 Така галузь, як сурдопедагогіка, освіта людей з особливими потребами - глухими і слабочуючими - є специфічним "виробництвом”, "продукцією” якого є люди, які потребують в суспільстві особливої уваги і, я би сказала, надзвичайної обережності. Суспільство мусить потурбуватися про поміркованість різного роду змін у всіх вимірах: і по горизонталі, і по вертикалі. Велика відповідальність покладається і на науковців.
На 1-й Всеукраїнській конференції з історії навчання глухих в Україні питання про освіту глухих дітей та дітей зі зниженим слухом розглядалося з різних боків: і із змісту навчання, і з методів та засобів, з організаційних завдань тощо. Йшлося про наболіле. Одна доповідь так і називалася "Про наболіле – відверто”, яку виголошено сурдопедагогом Галиною Савівною Швець, сурдопедагогом з великим стажем, до речі, випускницею нашого інституту попередніх років і знану всіма нами як славетну поетесу.
Була прийнята резолюція, в якій було відмічено (цитую): "В нашій державі створено чітку диференційовану систему спеціальних навчальних закладів... Основною освітньою ланкою є спеціальні школи-інтернати”.
В резолюції були визначені пріоритетні напрямки розвитку освіти нечуючиху нашій державі, затверджені рекомендації.
Очевидно, сьогодні і належить обговорити найсуттєвіші проблеми сьогодення та оцінити пройдений шлях з часу першої конференції.
Слід сказати, я думаю, добре слово про УТОГ, який так турбується про освітянські проблеми, а його керівництво не жалкує сил і часу на організацію таких ось кворумів, де є можливість гуртом, як говориться, шукати і знаходити потрібні заходи і напрямки подальших кроків на шляху покращення освітянських справ.
Я маю говорити про те, де і як готуються сурдопедагоги для всіх шкіл для особливої категорії дітей, тобто про те "виробництво”, де випускається така "продукція”, що стає вихователями і вчителями, тобто тими, на кого і покладається відповідальність працювати на майбутнє.
Тривалий час сурдопедагоги готувалися в МДПІ (Москва), ЛДПІ (Ленінград) і в КДПІ (Київ). Всі вузи носили імена відомих осіб (Леніна, Герцена, Горького). Між нашими закладами були встановлені зв'язки, і ми, наприклад, готували і направляли свою "продукцію” в інші республіки - Молдавію, Казахстан, Азербайджан.
Часи змінилися, у закладах змінилися назви (імена), але вони працюють. Ось і наша "кузня” кує вже 45 років кадри для своєї республіки, нашої країни.
Тепер кафедра сурдопедагогіки працює у складі Національного педагогічного університету, що носить ім'я М.П.Драгоманова, на базі інституту корекційної педагогіки та психології, живе і діє у "власному домі”, бо цю будівлю на Тургенівській будували і студенти, і викладачі.
За ці довгі роки кафедрами університету підготовлена велика армія сурдопедагогів для шкіл та дитячих садків, працюють випускники кафедри і в наукових інститутах і в університеті "Україна”, і в районних та місцевих органах освіти, в організаціях УТОГ.
За цей тривалий час стільки було в освіті змін та перебудов, що всі й не перелічити, але підсумок один - кадри потрібні, думати над тим, як підвищувати якість підготовки - треба, думати треба і над новими профілями, які потрібні суспільству сьогодні. У кафедри є плани, є задуми. Зміцнення зв'язків із школами є приоритетним завданням для кафедри.
Відомо, що успіх діяльності сурдопедагога в значній мірі визначається наявністю педагогічних здібностей. Ще відомий сурдопедагог М.М.Лаговський писав, що "навчати глухонімих здатні лише найбільш обдаровані вчителі з глибокою підготовкою”. Отже, ми усвідомлюємо, що треба відповідальніше ставитися до набору студентів. У цьому можуть допомогти наші випускники, рекомендуючи рідних, знайомих, пропагуючи свій фах. Цьому може сприяти й активна участь членів кафедри в процесах набору, а зараз нам, для нашого "виробництва” попадають і браковані "болванки” (це алегорично, зрозуміло) - йдеться про апатичних, байдужих, лінивих, а не творчих людей.
