Понеділок, 22.04.2024, 12:27
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [135]
Законодавство [73]
Сурдопедагогіка [115]
Освіта глухих [191]
Освіта України [57]
Освіта за кордоном [21]
Медицина [15]
Консультація [18]
Країна глухих [80]
Адміністратор сайту [8]
Пошук
Вхід на сайт
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

hit counter
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2019 » Липень » 1 » Гелен Келлер, американська сліпоглуха, “Світ, у якому живу”. Роман 16 (Остання)
14:21
Гелен Келлер, американська сліпоглуха, “Світ, у якому живу”. Роман 16 (Остання)

Продовження - 16 частина (остання). Початок статті дивитися тут: 15 частина

XVI. НАСПІВ ТЕМРЯВИ

"Понад вухами згорнуті мої крила,
Мої крила схрещені над очима,
І однак, поза тінню їх срібла,
І крізь затишок пір’я — вже чинна
Форма зводиться, сповнена звуків".
Шеллі, !Звільнений Прометей"

Не смію спитати, чому нас позбавлено світла,
Чому нас вислано на одинокі острови серед безмірних морів,
Чи як наш зір, виплеканий для славетних видінь,
Вицвів і щез, полишивши нас самих у темряві.
Таємниця Бога — на нашій скинії;
Я не смію вивідувати Його таємниць. Лише одне я знаю:
З Ним є сила, з Ним є мудрість,
І Його мудрість послала темряву на наші стежки.
Ми прийшли з немислимої темряви, якої немає на карті,
І за короткий час повернемося знову
В обширну, нечуйну темряву.

О Темряво! ти жахлива, солодка, і свята Темряво!
У твоїх урочистих просторах, за межами людського ока,
Бог витворив Свій Всесвіт; заклав основи землі,
Поставив її межі, і простягнув її краї,
Закрив море дверима, і створив славу
Хмар, які це покривають;
Наказав Своєму ранку — і ось! хаос втік
Перед піднесеним обличчям Сонця;
Розділив русло через переповнення водами;
Послав дощ на землю —
На дику природу, де не було людини,
На пустелю, де не росла ніяка тендітна травинка,
І ось! стала зелень на рівнинах,
І пагорби одяглися в красу!
Ми прийшли з немислимої темряви, якої немає на карті,
І за короткий час повернемося знову
В обширну, нечуйну темряву.

О Темряво! ти таємна, непроникна Темряво!
У твоїх мовчазних глибинах джерел, яких людина не здатна виміряти,
Бог створив душу людини.
О Темряво! співчутлива, всезнаюча Темряво!
Ніжно, як тіні до вечора, приходить твоє послання до людини.
Ніжно ти кладеш свою руку на її втомлені повіки,
І її душа, зморена і ностальгічна, повертається У твої заспокійливі обійми.
Ми прийшли з немислимої темряви, якої немає на карті,
І за короткий час повернемося знову
В обширну, нечуйну темряву.

Темряво! мудра, життєдайна темряво, що прискорюєш думки!
У своїй таємниці ти ховаєш світло,
Що є життям душі.
Твоїми самотніми берегами я ходжу без страху,
Не боюся ніякого зла; хоча й ходжу у долині тіні,
Я не знаю захоплення й нестями страху,
Коли ніжна Смерть веде мене крізь відкриті двері життя,
Коли стрічки життя розділені,
І день виливає потоком світло.
Ми прийшли з немислимої темряви, якої немає на карті,
І за короткий час повернемося знову
В обширну, нечуйну темряву.

Боязка душа, що тремтить від страху, уникає темряви;
Та на ланітах того, хто мусить мешкати у тіні
Дихає вітер швидких крил ангелів,
А навколо нього падає світло з небачених вогнів.
Чарівні промені грають загравою усупереч темряві;
Стежки краси звиваються крізь цей темний світ
До іншого світу світла,
Де ніякий серпанок чуттів не закриє від нього Раю.
Ми прийшли з немислимої темряви, якої немає на карті,
І за короткий час повернемося знову
В обширну, нечуйну темряву.

