Понеділок, 22.04.2024, 10:40
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [135]
Законодавство [73]
Сурдопедагогіка [115]
Освіта глухих [191]
Освіта України [57]
Освіта за кордоном [21]
Медицина [15]
Консультація [18]
Країна глухих [80]
Адміністратор сайту [8]
Пошук
Вхід на сайт
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

hit counter
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2020 » Червень » 17 » Внесок Євгенії Грищенко у гуманістичну спадщину вивчення національної жестової мови в Україні
18:50
Внесок Євгенії Грищенко у гуманістичну спадщину вивчення національної жестової мови в Україні

До 85-річчя з дня народження Є.С.Грищенко

Демократизація громадської думки, гуманізація ставлення до людей з особливостями у розвитку, в тому числі і до глухих, стали невід’ємними ознаками на початку  ХХІ століття в Україні, зумовили необхідність розгляду нового підходу до жестової мови глухих, підвищення її статусу, зміни ролі і місця жестової мови в  освітньому процесі глухих в освітньому процесі системи спеціальних загальноосвітніх закладів (Н 90 і Н 91). Значна роль у цих важливих еволюційних процесах, хоч і з запізненням на кілька десятиріч, займають непересічні творчі постаті української сурдопедагогіки з числа практиків, котрі не стояли осторонь означених питань. До таких постатей можна сміливо віднести і представницю плеяди старшого покоління відомих київських сурдопедагогів, вчителя-математика, члена Об’єднання нечуючих педагогів – Євгенію Семенівну Грищенко (1935-2018), котрій наприкінці червня цьогоріч могло б виповнитися 85 років. На жаль, кілька років назад за нез’ясованих обставин обірвалося життя непересічної людини, творчої особистості, натхненного сурдопедагога, новатора, засновниці шкільного музею, прихильниці ідей соціокультурного напряму глухоти.
Ця стаття – це спроба представити досвід, який частково відображатиме цілісну систему роботи кваліфікованого педагога щодо вирішення проблеми актуалізації національної жестової мови в Україні, зміни ставлення до її ролі, призначення, предмету вивчення в освітньому процесі глухих учнів. Головна мета – представити головні результати професійної, науково-дослідницької діяльності, уявити фахову компетентність, дослідити шляхи творчого доробку, виділити ключові позиції сформованих і аргументованих поглядів.
Заклад зі 120 - річною історією – спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 6 для глухих дітей м.Києва (нині НРЦ № 6) – став першим і єдиним осередком професійного зростання Євгенії Семенівни як фахівця. У цьому закладі після закінчення Київського університету іменіТ.Г.Шевченка вчитель математики зарекомендувала себе як небайдужий, зацікавлений у позитивних результатах своєї  праці, педагог, яка перебувала постійно у творчому пошуку, вдосконалювала і  відшліфовувала традиційні форми, прийоми, методи навчальної діяльності, апробовувала нові методики із застосуванням жестової мови як засобу навчання, керувала методоб'єднанням вчителів математики у закладі та ін.
У своєму рідному закладі, де вона зустрічала 1 вересня майже 60 років, Євгенія Семенівна досягла висот сурдопедагогічної майстерності, стала зразком величезної працездатності, педагогом - майстром і стоїть в одному ряді з такими сурдопедагогами закладу, як Ніна Патканова, Тамара Тихонюк, Валентина Стоколос, Людмила Стецюк, Людмила Шевченко, Марія Коростильова, Людмила Шарф та ін.
Своїм особистим прикладом педагога - майстра і докладанням зусиль, енергії у бажанні удосконалення жестомовної культури, педагогічної техніки перекладу і роз’яснення ЖМ – стали особливим почерком майстерності Євгенії Семенівни Грищенко, візитівкою її надбання. Успіхи своїх вихованців сурдопедагог ставила  у пряму залежність від постійного творчого пошуку, самовдосконалення, не зупинці на досягнутому, адже “від нас (вчителів) залежить яким життєздатним, свідомим і творчим зросте покоління молодих глухих – нинішнє і майбутнє країни” - стверджувала Є.Грищенко. Її учні – сотні випускників різних років (Н.Восколович, Ж.Галинська, А.Деметр, О.Каплан, О.Ляшенко, В.Радько, І.Чепчина, О.Чубко та ін.), які досягли вже своїх професійних висот, з теплотою і вдячністю згадують свого вчителя математики – Євгенію Грищенко.  
Професійна діяльність педагога тісно перепліталася з науково-дослідною. Євгенія  Семенівна була знайома з відомими українськими сурдопедагогами - вченими ХХ століття: Августою Гольдберг, Миколою Ярмаченком, Кірою Бойко, Рудольфом Краєвським, Наталією (Фед.) Засенко, Наталією (Вас.) Засенко, Ельвірою Грозою, Інною Двигун, Людмилою Фомічовою, Катериною Луцько, Миколою Мєдвєдєвим, Любов’ю Ступніковою, Ганною Чефрановою, Рітою Якубовською, Едуардом Пущиним та ін. З 1968 по 1972 роки працювала за сумісництвом науковим кореспондентом у секторі (лабораторії) сурдопедагогіки НДІ педагогіки України, займаючись науковою  діяльністю. У співавторстві з науковцями вивчалися і "визначалися шляхи  активізації компенсаторних можливостей осіб з порушеннями слуху з метою оптимізації у них засобів формування знань, умінь і навичок; розроблялися навчальні плани, програми, методики навчання математики у вечірніх школах для осіб з порушеннями слуху за авторства Є.Грищенко, а у 2017 році – стала ще й співавтором підручника “Літературне читання. 3 клас” для учнів зі зниженим слухом у творчому доробку з Галиною Несен.
