Заснування у 1968 році лабораторії сурдопедагогіки, як самостійної одиниці, було здійснено при Інституті педагогіки за ініціативи та фінансової підтримки Центрального правління Українського товариства глухих (голова ЦП УТОГ - К.Філонок. заступник - Т.Філяніна).
Теми досліджень, які ініціювало Центральне правління, впродовж більш як двадцятирічного періоду співробітництва (голови ЦП УТОГ: Ф.Семко, П.Шпак, Ю.Максименко) були актуальними та перспективними. Це, зокрема, навчання дорослих у вечірніх школах для глухих, виховання глухої дитини в сім'ї, покращення дошкільної підготовки та удосконалення навчально-виховного процесу у школах-інтернатах для глухих дітей.
Для вечірніх шкіл були підготовлені програми, методичні посібники з використання технічних засобів (М.Медведев), з української, російської мов (Є.Пущин, Г.Чефранова, Р.Якубовська), математики (Є.Грищенко), з російської мови як другої у школах з українською мовою викладання (К.Луцько).
Результати досліджень особливостей оволодіння глухими дорослими двома мовами (українською і російською) не лише показали нові потенційні можливості учнів, але й розкрили перспективи вивчення проблем білінгвізму в сурдопедагогіці, зокрема, української й англійської мов. Наприклад, було встановлено, що мовленнєвий матеріал, різний за графічним та фонетичним складом, але тотожний за змістом, учні засвоюють успішно при опорі на наочність в процесі конкретної практичної діяльності. За таких умов уможливлюється порівняння двох мовних систем на спільній предметно-чуттєвій основі, осягнення абстрактної природи мовлення, різності виражальних засобів стосовно єдиної предметно-практичної діяльності. Вперше було створено посібник з російської мови, як другої, для учнів 9 класу шкіл з українською мовою навчання (К.Луцько, Є.Пущин). Ряд посібників створили науковці спільно з працівниками ЦП УТОГ, зокрема, посібники з формування жестового мовлення (Ю.Максименко, К.Луцько, Р.Щур), з читання з губ (М.Дмитрук, К.Луцько), розвитку слухового сприймання (М.Дмитрук, Г.Чефранова), методичні рекомендації щодо формування навичок письма (Г.Кобернік, Є.Пущин, Г.Чефранова, Р.Якубовська), книгу для батьків про виховання глухих дітей (Л.Ступнікова, Г.Чефранова, Р.Якубовська), збірник праць "Підвищення ефективності педагогічного процесу в навчальних закладах для глухих” (російською мовою) - автори М.Ярмаченко, А.Гольдберг, В.Засенко, Є.Пущин, К.Луцько, Г.Чефранова, Р.Якубовська.
Одночасно лабораторія сурдопедагогіки плідно співпрацювала з практичними працівниками, що відбилось у виданих роботах. Так, вийшов з друку "Дидактичний матеріал для розвитку слухового сприймання у глухих дітей” (російською мовою) (К.Луцько, Н.Дубова, Т.Авраменко, 3.Ровнянська), в основу якого покладені принципи, орієнтовані не тільки на розвиток слуху, але й на розвиток інтелекту дитини при сприйманні та розумінні мовлення, формування умінь та навичок зорового сприймання тощо.
Таким чином, інтереси ЦП УТОГ та науковців зійшлися на основ¬них етапах становлення особистості. Причому, перший напрям досліджень був пов'язаний із дорослими - учнями вечірніх шкіл. Такий підхід, на перший погляд, може видатися певною мірою парадоксальним. Проте, саме глибоке вивчення проблем дорослих стосовно якості їхнього навчання, освітньої підготовки та соціалізації, адаптації в суспільстві дозволило під іншим кутом зору побачити результативність, характер навчання у школах-інтернатах, сприяло у подальшому організації та проведенню експериментального дослідження на тему "Інтенсифікація навчально-виховного процесу в школах-інтернатах для глухих дітей”.
