Якщо до Львівської школи Марії Покрови для глухих дітей останнім часом прикута увага громадськості, то про долю дошкільного закладу освіти для дітей зі стійкими порушеннями слуху ніхто не згадує. А даремно…
Відкритий у 1981 році дитячий садочок для дітей з порушеннями слуху (ДЗО № 35) тоді налічував 4 групи (1 група — для дітей слабкочуючих та 3 групи — для дітей глухих), тобто до 40 вихованців. Це явно перевищувало норму (яка складає 6 дітей – в групі глухих та 9 – слабкочуючих), але відповідало потребам часу. Садочок забезпечував корекційним навчанням дітей усієї Львівської області.
Очолювала заклад людина без спеціальної освіти, зате з великим серцем та педагогічним талантом – Леся Михайлівна Ганусин. Взявшись до справи з ентузіазмом, вона зуміла не лише наповнити колишній маєток управителя ресторану, а згодом садочок санаторного типу дитячим сміхом, а й розпочала ретельну діяльність із добору кадрів. З цього питання вона звернулася до школи №101 для глухих дітей у м.Львові, яка налічувала до 120 вихованців і мала потужний педагогічний штат.
Не маючи достатнього управлінського досвіду, але бувши за натурою глибоко порядною та чуйною людиною, Леся Ганусин дала роботу на усе життя людям, які й сьогодні "сіють мудре і вічне". Проте певний період у садочку були проблеми з кадрами та зі стосунками між працівниками садочка. На жаль, ані райвно, ані міськво, ані облорганізація УТОГ не надавали допомогу у керівництві таким складним колективом, що негативно позначалося на здоров’ї керівника зокрема і на мікрокліматі у садочку в цілому.
Але, попри все, садочок розвивався…. Зі школи до садочка прийшли вихователі та вчителі-сурдопедагоги, а також люди, які прагнули стати другими мамами для нечуючих діточок з усієї Львівської області: Зеновія Лесів, Ольга Шумінська, Тамара Шпак, Єфросинія Котковська. Перші дві і сьогодні працюють з дітьми, відчуваючи своє покликання, яке отримали як путівку в життя у Львівському педагогічному училищі №1 м.Львова.
Вчительський колектив поповнили такі кадри: Тамара Телінгер, Галія Дроздова та автор цих рядків. Прийшла в садочок молода музична працівниця Віра Дяк, племінниця відомого львівського композитора, вчителя геніального Володимира Івасюка. Тоді з’явилися музичні ранки, розваги, "Вертепи" та "Маланки" у виконанні трудового колективу, шевченківські вечори для батьків та дітей.
Прийшла ще нова команда молодих вихователів – педагогів, які здобули освіту вчителя-сурдопедагога у Київському педагогічному інституті імені М.Горького, тепер Національному педагогічному університеті імені М.Драгоманова: Оксана Ганяк, Наталя Дегтярьова, Руслана Балдига. Садочок поповнився працівниками, діти яких є його вихованцями: Ольга і Ярослав Пановик (завгосп і техпрацівник), Марія Савчин — помічник вихователя. Справжнім фахівцем своєї справи стала Зоряна Шафранська – кухар, яка завжди творить диво з меню, доповнюючи його зеленню з городу, який пильнують вихованці під керівництвом педагогів.
Складні 90-ті садок пережив мужньо завдяки зусиллям його очільниці, яка забезпечувала як вихованців, так і педагогів, гуманітарною допомогою (харчами, одягом). Це стало серйозною підтримкою для багатьох родин, які виховують дітей з порушеннями слуху, особливо для сімей зі спадковою глухотою, оскільки масово тоді згорталася діяльність підприємств, на яких тоді працювали нечуючі: "Карпати", "Автонавантажувач", "Біофізприлад", "Мотозавод", зменшили потужності ШП "Силует", Бродівське та Дрогобицьке меблеве підприємство УТОГ.
На той час не отримували педагоги й жодної методичної підтримки, оскільки перша обласна конференція з питань дефектологічної допомоги дітям в школах та садках відбулася аж у 1998 році. Кожен заклад діяв автономно, напрацьовував матеріали українською мовою (бо у спадок залишилася лише російськомовна література та програми російською мовою. Адже Інститут дефектології Академії наук в Україні було створено лише у 1995 році й саме у цьому році розпочався випуск журналу "Дефектологія". В садочку постійно проводилися семінари, вивчалися наукові досягнення і застосовувалися на практиці напрацювання вітчизняних фахівців, здійснювалось індивідуальне протезування дітей сучасними слуховими апаратами, залучалися благодійні кошти.