Темряво! ти благословенна, тиха Темряво!
До самотнього вигнанця, що мусить мешкати з тобою,
Ти добросерда і привітна;
Від суворого світу ти ховаєш його;
Йому ти шепочеш таємниці чудесної ночі;
Йому ти даруєш краї такі ж широкі і безмежні, як його дух;
Ти даєш славу всім смиренним творінням;
Твої крила ширяють, прикриваючи все немиле;
Під твоїми материнськими крилами — мир і спокій.
Ми прийшли з немислимої темряви, якої немає на карті,
І за короткий час повернемося знову
В обширну, нечуйну темряву.

II
Якось я бродила краями, позбавленими світла;
У порожній темряві я спотикалася,
Страх вів мене за руку;
Мої ноги притискалися до землі,
У страху перед ямами-пастками.
Численними безформними жахіттями ночі налякана,
До пробудження дня я простягала благально руки.
Тоді прийшла Любов, у руці вона несла
Смолоскип — світло ногам моїм,
І ніжно Любов спитала: "Чи ти
Увійшла до скарбниці темряви?
Чи ти увійшла до скарбниці ночі?
Пошукай у власній незрячості. Вона містить
Багатства незліченні".
Слова Любові запалили мій дух.
Мої нетерплячі пальці вишукували таємниці,
Красóти, і потаємну святість речей,
І в порожнечах розгледіли
Духовним чуттям повноту життя;
І ворота Дня були широко відкриті.
Я дрижу від радості;

Мої кінцівки тремтять від радості;
Моє серце і вся земля
Тремтять від щастя;
Захоплення від життя
Повсюди у світі.
Знання відкрило завісу небес;
Світло є на найвіддаленіших берегах темряви;
Опівнічна темрява послала промінь!
Сліпі, які спотикалися у темряві без світла,
Споглядають новий день!
У пітьмі світиться зірка Думки;
Уява має світне око,
І розум має славне бачення.

III
"Чоловік — сліпий. Що йому життя?
Закрита книга, яку тримають перед незрячим обличчям.
Якби ж то він міг побачити
Он ту прекрасну зірку, і пізнати
Хоча б на одну незрівнянну мить
Трепетливу радість зору!"
Весь зір іде від душі.
Споглядайте її у злеті
Звільненого духу! Ви бачили
Цвіт думки в обличчі незрячої дитини?
Чи ви бачили, як зростає її розум,
Неначе плинний світанок, щоб схопити
Видіння Майстра?
Це було чудо внутрішнього бачення.
У царинах дива, де я мешкаю,
Я досліджую життя своїми руками;
Я впізнаю, і щаслива;
Мої пальці вічно спраглі землі,
І п’ють її дива з насолодою,
Вичерпують милі насолоди землі;
Мої ноги вантажені шепотом,
Пульсацією — всього, що росте.
Ось доторк, це дрижання,
Це полум’я, цей етер,
Цей радісний приплив крові,
Це світло дня у моєму серці,
Ця заграва співчуття у моїх долонях!
Ти незрячий, люблячий, вседопитливий дотик,
Ти відкриваєш мені книгу життя.
Безшумні маленькі шуми землі
Приходять з найніжнішим шелестом;
Несміливі, милі ноги життя;
Шовковистий трепет крил метелика