А функцій у майбутнього вчителя-сурдопедагога багато. Він повинен бути готовий до виконання гностичної функції, тобто весь час підвищувати свій рівень психолого-педагогічних і спеціальних знань.
У нього повинен бути дослідницький дар, оскільки йому належить виконувати і дослідницьку функцію, тобто сурдопедагог повинен вміти вивчати особливості становлення мовної діяльності, розвиток залишків слухової функції та понятійного мислення тієї категорії учнів, з якою працюватиме. Нарешті, відповідальною є проективна функція, тобто вміння планувати свою діяльність, самостійно обирати оптимальні засоби, методи, прийоми навчання, визначати виховні завдання. Такі вміння приходять з роками, але молодий сурдопедагог повинен про це знати, а школа має порекомендувати для нього наставника.
Досить важливим є оволодіння знаннями про конструктивно-організаторську функцію. Теоретичні знання спираються на практичні види діяльності - практичні, драматичні, зображувальні, спортивні і навіть музичні.
Пам'ятаймо, що наші школи - інтернатного типу. А вчитель має знати вікові особливості учнів та вміти організовувати їхню діяльність.
Словом - жити, вчити, виховувати, а не "пасти” дітей.
Важливо сказати про комунікативну функцію сурдопедагога, яка проявляється утворчій співпраці, сталості взаємовідносин сурдопедагогів з колегами, дітьми і батьками. Зрозуміло, що набуття досвіду виконання такої функції теж вимагає часу, безпосереднього перебування у школі, на практиці.
Ще про одну функцію варто сказати - це координуюча функція.
Координуюча функція сурдопедагога означає об'єднання і узгодження змісту і скерованості педагогічного впливу на учнів, який здійснюється в системі суспільного і сімейного виховання. До речі, відомий вітчизняний сурдопедагог О.І.Дячков свою найбільшу і змістовнішу працю назвав "Воспитание и обучение глухонемых детей”. Він на перше місце поставив виховання не випадково. І це повинні усвідомити сурдопедагоги, про що ми і наголошуємо.
Думаю, тут доречно навести висловлювання про виховання визначного вітчизняного вченого В.О.Сухомлинського. Василь Олександрович Сухомлинський - великий Вчитель, велика Людина. В його книзі "Про виховання” виділені розділи:
1.Виховання,вихователь. Педагогіка повинна стати наукою для всіх.
2.Навчання.
Знання потрібні людині тому, що вона людина. Діти повинні жити у світі творчості.
Школа - це царина діяльної думки, а щоб дати учням іскринку знань, вчителю треба ввібрати ціле море світу.
3.Праця.
Працелюбство - елемент духовного й інтелектуального життя.
4.Краса.
Через красу - до людяності.
5.Колектив. Колектив - духовна сила.
6.Моральність, світогляд.
Цікавіше, ніж сама людина, нічого немає. Єдність переконань і діяльності.
Наша кафедра має досвід підготовки вчителів молодших (початкової школи) класів, вчителів української мови і літератури, вчителів російської мови і літератури, вчителів праці, вихователів дошкільного закладу, вчителів англійської мови, психологів. Останні дві спеціалізації - це здобутки останніх років, тобто на потребу часу. Час, відведений для доповіді, не дає змоги деталізувати процес навчання, досвід організації окремих сторін навчального процесу, науково-дослідної роботи студентів, підготовки ними курсових, дипломних, магістерських робіт, організації практики. Про успіхи наших випускників, якими ми пишаємося, а також і про труднощі, з якими стикаємося, ми постійно звітуємося на Раді інституту. Ось і невдовзі буде чергова перевірка від ректорату, в якій завжди будуть представники всіх факультетів. Кафедра оновлюється молодими кадрами, у яких є перспектива росту і творчості.
Дозволю собі подякувати за запрошення взяти участь у такому змістовному і актуальному заході, на якому я маю змогу побачити знайомі, рідні обличчя, зазирнути в очі тих, з ким давно не бачилися, і побачити в них вогники впевненості в собі та розуміння потреби у нашій спільноті.
Гроза Е.П., доцент кафедри сурдопедагогіки Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)
|
