 Сьогодні жодна розвинена держава не може обійтися без соціальних працівників, що пройшли підготовку в університетах і спеціальних навчальних закладах. Соціальні працівники професійно допомагають всім нужденним вирішувати проблеми, що виникають у їхньому повсякденному житті, у першу чергу тим, хто не захищений у соціальному плані (людям похилого віку, інвалідам, дітям, позбавленим нормального сімейного виховання, особам із психічними розладами, алкоголікам, наркоманам, хворим, родинам з "груп ризику", особам з девіантним поводженням). Вони не тільки знімають соціальну напруженість, але й беруть участь у розробці законодавчих актів, покликаних більш повно виразити інтереси різних верств населення.
Наприкінці XX століття в умовах економічної кризи, безробіття, різкої зміни характеру й форм соціальних відносин, втрати для багатьох людей соціальних перспектив зросла небезпека соціальних конфліктів, депресії. Все це підсилює значимість професійної підготовки фахівців в області соціальної роботи.
Протягом останніх чотирьох-п'яти років динамічно розвивається новий вид професійної діяльності, що одночасно є спеціальністю в системі вищої освіти, - соціальна робота. Зароджується й відповідна наукова спеціальність - соціальні науки.
Соціальна робота як вид професійної діяльності оформляється в 1991 р., коли у Кваліфікаційний Довідник посад керівників і службовців була внесена нова посада "фахівець із соціальної роботи". Професійне становлення фахівця - складний, безперервний процес "проектування" особистості.
Актуальність моєї роботи полягає в тім, що одне з головних сьогодні питань соціальної роботи - питання про принципи й форми роботи фахівців в області соціальної роботи.
Дана робота присвячена аналізу функціонально-рольового репертуару соціальних педагогів.
Звідси й ціль моєї роботи: охарактеризувати функціонально-рольовий репертуар соціальних педагогів. Об'єкт роботи: робота соціального педагога. Предмет роботи: функціонально-рольовий репертуар соціального педагога. Завдання дослідження: розглянути соціального педагога як професіонала; проаналізувати функціонально-рольовий рольовий репертуар соціального педагога.
СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ ЯК ПРОФЕСІОНАЛ.
Статус соціального педагога.
Питання про сучасний юридичний, економічний, соціальний статус фахівця - соціального педагога є винятково важливим.
Це пов'язане з об'єктивно зростаючою роллю фахівця, що безпосередньо організує контакти з родиною, трудовим колективом, установами культури, школою й іншими соціальними інститутами.
Статус сучасного соціального педагога не вигаданий і не породжений спонтанно. Він формується під впливом сьогоднішніх реалій. Пріоритетне місце в ньому належить діяльному початку, активній, творчій дії в тих або інших соціальних варіантах.
У якісно новому соціальному статусі фахівця домінуючими ознаками є його професійна компетентність і висока кваліфікація в стимулюванні й організації індивідуальної або сімейної, групової діяльності.
Разом з тим соціальний статус сучасного соціального педагога зложився в останні роки, в умовах досвіду, вільного від твердої регламентації й адміністрування. Цей статус визначається соціальною роллю фахівця, діяльність якого є важливою сполучною ланкою між жителями соціуму. Він як би ставить соціальний діагноз, вивчає психологічні й вікові особливості, здатності людини, вникає в світ його інтересів, у коло спілкування, в умови його життя й виявляє проблеми особистості.
Таким чином, соціальний педагог може працювати як штатна одиниця загальноосвітніх, культурно-досугових, спортивно-оздоровчих установ, служби соціального захисту й соціального забезпечення правоохоронних органів, а також здійснювати у встановленому порядку індивідуально-трудову діяльність.
Професійна майстерність соціального педагога.
Педагог зв'язується з фахівцями, зі службами соціального захисту, які здатні допомогти дитині. Для цього необхідно, щоб він був професійно підготовлений, досить освічений для ведення виховної роботи. Сьогодні це називається педагогічною майстерністю.
Педагогічна майстерність більшою мірою залежить від особистих якостей педагога, а також від його знань й умінь. Вона визначається об'єктивними й суб'єктивними факторами. Об'єктивні фактори - це система знань, умінь, навичок.
Професійні знання соціального педагога: педагогіка й психологія, фізіологія розвитку дитини, методики виховної роботи. Ці знання необхідні для вивчення дитини, аналізу його вчинків і поводження, особливостей його спілкування, сумісності його в групі інших дітей.
Соціальний педагог повинен уміти: організувати діяльність і співпрацю дітей; володіти деякими прийомами артистизму, мовою, подихом, ритмом і постановкою голосу, мімікою й жестами; знаходити в бесіді той тон і мову, що дасть можливість говорити з жебраками й алкоголіками, наркоманами й повіями або з дитиною, що потрапила в лихо. Не просто говорити, а переконати й вплинути.
Починаючого педагога до майстерності приводить педагогічна техніка, вироблені навички. Це значить, - уміння зрозуміти вихованця, а це знання психології спілкування, відносин, педагогічної психології; мовні вміння: знати особливості мови, знати, як сприймається твоя мова, як вона розвивається; уміння виразити своє відношення до вчинку, до людини, своє емоційне відношення; і в той же час володіння навичками самоконтролю, самоаналізу, самоспостереження.
А наступними факторами професійної майстерності є суб'єктивні фактори. Суб'єктивні фактори - це якості, що характеризують індивідуальність особистості й унікальність її майстерності.
Необхідними й достатніми умовами формування особистості соціального педагога є наступні якості:
Професійна спрямованість особистості виражається в адекватному розумінні цілей і завдань професійної діяльності, наявність сформульованих професійних мотивів, стійких інтересів, схильностей, поглядів, переконань, ідеалів, що відносяться до обраної професії;
Професійне мислення. Воно проявляється в діяльності, у процесі рішення завдань і тому визначають її успішність;
Професійна самосвідомість, тобто свідомість особистістю самого себе в професійній діяльності, у всьому різноманітті своїх професійних якостей, можливостей, здатностей.
