У Резолюції XII Всесвітнього конгресу ВФГ зазначено, що 80% глухих людей світу не одержує навіть початкової освіти. На такому фоні Україна має вагомі здобутки в одержанні освіти особами з вадами слуху. У нашій країні є глухі і слабочуючі, котрі мають різний рівень освітньої підготовки: початкову освіту, неповносередню, загальну і спеціальну середню та вищу освіту. Втім, порівняння цифрових показників свідчить про те, що найбільша кількість осіб з вадами слуху має початкову освіту, незначна - неповну середню, ще менше - середню (середню спеціальну). Вищу ж освіту має малочисленна кількість нечуючих в Україні (0,7 %). Таким чином, рівень освіти нечуючих потребує підвищення, хоч у цьому плані є певні позитивні зрушення за останнє десятиріччя.
Сьогодення вимагає загалом підвищення освітнього рівня молоді. У нещодавно прийнятому Законі України "Про загальну середню освіту” (1999р.) зазначено, що загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою безперервної освіти в країні. У Законі визначені завдання загальної середньої освіти. Серед них слід назвати такі, як виховання громадянина України, формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду, підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності та ін.
Основна тенденція сучасного виробництва полягає в тому, що зростає потреба в освічених, всебічно розвинутих робітниках, здатних поєднувати розумову та фізичну працю. При цьому сама фізична праця все більше наповнюється інтелектуальними елементами, стає працею висококваліфікованою. Оволодіння професією вимагає різнобічного розвитку людини. Одним із показників розвитку є наявність певного освітнього рівня, який залежить від численних, різних за характером чинників. Можна виділити окремі з них, що мають істотне значення для осіб з вадами слуху.
Виключно важливою передумовою для одержання відповідного освітнього рівня особами з ураженням слухової функції є вчасно розпочата педагогічна робота з ними. У свою чергу, це залежить від своєчасного виявлення вад слуху, визначення правильного діагнозу та шляхів реабілітації. Відомо, що на сучасному етапі значно удосконалена методика обстеження слуху внутрішньоутробно, відразу після народження дитини та у самому ранньому віці. Це дозволяє виявляти різні форми патології слуху (спадкову, вроджену та набуту) і визначати характер медичного і педагогічного впливу на розвиток особистості.
Особливе значення має переддошкільний та дошкільний вік ди¬тини, в якому найчастіше виникає набута патологія слуху. Найбільш істотним є запобігання втрати часу для роботи з такими дітьми. У сурдопедагогічній теорії та практиці переконливо доведено, що чим раніше розпочата робота з дитиною, тим більші можливості для забезпечення її різнобічного розвитку. Наявні непоодинокі випадки, коли саме завдяки копіткій, наполегливій і безперервній роботі з дитиною з раннього віку сім'я (навіть не сурдопедагоги) забезпечує високий рівень розвитку і можливість дитині вступати до загальноосвітньої школи.
Значної уваги потребують діти, які втрачають слух, уже користуючись ним та володіючи словесною мовою. Ураження слухової функції для такої дитини виступає трагічним фактором, що різко негативно впливає на хід подальшого її психічного розвитку. Дослідження, проведені свого часу (Р.Боскіс), показали, що при втраті слуху блискавично швидко розпадається словесна мова, а згодом і зовсім зникає, навіть у дітей 3-5-річного віку, якщо не проводиться робота по її збереженню та подальшому розвитку. Втрата ж мови обумовлює порушення контакту з оточуючим середовищем, що згубно впливає на розвиток дитини.
Лише за умови спеціально організованої роботи з дітьми відкриваються широкі можливості для їхнього розвитку. Підґрунтям для цього є наявність потенційних можливостей для інтелектуального розвитку - інтелект в нормі (за винятком дітей з його вадами), пластичність нервової системи (за І.Павловим), єдність всіх аналізаторних систем та компенсаторні можливості їх у людському організмі.
На етапі дошкільного виховання закладаються основи для повноцінного формування особистості дитини з вадами слуху. Тому забезпечення раннього навчання і виховання таких дітей є першочерговим завданням, від розв'язання якого залежить результативність навчально-виховної роботи в спеціальних школах.
