Чесно кажучи, раніше мені ніколи не доводилось відвідувати дитячі садки для діток з порушеннями слуху. І ось зовсім недавно випала така нагода… Важко сказати, чого саме очікувала від цих відвідин, але побачене мене вкрай здивувало. Про деякі моменти я розповім, розглядаючи окремі ситуації, які ми, нечуючі практиканти, обговорили між собою і спробували проаналізувати зі своєї точки зору.

Ситуація 1
Під час уроку у молодшій віковій групі педагог забороняла використовувати жестову мову навіть присутнім нечуючим студентам. Нашого перекладача попросили сісти, “не махати руками” і не відволікати дітей.

Аналіз ситуації
Перше враження було приголомшливе: “Як це так?!”. Звичайно ж, ми, нечуючі, можемо зчитувати з губ те, що говорить викладач, але так безцеремонно позбавити глухого студента можливості почути все, що говорить педагог на заняттях, - безумовне порушення прав нечуючої особистості! Педагог (прошу звернути увагу, що це була СУРДОпедагог, спеціаліст по роботі з глухими дітьми!) своїм вчинком у повній мірі виказала неповагу до нечуючих практикантів, присутніх на занятті у дитсадочку, позбавивши їх права на інформацію.

Пропозиція
Так, діти у дошкільному віці дуже жваво все сприймають, цікавляться всім навкруги та швидко відволікаються. І тому, звичайно ж, перекладач жестової мови міг би викликати у них інтерес і привертав би зайву увагу. Але цю цікавість можна задовольнити, пояснивши діткам місію перекладача як помічника нечуючих студентів, котрий “заміняє їм вуха”, або хоча б, як варіант, попросити перекладача стати таким чином, щоб не привертати увагу діточок і не заважати їм сприймати те, що каже педагог на уроці.

Ситуація 2
Під час уроку математики у середній віковій групі педагог, звертаючись до практикантів, підкреслила, що всі дітки у цій групі - з сімей глухих, тому з ними складно працювати через їх слабкий розвиток.

Аналіз ситуації
У чуючих викладачів чомусь існує саме такий дивний стереотип, про який наголосила педагог. Хоча для спільноти глухих беззаперечним є той факт, що нечуючі діти з сімей глухих більш жваві, краще розвинені та більш досконало володіють жестовою мовою, ніж дітки з чуючих сімей. Вони мають тісний контакт з батьками завдяки спілкуванню з ними на рідній жестовій мові, швидше переймають життєвий досвід старших поколінь, володіють досить широкою інформацією про навколишній світ. Щоправда, розмовне мовлення у них, як правило, мало розвинене або не розвинене зовсім. Тому педагогу, який жестовою мовою не володіє, і здається, що діти “слабенькі”.
До речі, щоб ще раз упевнитись у тому, що ця думка хибна, я, скориставшись нагодою, поставила декілька різних питань діткам на жестовій мові. Вони відповідали наперебій, з емоціями та вогником в очах. Жестова мова у діток - добре розвинена та грамотна, а вони такі розумники і жартівники!

Пропозиція
Чуючі вчителі, відкиньте ці стереотипи! Просто уявіть собі таку ситуацію, що до вас звернулись з якимось питанням на японській чи корейській мові, якою ви не володієте. Невже на цій підставі Ви вважатимете японців чи корейців слаборозвиненими? Вивчайте рідну мову нечуючих - і ці стереотипи зникнуть!

Ситуація 3
Намагаючись “достукатись” до дітей при поясненні уроку, педагог дуже сильно підвищувала голос, при цьому обличчя її почервоніло, м’язи його напружилися до негарної гримаси. Навіть нам, дорослим, стало не по собі, а що тут казати за дітей?!

Аналіз ситуації
Навіщо кричати? Глуха дитина все одно не почує, і слух у неї від цього не відновиться. До того ж, непривабливий та відштовхуючий вираз обличчя та міміка педагога не сприяють навчальному процесу.

Пропозиція
Викладачам варто зосередити свою увагу на чіткій артикуляції, спокійному і врівноваженому виразі обличчя та використанні жестової мови, якою вони повинні володіти на високому рівні.