В основу експериментального дослідження, яке здійснювалось за ініціативи Українського товариства глухих впродовж 1987-1994рр. на базі Чернівецької, Житомирської та Полтавської шкіл-інтернатів, була покладена ідея акцентування уваги на раціональному використанні та розвитку повноцінного інтелекту глухої дитини, неушкодже-них сенсорних систем та функцій. Ці дослідження (К.Луцько, Є.Пущин, Г.Кобернік, Л.Лебедєва, Г.Чефранова, Р.Якубовська, О.Головко, Т.Ранська, В.Назаріна, Т.Юрчук) своєю результативністю започаткували формування нових уявлень про компенсаторно-корекційний зміст та технології навчання, виховання глухих дітей, їх соціалізацію та інтеграцію в суспільство. Науковий підхід, який був зорієнтований на максимальне використання потенційних можливостей дитини, сильні сторони дитячої особистості, нівелював гіперболізовану концентрацію зусиль фахівців на розвиток ушкодженого слуху, на постійне тлумачення змісту навчальних текстів без врахування фізіологічних показників розвитку дитини (наприклад, невмотивоване навантаження пам'яті, стихійне використання здорового сприймання, недостатнє опанування моторикою мовлення тощо).
Розроблена система інтенсифікації компенсаторно-корекційного впливу на глуху дитину в процесі навчання та виховання орієнтована на врахування тих сторін психічної, в тому числі й інтелектуальної, діяльності дитини, які потребують корекції та компенсації. У даному випадку це ті психічні процеси та функції, які мають специфічний чи уповільнений розвиток внаслідок порушення слуху.
Увага зосереджувалась, насамперед, на педагогічному забезпеченні розвитку сприймання, пам'яті (наочно-дійової, наочно-образної та словесно-логічної), уяви, уявлення, мислення, пізнавальної діяльності.
Так, наприклад, стояло питання не про розвиток ушкодженого слуху як такого, а про розвиток функцій слухового аналізатора в їх фізіологічній структуризації та інтеграції: сприймання, аналіз, синтез звукових (вібраційних) сигналів, їх мислительна обробка, яка спричиняє розуміння мовлення. Кожна з операцій пов'язана, насамперед, з інтелектуальним розвитком дитини, динамікою її психічних процесів, а не лише з тренуванням слуху, яке традиційно складало навчальну систему. Інтелектуалізація кожного етапу обробки акустичного сигналу (так як і зорової, вібраційної та іншої сенсорної інформації) дозволяло підготувати дитину до сприймання мовленнєвих зразків (слів, словосполучень, речень, тексту), до спілкування.
Відчуття, сприймання, мовлення, пам'ять, уява та уявлення, довільна увага, пізнавальна діяльність та мислительні операції формуються й розвиваються у глухої дитини завдяки опануванню нею відпо¬відних умінь та навичок в процесі виконання достатньої кількості вправ та завдань, інших видів організованої навчальної діяльності.
Чітко окреслене базове коло умінь та навичок удосконалювалося в кожному наступному класі на основі нових серій вправ, що забезпечувало умови для підвищення рівня цих умінь та навичок, перенесення їх на новий зміст та в нові ситуації.
Серії предметних вправ та надання можливості дитині їх повторювати, відтворювати одразу після виконання та віддалено у часі, з використанням предметів, наслідуванням дій, а лише потім у словесному варіанті, дозволяло дитині усвідомити механізм опанування знаннями, уміннями та навичками. Удосконалення якості навчання глухих дітей пов'язувалося із активним формуванням у них умінь та навичок сприймання та розуміння усного та писемного мовлення, як на спеціальних заняттях, так і у системі міжпредметних зв'язків. У контексті розуміння тексту у школі глухих є феномен міжпредметного рівня. Підходи до його аналізу є універсальними для всіх навчальних дисциплін і включають значний спектр складових, частина з яких викладена у програмах з української мови, а саме: орієнтація учнів на знайомий мовленнєвий матеріал; виділення дієслів, що позначають діяльність дій, які описуються в тексті; запис дієслів у стовпчик, дотримуючись логічної послідовності; запам'ятання дій у тій кількості, яка доступна дитині; доповнення дієслів-присудків іменниками (займенниками) - підметами, іншими членами речення, пов'язаними із дієсловом-присудком; переказ тексту з опорою на перелік дієслів і утворені речення; поступове розширення кількості дій, які містяться в тексті (на наступних уроках, в позаурочний час) тощо.