Євгенію Грищенко, як творчу особистість, можна охарактеризувати такими ознаками, як наполегливість, вмотивованість, висока працездатність, ініціативність, оригінальність, зацікавленість і доведення справи до логічного завершення, вміння накопичувати аргументи і доводити правоту. В цьому контексті доцільно відзначити погляди Є.Грищенко щодо зміни статусу жестової мови (ЖМ), лише як засобу спілкування, не полишали її з часу своєї професійної діяльності у закладі для глухих довгі роки. Під впливом відомих сурдопедагогів близького  зарубіжжя (Галини Зайцевої, Лідії Димскіс, Тетяни Давиденко, Анни Комарової,  Ніни Слєзіної, Ірини Цукерман та ін.), з якими особисто була знайома і підтримувала професійні контакти, формувалися погляди на зміну статусу ЖМ в Україні, важливості залучення до цього процесу нечуючих освічених педагогів, як зразків для наслідування глухими дітьми. Тому й не дивно, що прихильником й ідейним натхненником, а згодом і членом Євгенія Грищенко стала при створенні громадської організації - Об’єднання нечуючих педагогів при ЦП УТОГ. Саме ОНП за активної участі Євгенії Семенівни взяло на себе відстоювання інтересів осіб з порушеннями слуху щодо сприяння пошуку, впровадження у навчальний процес для дітей з порушеннями слуху нових форм і методів з використанням ЖМ, які сприяють підвищенню загальноосвітнього рівня учнів.
Надзвичайно плідним виявися період початку ХХІ століття. Однією з інноваційних сторінок сурдопедагогічної творчості Євгенії Грищенко у співавторстві з членом ОНП Василем Стьопкіним стала низка методичних і програмових матеріалів, присвячених трудовому навчанню, УЖМ як навчального предмету, вивченню казок з використанням цього засобу.
Вивчаючи особливості професійної орієнтації учнів з порушеннями слуху як складової навчально-виховного процесу відповідно до індивідуальних особливостей особистості (інтересів, здібностей, фізичних можливостей), було розроблено комплект спеціальних програм з трудового навчання для 5-9 класів для глухих дітей. Це допомогло розширити знання про професії, надання можливостей спробувати власні сили в різних видах професійної діяльності під час вивчення різних тем на уроках трудового навчання, стимулювання процесу усвідомлення  оцінки здібностей, формування відповідального ставлення до майбутньої трудової діяльності. Автором з’ясовано і враховано особливості, що до підліткового віку у глухих учнів з’являється реальна можливість в межах навчальної діяльності формувати коло своїх інтересів, вибирати цікаву трудову діяльність відповідно до своїх здібностей, знань, умінь і набувати в ній навичок. Розробка таких програм стала вагомим методичним доробком для організації і проведення уроків трудового навчання.
Програми спеціальних загальноосвітніх шкіл для глухих дітей “Українська жестова мова” 1-4 класи (проект), укладачами яких були Є.Грищенко, В.Стьопкін стали першими в історії вітчизняної сурдопедагогіки. УЖМ була запропонована як самостійний предмет у кожному класі початкового навчання по 36 годин. Методологічною основою предмету стали не лише досягнення світової науки, а й українські наукові результати сурдопедагогічних, мовознавчих досліджень. Завдяки цим неспростовним доказам, НЖМ визнана самостійною розвиненою мовною системою, а жестове мовлення – важливим за собом комунікативної та пізнавальної діяльності глухих, успішної їхньої соціалізації.
Cтруктурування програмного матеріалу предмету “УЖМ” стало важливим чинником забезпечення інформативності, логічності викладу, розподілу орієнтовних тематичних розділів, рівномірності між розділами, наявністю вказівок щодо  послідовності етапів при вивченні матеріалу за концентричним принципом, що дало можливість організовувати систематичне вивчення матеріалу у різних класах та збагачувати жестову лексику, здійснювати поступове навчання у використанні синтаксичних конструкцій.
Як досвідчений сурдопедагог з багаторічним стажем педагогічної діяльності на посаді заступника директора з навчальної роботи, вчителя математики була переконана, що включення УЖМ до числа шкільних предметів, лише перший щабель бази для подальшої роботи – створення  системи навчання української жестової мови у середніх і старших класах спеціальних шкіл для нечуючих дітей, а також вищих навчальних закладах – для студентів-сурдопедагогів.
Велику увагу педагог-новатор приділяла системі всієї освітньої роботи спеціальної школи, яка має спрямовуватися на формування особистості глухого учня  як вільного рівноправного громадянина, якому “не властиве почуття неповноцінності у зв’язку з порушенням слуху, готового інтелектуально і морально  до повноцінного активного життя в сучасному суспільстві, до доброзичливого співробітництва як з чуючими, так і з глухими співгромадянами”.
Завдання курсу, на думку Є.Грищенко (Рис.1), мають спрямовуватися на:

