Для осіб з вадами слуху у нашій країні створена державна система освіти, яка пройшла тривалий шлях у своєму становленні та розвитку. На сучасному етапі дана система в основному відповідає структурі освіти, визначеній Законом про освіту в Україні.
Першою ланкою є дошкільна освіта. Тут наявні вагомі здобутки у навчанні та вихованні дітей з вадами слуху дошкільного віку. За останні десятиріччя значно зросла мережа спеціальних закладів та кількість дітей, які в них перебувають. Існують також дошкільні відділення (групи) при школах-інтернатах, що дає можливість забезпечити наступність у навчанні дітей та посилює відповідальність педагогічного колективу за якість їхньої підготовки до навчання у 1-му класі.
Позитивним можна вважати організацію диференційованого навчання типових категорій дітей - глухих і слабочуючих.
Істотним здобутком є ґрунтовна розробка групою вчених змісту виховання і навчання дітей з вадами слуху віком від 2-х до 7 років (1997).
Теоретичними питаннями навчання дітей дошкільного віку займалися в Україні такі сурдопедагоги як А.Гольдберг, Л.Ступникова, Г.Чефранова, Р.Якубовська та ін. Останнім часом проведені ґрунтовні дослідження, що стосуються проблеми підготовки слабочуючих дітей до навчання в школі (М.Шеремет) та розвитку інтелекту глухих і слабочуючих дошкільників в умовах проектування їхнього навчання (Л.Фомічова).
Сформувалася як наукова галузь дошкільна сурдопедагогіка.
Суттєво поліпшився відбір дітей до спеціальних закладів завдяки роботі зональних та центральної психолого-медико-педагогічних консультацій, котрі діють відповідно до Положення, затвердженого у 1993 році.
На дефектологічному факультеті НПУ ім.М.П.Драгоманова впродовж тривалого часу здійснюється підготовка сурдопедагогів спеціальних дошкільних закладів.
Зазначене вище є певним досягненням на початковій ланці в системі освіти. Водночас на такому позитивному фоні наявні актуальні проблеми та невідкладні завдання. Перш за все це стосується своєчасного виявлення вад слуху у дітей та їх обліку. Постановою Ради Міністрів УРСР від 29.04.91 №103 Міністерство охорони здоров'я разом з Міністерством освіти та Державним комітетом по статистиці були зобов'язані розробити облікову картку для реєстрації дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку. Це дає змогу вчасно виявляти всіх дітей з психофізичними вадами та планувати організацію педагогічної роботи з ними.
Значна частина таких дітей дошкільного віку залишається у сім'ях. І це цілком закономірно. Спеціальні дослідження показали, що до 2-х річного віку більш доцільним є перебування дитини в сім'ї. Надзвичайно важливим при цьому є організація педагогічної роботи з нею з метою забезпечення різнобічного її розвитку. Потребують вчасної кваліфікованої допомоги сім'ї, в яких перебувають такі діти. Питання навчання дітей раннього віку, можливостей та умов їхнього розвитку недостатньо вивчені і висвітлені в сурдопедагогічній літературі. Ще не сформована повною мірою переддошкільна сурдопедагогіка.
Заслуговують на увагу і діти дошкільного віку, що мають складні вади (крім ураження слуху наявні вади зору, інтелекту, опорно-рухового апарату тощо), для яких відсутнє диференційоване навчання у спеціальних дошкільних закладах.
На сучасному етапі актуальною є проблема інтегрованого навчання дітей дошкільного віку з вадами слуху. З метою визначення найбільш раціональних форм інтеграції необхідним є проведення спеціальних досліджень. І, нарешті, одним із важливих завдань є підвищення якості підготовки дітей у спеціальних дошкільних закладах. Адже спостерігаються непоодинокі випадки, коли діти, які одержали повністю дошкільну підготовку, вступають не до 1 класу школи, як передбачено Положенням, а до підготовчого класу, оскільки неспроможні засвоювати програму 1 класу. У зв'язку з цим необхідне ґрунтовне вивчення сурдопедагогами-дошкільниками індивідуальних особливостей кожної дитини та рівня її розвитку, що створює можливість забезпечити диференційоване навчання дітей дошкільного віку.
