 Минуло п'ять років відтоді, як була проведена І Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні. Конференція, ініціатором проведення якої було ЦП УТОГ, об'єднала в одну команду вчених, педагогів, голів обласних організацій УТОГ, працівників підприємств УТОГ і представників різних громадських організацій, яких хвилювало одне і головне питання - формування і становлення нечуючої особистості. Це питання продовжує бути актуальним і зараз. Не тому, що нічого чи мало було зроблено за п'ять років, ні, зроблено немало, просто час не стоїть на місці і людство (така його якість) вічно перебуває в пошуку нових методів, засобів, технологій для досягнення мети чи удосконалення.
Якщо подумки пробігти відстань від теперішньої конференції до гої, першої, то можна побачити, образно кажучи, виникнення нового імпульсу в житті нечуючих - це формування і утворення ОНП, абревіатура якої розшифровується так: Об'єднання нечуючих педагогів. Для України - це нове явище, а для розвинених передових країн, де в спецшколах для дітей з порушеннями слуху працюють педколективи, які складаються з чуючих та нечуючих сурдопедагогів із розрахунку майже 50 на 50 - це звичайна картина.
Об'єднання нечуючих педагогів було утворене з ініціативи самих нечуючих педагогів рівно через рік після першої Всеукраїнської конференції про освіту глухих - 10 червня 2001 року. Цей день є датою народження ОНП. Сказати що це утворення є примхою чи данню моді - було б невірно. Воно якраз є потребою, а то й велінням часу.
Поява нечуючого педагога в школі є закономірною. Кому, як не нечуючому, який сам пройшов навчання в цій же спецшколі і який на собі відчув і позитивний вплив спеціальної освіти на формування світогляду нечуючої дитини і деякі негаразди, скажімо так, в ній - легше прийти до висновку: що саме потрібно для цієї дитини, якими оптимальними шляхами, методами і засобами досягти кращого. Зробити висновок мало, треба самому пройти певну трансформацію в своїй свідомості, піднятися над своєю вадою і всі свої емоції, потуги акумулювати в непереборне прагнення допомогти таким же, як сам. От що означає поява нечуючого педагога в стінах української школи.
З плином часу, коли семимильними кроками вперед рухаються і наука, і техніка, помітнішим стає відрив певних усталених традицій навчання дітей в наших школах від реальної дійсності, від вимог часу. Вже багато років на сполох б'ють тривогу не тільки нечуючі і чуючі члени УТОГ, а й люди, які професійно працюють на сурдопедагогічній ниві. Мова йде про незадоволення рівнем грамотності, громадянської освіти, культурних цінностей, життєвого кругозору нечуючих випускників шкіл-інтернатів. Про це можна не тільки прочитати в статтях з різних газет та журналів, почути з телерадіопередач, а й просто дізнатися від людей, які абсолютно не причетні до життя глухих, але у яких формується невірний стереотип про їхній інтелект.
І для подолання цього становища перед ОНП стоять досить серйозні завдання. Одне з них, говорячи офіційною мовою його Статуту, який юридично зареєстрований, визначається як "сприяння поліпшенню навчально-виховного процесу за допомогою нових форм і методів, які сприяють підвищенню загальноосвітнього рівня осіб з вадами слуху в спеціальних закладах освіти: дитячих садках, школах-інтернатах, профтехучилищах, групах для глухих та слабочуючих студентів у вищих навчальних закладах різного рівня акредитації”.
Однак, щоб йти в ногу з часом, сам нечуючий педагог повинен працювати над собою, більше, ніж чуючий педагог, повинен вдосконалюпати свої професійні якості, повинен завжди бути обізнаним з усіх питань життя. Для цього ОНП і проводить в канікулярний час свою роботу, скликаючи в м.Київ на своє зібрання всіх своїх членів. Таким чином досягається чи не головне завдання ОНП згідно свого Статуту: "задоволення та захист законних соціальних, культурних, освітніх, наукових та інших спільних інтересів своїх членів”. Простіше кажучи, головним завданням є формування самого нечуючого педагога як унікальної особистості, яка має бути для дітей з порушеннями слуху зразком для наслідування, стимулом для надбання знань та духовного росту.
Україна має розгалужену систему спеціальних загальноосвітніх закладів для дітей з вадами слуху: діють 32 школи для глухих дітей, 26 шкіл для слабочуючих і близько З0 дошкільних установ. Цифри, порівняно із закордоном, вражаючі. Приблизно в 15 спецшколах України працюють нечуючі педагоги. Хоча в деяких містах є нечуючі з педагогічною освітою, які попри власне бажання роками не можуть влаштуватися на роботу за фахом з різних причин. Чисельно наше Об'єднання невелике, нараховує всього 31 члена, серед яких педагогічні працівники 18 спецшкіл України, заступники директора з виховної роботи підприємств УТОГ, інші спеціалісти з вищою педагогічною освітою. Хоча, знову ж таки, наше Об'єднання могло бути більш чисельнішим, якби деякі школи були більш зацікавлені у професійному зростанні своїх нечуючих колег і відпускали їх на зустрічі ОНП, адже за нашими підрахунками поза увагою ОНП залишається ще понад 20 осіб.