Рис.1. Спрямованість завдань курсу (за Є.Грищенко)

....а також на створення середовища словесно-жестової двомовності для всебічного розвитку особистості глухої дитини, отримання нею повноцінної освіти та підвищення загальнокультурного рівня учнів.
Євгенія Грищенко, як творчий і вмотивований педагог, вважала, що важливим завданням вчителя жестової мови має стати зосередження уваги на лінгвістиці  мови. Аналіз жесту з виокремленням його основних елементів (конфігурації, місця виконання, якості руху): МОЖНА, ЖАЛЬ – конфігурація. БУДУ, МАЙБУТНЄ,  ВІВТОРОК - конфігурація. Під керівництвом вчителя учні вчаться виділяти і параметри місця виконання жесту – локалізації: на рівні грудей – СТІЛ, ТЕЛЕВІЗОР, ЛІЖКО; на рівні обличчя – МАМА, ТАТО, СОРОМНО*, ХИТРІСТЬ* та інші.
Педагог, зацікавлений у результатах своєї праці і націлений на творчий пошук, будуватиме системну, послідовну роботу з розвитку жестового спілкування учнів з однолітками, з дорослими глухими, з молодшими товаришами в різних комунікативних ситуаціях. Тому, надзвичайно доречно, що до змісту навчання “УЖМ” включено формування навичок ведення і діалогу (запитувати, відповідати, підтримувати, погоджуватися, заперечувати, обґрунтовувати особисту думку, аргументувати, ініціювати, підтримувати комунікативну взаємодію та ін.), і монологу (розповідати, повідомляти, виступати з повідомленням, доповіддю, тощо), і  розвивати творчі мовні і мовленнєві здібності (придумування казок, інсценівок, жартів тощо).
Доробок з програм УЖМ став першим практичним надбанням у безповоротному поступові української сурдопедагогіки на шлях вивчення УЖМ як предмету і  підтвердженням розроблення як концептуальних основ соціокультурного, білінгвального підходів в найближчій перспективі, так і практичних матеріалів для глухих дітей.
Широке поле діяльності відкривається перед педагогами при ознайомленні учнів з порушеннями слуху з казками. Саме цей напрямок педагогічної творчості Євгенії Грищенко у співавторстві з Василем Стьопкіним ознаменував початок зацікавлення перекладом жестовою мовою відомих казок. У тісній, плідній співпраці двох однодумців побачив світ посібник з трьох казок жестовою мовою й методичних рекомендацій (як поєднати застосування жестової мови й словесних засобів навчання, як використати набуті поняття в процесі формування знань дитини, її уявлень про оточуючий світ?). Пояснювальна записка презентує три важливі етапи роботи над казкою, а посібник роз’яснює системність і послідовність роботи над казкою “Лисичка і журавель”, надаючи перелік і орієнтир творчих видів завдань по роботі з навчальним текстом казки. Використання методичних вказівок авторів і нині є актуальними та затребуваними. На основі опублікованого матеріалу створюються, удосконалюються переклади українських казок, апробуються нові багатьма перекладачами жестової мови, науковцями педагогами-практиками, є здобутком сучасних кабінетів УЖМ. Приємно, що така тенденція набуває широкої популярності і застосування в навчальних цілях з використанням форм, прийомів  навчання з урахуванням набутих попередніх жестомовних комунікативних компетенцій.
