Вчений, бізнесмен і письменник розповів чому вчителям не потрібно підвищувати зарплату, як навчити школярів стати багатими і щасливими і що спільного в українського педагога з даішником, пише Руслан Іванов у №1 журналу Корреспондент від 16.01.2014.
Реалізувавши понад 50 бізнес-проектів у різних сферах – рекламі, маркетингу, книговидавництві, освіті, – Володимир Співаковський переконався, що всю систему освіти в країні можна реформувати за три роки без великих фінансових вкладень.
Президент освітньої корпорації Гранд знає, як навчити школярів стати багатими і щасливими, а вчителів – сучасними і високооплачуваними. У нього є рецепт, як зробити систему освіти однією з найважливіших у країні і найбільш вигідних сфер вкладення грошей.
Тому Співаковський з неприхованою іронією вислуховує від Корреспондента перерахування проблем, які має вирішити майбутня реформа освіти до 2025 року.
Серед них – відсталі матеріально-технічна база та методики викладання, старіння педагогічних кадрів, низькі вчительські зарплати і ще з десяток пунктів.
“Якщо хвилює старіння педкадрів – беріть кадри з педвузів, омолоджуйте колектив. Дахи продірявилися – ремонтуйте, – дає уявно прості відповіді на складні запитання Співаковський. – Але це не має ніякого зв'язку з ривком у XXI століття”.
Він упевнений: від того що дахи перестануть текти, а замість 50-річних вчителів до школи прийдуть 25-річні, нічого не зміниться.
На думку директора Гранда, все, що передбачає нинішня концепція реформування освіти, не виходить за рамки вже наявної системи. І до того ж на перший план реформатори виставили її другорядні проблеми.
А Співаковський пропонує, як він сам каже, футурологічний погляд – виходити не з того, що було і є, а з того, як має бути.

- За яких умов нинішня система освіти може радикально змінитися?
- Спочатку потрібно привести її в адекватне співвідношення з епохою. Ми живемо в інформаційну епоху, а інформації ніхто не вчить. Сьогодні в курсі біології, яку вивчають п'ять років, нічого немає про ГМО, клонування, ботокс, тобто всього того, чим зараз живе світ.
У фізиці нічого немає про коллайдер. Алгебра – часів Середніх століть. А сьогодні найактуальніші розділи в математиці – теорія множин, фрактали, теорія ймовірності. І це набагато простіше, ніж тригонометрія.
Навіть більше, безліч людей в Україні прокидаються з однією думкою: де взяти гроші. Якщо це важливо, чому в школі не вчити, де беруться гроші, як їх витрачати, як накопичувати і втрачати?
Або, наприклад, 80% жінок не можуть самі підібрати собі макіяж. І якщо від зовнішності багато в чому залежить, чи будуть вони щасливими, якщо це є для них цінністю, то чому не вчити цьому в школі?
А потім люди дивуються: “Чому я такий нещасний?!”. Але ж ніхто не вчив, як бути щасливим. Мені кажуть: “Неможливо навчити щастю”. Добре, а навчити вибирати пріоритети можна? Так, якщо людина це вміє, то вона вже в чомусь щасливіша.
Обрав вдале кіно – вже задоволений і трішки щасливий. Вибрав відповідну дівчину в дружини – теж щасливий. Якщо знаєш, як вибирати що завгодно – одяг, зачіску, сім'ю, – це вже крок до того, що будеш почувати себе більш щасливим, ніж той, хто неправильно вибрав пріоритети.
Це все – як доповнення до фундаментальних знань.

- По-вашому, хто здатен розробити програми такого навчання? Міносвіти?
- Функція Міносвіти – утримувати 18 тис. шкіл, 800 вузів і 600 НДІ в умовах, коли грошей немає, дахи протікають, зарплат не вистачає. Це складне господарство, і ним має займатися досвідчений бюрократ. А реформу повинні робити кризові менеджери, причому винятково з боку. Люди, які перебувають усередині системи, не в змозі її реорганізувати.
Наприклад, 150 років тому в суспільстві активно обговорювали, як удосконалити кінний екіпаж. Ямщики і пасажири хотіли пересуватися швидше, але не знали як. Обмірковували, яка повинна бути карета, які підкови, скільки коней, якість вівса. І все це до того часу, поки зовсім інші люди, інженери, не придумали двигун і автомобіль.