Отже, професійна майстерність базується на фундаментально загальній, загальнокультурній підготовці й забезпечується єдністю загального й професійного розвитку особистості.
2. ФУНКЦІОНАЛЬНО-РОЛЬОВИЙ РЕПЕРТУАР СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА.
2.1. Соціальний педагог в установах системи освіти.
У рамках установ Міністерства освіти соціально-педагогічна діяльність здійснюється штатними соціальними педагогами освітніх установ, установ інтернатного типу. До числа нових установ системи Міністерства освіти, що формуються в останні роки, відносяться центри психолого-педагогічної й медико-соціальної допомоги, які надають методичну допомогу психологам, соціальним педагогам, учителям загальноосвітніх шкіл, а також роблять комплексну медико-психологічну й педагогічну допомогу родині й дітям.
У системі Міносвіти функціонує також мережа пенітенціарних спеціальних навчально-виховних установ закритого типу, куди направляються діти й підлітки з девіантним поводженням за рішенням Комісії зі справ неповнолітніх і захисту їхніх прав.
Соціально-педагогічні функції виконують система професійно-технічної освіти, мережа установ підтримки дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків (дитячі будинки, школи-інтернати для дітей з недоліками розумового й фізичного розвитку), установи додаткової освіти, клуби за місцем проживання, фахівці з організації дитячого й молодіжного руху.
Школа - одне із традиційних місць діяльності соціальних педагогів.
На основі вітчизняної й закордонної практики можна сформулювати наступні цілі соціально-педагогічної діяльності в освітній установі:
-сприяти усуненню й подоланню специфічних труднощів у процесі соціалізації школярів із соціально неблагополучних родин і шарів суспільства;
-розвивати процес випереджальної соціалізації, тобто знайомити всіх учнів, незалежно від їхнього походження, з їхніми рольовими перспективами й шансами в суспільстві, із суспільними запитами, готовити їх до критичного сприйняття цих перспектив; в соціальних процесах на стадії навчання й вибору професії;
-брати участь у дозволі потенційних і готових спалахнути конфліктів.
Щоб реалізувати ці мети, соціальний педагог у школі:
-використає методи аналізу, консультування, лікування й активізації, охоплюючи у своїй діяльності не тільки самих учнів, але і їхніх батьків як цілу групу;
-тісно співробітничає із учителями, шкільними психологами й лікарями, прагне залучити до співробітництва всіх, хто проявляє розуміння й інтерес до його роботи;
-надає всебічну допомогу окремим учням і групам, використовуючи методи групової педагогіки, працює із учительським колективом;
-впливає на позитивну зміну соціального поля в школі.
Соціальний педагог:
-здійснює комплекс заходів щодо виховання, освіти, розвитку й соціальному захисту особистості в установах і за місцем проживання що навчаються (вихованців, дітей);
-вивчає психолого-медичні й педагогічні особливості особистості, що навчаються (вихованців, дітей) і її мікросередовища, умови життя;
-виявляє інтереси й потреби, труднощі й проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поводженні тих, що навчаються (вихованців, дітей), і вчасно надає їм соціальну допомогу й підтримку;
-виступає посередником між тими, що навчаються (вихованцем, дитиною), і установою, родиною, середовищем, фахівцями різних соціальних служб, відомств й адміністративних органів;
-визначає завдання, форми, методи соціально-педагогічної роботи, способи рішення особистих і соціальних проблем, вживає заходів по соціальному захисті й допомозі, реалізації прав і свобод осіб, що навчаються (вихованців, дітей);
-організує різні види соціально-педагогічної діяльності тих, що навчаються (вихованців, дітей), і дорослих, заходи, спрямовані на розвиток соціальних ініціатив, реалізацію соціальних проектів і програм, бере участь у їхній розробці й твердженні;
-сприяє встановленню гуманних, морально здорових відносин у соціальному середовищі;
-сприяє створенню обстановки психологічного комфорту й безпеки особистості, що навчається (вихованців, дітей), забезпечує охорону їхнього життя й здоров'я;
-здійснює роботу із працевлаштування, патронату, забезпеченню житлом, посібниками, пенсіями, оформленню ощадних вкладів, використанню цінних паперів тих, що навчаються (вихованців, дітей), із числа сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків;
-взаємодіє із учителями, батьками (особами, їх що заміняють), фахівцями соціальних служб, сімейних і молодіжних служб зайнятості, із благодійними організаціями, у наданні допомоги тому, що навчається (вихованцям, дітям), що бідують в опіці й піклуванні, з обмеженими фізичними можливостями, девіантним поводженням, а також попали в екстремальні ситуації.
Основними завданнями соціального з освітньої установи є соціальний захист прав дітей, створення сприятливих умов для розвитку дитини, установлення зв'язків і партнерських відносин між родиною й освітньою установою.
Соціальний педагог є рівноправним членом педагогічного колективу. Він бере участь у роботі педагогічних рад і методичних об'єднань. З огляду на специфічний характер соціально-педагогічної діяльності, режим роботи соціального педагога повинен бути варіативним, гнучким.
Графік роботи соціального педагога затверджується керівником освітньої установи. При складанні графіка враховується час, витрачений на виконання службових обов'язків поза установою освіти. Питання оплати праці, відпустки, соціального захисту фахівця вирішується відповідно до діючого законодавства.
В установах інтернатного типу соціальні педагоги здійснюють зв'язок із соціальними службами й службами зайнятості, надають допомогу адміністрації установи в питаннях охорони прав вихованців і випускників, їхньої соціальної адаптації, адаптації працівників установ освіти.
В освітніх установах для дітей, що бідують у психолого-педагогічній і медико-соціальній допомозі, соціальний педагог вживає заходів по виявленню причин соціальної дезадаптації дітей і надає їм соціальну допомогу, здійснює зв'язок з родиною, а також з органами й організаціями з питань працевлаштування дітей і підлітків, забезпечення їх житлом, посібниками й пенсіями.