ОНП має двох почесних членів, це: Майкл Родда, канадський професор Коледжу Грента МакЮена та Університету провінції Альберта, Едмонтон, і Марія Амирханівна Євсеєва - засновник і перший президент Московської Асоціації глухих учителів (МАГУ).
Об'єднання також має свою емблему та власний банківський рахунок, куди вносяться членські внески членів ОНП і куди, сподіваємося, будуть надходити кошти від різних благодійних, державних та громадських організацій для реалізації своїх різного характеру цілей. Нещодавно ОНП виграло грант УТОГ для підготовки та зйомки відеоінсценізацій популярних українських народних казок жестовою мовою.
За чотири роки свого існування наше Об'єднання самоутвердилося, вийшовши на контакт і взаємозв'язки, перш за все, з Українським товариством глухих, з провідними спеціалістами в галузі сурдопедагогіки, з Науково-дослідним інститутом спеціальної педагогіки Академії педагогічних наук України, кафедрою сурдопедагогіки Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова, Міністерством освіти та науки України, Українсько-Канадським Альянсом для глухих та слабочуючих. Проводилися в робочій обстановці різні зустрічі, на яких побували вже названі Майкл Род-да та Марія Амирханівна Євсеєва, Галина Назарівна Зайцева - російський сурдопедагог, автор видань про жестову мову; Олександр Олексійович Савченко - голова правління Українсько-Канадського Альянсу для глухих та слабочуючих, Світлана Вікторівна Кульбіда - науковий працівник Інституту спеціальної педагогіки АПН України; Валерій Борисович Катерняк, представник ООН, учасник семінару Національної асамблеї глухих у США; Катерина Іванівна Васильєва - викладач Харківського педуніверситету, одна із розробників методичного посібника з жестової мови "От А до Я”; Василь Павлович Сандугей - президент Спортивної федерації глухих України; Віра Петрівна Пантаз'єва - педагог-ініціатор впровадження жестової мови в процес навчання в Новомиргородській спецшколі; вчителі столичних шкіл та студенти педуніверситету ім.Драгоманова та університету "Україна”.
Доцільно підкреслити, що ОНП тісно співпрацює з юристами: нечуючим адвокатом В.А.Тимошенком та В.В.Ярошевським, який досконало володіє жестовою мовою. Аж ніяк не можна обійти увагою наших вірних помічників - перекладачів-дактилологів, зокрема Наталію Василівну Іванюшеву, яка, до речі, є активним членом нашого Об'єднання, - на їхні плечі, точніше руки, лягає весь тягар контактного спілкування під час роботи зібрання ОНП. Значний обсяг роботи по затвердженню ОНП, оформленню його статутних документів, здійсненню поточної діяльності провела Євгенія Семенівна Грищенко - педагог столичної спецшколи №6.
Просто сказати, що якість навчання в школах хвилює членів ОНП, - значить нічого не сказати. Багатьом відомо, що в питанні доцільності використання жестової мови ОНП проводилася і проводиться серйозна робота. Деякими сурдопедагогами у свій час була невірно сприйнята боротьба нечуючих педагогів за рідну мову, хоч переважна більшість наших чуючих колег визнавала її доцільність у навчальному процесі. Бо життя ще раз і ще раз доводить, що людина з самого народження не може жити без мови, в тому числі й нечуюча. І рідною мовою для неї через відсутність усної є, звісно, жестова, яка дає можливість пізнавати світ в повній мірі і своєчасно, відповідно до загальноприйнятої вікової періодизації, за допомогою жестової мови у нечуючої дитини розвиваються творчі здібності, мислення,уявлення.
Для підтвердження цього було проведено широкомасштабне анкетування читачів газети "Наше життя” з питання використання жестової мови в навчальному процесі. На її сторінках мали змогу ниступати як прихильники, так і противники ЖМ. Результат анкетування свідчив, що жестова мова повинна зайняти чільне місце і бути рівною серед інших форм та видів української мови. Відповідно Міністерством освіти було розглянуто аргументований лист ЦП УТОГ і ОНП і, як наслідок, влітку минулого року було внесено доповнення до Закону про соціальний захист інвалідів, 23 стаття першого розділу якого в новій редакції читається так: "...жестова мова глухих є засобом міжособистісного спілкування і навчання глухих”.