Наступною ланкою в системі освіти є загальноосвітня спеціальна школа (школа-інтернат). Досягненням її є те, що всі діти з вадами слуху шкільного віку охоплені навчанням. В Україні реалізоване диференційоване навчання типових категорій учнів з вадами слуху (глухих і слабочуючих). Неправомірним є поодинокі висловлювання щодо спільного навчання таких учнів. Адже впродовж тривалого часу зусилля відомих вчених були скеровані на теоретичне обгрунтування педагогічної класифікації дітей з вадами слуху (під керівництвом Р.Боскіс), згідно якої виділено 4 типових категорії: діти без мови (глухонімі), і мовою (куди входять і пізнооглухі), слабочуючі з добре розгорнутою мовою та слабочуючі з глибоко недорозвинутою мовою. Відповідно даної класифікації і створена система спеціальних закладів, яка повністю виправдала себе.
Суттєвим здобутком в Україні є значне зростання спеціальних шкіл для слабочуючих дітей. Саме для цієї категорії дітей тривалий час не було визначене місце їхнього навчання. Вони перебували в школі глухих, у допоміжній школі, в школі з вадами мовлення, у масовій, де не встигали, тощо. Варто згадати, що в 60-х роках в Україні була лише одна спеціальна школа для слабочуючих дітей. Зараз у нашій країні існує 32 школи для глухих (4064 учні) та 26 шкіл для слабочуючих (3488 учнів).
Структура спеціальної школи для дітей з вадами слуху не є стабільною. Вона неодноразово змінювалася із зміною термінів та змісту навчання. В останні роки Міністерство освіти уніфікувало строки навчання учнів з психофізичними вадами, визначивши єдиний термін - 10 років. Таке визначення здається не зовсім правомірним. Адже кожна, і категорія дітей має свої особливості розвитку, які обумовлюють специфіку педагогічного процесу.
Дослідження більшості сурдопедагогів-науковців сьогодні скеровані на розв'язання проблеми поліпшення якості навчально-виховної роботи у спеціальних школах для глухих і слабочуючих дітей.
На дефектологічному факультеті НПУ ім.М.П.Драгоманова здійснюється підготовка вчителів початкових класів та вчителів української мови і літератури для школи глухих і слабочуючих, а також вчителів початкових класів і практичних психологів.
Таким чином, наявні певні здобутки у розвитку сурдопедагогічної кюрії і практики навчання учнів з вадами слуху.
Та життя ставить нові вимоги до організації процесу навчання. Нещодавно прийнятий Закон "Про загальну середню освіту” (1999 р.) передбачає перехід загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання, починаючи з 2001 року. Це обумовлює необхідність перегляду термінів навчання і для учнів з вадами слуху.
Водночас, іншою важливою проблемою є розробка Державних стандартів змісту освіти, яку й розпочав Інститут дефектології з широким залученням практичних працівників. Вихідним положенням при цьому, на нашу думку, має бути реалізація ідеї диференційованого навчання різних категорій дітей з вадами слуху (з нормальним інтепектуальним розвитком, з вадами інтелекту, із затримкою психічного розвитку). Крім того, надзвичайно складною проблемою є диференціація всередині кожної з типових категорій дітей, залежно від їхніх індивідуальних можливостей, здібностей, нахилів, інтересів та життєвих планів.
На порядок дня постала також проблема інтеграції учнів з вадами слуху. Дана проблема не нова і має відому історичну давність. Неодноразово порушувалося питання про навчання глухих дітей спільно з чуючими. Ніхто, власне, категорично ніколи не заперечував такої можливості. В окремих країнах ця ідея реалізована на практиці. Що ж стосується України, то інтегроване навчання учнів з вадами слуху ще не набуло тут значного поширення. Воно потребує комплексного експериментального дослідження з метою з'ясування можливостей та необхідних умов для раціональної організації такого навчання і забезпечення максимального рівня розвитку учнів з вадами слуху. Думається, що на сучасному етапі необхідно в першу чергу удосконалювати існуючу державну систему спеціальної освіти за рахунок введення інновацій на рівні варіативності форм організації, методів і засобів навчання. І лише паралельно з цим слід визначати показники для інтеграції, тобто для створення нової системи освіти осіб з вадами слуху.
