У дореволюційний час в Україні становище глухонімих у суспільстві було дуже важким. На це впливали, насамперед, погляди й ставлення громадськості до людей цієї категорії. Навчання глухих дітей не було державним завданням.
Спеціальні школи для глухонімих дітей почали створюватись в дореволюційній Україні у першій половині XIX ст. Вони відкривалися за приватної ініціативи, утримувалися на кошти опікунства і були платними. На той час не було єдиного кваліфікованого керівництва навчально-виховною роботою закладів для глухонімих дітей. Кожна школа проводила цю роботу по-своєму. Навчальні програми розроблялися місцевими педагогічними колективами на основі власного досвіду. Єдиних навчальних планів, програм та підручників школи не мали. Навчання глухих в Україні формувалося під безпосереднім впливом Петербурзького й Арнольдівсько-Третьяковського (Московського) училищ для глухонімих дітей.
Потрапити в ці школи було справою нелегкою: через високу платню, обмеженість прийому, визначену територіальність. Не було спеціальних шкіл для туговухих дітей, навчальних закладів для дорослих глухих. Центральне опікунство зовсім не допомагало периферійним училищам. Кожна школа була специфічним закладом, не схожим на інші.
Щоб мати більш повне уявлення про стан навчання глухих дітей в Україні в дореволюційний період, проаналізуємо діяльність окремих закладів.
Одеську школу в 1843 році заснував Г.О.Гурцов. У цьому ж році до школи прийняли тільки двох вихованок, у 1844 р. - 3, у 1847 р. - 15 учениць. З 1858 по 1859 рр. у школі навчалося 8 чоловік. У 1869 р. було відкрито відділення для хлопчиків. Школа почала працювати за мімічним методом. Багато уваги приділялося писемній мові, якою учні, в переважній більшості, володіли досконало. В 1861 р. у повідомленні Опікунської ради зазначалося, що "вихованці спілкуються між собою і наглядачками вільно за допомогою загальноприйнятих у всіх закладах для глухонімих знаками. На запропоновані запитання вихованки відповідали письмово, писали правильним і красивим почерком. Граматичні помилки у відповідях, при одній лише вказівці, виправлялися ними з дивною зрозумілістю”. Протягом 50 років училищем завідували члени сім'ї Г.О.Гурцова, які самі постійно цікавилися і вивчали передовий досвід навчання й виховання глухонімих не тільки в училищах Росії, а й у зарубіжних країнах. З щорічних звітів Одеського училища дізнаємося, що учні першого класу вивчали іменники і прикметники; учні другого класу вивчали молитви напам'ять, лічбу до ста тисяч і два перші правила арифметики; учні третього класу вивчали короткий катехізис, священну історію, правила благонравності і гуртожитку, моральність, виконували граматичні вправи на російській мові, вивчали коротку російську історію, коротку географію і креслення; добре орієнтувались на картах Європи й Росії, знали чотири перші правила арифметики, виконували вправи в лічбі, писали під диктовку до мільйона.
Крім того, в усіх класах учні навчалися малюванню і каліграції.
Спочатку школа працювала за мімічним методом, потім було запроваджено звуковий метод (у позакласній роботі використовувалась міміка і дактиль), а саме: проводилась робота з формування звукової (словесної) мови, словникова робота, читання з губ. Уроки розвитку легень і голосові вправи проводились на березі моря, що було дуже корисним. Використовувались такі форми роботи з розвитку мови: ведення щоденників, листування, різноманітні описи тощо. Особливу увагу звертали на техніку мови, чистоту вимовляння.
В 90-х роках XIX ст. до керівництва школою прийшли люди, для яких справа навчання і виховання глухих була далекою і чужою. Школа стала швидко занепадати, більш як півстолітня праця сурдопедагогів-ентузіастів була майже знищена. 31903 року школа почала відроджуватися, але навчанням була охоплена лише незначна кількість бажаючих. Коштів на утримання та розширення навчального закладу не вистачало: в основному це були пожертвування. За статистичними даними, школа з 1843 по 1916 рр. могла утримати щонайбільше 39 учнів. Платня за навчання була високою (до 300 карбованців на рік), що теж, в свою чергу, обмежувало прийом бажаючих. У 1917 році школа припинила своє існування.