У спеціальній навчально-виховній установі для дітей і підлітків з девіантним поводженням (відкритого й закритого типу) соціальний педагог здійснює зв'язок зі службами соціального захисту населення за місцем проживання вихованців, підтримує зв'язок з батьками (особами, що їх заміняють) шляхом переписки, відвідування їх вдома, особистих бесід, проведення батьківських зборів.
У багатьох сучасних освітніх установах створюються соціальні служби, покликані організувати спільну діяльність адміністрації, учнів (вихованців) і їхніх батьків, педагогічного колективу, представників суспільних структур, що співробітничають із освітньою установою для педагогізації середовища життєдіяльності учнів (вихованців) і надання кваліфікованої й своєчасної соціальної підтримки й допомоги.
Соціальна служба повинна виконувати наступні функції:
-виступати поручителем, забезпечувати соціальні гарантії кожному члену шкільного колективу;
-охороняти й захищати особистість, її права, інтереси й працю;
-створювати умови для безпечного, комфортного творчого життя учнів;
-надавати допомогу й підтримку нужденним учням і вчителям;
-налагоджувати взаємини в колективі, перешкоджати психічному насильству над особистістю;
-вивчати суспільну думку в шкільному колективі;
-організовувати соціально-психологічну й правову консультації для учнів, педагогів, шкільної адміністрації, батьків;
-організовувати роботу шкільного телефону довіри;
-сприяти здоровому способу життя членів колективу.
Таким чином, соціально-педагогічна діяльність в установах системи освіти - необхідний, що постійно розвивається й удосконалюється напрямок педагогічної діяльності, що забезпечує повноцінну соціалізацію, різнобічний розвиток, плідне спілкування всіх учасників педагогічного процесу.
2.2. Соціальний педагог в установах системи соціального захисту населення.
Під соціальним захистом, по визначенню В. П. Юдина, розуміється діяльність держави, націлена на формування й розвиток повноцінної особистості, на виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливають на особистість, на створення умов для її самовизначення й твердження в житті.
У більш вузькому змісті соціальний захист розглядається як сукупність законодавчо закріплених економічних і правових гарантій, що забезпечують дотримання найважливіших соціальних прав громадян і досягнення соціальне прийнятного рівня життя.
Провідним елементом соціального захисту населення є соціальне обслуговування.
Соціальне обслуговування - діяльність соціальних служб по соціальній підтримці, наданню соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, забезпечення соціальної адаптації й реабілітації громадян, що перебувають у важкій життєвій ситуації.
Соціальна служба - система державних і недержавних структур, що здійснюють соціальну роботу й мають у своєму складі спеціалізовані установи для надання соціальних послуг й органи керування ними.
У літературі визначені наступні функції соціальних служб:
-функція соціальної допомоги - виявлення й облік родин й окремих осіб, найбільш нужденних у соціальній підтримці, надання матеріальної допомоги й надання нужденним тимчасового житла; профілактика бідності (створення родинам умов для самостійного забезпечення свого благополуччя, сімейного підприємництва); надомні послуги нужденним в сторонньому відході; сприяння розвитку нетрадиційних форм дошкільного, шкільного й позашкільного виховання; організація тимчасового змушеного перебування дитини поза батьківською родиною, його подальший пристрій у дитячу установу, під опіку (піклування), усиновлення;
-функція консультування - консультування фахівців, участь у підготовці молоді до вибору професії, підготовка юнаків і дівчат до шлюбу й свідомого батьківства, батьківський медико-психологічний всеобуч;
-функція соціальної корекції й реабілітації - соціальна медико-психологічна реабілітація неповнолітніх з поводженням, що відхиляється, бездоглядних дітей і підлітків, дітей, що залишилися без піклування батьків; медико-соціальна реабілітація й реабілітація дітей і підлітків з обмеженими можливостями й родин, їх що виховують;
-функція інформування населення, вивчення й прогнозування соціальних потреб - надання клієнтові інформації, необхідної для дозволу складної життєвої ситуації; поширення серед населення медико-психологічних, педагогічних й інших знань; вивчення потреб клієнтів і соціальних проблем, що породжують кризові ситуації в регіоні, розробка й реалізація конкретних мір, спрямованих на їхнє усунення;
-функція допомоги в подоланні наслідків стихійних лих і соціальних конфліктів - участь у розробці надзвичайних програм, формування в рамках рятувальних служб бригад соціальних працівників.
У рамках Міністерства праці й соціального захисту діє більше 2 тис. різноманітних соціальних установ для дітей і підлітків.
Крім спеціалізованих соціально-реабілітаційних установ для неповнолітніх, орієнтованих безпосередньо на дезадаптованих дітей і підлітків, істотну допомогу в роботі з родиною роблять територіальні центри соціальної допомоги родині й дітям, центри психологічної допомоги, центри комплексної соціальної допомоги, соціальні притулки.
Відмітною рисою подібного роду центрів, комплексів, служб є виділення в їхній організаційній структурі відділів соціально-педагогічного, соціально-правового профілю. У штатний розклад цих установ уводяться ставки соціальних педагогів, соціальних працівників, що спеціалізуються на роботі з дітьми й молоддю, інспекторів по охороні дитинства. Приведемо кілька прикладів.
Формування центрів допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків. Дані центри здійснюють соціальну адаптацію дітей, що залишилися без піклування батьків, захист їхніх прав і законних інтересів, забезпечують пристрій під опіку (піклування), у дитячу установу, а також усиновлення залежно від їхнього психофізичного стану.