- Але придумати мало – потрібні гроші для втілення ідей.
- В Україні консолідований бюджет на систему освіти – приблизно 100 млрд грн. Мені шкода грошей, які держава витрачає на цю нісенітницю, бо сьогоднішні випускники шкіл і вузів – це на 80% брак. За таку кількість бракованої продукції ніхто багато платити не стане.
Зараз кажуть, що всі реформи, які повинні пройти в країні, – болючі, непопулярні, потрібно затягнути пояси і терпіти всю цю біду. Стоп! Не всі реформи можуть бути болючими. Реформувати освіту я б узявся навіть з економією коштів, а не з перевитратою. Щоб вчити по-іншому не потрібно додаткових грошей.
На те, щоб зменшити в десять разів кількість звітів і планів, які пишуть вчителі, коштів теж не потрібно, це, навпаки, економія грошей і часу. А коли система почне видавати якість, то гроші в освіту поллються рікою.

- І як ви пропонуєте забезпечити цю якість?
- Потрібно знати відповіді на шість головних запитань: чому вчити, як і навіщо, хто це буде робити, скільки це коштує і хто заплатить. Коли будуть зрозумілі відповіді, відразу все стане на місце.
Навчальний процес повинен ділитися на три частини: науки, соціальні комунікації та практичне втілення знань. Це стосується і школи, і ВНЗ. Потрібно вчити працювати з інформацією, а у нас 90% вчителів бояться доторкнутися до кнопок і вважають, що інтернет – це купа бруду.
Навпаки інтернет – родовище інформації. Ми ж не вважаємо золоті копальні смітником, а говоримо, що це родовище, і викопуємо звідти золото. Інформацію в XXI столітті потрібно вміти добути, фільтрувати, аналізувати, розпізнавати, узагальнювати, конструювати і застосовувати. Тільки той, хто оволодіє цими процесами, буде найбільш затребуваним і забезпеченим.
Вчителі сьогодні мало чому новому можуть навчити, вони безнадійно відстали від учнів. Вони за кордон не їздять, у комп'ютерах слабкі, часто не можуть відповісти на запитання учня і не знають, де цю відповідь шукати.
А вчителі сьогодні мало чому новому можуть навчити, вони безнадійно відстали від учнів. Вони за кордон не їздять, у комп'ютерах слабкі, часто не можуть відповісти на запитання учня і не знають, де цю відповідь шукати. Тому вчителям так мало платять. Їм треба ставати коучами, навігаторами, а це зовсім інша роль.

- Так, можливо, спочатку їм потрібно підняти зарплату, щоб був стимул не відставати від життя?
- У Туреччині років п'ять тому була схожа проблема. Вчителям підвищили зарплату з $200 до $600. Знаєте, чим закінчилося? Чоловіки кинулися в школу, витіснивши жінок, гендерна проблема була вирішена, але якість освіти не покращилася.
Учитель не може просто так почати вчити краще навіть за більшу зарплату, якщо не володіє технологіями XXI століття, не розуміє що до чого і навіщо. Потрібен новий зміст у навчанні, вчителі повинні його освоїти і працювати не на зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО), а на інші результати.
Потрібно, щоб дитина опанувала новий фундамент знань, мала характер, волю, цілеспрямованість, лояльність, комунікабельність, толерантність. Цьому треба вчити, і якщо таке завдання поставлене, його треба виконувати.

- Крім всього цього є ще один новий тренд – патріотизм. Як ви ставитеся до введення обов'язкових уроків патріотизму?
- У нас слово «урок» сприймають як 45 хв. повчання: “Сідай, я зараз буду втовкмачувати, що таке патріотизм”. Так бути не повинно. Коли почали гинути люди з Небесної сотні, ми своїх учнів нічому не повчали. Просто сказали: обговоріть – можливо, варто якось відреагувати. А може, і не потрібно.
Через кілька днів діти влаштували вечір пам'яті, запросивши учасників тих подій, дивилися фільм про Майдан. Були сильні емоції, дехто плакав. Захід не мав повчального характеру. Це не те, що сказати: “А у нас був урок патріотизму, сказали їхати на кладовище, покладати квіти і т. д.”. Вони самі все влаштували, такий підхід дав результат, і діти винесли урок патріотизму.