Одеська школа-притулок для єврейських глухих дітей. Заснування школи датовано 1905 роком. У перші роки навчання школа-притулок не мала своєї системи навчання і виховання, та з 1908 року викладання окремих предметів почало проводитися за програмами, що розроблялися педагогічним персоналом школи на основі існуючих програм для глухонімих. В школі вивчались такі предмети: звуковимовляння, російська граматика, розвиток мови, арифметика, географія, природознавство. В 1911-1912рр. у 3-4 класах була введена єврейська мова. Кожного року в школі навчалося від 18 до 59 учнів. 1917 рік став роком закриття школи-притулку.
Школа глухонімих дітей німецьких колоністів Херсонської і Таврійської губерній. У 1885 році під назвою "Марийське училище для глухонімих” почала працювати школа для глухих дітей німецьких колоністів. В цій школі вивчалися такі предмети: постановка звуків, читання з губ, усна мова, Закон Божий, читання, письмо, арифметика, географія, історія Росії, каліграфія, креслення, ручна праця, рукоділля. У1 887 році був відкритий ще один подібний заклад - училище для глухонімих німецьких колоністів в селі Вормс Одеського повіту. Навчальні плани і програми будувалися відповідно до навчальних планів і програм інших шкіл. В обох училищах панував "чистий усний метод”. Платня складала 138 карбованців на рік. Бідні мали певні пільги, а подекуди вчилися безкоштовно. В школі навчалося від 20 до 30 учнів на рік. Школа не могла охопити навчанням всіх бажаючих. В 1913 році з 35 бажаючих було прийнято тільки 10. За 25 років в училищі мали змогу навчатися 162 глухих.
Харківська школа для глухонімих дітей. Перша спроба відкрити спеціальну школу для глухих дітей у Харкові була в 1868 році, але через нестачу коштів школа припинила існування. Згодом вона знову відкрилася. Спочатку в навчанні дітей використовувався лише мімічний метод, та потім його витіснив звуковий. Програма і методи навчання були аналогічними петербурзьким. Педагогічний персонал вивчав особливості роботи з глухими в Петербурзькому училищі глухонімих. Значна увага приділялося наочності, розвитку словесної мови (усної і писемної). Мова учнів формувалася на основі конкретних знань про предмети і явища навколишнього середовища. Особлива увага приділялася професійно-трудовому навчанню. Школа не могла охопити навчанням всіх глухих дітей Харкова і Харківської губернії. Переважна більшість дітей з порушеним слухом залишалася поза школою. Максимальна кількість дітей (110 учнів) навчалася у 1915 році. Період існування школи - 1896-1915 рр.
Реміснича школа для глухих. У 1905 році відкрилася школа для хлопців-підлітків в селі Кочеток, по суті це було відділення Харківського училища. У перший рік навчалося 10 учнів, а у 1908 році - 25 учнів. Дітей за допомогою мімічного методу навчали грамоти, столярного та токарного ремесел. Із загальноосвітніх предметів викладалася російська мова, арифметика, каліграфія та Закон Божий. Школа стала досить популярною. Платня за навчання складала 120-150 карбо¬ванців на рік.
Малинська (Максимовицька) церковнопарафіяльна школа для глухих дітей. У листопаді 1897 року було відкрито школу в селі Максимовичі Київської губернії. У 1900 році школу було переведено в м.Малин. В навчально-виховному процесі застосовувався мішаний метод, на початковому етапі використовувались міміко-жестикуляційні прийоми. З 1910 року навчання проводилось за системою "чистого усного методу", переваги якого полягали, як вважалося, в тому, що він:
-відкриває глухонімим можливості спілкування не лише між со¬бою, а й з іншими людьми;
-сприяє розвитку їхнього розуму, засвоєнню не лише конкретних, а й абстрактних понять;
-є гігієнічним засобом для легень, які постійно тренуються при навчанні.
Окрім цього, в школі вивчали російську мову, читання, арифметику, історію (вітчизняну), географію, письмо, Закон Божий. Значна увага приділялася професійній підготовці. З невеличкого приватного закла¬ду школа поступово перетворилася у великий навчальний заклад для глухонімих усієї північної частини України, в якому навчалося до 50 дітей на рік.