У структуру центрів допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків, неодмінно повинна входити соціально-правова й інформаційна служба, що:
-забезпечує соціальний й юридичний захист дітей, що перебувають у центрі;
-спільно з фахівцями з охорони дитинства на місцях готовить особисті справи дітей для визначення їх на подальше виховання;
-разом із працівниками приймально-діагностичного відділення веде роботу з підбора неповнолітнім усиновителів, опікунів, піклувальників, батьків-вихователів або по визначенню підлітків у державну установу для подальшого виховання;
-готовить матеріали для надання на психолого-медичну й педагогічну комісію центра;
-робить консультативну й практичну допомогу дітям, переданим у родини через центр, і особам, що займаються їхнім вихованням;
-виявляє й ураховує дітей, що підлягають усиновленню, із числа тих, хто знаходяться в державних установах, здійснює роботу з підбора їм усиновителів;
-проводить консультації для адміністрації й педагогів дитячих державних установ з питань охорони дитинства;
-веде серед них пропаганду різних форм виховання дітей, що залишилися без піклування батьків, виявляє й ураховує особи, що бажають прийняти в родину таких дітей, забезпечує правову підготовку громадян до виконання обов'язків усиновителів, опікунів (піклувальників), вихователів;
-створює єдиний банк даних про дітей, що підлягають усиновленню, опіці, піклуванню, і дорослих осіб, що бажають прийняти їх у свою родину, забезпечує систематизацію й оперативне використання закладеної в ньому інформації.
Формування центрів соціальної допомоги родині й дітям. Він призначений для надання родинам і дітям, що проживають на території міста, району або мікрорайону й нужденним в соціальній підтримці, своєчасної й кваліфікованої соціальної допомоги різних видів (соціально-економічної, психолого-соціальної, соціально-педагогічної, медико-соціальної, юридичної, соціально-реабілітаційної) нужденним в соціальній підтримці.
Ціль діяльності центра - сприяти реалізації права родини й дітей на захист і допомогу з боку держави, сприяти розвитку й зміцненню родини як соціального інституту, поліпшенню соціально-економічних умов життя, показників соціального здоров'я й благополуччя родини й дітей, гуманізації зв'язків родини із суспільством і державою, установленню гармонічних внутрішньо сімейних відносин.
Завдання центра коректуються залежно від соціально-демографічної ситуації в регіоні, національних традицій, потреби населення в конкретних видах соціальної допомоги й послуг й інших факторів.
Основними завданнями центра є:
-виявлення разом з державними й неурядовими організаціями (органами й установами освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ, зайнятості, міграції, асоціаціями багатодітних, неповних родин, батьків дитят-інвалідів) причин і факторів соціального неблагополуччя конкретних родин і дітей, визначення їхньої потреби в соціальній допомозі;
-визначення й надання конкретних видів і форм соціально-економічних, медико-соціальних, психолого-соціальних, соціально-педагогічних, юридичних й інших соціальних послуг родинам і дітям, що бідують у соціальній допомозі;
-підтримка родин й окремих громадян у рішенні проблем самозабезпечення, у реалізації їх власних можливостей по подоланню складних життєвих ситуацій;
-соціальний патронаж родин й окремих громадян, що бідують у соціальній допомозі, реабілітації й підтримці;
-участь у роботі із профілактики бездоглядності неповнолітніх, захисту їхніх прав;
-аналіз рівня соціального обслуговування родин з дітьми в місті, районі, мікрорайоні, прогнозування їхньої потреби в соціальній допомозі й підготовка пропозицій по розвитку сфери соціальних послуг;
-залучення різних державних і неурядових організацій до рішення питань соціального обслуговування родин і дітей.
Клієнти мають право звернутися в центр особисто, по телефону, а також направити письмову заяву або прохання. Допускається анонімний обіг для одержання окремих видів допомоги. Спілкування між клієнтами й співробітниками центра може відбуватися й поза центром. За запрошенням родин співробітники центра можуть обслуговувати клієнтів вдома.
Структурні підрозділи центра: відділення первинного прийому, інформації, аналізу й прогнозування; відділення соціально-економічної допомоги; відділення медико-соціальної допомоги; відділення психолого-педагогічної допомоги; відділення профілактики бездоглядності дітей і підлітків.
Ще одним широко розповсюдженим типом установ соціального захисту дитинства є соціальний притулок.
Ціль створення притулку - соціальна допомога безпритульним дітям і підліткам, організація їхнього тимчасового проживання, правова й медико-психологічна допомога.
Завдання, що стоять перед співробітниками притулку:
-забезпечити тимчасове проживання дітей і підлітків у нормальних побутових умовах з наданням безкоштовного харчування, комунальних послуг, медичного обслуговування, належного уходу й гігієни;
-надати можливість відвідувати навчальний заклад, навчатися по індивідуальній програмі або працювати підліткам, по яких-небудь обставинах, що пішли з родини, інтернатного установи, на період перебування в притулку;
-зробити психологічну й іншу допомогу по ліквідації кризової ситуації в родині й сприяти поверненню дитини до батьків або осіб, їх що заміняють, пристрою дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків;
-сприяти у визначенні подальшої долі неповнолітнього разом із зацікавленими відомствами (допомога в пристрої на постійне місце проживання, повернення в інтернат (дитячий будинок) або рішення питання про перевід в іншу дитячу установу, постійне або тимчасове працевлаштування підлітків, що бідують у цьому).
Структура притулку визначається з урахуванням завдань, можливостей, наявності фахівців. Можуть бути утворені відділи по основних напрямках роботи (прийомне, стаціонарне відділення, відділ соціально-правової служби), а також підрозділу усередині відділів.
Соціальний педагог у притулку виконує наступні функції:
-збирає інформацію, що стосується соціального статусу дитини (відвідування й вивчення родини й положення дитини в ній, установлення зв'язку з іншими родичами дитини, при необхідності - зі школою, іншими установами, органами внутрішніх справ, сусідами);
-збирає й веде документацію на кожну дитину;
-аналізує наявну інформацію про соціальний статус дитини й обговорює з директором і персоналом притулку можливості для соціалізації дитини і її пристрою; установлює контакти й підтримує зв'язки з іншими установами, що займаються наданням допомоги дітям з неблагополучних родин;
-готовить документи на всиновлення дитини, узяття її під опіку або перевід в іншу установу (разом з директором й іншими співробітниками);
-здійснює соціальну підтримку дитини під час її перебування в притулку (допомога в пристрої в школу, професійному навчанні, працевлаштуванні, з інших життєвих проблем);
-допомагає директорові притулку в підготовці документів для порушення кримінальної справи в інтересах дитини;
-сприяє в організації життєдіяльності й виховання дитини в притулку;
-бере на себе обов'язки вихователя у випадку відсутності його в штатному розкладі притулку.
