Час заснування школи глухонімих сягає 1828 р., коли невідомий доброчинець надав первісний капітал у вигляді 15 акцій Національного банку, що дорівнювало 16000 флоринів.
Вважалося, що за псевдонімом Францішек Гольд або Гольдгайм Франці 1. Сучасні дослідники встановили, що анонімним доброчинцем був австрійський єпископ Ян Міхал Леонгард.
4 жовтня 1839р. відкрився Галицький приватний інститут глухонімих імені Святої Трійці, де навчалися 10 вихованців. Галицький заклад глухонімих задовольняв потреби лише 5 % дітей з вадами слуху.
Першим опікуном закладу був губернатор Галичини князь Любковін; першим директором (1830-1836рр.) – о.Ян Гоффман; першим учителем та вихователем – випускник Празького інституту глухонімих, чех Домінік Віхігіль.
У 1833 р. Галицький інститут глухонімих розташувався у власній кам‘яниці на вул.На Рурах, 563 (нині не будинок №11-А на вул.О.Кониського), купленій за сприяння еригерцога Фердинанда д’Есте, губернатора Галичини в 1835-1847 рр.
Через невідповідність кам‘яниці до потреб виховного закладу її “замінили” на земельну ділянку на вул.Личаківській, 35, де в 1841 р. було споруджено власний будинок, розрахований для прийому 60 вихованців.
Існування певні умови вступу до закладу: приймалися діти віком від 7 до 13 років, що не хворіли іншими хворобами та були народжені в шлюбі на теренах Галичини та Буковини.
Серед таких дітей першість належала дітям талановитим; потім – сиротам; дітям незаможних батьків, що приймалися під опіку безкоштовно.
Глухонімі діти платоспроможних батьків приймалися на виховання за плату. Навчальний заклад утримувався коштом субвенцій держави, міських та повітових рад, а також кількох приватних доброчинних фундацій.
1830 р. у закладі навчалося 10 вихованців;
1840 р. – 20;
1860 р. – 38;
1893 р. – 73;
у перших роках ХХ ст. – 117 вихованців.
Навчальний курс був розрахований на шість років. За цей час дітей навчали читанню, писанню, вимові, релігії, етиці, історії, географії австрійської імперії, рисунку, польській та німецькій мовам.
Спочатку офіційною мовою навчання була німецька, від 1856 р. – польська. Нагляд за складанням планів і шкільних програм та їх виконанням здійснювала Крайова шкільна рада.
Вихованцям прищеплювали навики спілкування з іншими людьми. Додатково хлопці навчалися ремеслу в шевській та кравецькій майстернях, а дівчата вчилися щити, гаптувати та готувати їжу.
Вихованці отримували безкоштовну медичну допомогу. Після шестирічного навчання глухонімі діти поверталися до батьків. Сиріт працевлаштовували у ремісничих майстернях до отримання певного рівня кваліфікації.
Будинок оточував чудовий парк, розпланований університетським садівником Карлом Бауером.
Парк виконував кілька функцій: - декоративну (з боку вул.Личаківської та центрального входу він мав вигляд регулярного парку), - навчально-виховного (як садова ділянка для навчання майбутніх садівників), - розважальну (як місце відпочинку, розваг, забав та гімнастичних вправ).
1880 р. кам‘яниця була реставрована, 1894 р. – добудовано два крила, у 1899 р. з добудовою третього поверху значно збільшилася корисна площа.
Із зростанням кількості вихованців зростала кількість вчителів; у 1830 р. був тільки один учитель; наприкінці ХІХ ст. – 13 вчителів.
З працею в закладі пов‘язана діяльність сурдопедагогів Домініка Віхітіля, Антоні Пантери, Томаса Хохолоушека, Антоні та Едеонори Мейбаумів.
У 1895 році директором школи став учитель Антоній Мейбаум, який працював на цій посаді до 1916 року. За цей час школа набула великого розквіту. У ній була вже своя бібліотека і навіть деякі спеціальні підручники.
В 1919-1934 рр. керівником закладу був Францішек Шайнер, випускник Учительської семінарії, який працював у школі глухонімих від 1898р. Йому вдалося зберегти цю спеціалізовану школу, незважаючи на нелегкі умови тривалої післявоєнної кризи.
У 1934 році директором школи став Мічеслав Кемпа (1896-1962). Він відразу розпочав проводити у школі великі зміни. Для вдосконалення навчання глухих дітей М.Кемпа запровадив так званий “далекопис” (ця методика нам невідома).
Кемпа організував додаткове професійне навчання зі столярної, кравецької, шевської, палітурної справ, увів посади інструкторів. Ці професії здобували не лише діти, а й дорослі нечуючі.
Директор школи Кемпи прагнув, щоб усі глухі могли здобути якнайбільше практичних умінь, стати незалежними і не бути тягарем для суспільства. Але війна зламала всі його плани.
У період німецької окупації школа була закрита та реорганізована німцями у готель для військових, а на будівлі був встановлений німецький прапор і цивільних до приміщення не впускали.
Перед закриттям школи німці дозволили Кемпі перевезти шкільну документацію до себе у м.Вроцлав. Глухі діти були вивезені у с.Гребенів Сколівського району, і більшість з них перебували у місцевому санаторії, а старші та фізично міцніші працювали на лісопильному заводі або пасли отари овець.
У 1944 році школа відновила свою роботу. Влітку було набрано штат учителів, а у вересні відновилися заняття. Розпочалася радянська сторінка історії школи. Майже півстоліття школа працювала за стандартами радянської системи освіти.
28 липня 1944 року директор Ней В.А. видав накази про прийом на роботу вчителів. 20 вересня 1944 року вже керував школою слабочуючий Гаврюшенко М.М.
