Знову прийшла сумна мить прощання, яка настає кожного року при завершенні щорічного навчально-рекреаційного табору-школи “Українська жестова мова і культура глухих”. Для вихованців спеціальних шкіл-інтернатів це кількаденне свято мови і культури глухих щороку організовують Українсько-канадський альянс для глухих та слабочуючих (О.Савченко) та Кафедра загальної та соціальної педагогіки Українського католицького університету (І.Кобель) у співпраці із Кам’янець-Подільським національним університетом ім.І.Огієнка (О.Дмітрієва) та Українським товариством глухих (Н.Адамюк).
8-14 липня цього року відбувся вже 29-й літній табір, проведення якого традиційно ініціював і очолив доцент Кафедри загальної та соціальної педагогіки Українського католицького університету Ігор Кобель. Не просто описати свої враження від зустрічі з давніми друзями, колегами-однодумцями, від роботи з нашими чудовими дітьми з порушеннями слуху, від вражень від Підкамінського навчально-реабілітаційного центру, його натхненного директора Богдана Українця, який гостинно приймав нас цьогоріч.
Богдан Краплич, учень приймаючої команди, дякує студенткам УКУ Олені Федько, Христині Купчевій та Сандрі Сасадеуш, які створили програму таборових заходів і втілювали її в життя: “Без цих дівчат цей табір був би неповноцінним, бо таких добрих, щирих, милосердних, веселих і одночасно вредних дівчат треба ще пошукати. Видно, що дівчата дуже креативні, бо ми з друзями постійно були зайняті різноманітними цікавими дійствами: виготовляли іконки і красиві коробочки, в які клали сувеніри - ангеликів і зайчиків, які також самі виготовили, грали в спортивний та історичний квести та різноманітні ігри на подвір’ї та в приміщенні інтернату. Я вас ніколи не забуду, дівчата, бо як можна забути таких чудових людей”.
Данилкові Тимошенку з Піщанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для глухих дітей-сиріт та глухих дітей, позбавлених батьківського піклування, найбільше сподобалось грати в “Мафію”, яку разом із студентками УКУ адаптували для гри чуючих і нечуючих учасників, а також запам’яталася подорож на кораблі та розваги на озері в Тернополі.
Його однокласниці Олі Корчаковій найбільше сподобався кулінарний конкурс, в якому змагались змішані команди, які представили на суд авторитетного журі тематичні композиції із салатів, закусок та канапок. Змішані команди були створені для поглиблення міжособистісного спілкування дітей із різних регіонів України та відпрацювання злагодженості у спільній праці.
Заслуговує на цитування відгук кандидата педагогічних наук, співробітника від¬ділу навчання жестової мови Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України, член ОНП Наталії Адамюк: “Хто знає, коли сяють очі глухих дітей? Хто знає, коли розкриваються їхні серця? Лише ті, хто кладе своє життя на алтар задля повноцінного життя (а не існування!) дітей із порушеннями слуху.
Очі сяють у дітей, коли відкриває обійми літній табір-школа УКАГС та УКУ української жестової мови... Бо тут зустріч із друзями, знайомство з однолітками з різних шкіл України, тут щирі розмови, оголені почуття і безкінечне спілкування у вільний час, чи (що практично увесь час) у вирі різноманітних емоційно насичених заходів.
Цього року “рай” для наших дітей був на базі Підкамінського навчально-реабілітаційного центру (колишня спеціальна школа-інтернат для слабкочуючих дітей), яким багато років керує Богдан Українець. Пан Богдан, незважаючи на серйозні проблеми із здоров’ям, невідлучно знаходився в інтернаті і був учасником і співорганізатором всіх заходів.
П’ять повних днів дитячого щастя! Задля цього тихо й непомітно для стороннього ока кипіла робота організаторів табору. Програма була не просто насиченою, вона враховувала не лише дозвілля, а й розвиток творчої особистості глухої дитини, пізнання історії та культури спільноти глухих, вільне влиття (своєрідна інклюзія) в оточуючий чуючий світ, який трансформувався під потреби і запити нечуючих учасників.
Альянс вже 29-й раз дарує літнє щастя нашим дітям. Дай Боже, сили і можливості для 30-го заходу! Бо цього хочуть діти! Загляньте у їхні серця, щоб пересвідчитися в цьому”.