Особливе місце серед установ соціального захисту населення займають соціальні служби для молоді, які створюються на міжвідомчій основі із залученням фахівців з комітетів зі справ молоді, органів керування освітою. Воно порозумівається специфікою цієї вікової категорії й найбільшою потребою молодих людей, що вступають у життя, у соціальній підтримці.
Соціальні установи такого типу роблять послуги, пов'язані із проблемами життєвого старту й іншими властиво молодіжними проблемами, надаючи допомогу у формах, що співвідносять із особливостями молодіжної субкультури. Причому послуги й допомога виявляються переважно силами молодих людей, що виконують роль контактної групи однолітків.
Завдання створення соціальних служб для молоді:
-організація кваліфікованого й різнобічного консультування молоді залежно від конкретних причин соціальної дискомфортності;
-надання допомоги молодим громадянам, що потрапили в складну життєву ситуацію, а також у зв'язку зі змушеною міграцією;
-виявлення актуальних проблем і кризових ситуацій, які привели до дезадаптированного стану молодих громадян, розробка шляхів їхнього рішення або усунення;
-розвиток соціальної інфраструктури з урахуванням специфіки потреб молоді;
-створення мережі молодіжних досугових центрів і забезпечення їхньої діяльності.
Існують наступні види соціальних служб: центри інформації й документації, молодіжні біржі праці, центри соціально-психологічної допомоги (у тому числі телефони довіри), наркологічні служби, притулки для підлітків і молоді, служби, спрямовані на відновлення фізичного, психічного й соціального статусу молодих інвалідів, центри реабілітації неповнолітніх правопорушників, центри юридичної допомоги й консультації, служби допомоги молодій родині, досугові центри, сексологічні консультації, центри ресоціалізації, що повернулися з місць покарання.
Це далеко не повний перелік установ, центрів, служб Міністерства праці й соціального захисту, де ведеться соціально-педагогічна робота.
На тлі загострення сучасних проблем дитинства очевидна необхідність подальшого розвитку й удосконалювання діяльності соціальних педагогів у системі соціального захисту населення.
2.3. Соціальний педагог в установах системи охорони здоров'я.
У веденні Міністерства охорони здоров'я перебувають будинки дитини, де втримуються діти до 3 років, дитячі поліклініки (медико-соціальний патронаж родини), лікарні й клініки, що обслуговують дітей в умовах стаціонару, установи медико-соціальної реабілітації, медико-психологічної й педагогічної допомоги, система психіатричних і наркологічних клінік і диспансерів. В останні роки пріоритет віддається в валеологічному напрямку, створюються валеологічні центри.
Валеологія - наука про здоров'я людини, передумови і фактори здорового способу життя. Предметом валеології є здоров'я сучасної "суспільної людини" і той спосіб життя, що веде до знаходження, збереженню, підтримці або поверненню цього здоров'я.
Особливу роль грають центри планування родини. У перспективі можна, засноване на досвіді 1930-х років, створення соціально-правових кабінетів у жіночих і дитячих консультаціях.
До функцій соціального педагога в системі охорони здоров'я можна віднести забезпечення турботи про хворих у до- і після госпітальний період, допомога в знятті стресів, сприяння оздоровленню, у тому числі пропаганду здорового способу життя.
Залежно від місця роботи розрізняються функції фахівця: в установах міжвідомчої приналежності він робить медико-соціальні послуги, в установах, службах і центрах охорони здоров'я - соціально-педагогічні.
Як приклад діяльності соціального педагога в міжвідомчих установах приведемо досвід роботи валеологічної служби санаторної школи.
Ціль створення служби - організація цілісної системи валеологічної освіти, спрямованої на формування культури здоров'я й організацію здорового способу життя, збереження здоров'я учнів і співробітників школи.
Система діяльності валеолога в санаторній школі включає п'ять напрямків.
Перший напрямок - створення психолого-медичного й педагогічного консиліуму для одержання цілісного подання про шкільний статус хворої дитини, дитини-інваліда, співробітників школи, колективу; розробка загальної стратегії валеологічного супроводу інваліда.
У процесі роботи консиліуму формується подання про актуальний стан дитини, розробляються конкретні кроки у валеологічному супроводі дитини-інваліда.
Індивідуальний валеологічний супровід дітей-інвалідів припускає:
-валеологічну освіту (проведення спеціальних занять);
-валеологічний розвиток з обліком психофізіологічних можливостей (навчання анатомії й знання дитиною особливостей свого організму й стану здоров'я, відпрацьовування навичок виконання правил особистої гігієни, розробка валеологічно обґрунтованого режиму праці на день (тиждень), визначення особливостей харчування, основ лікувальної фізкультури й культури руху, масаж, релаксація, аутогенне тренування, аромотерапія, музикотерапія, колір терапія, відпрацьовування навичок: фізичного самоконтролю й подолання критичних ситуацій, пов'язаних із захворюванням, оцінки стану свого здоров'я; обережності в соціумі, правил поведінки в екстремальних ситуаціях, навчання правовим основам охорони здоров'я дітей з елементами охорони праці).
Другий напрямок - формування валеологічної грамотності. Воно припускає підвищення валеограмотності вчителя й визначення рівня його готовності до валеопраціз дітьми, підвищення валеограмотності батьків; здійснення валеологічної експертизи навчально-виховного процесу в школі й у структурних підрозділах; проведення валеологічного аналізу уроку, режиму життєдіяльності санаторної школи-комплексу.
Третій напрямок - коррекційна робота, що являє собою заходи щодо зниження наявних відхилень від норми. В основному використаються індивідуальні форми взаємодії з учнем, що дозволяють ураховувати параметри його фізичного й психічного розвитку й інші індивідуальні особливості, ступінь сприйнятливості до впливу факторів зовнішнього середовища.