Налагодилася співпраця і наступність у роботі із Жовківською та Підкамінською (Бродівський район) спецшколами.
Завдяки УТОГ садок отримав цікаві ігрові майданчики, які виготовили на підприємствах Товариства глухих.
Коли ж у 1992 році автор цієї статті перейшла на викладацьку діяльність до педагогічного училища №1, де готувала виховательські кадри зі спеціальності "Вихователь логопедичних груп", саме ці студенти й стали постійними волонтерами, практикантами дошкільного закладу. Згодом їхнє число поповнили студенти медичного коледжу, Львівського інституту МАУП, педагогічного факультету ЛНУ імені Івана Франка та НУ "Львівська політехніка". Вчителькою-сурдопедагогинею стає Ольга Шумінська (Горун). Оксана Горішевська у статусі вихователя здобуває вищу дефектологічну освіту та переходить на роботу логопедом у сусідній садочок зі статусом також обласного, лише логопедичного напрямку. Його вихованцями іноді стають діти з порушеннями слуху, але легкого ступеня вираження.
Пожвавішало наукове життя, педагогічні кадри садка стали учасниками міжнародних проєктів з питань навчання нечуючих, які організовувалися на базі школи Марії Покрови у 2001–2003, 2005–2007 роках з питання "Раннього втручання", матеріали яких надалі лягли в основу дисертаційного дослідження автора з питань готовності дітей з порушеннями слуху до навчання як у звичайних школах з традиційною системою навчання (загальноосвітніх чи спеціальних), так і в умовах інклюзії.
У садку з’явилися нові кадри: Оксана Меншеніна, Наталя Пановик (вихованка дитячого садочку — помічник вихователя). Приходить і слабкочуюча Іванна з освітою психолога, щоб працювати вихователем, і ще здобуває другу вищу освіту.
Водночас настають і серйозні зміни, пов’язані із зміною керівництва… Йде на педагогічну пенсію Леся Ганусин, очільниця закладу, справжня мама для багатьох вихованців і подруга-порадниця для працівників трудового колективу. Приходить нова керівниця закладу Галина Паславська, яка на той час працювала методисткою ДЗО №188, де були групи для дітей з порушенням слуху. На жаль, вона не стала продовжувачкою педагогічних традицій освітнього закладу, а зосередила свою діяльність на її господарській частині. Адже старовинне приміщення потребує постійного ремонту. До честі сказати, тут Галина Паславська проявила себе хорошим організатором та справжньою господинею. Нею відремонтовано дах садочка, господарські приміщення (пральня, кухня, туалети). Але тут можна поставити питання: а для кого готує пані директорка такий рай на землі?
Сьогодні контингент садочка заледве складає 12 осіб, і то це на папері… Минулого 2018 року садок відкрив групу для чуючих дітей… Цікаво знати, хто дозволив перепрофільовувати садочок, чи це "інклюзія по-Паславськи"?? Здійснено ущільнення груп для дітей слабкочуючих, яких переведено із просторого приміщення у малесеньку групу, колишню ясельну, а згодом — у кабінет психолога, площею не більше 15 кв.м. А спальню для дітей узагалі перевели на 2 поверх, чим також зашкодили діткам з порушеннями слуху, адже частина з них має порушення рівноваги, які складають складну структуру порушення їхнього здоров’я. Але пані директорка спеціальної освіти не має і не прагнула її здобути, тому і не розуміє потреб дітей з порушеннями слуху.
Сьогодні контингент садочка заледве складає 12 осіб, і то це на папері… Ще 2018 року садок відкрив групу для чуючих дітей… Цікаво знати, хто дозволив перепрофільовувати садочок?
Можливо, йдеться до того, що казковий будиночок в районі Стрийського парку, у якому розташований ДЗО № 35 м.Львова для дітей зі стійкими порушеннями слуху, змінить своє призначення?
І куди тоді прийдуть завтра глухі діти зі всієї Львівщини? Звідки набиратиме у перший клас своїх вихованців Львівська спецшкола Марії Покрови для глухих?

Лариса Малинович