали на поставлені їм запитання, записували незрозумілі слова у словник. Проте вільно переказати зміст вивченого тексту зможе лише той учень, який має багатий запас слів та достатній запас жестів. Тому жестову мову на належному рівні мусить знати кожен педагог, який навчає глухих дітей.
“Вивчайте мову учнів, якщо ви поставили перед собою мету навчати їх рідній мові”, – зазначав італійський дослідник Б.Тервурд.
Але є педагоги, які недосконало володіють жестовою мовою, тому їм необхідна подальша робота в цьому напрямку. Наприклад, одна вчителька жестом ЛЮДИНА показувала дітям на слово день. Спілкуючись один з одним поза уроками діти правильно використовували обидва жести ДЕНЬ і ЛЮДИНА, але, читаючи текст і, зустрівши слово день показували неправильно, тобто жестом ЛЮДИНА. Або жестом КУЛЬТУРНИЙ педагог показувала жест РОЗУМНИЙ, жест НЕ МОЖУ показувала жестом НЕ МОЖНА. На жаль, таких прикладів можна наводити багато. Завчений неправильно жест потім дуже важко виправити на правильний. Завжди перевчити важче, ніж навчити.
Те ж саме і в школярів – часто незнайомі їм слова вони сприймають буквеним складом, від чого втрачається зміст тексту. Наприклад, “Іванко ніс кошик з грибами” (ніс – дієслово, а не іменник); “Дід Мороз – червоний ніс” (ніс – іменник, а не дієслово); “Тато підніс сина на руках” (підніс – дієслово, а не прийменник з іменником). Потрібно додавати час дієслова жестом ВЖЕ на позначення минулого часу.
Понад десять років навчаючи глухих учнів я бачила певні труднощі з використанням окремих прийменників. Щоб діти зрозуміли їх призначення, інколи доводиться шукати різні шляхи пояснення. Наприклад:
1. “Сонце виглянуло із-за великої хмари”. Доводиться малювати на дошці малюнок:

2. “За дверима є коридор”. Доводилось виходити з класу і закривати двері. Коли поверталась в клас, хтось з учнів міг сказати, що стояла в коридорі. Тоді знову і знову доводилося пояснювати.
3. “Стрибати через калюжу”. Доводилось через щось перестрибувати. Але знову ж таки: “Йти через поле”, “Через ліс” – діти знову не розуміли, чому в цьому випадку ЙТИ, а не СТРИБАТИ.
4. “Мама клала продукти в сумку” і “Літак летів високо в небі” – за словами учнів літак не В небі, а НА небі. Те ж саме й з прийменниками над, біля, коло. А прийменник коло розуміється як геометрична фігура. Навіть слова бік і бик сприймаються учнями як одне слово в значенні БИК.
Зараз учні у школі не читають, в книгах і газетах розглядають картинки і фотографії. Головне у навчанні – це навчити глуху дитину спілкуватись, але не менш важливішим у навчанні є розвиток інтелекту. Учня необхідно навчити мислити, прищепити любов до читання, щоб він постійно шукав можливість збагачувати свій словниковий запас для того, щоб грамотно писати, формулювати свої висловлювання, вести діалог.
Ті діти, яких оточують батьки і педагоги, які знають жестову мову, ростуть допитливими і мають бажання вчитися. Спостерігається факт, що глухі учні глухих батьків є активнішими у навчанні і спілкуванні, ніж їхні однолітки чуючих батьків, які не володіють жестовою мовою. Жести діти запам’ятовують осмисленно і краще, ніж слова. Міцні зв’язки між словами і жестами можна сформувати у дітей під час організованого навчання. Несвоєчасне оволодіння мовою жестів призводить до ототожнення значень спільнокореневих дієслів з різними префіксами. Діти співвідносять усі ототожнені дієслова лише з одним жестом (переходити, підходити, відходити – одним жестом як ХОДИТИ).
При введенні нових жестів і жестових висловлювань треба опиратись на жестову мову і навички жестового спілкування самих дітей, уточнюючи і збагачуючи їхній досвід. З цією метою проводяться бесіди з використанням малюнків, серії малюнків за допомогою самостійно виготовленого альбому.
Міжпредметні зв’язки відіграють велику роль у вивченні і закріпленні навчального матеріалу, і відповідно й у збагаченні словникового запасу. Дуже добре сприймається учнями молодшої школи читання оповідань В. Сухомлинського. Разом з дітьми читаємо, розповідаємо жестами. Діти жестами відповідають на поставлені мною запитання. Записуємо в зошиті запитання і відповіді, а також словник, якщо є незнайомі слова або слова, значення яких діти забули. Під кінець уроку діти в зошитах малюють героїв оповідання.
Уроки в старших класах проводяться як тематичні бесіди, читання і обговорення статей з газет і журналів, обговорення політичних подій.
Інколи діти самі просять розповісти жестами тему з якогось предмету, вчитель якого недосконало володіє ЖМ. Окремі діти ведуть свої словники, які складаються зі слів, яких вони не розуміють. В основному, це слова з титрів, які супроводжують фільми.
Усне мовлення, жестова мова, дактиль (для власних імен та назв) – усе разом потрібне для створення доступності в опануванні знань учнями.
Крім того, жива, емоційна атмосфера на уроках підтримує інтерес учнів і розвиває позитивне ставлення глухих учнів до навчання. Таким чином, з огляду на вищезазначене можна констатувати, що жестова мова відіграє важливу роль у пізнавальній діяльності глухих, допомагає їм обмірковано сприймати навчальний матеріал і є прекрасним засобом розвитку мислення, збагачення словникового запасу і розширення їхнього світогляду.

Муць В.К., вчитель-дефектолог