Четвертий напрямок - консультативна діяльність.
П'ятий напрямок - організаційно-методична діяльність (підбор літератури, методик валеологічного аналізу уроку, систем релаксаційних вправ, узагальнення напрацьованого досвіду).
Функції соціального педагога-валеолога, організатора валеологічної служби визначені в такий спосіб:
-очолює валеологічну службу й координує діяльність адміністрації, лікаря, психолога, соціолога, еколога, учителів з питань формування, збереження, зміцнення здоров'я учнів і вчителів;
-разом із завучем становить розклад занять або коректує його з обліком валеопотреб;
-планує роботу, направляє дослідження, здійснює контроль і корекцію форм здорового способу життя учнів, вихователів, батьків; керує методичною діяльністю всіх працівників валеологічної служби школи;
-забезпечує впровадження організаційно-методичних рекомендацій валеологічної служби; відповідає за матеріально-навчальну базу кабінету валеології й кабінету психологічної підтримки;
-разом з адміністрацією школи здійснює підбор кадрів, профілізацію по навчальним курсам і по напрямку валеопраці;
-проводить у школі групові, індивідуальні валеодослідження; відвідує уроки, позаурочні заходи, заняття груп продовженого дня з метою спостережень за діяльністю учнів, оцінки їхнього здоров'я й динамічної працездатності;
-виступає з узагальненням досвіду роботи на педрадах, методичних об'єднаннях;
-бере участь в атестації педагогічних працівників, є експертом по оцінці створення валеологічно сприятливих умов у процесі навчання;
-постійно підвищує рівень самоосвіти.
Узагальнюючи досвід роботи соціальних педагогів в установах охорони здоров’я, можна виділити наступні можливі напрямки їхньої діяльності:
-соціально-психологічна реабілітація (відпрацювання соціальних навичок: уміння спілкуватися, уміння подати себе; освоєння соціальних ролей; забезпечення особистісного росту, формування активної особистісної позиції, творчого потенціалу);
-робота з родинами дітей і підлітків (сімейне консультування, організація батьківських "груп підтримки", корекція порушень психологічного стану членів родини);
-професійна орієнтація (ознайомлення зі світом професій, допомога у професійному самовизначенні, корекція неадекватних професійних інтересів і намірів);
-організаційна, учбово-методична й просвітительська робота з найближчим соціальним оточенням дітей і підлітків;
-соціально-правове консультування й інформування.
2.4. Соціальний педагог в установах культури.
Діяльність соціальних педагогів в установах відомства Міністерства культури в цей час практично не представлена. Разом з тим очевидна необхідність культивування соціально-педагогічної практики в сфері, безпосередньо пов'язаної з дозвіллям й поглиблення інтересів і творчих можливостей громадян.
Для дітей і підлітків дозвілля являє собою поле придбання знань і розширення власного обрію, розвитку інтересів, здатностей і талантів. Таке ж велике значення має дозвілля для формування соціальних зв'язків, якостей, почуттів, власної соціальної позиції, освоєння соціальних ролей.
Із завдань соціального виховання треба, що дозвілля повинне:
-приносити радість задоволення, розвивати соціальні відносини (родина, друзі, співтовариства), пропонувати можливості для комунікації, розваги, спілкування;
-дати можливість для реалізації суспільної зацікавленості, для участі в суспільному житті;
-сприяти розвитку власної ініціативи, самовизначенню.
Поза залежністю від типу установи культури в його структурі може діяти служба соціально-педагогічної анімації й дозвілля, діяльність якої будується по наступних напрямках:
-участь у розвитку соціально-культурного середовища, об'єднання й координація діяльності позашкільних, культурно-просвітніх й інших установ для рішення завдань комплексної організації вільного часу жителів даної території, з'ясування, забезпечення їхніх культурних запитів;
-організація різних форм сімейного відпочинку, занять фізкультурою й спортом;
-відродження народних традицій і культури;
-організація спільного відпочинку різних поколінь, насамперед батьків і дітей;
-облаштованість середовища життєдіяльності жителів території відповідно до їхніх соціально-культурних запитів і потреб.
На базі установ культури (як й установ освіти) можуть працювати соціально-педагогічні комплекси (СПК).
Їхня діяльність являє собою систему скоординованих дій, спрямованих на комплексне здійснення завдань соціального виховання за місцем проживання, зміцнення родини й підвищення її відповідальності за виховання дітей, планомірний соціально-культурний розвиток мікрорайону.
У структуру СПК включені поряд з органами самоврядування різні секції, відділи, клуби. Наприклад, у СПК можуть працювати секції, у числі яких: секція масово-політичної роботи, організації дозвілля, підтримки громадського порядку, благоустрою й матеріального забезпечення мікрорайону, фізкультурно-оздоровчої й спортивної роботи, роботи з молоддю, що проживає в гуртожитках.
Практично в кожному СПК є кімнати спілкування, можуть працювати групи продовженого дня (не по класному, а по територіальному принципу, не із сорока учнями одного класу, а із двадцятьма дітьми різного віку, що проживають в одному будинку), клубні неформальні об'єднання (їхня відмінність від звичайних кружків у різному складі груп, наближеності до місця проживання, зі членами аматорського об'єднання не просто проводяться заняття по їхніх темах, що цікавлять, але й організується їхню життєдіяльність).
Таким чином, діяльність соціального педагога в установах культурно-досугової сфери:
-покликана впливати на структуру життєвого простору особистості і її життєвих сил;
-здійснюється у вільний час особистості;
-припускає добровільність й активність підопічного;
-обумовлена національно-етнічними особливостями й традиціями.
2.5. Соціальний педагог в установах пенітенціарної системи.
Підхід до злочинності як соціально-негативного явища припускає відповідну стратегію боротьби, що включає розвиток системи профілактики злочинного поводження й системи покарання за протиправне поводження (пенітенціарної системи).
