Основна причина моєї участі в обговоренні цієї теми - це тривога за майбутнє корекційної педагогіки, тривога за те, що огулом, скопом усіх дітей, які потребують спеціальних умов навчання, направляють до масової школи. Говорю про це, бо все своє життя була пов`язана з такою категорією дітей, адже працюю вчителем-дефектологом понад 40 років.

Звичайно, інклюзивна освіта повинна бути. Та чи всі діти зможуть навчатись в умовах масової школи?
Спроби підміни чи заміни спеціальної освіти тотальною інклюзією, її поспішне втілення можуть призвести до втрати дітьми з особливостями розвитку можливості отримати освіту, яка б забезпечила їх ріст у психічному, соціально-культурному напрямку. Та чи інша модель інтеграції повинна бути доступна і корисна дитині. На сьогоднішній день масові школи не готові організувати якісний навчальний процес для дітей з особливими потребами. Формальна ж інклюзія є прихованою формою дискримінації. І справа не тільки в пандусах чи ліфтах, а в спеціальному супроводі, якого потребують діти з обмеженими можливостями. Ситуацію не врятує навіть індивідуальний підхід, який прописаний у нових стандартах освіти: просто особливі діти потребують особливої системи навчання, кожна категорія - своєї.
Не можна не озвучити позицію Всесвітньої федерації глухих, яка підтримує спеціальні школи, бо для глухої дитини спецшкола - це в багатьох випадках єдине місце, де вона пізнає світ, жестовою мовою вільно спілкується з однолітками, де відчуває себе в своїй сфері. А це дуже важливо!
Звичайно, держава зекономить кошти від закриття шкіл-інтернатів. Але навіть введення в штат загальноосвітньої школи перекладача жестової мови не врятує ситуацію, адже не буде білінгвістичного навчання, а значить, не буде навчання зовсім. Адже ми будемо пропонувати послуги дитині, яку ніхто ще не навчив цій жестовій мові. А як навчити словесної мови дитину з порушеннями слуху в класі, де навчається 20 чуючих дітей? Як буде проходити комунікація із зовнішнім світом? Діти з проблемами слуху в спеціальній школі навіть у класі сидять за партами особливим способом - напівколом. Чому? Тому що вони повинні бачити обличчя своїх однокласників. “Слух” глухої дитини - це його очі, і ці дітки вчаться зчитувати інформацію з обличчя. Важливо, щоб у дитини з проблемами слуху був вибір: загальноосвітня школа чи спеціальна школа для тих, хто не готовий до отримання освіти в масовій школі. Інклюзія глухої дитини - це її супровід за принципом: “Не нашкодь!”
На мій погляд, для початку втілення інклюзії для дітей з порушеннями слуху потрібні, якнайменше, 3 складові: допомога сурдопедагога; зацікавлене ставлення вчителя масової школи; системна робота батьків.
Діти з проблемами слуху - це категорія дітей, які найбільш складно і важко інтегруються в простір масової школи.
Я, як сурдопедагог, вважаю, що інклюзивна форма навчання для дітей з порушеннями слуху повинна мати дуже обміркований і виважений характер. В сучасних умовах, коли впроваджено багато змін у навчальний процес, перехід від традиційного навчання дітей з порушеннями слуху повинен носити не масовий характер, а як окремі випадки для дітей з індивідуальними особливостями психофізичного розвитку, які не тільки дозволяють організувати інноваційні соціальні послуги, а й передбачити майбутні наслідки.

Л.Г.Маркова, вчитель-дефектолог Кам’янської спецшколи