 За свій більш як 20-річний стаж роботи в Житомирській школі-інтернаті для глухих дітей мені довелося побувати в багатьох навчальних закладах, в яких навчаються діти з вадами слуху, тож маю змогу порівнювати і робити висновки.
Одеська школа №97 вразила буквально з перших хвилин перебування в її стінах. Передусім - чудовим естетичним оформленням дитячих спалень: кожна в своєму кольорі та стилі.
Потім настав час дивуватися чистоті та порядку на території школи та в приміщеннях. І хоча будівлі, в яких розмістилась школа, вже досить старенькі, працівникам вдається утримувати їх в чудовому стані, а завдяки новим партам і шафам класні приміщення виглядають цілком сучасно.
Далі - знайомство з учнями. Милі дитячі личка, привітні посмішки і та щира безпосередня відкритість, що буває лише в дітей, які відчувають з боку дорослих любов та захист.
Вразило і те, наскільки адміністрація та педагоги школи переймаються кожним своїм учнем. Сльози розчулення на очах директорки під час виступу юних артистів, переживання класного керівника, діти якої беруть участь у відкритому уроці, хвилюючі розповіді педагогів про долі вихованців - ось фрагменти, з яких складається загальне враження: це дійсно велика і дружна сім'я, в якій дорожать кожним її членом.
Ми не побачили там порожніх очей та байдужих облич. Натомість ми зустріли тепло, щирість і любов.
Дякуємо вам, дорогі колеги!
 Г.Кострикіна, член ОНП, заст.директора Житомирської спецшколи-інтернату для глухих дітей
|