Відомо, що спеціальні загальноосвітні школи-інтернати виконують складні завдання. З кожним роком підвищуються вимоги до якості підготовки випускників шкіл, яка обумовлена тим, кого ми навчаємо, чому, як і хто навчає. Кожен із цих чинників має істотне значення. На сучасному етапі сурдопедагогічною громадськістю здійснюються пошуки шляхів удосконалення процесу навчання глухих і слабочуючих учнів. Це потребує раціонального визначення типу і структури шко¬ли, термінів навчання, змісту навчання, використання системи продуктивних методів, реалізації загальних та спеціальних дидактичних принципів тощо.
Успішне результативне навчання учнів саме у спеціальній школі відкриває широкі шляхи для подальшого їх навчання та трудової діяльності. На жаль, і на сьогодні значна частина учнів має лише задовільну успішність. Такий стан обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Нині школи працюють у досить складних умовах за відсутності нових навчальних програм з усіх предметів, підручників, навчально-методичних посібників, дидактичного матеріалу тощо.
Та, крім цього, є інша сторона процесу навчання - бажання учнів вчитися. Без цього не можна досягти належних успіхів у роботі навіть за наявності найкваліфікованіших сурдопедагогів. Тут широко мають використовуватися методи стимулювання інтересу до навчання та методи стимулювання відповідальності і обов'язків учнів. У зв'язку з цим одним із завдань, до речі, досить складним, виступає ґрунтовне вивчення кожної дитини, її можливостей, нахилів та здібностей. У сурдопедагогічній теорії визначені загальні педагогічні вимоги щодо вивчення учнів з вадами слуху (А.Гольдберг), а саме: вивчення всіх без винятку учнів класу, включаючи дітей, які успішно навчаються; всебічне вивчення кожної дитини в різних умовах та у процесі різних видів діяльності (навчальної, трудової, спортивної, побутової тощо); диференційована оцінка особливостей кожного (адже два учні із задовільною, доброю чи відмінною успішністю мають суто свої індивідуальні особливості); комплексність вивчення - дані вчителів, лікаря, всіх інших осіб, хто працює з дитиною; динамічність вивчення - розгляд виявле-них особливостей в розвитку, визначення тих змін, які відбуваються в дитині, встановлення впливів і причин, що породжують такі зміни; виявлення "зони найближчого розвитку”, тобто того, чим спроможна оволодіти дитина за допомогою сурдопедагога (Л.Виготський); систематичність та планомірність вивчення; прогностичний характер вивчення на основі врахування характерних особли¬востей дітей, заходів впливу, вжитих до кожної дитини, та досягнутих наслідків.
У сурдопедагогічній літературі добре висвітлені методи вивчення дитини з вадами слуху та фіксації його результатів.
Вивчаючи учня, важливо з'ясувати, які навчальні предмети йому найбільше подобаються і чому; які предмети не подобаються і чому; чи добре, на його думку, він вчиться і чи хоче вчитися краще; що заважає йому мати кращу успішність; хто зможе допомогти йому у навчанні та ін. Кожному сурдопедагогові повинно бути не байдужим ставлення учнів до нього, повага і любов, якою він користується, що значною мірою впливає і на ставлення дітей до відповідного навчального предмета.
Особливого значення набуває вивчення життєвих планів самих учнів, їхніх прагнень та намірів. У нашій країні проведене масштабне дослідження даної проблеми (В.Засенко). З'ясовано особливості, скерованість та стійкість планів учнів на майбутнє (зокрема старшокласників), фактори, що впливають на становлення життєвих планів та їх реалізацію. Доведено, що сурдопедагоги мають безпосередньо керувати процесом формування життєвих планів учнів, прогнозуючи найбільш ефективні шляхи їхньої соціально-трудової адаптації. А це можна здійснювати лише за умови насправді ґрунтовного знання індивідуальних особливостей кожного учня.
Потребує значного поліпшення профорієнтаційна робота в спеціальних школах і, зокрема, такі її складові частини як профінформація та профконсультація. Дана робота має чітко плануватися, носити систематичний характер, а не епізодичний, і розцінюватися як важливий розділ навчально-виховної роботи у спеціальній школі. До проведення профорієнтаційної роботи залучаються всі працівники даного навчального закладу, кожен з яких виконує певні функції.