Супроти моєї стримуючої долоні;
Різке коливання комашиних крил,
Сріблястий потічок води;
Легенькі вітерці, зайняті у літній траві;
Музика листків, які хрускотять, спадають, поспішно несуться,
Листків, які вирують, летять за вітром, підфарбовані морозом;
Кришталевий сплеск літнього дощу,
Просоченого пахощами дерну.
Пильними пальцями я слухаю
Зливи звуку, Що вітер струшує з лісу.
Я купаюся у рідкій тіні
Під соснами, де звисає прохолодне повітря
Після того, як злива скінчилася.
Мій маленький зухвалий дружок — білочка
Б’є хвостиком по моєму плечі,
Стрибає з однієї листяної лавини на іншу,
Повертається, щоб поснідати з моєї руки.
Між нами — радісна симпатія;
Білочка стрибає; мої пульсації танцюють;
Я з торжеством сповнена радості життя!
Хіба мої пальці не дрібнили пісок
Залитого сонцем пляжу?
Хіба моє оголене тіло не відчувало, як співає вода,
Коли море огортає її
Брижами дзюркотливої музики?
Хіба я не відчувала
Жвавого ритму вод під моїм човном,
Ляскання вітрила,
Напруження щогли,
Нестримного мчання
Вітрів, заряджених блискавкою?
Хіба я не вдихала запаху швидкого, гострого польоту
Крилатих ароматів перед бурею?
Ось радість, бадьора, палаюча,
Ось збурення серця.
Мої руки викликають зір і слух з почуття,
Безперестанку замінюючи одне чуття на інше;
Поєднуючи рух із зором, запах зі звуком,
Вони дають колір вітерцю, наповненому медом,
Міру та пристрасть симфонії,
Ударам і трепету небачених крил.
У таємницях землі і сонця і повітря
Мої пальці мудрі;
Вони вихоплюють світло з пітьми,
Вони відчувають трепет і вібрують від гармоній, що видихаються у тиші.
Я ходжу у тиші ночі,
І моя душа вимовляє свою радість.

О Ноче, тиха, запашна
Ніч, люблю тебе!
О широка, простора
Ноче, люблю тебе!
О стійка, славна
Ноче! Я торкаюся тебе руками;
Я опираюся на твою силу;
Я втішена.
О незбагненна, заспокійлива Ноче!
Ти — бальзам моєму тривожному духу,
Я вдячно вмощуюся на твоєму лоні,
Темна, благодатна матір!
Як голубка, я спочиваю на твоєму лоні.
Ми прийшли з немислимої темряви, якої немає на карті,
І за короткий час повернемося знову
В обширну, нечуйну темряву.

ПРО АВТОРА
Гелен Келлер (1880–1968) — сліпоглуха американська письменниця, громадський діяч, пацифістка, борець за  права жінок. Втративши зір і  слух у  віці 19  місяців, Гелен Келлер, завдяки своїй учительці Ен Саліван, знайшла місце у цьому світі. Гелен Келлер стала першою у світі сліпоглухою людиною, яка здобула вищу освіту. Вона була надзвичайно освіченою жінкою: читала п’ятьма мовами на шрифті Брайля, знала напам’ять і цитувала уривки з Шекспіра, Біблії та маси інших творів.
Незважаючи на фізичні труднощі, Гелен Келлер стала мислителькою, думки якої, виражені у словах, надихають мільйони людей у всьому світі. Її роздуми, відображені у дванадцяти надрукованих книгах, навчають правильно дивитися на світ не лише незрячих, але й тих, хто вважає себе зрячими. Про Гелен Келлер було знято фільми; її натхненні та мудрі цитати сповнюють Інтернет.
Твір "Світ, у якому я живу" (англ. "The World I Live In") вийшов друком у 1908 році, слідом за есе "Оптимізм" та автобіографією "Історія мого життя" ("The Story of My Life"), які принесли їй величезну популярність та визнання. Цей твір присвячено Генрі Роджерсу — меценатові, який, за порадою Марка Твена, профінансував навчання Гелен Келлер у коледжі. Книга складається з шістнадцяти розділів, більшість з яких написані у стилі есе.

ПРО ПЕРЕКЛАДАЧА
Наталія Добжанська-Найт — автор — прозаїк, перекладач (з англійської і  на англійську). Член Спілки Християнських письменників України. Кандидат філологічних наук ("Германські мови"), доцент. Викладає на кафедрі прикладної лінгвістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Категорія: Країна глухих | Переглядів: 427 | Додав: Admin | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2024