Нові підходи до навчання читанню зумовлюють соціальний розвиток особистості в усій його багатозначності і, в першу чергу, розвиток потреби одержання і осмислення емоційно забарвленої мовленнєвої інформації (Є. Пущин).
Дослідження дозволили розробити нові програми, які пройшли спочатку експериментальну перевірку (1987-1992рр.), потім апробацію у тих школах України, які за власним бажанням їх обрали для роботи (Чернівецька, Житомирська, Ново-Миргородська, Львівська та ін.). Це, зокрема, програми з української мови "Надія” (1994 р.), які містять педагогічні технології, поради та обгрунтування доцільності програмних вимог. Буде справедливим зазначити, що не так просто було переорієнтуватись вчителям, осягнути зміст програм, який подавався на 300 сторінках, виробити власну позицію при виборі методичних, технологічних та змістових пріоритетів при навчанні дітей.
Зауваження, побажання практичних працівників дозволили вже у 1995 році видати удосконалений зміст "Програми з педагогічними технологіями для шкіл глухих. Українська мова. Підготовчий, 1-5 класи” (172 стор.), автори К.В.Луцько (відповідальний редактор), Є.І.Пущин, Н.Ф.Скрипченко, В.В.Назаріна.
Кожне з перелічених видань нових оригінальних програм з української мови готувалось на власному національному грунті, а не було прямим чи творчим перекладом російських видань, як це склалось традиційно в українській сурдопедагогіці.
Вийшли з друку нові програми з індивідуальної роботи (К.Луцько, 1997р.), методичні розробки, видані ЦП УТОГ (Є.Пущин, Г.Чефранова, Л.Лебедєва, О.Головко, Р.Якубовська).
В результаті діяльності лабораторії (спочатку у складі Інституту педагогіки, а тепер - Інституту дефектології АПН України) створена власна наукова школа щодо розвитку, навчання та виховання дітей з особливостями слуху, розроблені оригінальні підходи комплексної допомоги дітям та дорослим з особливостями слуху; розроблено нове покоління підручників, посібників, програм. Наприклад, видано програми з другої мови для шкіл-інтернатів (Г.Чефранова), посібник "Говори, думай, запам'ятовуй” (К.Луцько), який вийшов українською та російською мовами (1995, 1997рр.), підручник з української мови для 1-го класу (К.Луцько, 2000р.), підручники Т.Марчук та ін.
Можна з упевненістю сказати, що експериментальні дослідження лабораторії сурдопедагогіки, які були спрямовані на інтенсифікацію навчально-виховного процесу та скорочення терміну навчання при отриманні неповної середньої освіти (не за 12 років, а за 10), уможливили вирішення сьогоднішніх проблем, пов'язаних із наданням учням І особливостями слуху середньої освіти в умовах школи-інтернату (а не лише вечірньої школи) та в масових загальноосвітніх школах. Прогресивною тенденцією досліджень було те, що компенсація глухоти розглядалась у широкому аспекті, включаючи всю психічну діяльність дитини з особливим слухом, а не лише її обмежений "парціальний” варіант у вигляді "слух-мовлення”.
Дослідження лабораторії сурдопедагогіки, орієнтовані на потенційні можливості учня, органічно неушкоджені системи та функції, які проводились у 1987-1994 рр., знаходять розвиток у сучасній дефектопогії, проектуються на її перспективу.

Луцько К.В., кандидат педагогічних наук, провідний науковий співробітник лабораторії сурдопедагогіки Інституту дефектології АПН України (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)