Київська школа для глухонімих дітей. У 1900 році в Києві було відкрито відділ Опіки глухих і платна школа для глухонімих на Лук'янівці. Платня становила від 120 до 200 карбованців на рік. Вперше за всю історію розвитку освіти глухонімих в школі було відкрито дошкільне відділення. Від 10 до 60 дітей щорічно навчалися і виховувалися в цьому закладі. Однак на той час тільки в Київській губернії налічувалося близько 1500 глухих дітей шкільного віку. Коштів на утримання школи бракувало, пожертвування були мізерними. Брак коштів не дозволяв Київському відділу опіки зробити зі школи-притулку зразковий навчальний заклад. В школі вивчалися такі предмети: вимовляння звуків і слів, читання, письмо; лічба усна, письмова і на рахівницях, ознайомлення з одиницями міри і ваги, монетами; початкові відомості з географії, історії, геометрії; каліграфія, малювання, креслення; Закон Божий. Київська школа з перших днів свого існування працювала виключно за звуковим методом. Практикувалися індивідуальні та практичні заняття. Популярною формою роботи було ведення щоденників, екскурсії, граматичний розбір слів, перекази, письмове складання запитань і відповідей, хорове читання тексту, читання з губ. Було запроваджено новий предмет "загальнокорисні відомості для розвитку розмовної мови”.
З 1904 року у Києві була відкрита ще одна приватна школа Н.К.Патканової-Кранковської, яка охоплювала незначну кількість дітей, здебільшого із заможних сімей.
У 1915 році в Київ з Варшави переїхала єврейська школа для глухих, що існувала також на приватні кошти, охоплювала незначну кількість дітей і не відігравала особливої ролі серед закладів такого типу.
Чернігівська школа-притулок для глухих хлопчиків. З 1901 р. на околиці Чернігова розпочалося життя першого хутора для глухих в Росії, але брак коштів і злиденне існування призвело до її закриття.
Лохвицька школа глухонімих. Відкрилася в 1901 році. Вона надавала своїм вихованцям початкову освіту. В школі вивчалися такі предмети: читання, письмо, арифметика, короткі відомості з історії, географія, природознавство, Закон Божий. При цьому використовувався мімічний метод. Здібні учні вчилися усній мові, але широко використовувалась дактильна мова. Значна увага приділялась роботі учнів в майстернях, які давали школі невеликий прибуток. Приватна благодійність підтримувала існування цієї школи, але найбільшу кількість учнів вона мала у 1911 році - 26 вихованців.
Олександрівський (Запорізький) хутір глухонімих. В 1903 році за 2 км від повітового міста Олександрівська було відкрито школу, а в 1909 році - дитячий садок. Навчання в школі тривало 9 років, проводилося в основному з використанням усного методу. Вивчалися такі предмети: вимовляння звуків і слів, читання і письмо, лічба усна, письмова та на рахівницях, ознайомлення з важливими одиницями виміру, ваги, монетами; ознайомлення з основними обов'язками людини; давалися відомості з історії, географії, природознавства, геометрії (стосовно ремесел), каліграфії, малювання; ліпка та креслення; друкування на друкарських машинах; Закон Божий. Навчальні програми відповідали програмам кращих училищ Росії. Увага приділялася наочному навчанню. У 1909 році при училищі глухих був відкритий машзавод по виготовленню сільськогосподарських машин і друкарня для створення постійного джерела утримання шкіл. Крім того, на хуторі були власна залізнична платформа і телефонна мережа. Навчання було безкоштовним. Щороку приймалося по 30-40 учнів. У 1910 році в школі навчалося 227 дітей. Але уряд не підтримав існування цього закладу. Матеріальна скрута призвела до того, що в 1911 році ревізори, що перевіряли цей заклад, виявили значну заборгованість. Керівників училища звинуватили в грубому порушенні законів і засудили до тривалих термінів ув'язнення. З кожним роком кількість учнів почала різко скорочуватись, і в 1912 році хутір занепав.
Сімферопольська школа для глухонімих. У 1913 році відкри¬лась школа для глухонімих у Сімферополі. В школі щорічно перебувало лише кілька десятків дітей. Навчали дітей не тільки усної мови і грамоти, а й певній професії (існували токарна, столярна майстерні). З часом приватні пожертвування скоротилися, і жалюгідне існування призвело до закриття школи. Лише в 1915 році в школі навчалася максимальна кількість дітей - 31 учень.
Львівська школа глухих дітей. В 1830 році відкрився Галицький заклад для глухих. Спочатку школа була розрахована на 50 чоловік, потім - на 100. Однак на Галичині на той час нараховувалося понад 12 тисяч глухих дітей. Ця школа була єдиним навчальним закладом такого типу на всю Західну Україну. Термін навчання був спочатку п'ятирічним, а потім - шестирічним. Річна платня була дуже високою і складала 360 крон на рік. В школі вивчалися такі предмети: вимова, читання, письмо, читання з губ. При формуванні усної вимови застосовувався синтетичний метод. Навчання велося польською мовою. Вивчалися також арифметика, географія, природа, історія Польщі, релігія, каліграфія, малювання, ремесло для хлопців, ручна праця для дівчаток, теологія, фізкультура.