У системі органів внутрішніх справ на зміну інспекції по справах неповнолітніх, підрозділам по попередженню правопорушень неповнолітніх прийшли підрозділи по справах неповнолітніх. Приймачі-розподільники для неповнолітніх перетворені в центри тимчасової ізоляції. Законом "Про міліцію" профілактична діяльність органів внутрішніх справ поширюється в першу чергу на підлітків, що зробили злочин або правопорушення.
В останні роки активно розвивається рух фахівців із закріплення особливого напрямку в юриспруденції - ювенальної юстиції.
Ювенальна юстиція - система правових норм й інститутів, яка забезпечує захист прав і законних інтересів неповнолітніх, тобто ту сферу, де дитина виступає як суб'єкт права.
Відповідно до іншого підходу - система норм й інститутів, які пов'язані з дитиною як суб'єктом правопорушень, тобто в яких дитина виступає як суб'єкт кримінального поводження, з одного боку, і об'єкт профілактичного, судово-слідчого й пенітенціарного впливу, з іншого.
Виправними установами, відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу, є виправні колонії, виховні колонії, в'язниці, лікувальні виправні установи. Неповнолітні відбувають покарання у виховних колоніях до досягнення ними віку 21 року.
Відповідно до мінімальних стандартних правил ООН, що стосується відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх, які були прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1985 р., метою виховної роботи з неповнолітніми, що втримуються у виправних установах, є забезпечення уходу, опіки, захисту, освіти й професійної підготовки, щоб допомогти їм у виконанні соціально корисної й плідної ролі в суспільстві.
Неповнолітнім у виправних установах повинна забезпечуватися вся необхідна допомога - соціальна, психологічна, медична, фізична, а також допомога в галузі освіти й професійної підготовки, які їм можуть знадобитися з урахуванням їх віку, статі й особистості, інтересів і повноцінного розвитку.
Відповідно до законодавства, виховна робота із засудженими до позбавлення волі спрямована на їхнє виправлення, формування в них поважного відношення до людини, суспільства, праці, нормам, правилам і традиціям людського гуртожитку, на підвищення їх освітнього й культурного рівня.
Участь засуджених у виховних заходах ураховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні до них мерли заохочення й стягнення.
Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу, у рішенні питань соціального захисту засуджених, трудового й побутового пристроїв вивільнюваних осіб при колонії створюються:
-загальноосвітні школи;
-піклувальні ради із представників державних підприємств, установ, організацій, суспільних об'єднань і громадян;
-батьківські комітети з батьків, осіб, їх що заміняють, і інших близьких родичів засуджених (діяльність регулюється положенням, затверджуваним начальником виховної колонії).
У переліку співробітників, що здійснюють виховну роботу, відсутній соціальний працівник або соціальний педагог.
У цей час обґрунтовується необхідність включення цих фахівців у штат виправних колоній для неповнолітніх.
Виділив основні напрямки виправно-педагогічної роботи у виправних установах:
-карально-виховне, що припускає виправлення, перевиховання в рамках Кримінального кодексу;
-виправно-виховне;
-освітнє й трудове.
Робота соціального педагога з ув'язненими може здійснюватися в кілька етапів.
1-й етап - при надходженні засудженого в колонію педагог вивчає його документи, документи суду, його особистість і причини відхилення в поводженні. На підставі цього планується соціально-педагогічна робота із засудженим, визначаються її форми й методи. Налагоджуються контакти з родиною, родичами неповнолітнього, оцінюються особливості їхнього впливу, розробляються рекомендації з організації побачень і можливої відпустки.
2-й етап - реалізується складена програма. Ефективність її виконання залежить від психологічних особливостей засудженого, строку його перебування в колонії, колективу, у який він потрапив, досвіду вихователів, виховних можливостей установи. Підопічному виявляється допомога в адаптації до групи, передбачається вживання заходів у випадку виникнення конфлікту з іншими вихованцями. Аналізується процес виправлення.
В основу розробки індивідуального підходу можуть бути покладені такі типи поводження підопічного:
-перший тип - встали на шлях виправлення, учаться, одержують професію, виконують всі вимоги;
-другий тип - твердо встали на шлях виправлення, ініціатори в праці й виконанні режиму, впливають на інші, беруть участь у самодіяльності, каються у вчиненому;
-третій тип - займаються самоосвітою, засуджують свій злочин;
-четвертий тип - "болото", поводження невиразне;
-п'ятий тип - не підкоряються вимогам адміністратора;
-шостий тип - злісні порушники, лідери злочинних угруповань.
Рухливість типів поводження робить необхідною постійну діагностику стану підопічного, коректування програми діяльності.
Підтримуються відносини з родичами, родиною. У більшості випадків фахівець стимулює підопічного до збереження й зміцнення цих відносин. Іде пошук додаткових контактів поза стінами колонії, які могли б стати надалі опорою для ресоціалізації.
3-й етап - по закінченню покарання оцінюється результат роботи, уживають попередні й наступні кроки по супроводу підопічного поза колонією, нормалізації його ресоціалізації, підтримуються відносини, як із самим підопічним, так і його родичами. При необхідності виявляється підтримка в працевлаштуванні (у формі клопотань, рекомендаційних листів).
Таким чином, в установах вітчизняної пенітенціарної системи в цей час немає фахівців соціальної служби, їхні функції виконуються всіма співробітниками цих установ.
Питання створення подібного роду служби або введення в штат виправних установ соціальних працівників або соціальних педагогів залишається дискусійним, хоча в більшості розвинених країн воно уже вирішене позитивно.
При моделюванні роботи соціального педагога виправної установи ще раз затримаємо увагу на її специфіці:
-вона здійснюється в закритому й ізольованому соціальному просторах;
-її об'єктом є особи з високим показником соціального неблагополуччя й підвищеної стресогеністю;
-вона проводиться в умовах неминучого протистояння "тюремного персоналу" й "тюремного контингенту";
-вона нерозривно пов'язана з виконанням карного покарання;
-вона не припиняється після виконання покарання, а припускає сприяння в ресоціалізації й адаптації до зовнішнього світу.