- А початкова військова підготовка? Її знову хочуть ввести, як за радянських часів.
- Якщо треба, отже треба. Я взагалі не мілітарист і налаштований пацифістськи. Але коли ворог напав і треба захищатися, то потрібно це робити і вчити цьому. Якщо треба – я і сам встану, візьму рушницю і піду – а що робити? Внутрішньо я проти, але обставини змушують.

- Раніше були ще й уроки політінформації – вони теж потрібні?
- Ні. Політика і релігія повинні бути відокремлені від школи. Це справа кожної сім'ї: одні вірять в одне, інші – в інше. Те саме і з політикою. Серед батьків є прихильники різних політичних партій. У школі цього категорично бути не повинно.
- У зв'язку з реформами в освіті часто виникають суперечки, скільки років потрібно вчитися – 10, 12, зараз з’явилася цифра 9. Так скільки ж потрібно вчитися в школі?
- Ось вам приклад. Є лопата з держаком довжиною 1 м. Зробимо його довшим на 20 см – чи буде це реформою сільського господарства?
Питання не в кількості років навчання, а чому і як навчати і хто це буде робити, інакше йде підміна понять, самообман. Коли у нас перейшли на 12-річне навчання, щоб тільки сподобатися європейцям, то просто включили п'ятирічних дітей у цей цикл, ніхто 12 років не вчився. Це совковий підхід, який нічого не вирішує.

- Чому ж досі дотримуються цього підходу? Немає бажання міняти?
- Немає розуміння, що потрібно робити. Я це знаю, і розповів вам про це. І якби я просто писав з цього приводу книги і міркував, то багато хто міг би назвати мене прожектером.
Але все, про що я кажу, вже працює. Мною створений Гіпермаркет Знань [онлайн-ресурс], яким користуються 200 тисяч вчителів та учнів з 58 країн світу. Я зробив школу, людям вона подобається, і якщо це так – держава, зроби таких шкіл більше! А мені кажуть: Співаковський, побудуй ще. Але так не можна, я ж не папа римський і навіть не міністр!

- А якби були міністром?
- Мені багато разів пропонували посади в Міносвіти, але це не моє. Міністр повинен займатися господарством, а не реформуванням. Схожа ситуація, наприклад, у Міноборони: міністр не керує бойовими діями, він займається структурними підрозділами, забезпеченням, а військовими діями керує Генштаб. Те саме повинно бути в галузі освіти – окремий штаб реформи.

- Що ви думаєте з приводу боротьби з корупцією в освіті?
- Корупція в школі виникає через оцінки. Треба перестати вважати їх фетишем і товаром, за який учень готовий на все. Адже немає такого, щоб учні німецької, фінської, японської школи готові були “вбитися” або платити за хорошу оцінку.
А тести ЗНО – взагалі перекручене розуміння суті освіти. Заявлена мета цього тестування – справедливість під час вступу до вузу. Тобто воно побудоване не на тому, щоб учень знав і вмів, а щоб шахраї не потрапили в інститут.
Насправді мета освіти – знання, інтелект, а не рівні права. Їх має забезпечити держава регуляторними актами. Проблема “оцінка за будь-яку ціну” була актуальна в часи дефіциту місць у вузах, коли був ажіотаж.
Сьогодні у нас близько 800 вузів, і кількість випускників вже зрівнялася з кількістю вільних місць. Дефіциту немає. І питання, хто в який вуз вступає, повинно вирішуватися не на ЗНО. Весь світ йде іншим шляхом.

- Яким само?
- За півроку учень вибирає ряд вузів, посилає туди резюме, свої оцінки, творчі роботи. Кілька місяців вузи розглядають документи і дають відповідь: чи підходить їм претендент і на яку форму навчання – платно, безкоштовно або навіть зі стипендією. Звичайно, тестування існують, але це не є ажіотажним і смертельним боєм за життя. А у нашої школи сьогодні функція така сама, як у даішника, який вискакує з-за кущів, говорить, які правила порушили, і штрафує.

- Ви не думаєте, що це назавжди?
- Це не назавжди, у нас просто країна повільна. І хоча зараз важкі випробування – війна, корупція, саботаж, – Україна йде правильним шляхом.

Джерело: Корреспондент