Цікаві презентації закладів освіти для дітей з порушеннями слуху Львова, Підкаменя, Теребовлі, Чернівців, Піщанки, заняття з української жестової мови, конкурси і змагання, квести і майстер-класи, які проводили студенти УКУ, подорожі та екскурсії, концерт і зйомки для телебачення, постійне спілкування дітей між собою, “гарячі” дискусії дорослих, обговорення непростих для сьогодення спеціальної освіти питань та постійний позитив - ось коротко ті відчуття, які переповнювали всіх учасників табору.
Починаючи із 2000-го року табори проводились в різних регіонах України (в деяких двічі і тричі) - в Артеку (Крим), Одесі, Миколаєві, Херсоні, Луганську, Запоріжжі, Кам’янці-Подільському, Чернівцях, Хусті, Підкамені (Львівської обл.), Кам’янському (Запорізької обл.), Полтаві, Львові, Києві та інших. Безумовним лідером став Хуст, де табір гостював 5 разів. За ці роки майже 2000 школярів та дорослих мали змогу протягом тижневих зібрань відпочивати і працювати, обмінюватися досвідом, вивчати жестову мову, вивчати історію і культуру глухих.
Про історію створення Альянсу і програми літніх таборів розповів один із засновників цієї організації Ігор Кобель: “Перший табір, який канадці назвали Літнім інститутом, був проведений нашими канадськими колегами в Криму, де був створений Канадсько-український альянс для глухих та слабкочуючих (Альянс). Існуюча в Україні на той час система навчання глухих дітей за усним методом ігнорувала і повністю виключала використання рідної для глухих української жестової мови в навчальному середовищі. Більше того, жестова мова вважалась гальмом у розвитку глухої дитини ще з 1950 року, коли жестова мова в СРСР була вигнана із системи освіти після того, як Й.Сталін назвав її “сурогатом мови” і закликав педагогів "навчити глухих братів і сестер слухати і говорити". Тому ідеї канадських і американських колег щодо жестової мови не були сприйняті із розумінням українськими професорами і фахівцями, які були учасниками першого табору. Через це Альянс поставив за мету донести до батьків, педагогів та українських науковців інформацію про міжнародні реалії щодо ролі жестової мови в житті глухої громади, в навчальному середовищі та сприймання жестової мови чуючими людьми, а також про альтернативні підходи у навчанні глухих, що існують у світі поряд із традиційним усним методом. Адже, наприклад, в США зберегли спеціальні школи-інтернати та денні школи для глухих (де панує американська жестова мова як мова викладання), які прекрасно уживаються із масовими школами, де глухі діти також мають змогу навчатися під керівництвом спеціально тренованих педагогів та помічників вчителя, які працюють за білінгвістичним або усним методом навчання”.
Треба було бачити сльози на очах дітей, коли вони прощалися, бачити і чути враження студентів УКУ, телеоператора, який працював у таборі: “Ніколи і нічого подібного ми не бачили і не відчували!!!”
Оксана Дмітрієва, “душа Альянсу”, висловила подяку всім, хто зробив можливим цьогорічний табір у Підкамені: “Щиро дякуємо панові Ігору за його прагнення робити добро всім навколо, за чітку організованість, виваженість і готовність робити все можливе і неможливе задля того, щоб прекрасна ідея проведення таборів для дітей з порушеннями слуху втілювалась у життя знову і знову. Величезна подяка директору Підкамінського НРЦ Богдану Українцю, його заступнику Ірині Присліпській, працівникам кухні та іншим працівникам школи за гостинний прийом. Щиро дякуємо всім керівникам груп за багаторічну злагоджену роботу. Завдяки цьому ми знову побачили прекрасних дітей: організованих, вихованих, талановитих, розумних, креативних. Це - результат багаторічних зусиль педагогів спеціальних шкіл для дітей з порушеннями слуху. Наші чудові вже дорослі діти дуже комфортно почували себе і не прихо¬вували суму від прощання з табором.
Щира подяка Українському католицькому університету за постійну увагу до потреб глухих та слабкочуючих дітей! Дай Бог усім Вам міцного здоров’я, творчого натхнення, комфорту в роботі, злагоди у родинах, достатку і спокою, радості від життя і можливості спокійно працювати у своїх прекрасних закладах!
До зустрічі у таборі - 2019!!!”

І. Кобель, О. Дмітрієва