Єврейська приватна школа для глухих у Львові була відкрита у 1871 році. В ній щороку навчалося від 13 до 26 учнів (спочатку на єврейській, потім на польській мові). Основна увага приділялася за¬гальноосвітній, а також ремісничій підготовці. Термін навчання - 6 років. Школа існувала до 1939 року.
Чернівецька школа для сліпих та глухонімих дітей. Відкрилася у 1908 році у Чернівцях. У ній навчалося кожного року не більше 70-75 учнів, з них 50 % - сліпих. Платня за навчання і утримання була дуже високою і підвищувалася з кожним роком навчання (300 лей), через це більшість учнів залишали школу. Восьмий (випускний) клас закінчували 3-4 учні. Навчання проводилось румунською мовою, хоча більша частина учнів були українцями. В школі вивчались такі предмети: релігія, румунська мова, арифметика, початкові відомості про природу, малювання, геометрія, історія, географія, ремесло. У школі використовувався усний – "чистий метод навчання” за зразком німецької школи. Міміка суворо заборонялася. Дактильної азбуки ні учні, ні педагоги не знали. Багато уваги приділялося техніці вимови і читанню з губ.
Ужгородський "Інститут глухонімих”. У 1907 році в Ужгороді відкрили школу глухих, яка отримала назву "Інститут глухонімих”. В різні роки в цьому навчальному закладі навчалося від 22 до 162 учнів, які перебували у школі до 18-20 років. В школі вивчалися релігія, техніка мови, вправи з розмовної мови, читання, письмо, арифметика, малювання, каліграфія, фізкультура, географія, історія, конституція, природа. Довгий часу навчанні глухонімих учнів застосовувалася своє¬рідна азбуко-фономіміка (кожен звук мови супроводжувався відповідними жестами).
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що в дореволюційний період в Україні переважна більшість глухонімих дітей залишалася без освіти і була тягарем для їхніх батьків і суспільства. Опікунство глухонімих (1898р.) та його відділи відіграли позитивну роль в освіті дітей з пошкодженим слуховим аналізатором. Протягом лише 10 років (1896- 1905рр.) в Україні було відкрито 10 спеціальних шкіл, в яких навчалося близько 500 учнів. Це було значним досягненням на той час. Всі заклади для глухонімих існували на місцеві кошти. Переважна більшість шкіл не мала повноцінної матеріальної бази, і це створювало цілий ряд труднощів та перешкод в організації навчально-виховного процесу. Кожна школа обмежувала прийом глухонімих дітей.
В Україні в дореволюційний період було охоплено навчанням близько 1% глухонімих, загальна кількість яких досягала 50 тисяч. На Всеросійському з'їзді діячів з виховання, навчання та опікування глухонімих, що відбувся у Москві у 1910 році, ставилося питання про загальнообов'язкове навчання глухих дітей. Проте охопити навчанням всіх глухонімих не було змоги. До революції в Україні не було жодної школи для глухонімих дітей, де навчання проводилося б українською мовою. У дореволюційних школах глухонімих не було єдиної чіткої системи навчально-виховної роботи. Школи існували на місцеві кошти, і серйозного контролю за їх роботою з боку Опікунства не було.
Переважна більшість шкіл для глухонімих дітей в дореволюційній Україні працювала за усним методом. Школи, які спочатку працювали за мімічним або змішаним методом, теж поступово переходили до навчання глухонімих дітей звукової мови. Надзвичайно багато уваги приділялося професійній підготовці глухонімих. Більше половини часу в навчальних планах відводилося на вивчення ремесел.
З відкриттям перших дошкільних відділень зародилося дошкільне виховання глухонімих. Проте, воно не набуло широкого розвитку в дореволюційній Україні: не вистачало ні коштів, ні кадрів, ні достатньої підготовленості громадської думки.
У роки першої світової війни школи для глухонімих дітей, в переважній більшості, почали занепадати, оскільки приватні пожертвування - основне джерело їх бюджету, різко скоротились.
Отже, в дореволюційний період система освіти для глухих дітей розвивалась в трьох напрямках:
-Почала формуватися система закладів для дітей різного віку (дитячі садки, школи).
-Відкривались навчальні заклади для різних категорій учнів (дітей з аномальним розвитком та глухих).
-Розвивались загальноосвітні і професійні заклади.

Ж.В.Бойчук, учитель української мови й літератури Чернівецької спецшколи-інтернату №2 для дітей зі зниженим слухом (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)