Не розв'язана в нас і проблема білінгвізму, зокрема, не визначено місця і ролі мови жестів у процесі навчання учнів з вадами слуху. На різних етапах розвитку сурдопедагогічної теорії та практики існували різні погляди на роль мови жестів (від визнання її як повноцінного і єдиного засобу спілкування до повної заборони її використання). Зараз у світовій сурдопедагогіці змінився підхід до оцінки мови жестів. У багатьох країнах вона визнана державною національною мовою для осіб з вадами слуху нарівні з словесною. Широке використання мови жестів не виключає завдань щодо формування у дітей з вадами слуху словесної мови, а, навпаки, збільшує її значення. На сучасному етапі необхідно розв'язати низку важливих організаційних питань: чи вводити мову жестів до навчальних планів спеціальних шкіл для глухих і слабочуючих учнів; вивчати її факультативно чи як обов'язковий навчальний предмет; на якому етапі запроваджувати її вивчення та використання (дошкільні заклади, початкова, основна, старша школа); який взаємозв'язок між процесом формування словесної мови та мови жестів і багато інших. Ці питання варто обговорювати із залученням досвідчених сурдопедагогів, батьків глухих і слабочуючих дітей та дорослих осіб з вадами слуху. Водночас необхідним є проведення спеціальних експериментальних досліджень з даної проблеми.
Серйозної уваги заслуговують наступні ланки в системі спеціальної освіти, котрі забезпечують загальну повну середню, спеціальну середню та професійну освіту.
Порівняно новою формою є організація III ступеня при денних спеціальних школах, тобто старшої школи, де учні одержують повну загальну середню освіту. Це дозволяє учням продовжувати навчання у стінах своєї ж школи і підвищувати освітній рівень, здобуваючи середню освіту. Дана форма може успішно здійснюватися на основі диференційованого навчання у початковій та основній школі.
Одним із типів навчальних закладів, що забезпечують повну загальну середню освіту, є вечірні школи.
Законом про освіту в Україні передбачене створення вечірніх (змінних) шкіл, класів, груп з очною і заочною формами навчання при денних загальноосвітніх школах.
Для осіб з вадами слуху існують спеціальні вечірні школи та спеціальні класи при вечірніх школах. На сучасному етапі вечірня школа виконує складні і важливі соціально-педагогічні завдання. Є певні досягнення у роботі цих шкіл. Водночас вони могли б бути більш вагомими при подоланні наявних труднощів, які обумовлені низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників. В першу чергу, це стосується недосконалості навчальних планів, відсутності навчальних програм та підручників, недостатньої теоретичної розробки принципів, методів і організаційних форм навчального процесу у спеціальній вечірній школі. Істотне значення має недостатній рівень знань, умінь і навичок випускників денної школи, необхідних для продовження навчання. Учні недосконало володіють навичками самостійної роботи з підручниками, газетами і журналами, різними довідниками тощо. Значні труднощі для них становить складання конспектів.
Важливого значення набуває встановлення тісного взаємного контакту і співробітництва денних шкіл-інтернатів для глухих і слабочуючих та вечірніх шкіл. На жаль, такий зв'язок носить поки що епізодичний характер, а в більшості випадків взагалі відсутній, хоч діяльність і цих двох типів навчальних закладів скерована на вирішення спільного завдання - підвищення ефективності процесу навчання нечуючих учнів та їхнього освітнього рівня. Спільна робота сурдопедагогів має скеровуватися на вивчення рівня готовності (освітньої і психологічної) випускників до продовження навчання, особливостей методів, прийомів і принципів навчання, організації самостійної роботи та розвитку пізнавальної діяльності учнів. Сурдопедагоги денних шкіл, як нам бачиться, повинні добре знати проблеми спеціальних вечірніх шкіл, зміст та особливості навчального процесу, ті труднощі, з якими зустрічаються учні у процесі вивчення тих чи інших навчальних предметів, та цікавитися успіхами своїх випускників у навчанні та трудовій діяльності.
Потребує значного поліпшення зв'язок між спеціальними вечірніми школами та підприємствами, де працюють учні даних шкіл.
Середню спеціальну освіту глухі та слабочуючі одержують, навчаючись у спеціальних групах технікумів, коледжів, ліцеїв. Вагомим здобутком є розширення мережі таких закладів. Завдяки постійній турботі про підвищення освітнього рівня нечуючих з боку УТОГ та Міністерства освіти, видано інструктивний лист, яким конкретно визначено середні спеціальні навчальні заклади, де створюються групи для нечуючих. Позитивним є урізноманітнення спеціальностей та профілів підготовки. Водночас можна говорити про необхідність подальшого розширення закладів, де б глухі та слабочуючі могли оволодівати професіями, необхідними в нових ринкових умовах.
Успішність подальшого навчання в середніх спеціальних навчальних закладах значною мірою обумовлена рівнем підготовленості випускників спеціальних шкіл та мірою їх ознайомлення з особливостями педагогічного процесу. Тут ще гостріше постає проблема взаємозв'язку денних шкіл та закладів, де продовжують навчання особи з вадами слуху. Крім того, на сучасному етапі частина цих закладів переходить до категорії вищих і тому для вступу до них потрібно мати повну загальну середню освіту. Це висуває нові вимоги до освітнього рівня глухих і слабочуючих учнів.