Ситуація 4
На одному з уроків педагог голосом промовляла слово “втомилися, а жестами в цей час показувала… “відпочили”. Студенти, які знають жестову мову, ледь втрималися від сміху. Це виглядало дуже кумедно, хоча насправді зовсім не смішно, що сурдопедагог не знає навіть елементарних жестів!
На уроці математики викладач показувала поняття “короткий” та “довгий” одним і тим же самим жестом. Що може зрозуміти з такого пояснення дитина?!

Аналіз ситуації
Працювати з глухими дітками у дошкільному закладі – і не володіти жестовою мовою або хоча б дактилем?! До того ж, чуючі педагоги часто забувають, що володіння дактилем не є показником володіння жестовою мовою.

Пропозиція
Складно передати знання нечуючим дітям без застосування жестової мови. На жаль, курсу жестової мови, який проходять студенти в педуніверситеті, недостатньо для вивчення жестової мови. Потрібно його удосконалювати, бажано шляхом проходження спеціальних курсів. Знання жестової мови необхідно враховувати при атестації педагогів, залучаючи до оцінювання представників спільноти глухих.

Ситуація 5
Педагог проводила з дітками гру, під час якої необхідно було назвати різних тваринок. Дівчинка взяла іграшку ведмедя та на питання “хто це?” жестами відповіла - “ведмідь”. Педагог з заперечливим жестом сказала: “я не розумію тебе, говори голосом”.

Аналіз ситуації
Яскравий приклад того, що як би дітям не забороняли використовувати жестову мову та відповідати на жестовій мові, наше з нас не викорінити. І, вийшовши з дитячого садочка чи вдома, граючись з друзями, дітки все одно спілкуватимуться своєю рідною жестовою мовою!

Пропозиція
Педагог у розглянутій ситуації могла б похвалити дівчинку за правильну відповідь, а вже після цього попросити вимовити слово голосом. Упевнені на сто відсотків, що у такому випадку у діток буде більше бажання вивчати нові слова та поняття…

Висновки
Очевидно, що методика, за якою працюють у дитячому садочку, зовсім не враховує значення жестової мови у житті глухої людини. Так, важливо навчити глухих правильно вимовляти звуки і слова, але світовий педагогічний досвід доводить, що кращого результату у навчанні нечуючих можна досягти, застосовуючи білінгвальний метод навчання, тобто використовуючи у навчально-виховному процесі і словесне мовлення, і жестову мову.
Але здебільшого чуючі педагоги і батьки шукають причини, щоб не застосовувати жестову мову. Мовляв, неестетично махати, привертаючи увагу оточуючих, та й відчувається дискомфорт від того, що дитина не така як усі... Вважається, що глуха дитина, яка вміє говорити голосом і спілкується виключно з чуючим середовищем, - це великий успіх. Так, серед глухих є такі унікуми, які, завдяки наполегливості і особистим якостям, досягають значних успіхів в адаптації серед світу чуючих людей. Але більшість таких дітей найчастіше опиняються десь посередині: ні в світі тиші, ні в світі звуків, не знайшовши свого місця ні там, ні там. Тоді батьки приводять своїх вже дорослих дітей до Товариства глухих і зі сльозами на очах благають: “Допоможіть!”
Тому задля блага самої нечуючої дитини у майбутньому, батьки і сурдопедагоги мають визнати той факт, що жестова мова є першою та головною мовою для людей з порушеннями слуху, що білінгвальний метод навчання є оптимальним варіантом для їх навчання.
Упевнені, що ситуації, подібні тим, які ми спостерігали у дитсадочку, трапляються по всій Україні (і не лише в Україні). І від самих нечуючих людей залежить, чи почують їх чуючі педагоги і батьки, чи прислухаються до їхньої думки спеціалісти Міністерства освіти і керівники навчальних закладів. Головне - бути всім нечуючим єдиними у своїй думці, у повазі до своєї рідної мови і до культури глухих. Як то кажуть, товсте дерево почалося з тонкого прутика…

М.Андрієнко, член ОНП