2.6. Ролі соціального працівника в установах соціального обслуговування. Класифікація й типологія ролей.
Проблеми рольового репертуару професійної діяльності соціального працівника у світлі вимог державних стандартів підготовки соціального працівника припускають розгляд таких питань:
До яких професійних ролей повинен бути, насамперед, підготовлений фахівець?
Який пріоритет цих ролей залежно від схильностей, інтересів, здатностей майбутнього соціального працівника?
Які функції включає кожна професійна роль фахівця соціальної сфери?
Відповіді на ці питання припускають співвіднесення вмінь і навичок, необхідних фахівцеві, з кожною функцією й з кожною професійною роллю. При цьому спеціалізація може бути орієнтована не тільки по місцю (соціальна служба, психологічна консультація, відділи керування) і по характеру роботи (з родиною, інвалідами, дітьми, особами з наркологічною або алкогольною залежністю), але й по тій ролі, що їм має бути виконувати на майбутній роботі.
Розгляд професійної ролі як соціальної, обумовленої не тільки місцем індивіда в системі об'єктивних соціальних відносинах, але й сукупністю здійснюваних їм функцій, дає можливість позначити рівні професійної діяльності соціального працівника.
До них ставляться:
-практична соціальна робота із клієнтом;
-організація й координація цієї роботи із клієнтом;
-керування соціальною роботою на рівні соціальних служб, департаментів;
-навчання соціальній роботі;
-супервизорство в соціальній роботі;
-дослідження в соціальній роботі.
Відповідно, можна виділити наступні групи професійних ролей:
-практичний соціальний працівник,
-організатор,
-керівник,
-викладач,
-супервізор,
-дослідник.
Кожна із цих професійних ролей припускає, по-перше, специфічні здатності (наприклад, викладач); по-друге, кожна роль визначає пріоритетну цінність формованих у процесі підготовки вмінь (наприклад, функція "посередника" вимагає інших навичок, чим функція дослідника); по-третє, кожна професійна роль має набір конкретних функцій, реалізованих виконавцем (наприклад, комунікативна функція активного слухання входить у функціонала практичного соціального працівника).
Можна більш докладно розглянути функціонал деяких професійних ролей.
Насамперед, соціальний працівник виступає посередником між клієнтом і соціумом.
Він сприяє, з одного боку, ефективної адаптації клієнта в цьому соціумі, з іншого боку - процесу подолання відчуження соціуму від турбот реальних людей.
Здійснення цих функцій можливо за певних умов:
розуміння соціальним працівником проблем клієнта;
-здатність соціального працівника до адекватного вираження й репрезентації життєвих проблем клієнта;
-знання посередником соціальних ресурсів, якими керують установи й організації;
-знання соціальним працівником інструментальних можливостей суміжних професій, представники яких залучаються до рішення життєвих проблем клієнта;
-наявність взаєморозуміння різних фахівців й їхнє ефективне співробітництво, готовність соціального працівника стати посередником у їхньому спілкуванні;
-делегування клієнтом соціальному працівникові представницьких повноважень;
-делегування соціальному працівникові відповідних повноважень із боку державних установ й організацій;
-визнання права соціального працівника на часткове представництво суміжних професій;
-довіра сторін посередникові, що досягається його професіоналізмом.
Професійні ролі соціального працівника можуть бути класифіковані й більш диференційовано. Професор Зимова І.А., посилаючись на закордонних авторів, приводить 13 професійних ролей, зміст яких описується через функції:
Соціальний працівник, що встановлює людей, групи людей, що випробовують труднощі (що перебувають у кризовій ситуації) або які знаходяться в небезпеці бути підданими деякому насильству ( що перебувають у стані ризику). Завданням цього соціального працівника є встановлення факторів оточення, що створюють проблеми. Ця роль може бути названий "Визначник клієнта".
Брокер - соціальний працівник, що направляє людей в існуючі служби, які можуть бути їм корисні, з метою дати можливість людям використати систему соціальних служб і зв'язати ці служби.
Посередник, "буфер" - соціальний працівник, що перебуває між двома людьми, людиною й групою або двома групами, для того, щоб допомогти людям перебороти розбіжності й продуктивно працювати разом.
Адвокат, захисник - соціальний працівник, що бореться за права й достоїнство людей, що бідують у цій допомозі. Його діяльність включає боротьбу за обслуговування, допомогу окремим людям, групам, боротьбу за зміну в законах або наявній практиці з позиції цілого класу людей й/або сегмента суспільства.
Оцінюватель - соціальний працівник, що збирає інформацію; оцінює проблеми людей, груп, співтовариств; допомагає прийняти рішення для дії.
Мобілізатор - соціальний працівник, що збирає, надає руху, запускає, активізує, організує дії вже існуючих або (після того, як їх збере) нових груп для рішення проблем. Мобілізація може виконуватися й на індивідуальному рівні.
Учитель - соціальний працівник, що передає інформацію й знання й допомагає людям розвивати вміння.
Коректор поводження - соціальний працівник, що працює над тим, щоб внести зміни в поведінкові стереотипи, навички й сприйняття людей або груп.
Консультант - соціальний працівник, що діє разом з іншими працівниками або агентствами з метою допомогти їм в рішенні проблем клієнта.
Проектант співтовариств - соціальний працівник, що планує розвиток програм діяльності із суспільств.
Менеджер інформації - соціальний працівник, що збирає, класифікує й аналізує дані про соціальне середовище.
Адміністратор - соціальний працівник, що управляє агентством, установою, програмою (проектом) або соціальною службою.
Практик - соціальний працівник, що забезпечує конкретну поступову допомогу, турботу (фізичну, побутову, фінансову) або в установі, або на місцях.
Функціонал цих ролей досить вузький й обмежений, але при проекції його на конкретні умови практичної роботи - з дітьми, підлітками, пенсіонерами, безробітними, інвалідами виникає можливість підвищення ефективності професійної діяльності соціального працівника.
|