Що стосується професійно-технічної освіти, то й тут у нашій країні є певні досягнення. Для осіб з вадами слуху існують спеціальні групи в загальних ПТУ та в ПТУ для інвалідів різних категорій. Як відомо, ці заклади охоплюють навчанням нечуючу молодь, що має неповну середню освіту. Поряд зі спеціальними дисциплінами в ПТУ вивчаються загальноосвітні предмети в обсязі, необхідному для успішного оволодіння професією. Слід сказати, що така система профнавчання глухих і слабочуючих існує впродовж тривалого часу і виконує поставлені завдання. Втім, в наш час виникає гостра необхідність в удосконаленні професійно-технічної підготовки нечуючих. Це обумовлено в першу чергу появою нових видів праці та підвищенням рівня вимог до робітників. Тут важливим виступає положення Державної національної програми "Освіта” ("Україна XXI століття”), де у розділі "Професійна освіта” зазначається, що одним із основних напрямів реформування професійної освіти є створення нових типів професійних навчально-виховних закладів, навчально-виробничих комплексів з різнорівневою професійною підготовкою робітників. При цьому передбачається розширення підготовки робітників з числа молоді з вадами фізичного та розумового розвитку.
Однією із важливих проблем, на наш погляд, є розширення профілів підготовки осіб з вадами слуху. Ті профілі, які наявні вданий час, є потрібними і задовольняють професійні наміри певної частини нечуючих учнів. Проте цей перелік аж ніяк не вирішує питання професійної підготовки нечуючих у масштабах країни. Через недостатню кількість навчальних закладів даного типу та обмежене число профілів підготовки не всі нечуючі юнаки і дівчата мають можливість обрати відповідну спеціальність і втілити свої професійні наміри і плани у життя.
Зважаючи на порівняно невелику кількість випускників спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з вадами слуху, найбільш раціональним, на наш погляд, є створення спеціальних груп при розгалуженій системі існуючих ПТУ для чуючих, що дасть можливість для ширшого вибору профілів професійної підготовки глухими і слабочуючими випускниками.
Заслуговує на схвалення відкриття у 1999-2000 навчальному році нових груп при ПТУ №26 і №33 у м.Києві, завдяки значним зусиллям Київської організації УТОГ. Тут розпочата підготовка будівельників та кухарів-кондитерів. Думається, що такий досвід організації підготовки за новими профілями повинен поширюватися і в інших регіонах країни. На жаль, далеко не завжди місцеві органи профтехосвіти та директори ПТУ з належним розумінням ставляться до необхідності відкриття спеціальних груп для осіб з вадами слуху. У проведенні цієї роботи значну роль відіграють організації Українського товариства глухих.
Слід відзначити, що труднощі у продовженні навчання глухих і слабочуючих випускників спеціальних шкіл у різних типах навчальних закладів обумовлені недостатнім рівнем їхньої підготовки. Заслуговує на увагу перегляд питання про складання учнями річних і випускних екзаменів. Тенденція ж до звільнення від будь-яких екзаменів розхолоджує не лише учнів, а й сурдопедагогів.
Існуюча в нашій країні система вищої освіти надає глухим і слабочуючим можливість підвищувати свій освітній рівень в колективі чуючих студентів та у спеціальних групах для нечуючих. Кожна з них має певні переваги та становить певні труднощі.
За статистичними даними, кількість нечуючих з вищою освітою в Україні незначна - 397 осіб. Наша країна в цьому плані поступається перед багатьма зарубіжними країнами, де значна кількість осіб з вадами слуху навчається у вищих навчальних закладах і здобуває вищу освіту. То ж для нашої держави це проблема майбутнього.
Кажучи про навчання осіб з вадами слуху у ПТУ, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, слід підкреслити досить гостру потребу у створенні спільними зусиллями відповідних міністерств нових довідників з переліком професій, доступних для осіб з вадами слуху та протипоказаних їм.
При необмежених можливостях для свого розвитку, особи з вадами слуху мають право на реалізацію своїх громадянських прав щодо здобуття освіти.
Важливим завданням на сучасному етапі є удосконалення існуючої системи освіти, забезпечення її гнучкості та прогностичності і створення належних умов для підвищення освітнього рівня глухих і слабочуючих в Україні.

Засенко В.В., доктор педагогічних наук, заступник директора Інституту дефектології АПН України, завідувач лабораторії сурдопедагогіки (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)