У навчальних закладах для дітей з порушеннями слуху України пролунав останній у цьому навчальному році дзвоник.
Члени Об’єднання нечуючих педагогів, які працюють у спеціальних школах, надіслали фото, які розповідають про те, як прощалися зі своїми учнями: з молодшими – до вересня, а з випускниками — до зустрічей на дорогах життя…
Вітаємо з цією радісною й трошки сумною подією та бажаємо всім – і учням, і педагогам — подальших успіхів та здійснення мрій. А особливо – мрії про те, що в Україні, попри всі новомодні тенденції, збережуться ці острівки тепла, любові і взаєморозуміння, назва яким — «спеціальна школа». Школа, де старше покоління людей з порушеннями слуху передає знання, досвід і безцінну культуру спільноти глухих тим, хто приходить їм на зміну. Школа, де, попри все, зароджується і зберігається особливе братерство нечуючих людей, яке потім супроводжує їх життєвою дорогою, допомагає, надихає і підтримує. Школа, де глухі і слабкочуючі люди знаходять собі вірних друзів на все життя, а дехто й подружжя. Школа, яка колись давно, понад сто років тому, стала у багатьох містах першим кроком до зародження організацій глухих, які згодом, у 1933 році, за постановою уряду були об’єднані у єдину потужну організацію — Українське товариство глухих.
Марина Совєтова працює з малечею у Дніпровському дошкільному закладі для глухих та слабкочуючих дітей.
Педагоги Хмельницької спеціальної загальноосвітньої школи № 33
Випускники та педагоги Хмельницької спеціальної загальноосвітньої школи № 33
Педагоги Олена Богуш та Тетяна Гайшун з учнями Одеської спецшколи № 97
Живи, наша рідна школо! Живи і процвітай, дружна спільното нечуючих людей!
|