Багато аспектів творчої діяльності Євгенії Семенівни, як непересічної особистості, не вдалося згадати у цій статті (ініціатива заснування Музею у НРЦ № 6, підтримка зв’язків з колегами з ОНП, кваліфікована допомога сурдопедагога учням в опануванні вищих рівнів математичної компетенції, консультативна допомога в представленні власного досвіду навчання дорослих нечуючих у наукових статтях, організація та проведення масових заходів на рівні закладу, так і на рівні міста, членство у журі відомого Всеукраїнського конкурсу “Ерудит” для випускників спеціальних загальноосвітніх шкіл для глухих та зі зниженим слухом та ін.), але всі вони є яскравим доповненням до її натхненної, ініціативної, вмотивованої діяльності Євгенії Грищенко.
Таким чином, Євгенія Грищенко, як творча непересічна вмотивована особистість, сурдопедагог свого часу, зростала і розвивала свої погляди з урахуванням сучасних гуманістичних і демократичних цінностей. Вона здійснила важливий внесок у розвиток і популяризацію УЖМ як навчального предмета, як засобу навчання. Межі її творчої діяльності охоплюють різні часові проміжки кінця ХХ і початку ХХІ століття: від стандартного представлення навчальних, планів, програм, творчих завдань з математики до нової реалізації унікальних надбань сурдопедагога у сучасній сурдопедагогіці і сурдодидактиці соціокультурного напряму глухоти. Як людина-фахівець, що володіє певним переліком професійних якостей, зокрема рішучістю, ініціативністю, авторитетом серед чуючих і нечуючих колег, умінням проштовхувати інноваційні ідеї і втілювати їх у життя, не зупинятися на досягнутому, сміливістю мислення, умінням бачити далі того, що бачили її сучасники-сурдопедагоги і що бачили її попередники. Вона володіла мужністю, щоб йти проти течії і руйнувати те, що не приносилокористі і результатів. Вміло і творчо поєднувала педагогічну діяльність і науково-дослідницьку.
Нині ми маємо значний арсенал творчого доробку Євгенії Грищенко, ї пошуки і надбання, великий педагогічний досвід, застосування передових ідей та інноваційних технологій вивчення, застосування УЖМ як предмета вивчення, так засобу спілкування і навчання, які поширюються, творчо застосовуються і є стійкою ознакою сьогодення української і сурдопедагогіки, і сурдодидактики. Її творчій педагогічній діяльності були притаманні неординарність, сміливість пошуку, доведення початого до логічного завершення. В Україні ім’я Євгенії Грищенко стоятиме біля витоків української сурдопедагогіки соціокультурного напряму глухоти, розвитку якої педагог усіляко сприяла. Доречним, на наш погляд, було б і внесення до золотого списку видатних імен Українського товариства глухих у номінації “Освіта”.

Іванюшева Н.В., перекладач жестової мови
Українське товариство глухих (УТОГ)

Кульбіда С.В., доктор педагогічих наук, професор,
Інститут спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України

Категорія: Освіта глухих | Переглядів: 395 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2024