13 червня 1946 року у шкільних архівах записано: Приступаю до виконання обов‘язків Драбчук Борис Андрійович. А далі – керівництво школою 38 років.
20 серпня 1983-1986 р. директором був Попко Є.П.
З 25 серпня 1986 р. до 1993 року був Ганенко О.В.
З січня по вересень 1994 року – Бачун Б.Т.
Від жовтня 1994 року до нині керує Крамар Ю.М.
Нині в приміщенні давнього закладу для глухонімих на вул.Личаківській, 35 функціонує Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Марії Покрови для глухих дітей.
Тут навчаються діти з вадами слуху віком від 6-7 років з сіл та міст Львівської області; в інтернаті мешкають близько 80 дітей, об‘єднаних у вікові групи.
Обов‘язковим є десятирічний курс навчання, повну середню освіту впродовж наступних двох років мають право отримати кращі учні школи.
На сучасному етапі школа-інтернат для глухих дітей здійснює: педагогічну психологічну корекційно-розвиткову реабілітації.
У щколі-інтернаті працює “Інформаційний центр раннього втручання та супроводу сім‘ї дитини з вадою слуху” та дошкільна група для дітей зі зниженням слухом.
І в цьому залі знаходяться колишні випускники школи. Серед них є люди з вищою освітою, хороші нечуючі спеціалісти в області: мисцетва, спорту, медицини, будівництва, торговлі…
 Випускники закладу Катерина Кунтій працювала інженер-технологом центральної лабораторії, створеної на базі експериментальної групи, і стала відомим раціоналізатором України, брала активну участь у громадському житті.
Богдан Яцола, глухий педагог, вихователь Херсонської загальноосвітньої спецшколи-інтернату для дітей з вадами слуху. Спочатку навчався у закладі глухих міста Львова, згодом потрапив до загальної школи, а по її завершенню вступ до педагогічного інституту. Він був єдиним глухим студентом. Майже 40 років він працює у школі-інтернаті спочатку вчителем географії, а після виходу на пенсію – вихователем.
Випускниця закладу Христина (Паньків) Тягун працювала вихователем у гуртожитку нечуючих працівників. Родичка директора закладу глухонімих Францішека Шайнера, брала активну участь у громадському житті.
Випускник закладу Михайло Гнатишин, як воротар СРСР, неодноразово завоював перше місце серед футболістів, брав активну участь у громадському житті, допомагав молодим футболістим.
Ольга Євсікова як колишня голова Львівської територіальної організації УТОГ, а також віце-президент СФГУ Львова і гід по Львівській області серед глухих, активно брала участь у громадському житті.
Олег Думинець та Валентин Шестаков, колишні вихованці, а зараз вчителі школи. Олег закінчив Львівську Академію Мистецтв, є не тільки вчителем, а й веде гурток по малюванню серед глухих, а Валентин теж закінчив інститут у Харькові, є не тільки вчителем математики, а й програмістом комп‘ютерного відділу. Обидва активно брали участь у громадському житті.
Тарас Бала, колишній вихованець цього закладу (1974-1990), закінчив технікум радіоелектроніки, а також університет Львівська Політехніка. Дослідник історії глухих та гід по Львівській області. Активно брав участь у спортивному та громадському житті серед глухих.
Надія Приймак і Любов Мучинська, вихованки цього закладу, після закінчення стали першими студентками медичного закладу, а згодом першими медичними працівниками в поліклініках. Надія працювала дитячим масажистом у “Охматдиті” в Брюховичах (пам‘ять про неї залишиться в наших серцях), а Любов – масажистом для дорослих в 2-міській поліклініці
Вихованець закладу, Каплун Василь після закінчення став студентом університету “Україна” у Києві. Згодом після університету працював першим програмістом серед глухих. В даний час займається ремонтом мобільних телефонів, а у вільний – фотографуванням.
Вихованка школи, Людмила Куприч працювала спортсменом-інструктором в центрі “Інваспорт”. Виступає за Львівську ДЮСШ Галичина. На 20-Дефлімпійських Іграх у 2005 року м.Сідней (Австралія) в естафеті 4х100 завоювала перше місце (виграла золоту медаль), 100 м. – 3 місце.
Але нам вдалося знайти цікаву інформацію про випускників даного закладу в довоєнні роки. Це Юліан Зелінберг, колишний вихованець закладу глухонімих, працював службовцем-каліграфістом у намісника-губернатора Галичини, є першим засновником, а також довголітнім головою Галицького Товариства глухонімих “Надія” у Львові в 1871-1914 роках.
Вихованка закладу (1884-1891), згодом і вчителька Марія Шайєр-Горська була відомою художницею. Її роботи зберігаються у колекціях з-за кордону. Довгий час працювала у Польщі, була членом Товариства глухонімих у Варшаві.
Ірена Дмитрівна Мартович, колишня вихованка цього закладу глухонімих (1932-1939), працювала на підприємстві УТОГ. В даний час живе серед глухих як довгожителька у Львові. Їй 10 жовтня цього року виповнилося 90 років.
Висловлюю велику подяку директору школи Ю.М.Крамару та персоналу цього закладу глухих, а також голові Львівської територіальної організації УТОГ Зеновії МАлюзі за надану мені допомогу у віднайдені різних старовиних матеріалів.
І ще раз велику подяку архівним установам і всім колишнім випускникам за надану мені неоцінену допомогу у віднайдені різних старовинних фотографій цього закладую Ще раз Всім дякую!
Висловлюю окрему велику подяку голові глухих художників Польщі Мареку Ласецькому у знайденні біографії великої нечуючої художниці та уродженки Львова Марії Шайєр-Горської.

Тарас Бала