Велика роль у спеціальних школах належить психолого-медико-педагогічним комісіям. У 1996 році Міністерством освіти (МО) України затверджене Положення про їхню роботу. Основна увага в ньому зосереджена на вивченні учнів підготовчих і перших класів з метою перевірки відповідності направлення їх до даного типу школи, а також учнів молодших класів з метою визначення адекватного профілю трудового навчання. На наш погляд, функції шкільної комісії варто значно розширити. До її обов'язку має входити ґрунтовне вивчення учнів середніх та старших класів, яким конче потрібна консультативна допомога щодо обрання подальшого життєвого шляху. Якщо учень планує продовжувати навчання після закінчення школи, то він повинен бути добре ознайомленим з наявними типами навчальних закладів, де можна підвищити свій освітній рівень, та особливостями процесу навчання у тому чи іншому закладі. Для таких учнів варто забезпечити поглиблене вивчення профілюючих дисциплін (залежно від вибору ним навчального закладу) за рахунок факультативних занять, гурткової роботи, індивідуальних консультацій тощо. Для учнів, які після закінчення школи планують займатися безпосередньо трудовою діяльністю, слід дати поглиблену трудову підготовку, урізноманітнюючи її профілі.
Психолого-медико-педагогічні комісії, на наш погляд, мають давати випускникам своєї школи відповідні кваліфіковані характеристики-рекомендації, що значно полегшило б роботу приймальних комісій середніх навчальних закладів. Це стосується і осіб з вадами слуху, які мають намір, здобувши загальну чи спеціальну середню освіту, продовжити навчання у вищих навчальних закладах.
Останнім часом значно підвищилася увага до ролі і завдань практичних психологів. У 1999 році МО розроблене Положення про псиологічну службу системи освіти України, яка складається з трьох основних ланок: Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи; обласних, районних (міських) центрів практичної психології; практичних психологів, соціальних педагогів, які працюють у навчальних закладах. У Положенні зазначено, що посада практичного психолога вводиться у дошкільних закладах (у т.ч. компенсуючого типу), загальноосвітніх школах та школах-інтернатах усіх типів, професійно-технічних училищах. Передбачена одна ставка на спеціальний навчальний заклад для осіб з психофізичними вадами.
Положенням визначені основні аспекти діяльності практичного психолога. Першочергове значення мають такі з них: участь у здійсненні освітньої, виховної роботи, спрямованої на забезпечення всебічного особистісного розвитку дітей і учнівської молоді, збереження їх повноцінного психічного здоров'я; психолого-педагогічна діагностика готовності дитини до навчання в період її переходу з однієї вікової групи до іншої; допомога у виборі навчального закладу згідно з рівнем психічного розвитку дитини; розробка та впровадження розвивальних, корекційних програм навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей різних категорій дітей; сприяння вибору підлітками професій з урахуванням їх ціннісних орієнтацій, здібностей, життєвих планів і можливостей; підготовка учнів до свідомого життя; формування психологічної культури учнів, педагогів, батьків та консультації з питань психології і її практичного використання в організації навчально-виховного процесу.
Можна сподіватися, що введення посади практичного психолога і виконання ним зазначених вище та інших завдань значною мірою поліпшить вивчення кожного учня і забезпечить широку можливість адекватного вибору ним подальшого життєвого шляху.
Таким чином, перед випускниками спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів стоїть надзвичайно складне і відповідальне завдання - свідомо обрати певний вид освітньої чи трудової діяльності. їхній вибір обумовлений якістю підготовки на попередніх освітніх ступенях, рівнем загального та мовного розвитку, сформованістю планів на майбутнє на основі врахування суто індивідуальних особливостей та можливостей для подальшого різнобічного розвитку.
Завданням спеціальних шкіл є забезпечення освітньої та морально-психологічної підготовки учнів до продовження навчання, усвідомлення ними необхідності підвищення свого освітнього рівня.
Оцінка роботи школи має включати такі показники, як види і якість діяльності її випускників та їх соціально-трудова адаптація.

Засенко Н.Ф., професор кафедри сурдопедагогіки Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)