Також членами ОНП був уважно опрацьований проект Положення про спецшколу-інтернат, і внесені пропозиції були надіслані в Міносвіти офіційним листом. Спільно з УТОГом Об'єднання брало участь в обговоренні Програми навчання глухих та сліпих інвалідів, яка була допрацьована і прийнята з урахуванням наших зауважень.
Щорічно вже нечуючі педагоги беруть участь у роботі Літніх інститутів, які проводить Українсько-Канадський Альянс для глухих та слабочуючих. Фундаментальну працю проробили деякі наші члени ОНП: наприклад, Н.В.Іванюшева втілила в життя своє дітище - відеословник української жестової мови, а Є.С.Грищенко і В.В.Стьопкін брали участь в рецензуванні деяких підручників та наукових посібників, видали Програму з жестової мови для 1-4 класів спецшкіл для дітей з вадами слуху, навчальний предмет якого не без участі ОНП почав викладатися з минулого навчального року.
Є в роботі ОНП і свої "мінуси”, якщо стисло перерахувати, то це:
-неповне охоплення членством в ОНП педагогів регіональних шкіл;
-не вирішено питання про відрядження за кошти шкіл чи облуно членів ОНП із регіональних шкіл на засідання ОНП в канікулярний час;
-не вирішено питання про організацію курсів підвищення кваліфікації для нечуючих педагогів (немає відповіді на наш лист до Міносвіти з цього питання), а також супровід перекладачем-дактилологом лекцій на звичайних курсах підвищення кваліфікації, якщо їх слухачем є нечуючий педагог;
-не вирішене питання про організацію постійних курсів з удосконалення жестової мови для педагогів спецшкіл і, в обов'язковому порядку, для нечуючих педагогів та вчителів, які ведуть предмет "Жестова мова”;
-немає взаємовідвідування для обміну досвідом робочих уроків та занять між членами Об'єднання;
-слабкий Інтернет-зв'язок між нечуючими педагогами через відсутність вільного доступу до комп'ютерів та їх відсутність.
Закономірно, що перед нами в процесі роботи виникатимуть нові проблеми.
Закінчуючи свою доповідь, прошу звернути увагу на ряд пропозицій, які виносить Об'єднання нечуючих педагогів:
1.Вдосконалити систему підготовки сурдопедагогів в університеті ім.Драгоманова, який їх готує, шляхом збільшення обсягів викладання жестової мови та введення обов'язкового державного іспиту на знання мови глухих.
2.Позитивно і безвідкладно вирішити питання про фінансування роботи лабораторії з вивчення жестової мови в Інституті спеціальної педагогіки АПН України, про відкриття якої було офіційно прийняте рішення.
3.Підготувати сучасну програму для дітей з вадами слуху із ЗПР, яка є недосконалою.
4.В зв'язку зі скаргами про завантаженість та неадаптованість текстів навчальних посібників, провести їх моніторинг серед сурдопедагогів-практиків і знайти оптимальне рішення.
5.Повернути в реєстр навчальних предметів "Читання з губ”, ввести новий предмет "Громадянська освіта”.
6.Переглянути навчальні години на вивчення української мови та літератури в сторону збільшення, бо знання мови для нечуючих людей є в стократ важливішим за формування вимови та розвиток слухового сприймання, на які кількість годин збільшилась, хоча і вони теж потрібні.
7.Заборонити практику знаходження в одному класі дітей з різними рівнями розумового розвитку, станом мови та слуху.
8.Спираючись на висновки нечуючих студентів вищих навчальних закладів, ввести профільні класи, починаючи з 11 класу, такі як математичний, біологічний, гуманітарний. Зробити це можна на регіональному рівні.
9.Враховуючи прохання і скарги батьків, ввести в обов'язкову практику шкіл підготовку випускників за трудовою спеціальністю, заклавши для цього матеріальну базу.
10.У зв'язку з тим, що матеріально нівелюється престижність сурдопедагога порівняно з вчителем масової школи і в спеціальну школу для дітей з вадами слуху потрапляють випадкові люди, врахувати рівень складності роботи і з гідністю оцінити важку працю сурдопедагога.
Користуючись нагодою, від імені ОНП хочу підкреслити важливість такого заходу як Всеукраїнська конференція з питань освіти нечуючих і сподіватися, що вона зможе розв'язати ряд питань, які є важливими і для української держави, яка прагне членства в Європейському Союзі, що захищає інтереси інвалідів, до яких відносяться і нечуючі.
Адамюк Н.Б., вчитель української мови та літератури Полтавської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для глухих дітей, президент Об'єднання нечуючих педагогів (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)
|
