У будь-якій країні перехід державної системи спеціальної освіти на нові етапи свого розвитку детермінується ставленням суспільства і держави до осіб з особливостями психофізичного розвитку і їхніх прав. Сучасні дослідження свідчать, що кінець XX - початок XXI століття характеризується переходом до нового періоду еволюції взаємостосунків в системі спеціальної освіти - переходом до якісно нового етапу розвитку відповідно до нового розуміння прав дітей. Тому побудова науково обгрунтованої стратегії діяльності щодо розвитку національної системи спеціальної освіти потребує врахування здобутих результатів, що є потенціалом вітчизняної дефектологічної науки у вирішенні теоретичних, методологічних і методичних проблем, детального аналізу "уроків" західного досвіду. Оскільки впродовж багатьох десятків років методи, що використовувалися у спеціальній методиці навчання, є предметом активного обговорення, набувають суттєвих масштабів у світлі нових наукових досліджень з лінгвістики, психолінгвістики, генеративної граматики і невиправдано забутих старих. Якщо звернемося до праць класика світової науки - Л.С.Виготського, то знаходимо концептуально виважений, науково-обгрунтований підхід до навчання і виховання глухих дітей, який розкривав багатство шляхів мовленнєвого розвитку. Використовуючи термін поліглосія, вчений мав на увазі оволодіння глухими і словесною, і жестовою мовами. Дана концепція Л.С.Виготського, що заснована на його культурно-історичній теорії, базується на трьох головних і взаємопов'язаних постулатах:
• надання вирішального значення соціальному аспекту (порівняно з біологічним) щодо феномену глухоти, оскільки здійснення спеціального виховання осіб з вадами слуху нерозривно пов'язане з демократизацією самого суспільства, формуванням нового, гуманного ставлення до глухих людей (як і інших людей з особливостями розвитку);
• визнання важливої ролі жестової мови поряд зі словесною у комунікативній і когнітивній діяльності глухої дитини, у засвоєнні ними соціального досвіду. Включення жестової мови у систему засобів педагогічного процесу осіб з порушеннями слуху - важлива зміна ідеології навчання і виховання глухих;
• відпрацювання складного диференційованого підходу до мовленнєвого розвитку і виховання кожної дитини. Вивчення можливостей і створення умов колективної співпраці нечуючих дітей з чуючими, постановка проблеми спільного навчання нечуючих у середовищі чуючих.
Але за радянських часів через відомі обставини, ідеї Л.С.Виготського були проігноровані сурдопедагогікою і використовувалися настільки селективно, що досить часто йшли всупереч основним положенням його концепції.
В наш час не зовсім вірно говорити про протиріччя між прихильниками усного методу навчання і тими, хто виступає за метод жестів, оскільки, як підтверджує практика, жодна наукова основа не виправдовує використання “чистих” методологій.
Як справедливо зазначала Г.Л.Зайцева, розвиток суспільства, наукової думки йде шляхом, передбаченим вченим ще 70 років назад, оскільки вчений вірив, що педагогіка буде соромитися такого поняття, як “дефективна дитина”, “дитина-інвалід”. Від нечуючих осіб більше не вимагається бути такими, як більшість... Глуха людина, як і будь-яка інша, з особливостями у розвитку, має право на максимально можливе для неї самовираження в суспільному житті, освіті, творчості, трудовій діяльності.
Метод білінгвального навчання охоплює рівнозначно і жестову мову, і словесну мову. Національні невербальна і вербальна мови виступають як рівноправні засоби навчально-виховного процесу. Дослідниками підтверджується факт про те, що успіх вільного соціально-емоційного розвитку дитини з порушеннями слуху, одержання нею повноцінної освіти має забезпечуватися середовищем жестово-словесної двомовності. Це передбачає вільне і якісне володіння сурдопедагогами двома контактуючими мовами.
Для прикладу наведені дані опитування педагогів, що були учасниками Всеукраїнського науково-практичного семінару “Жестова мова в освіті осіб з порушеннями слуху” у м.Біла Церква 12.01.2006 року. Діаграма №1 засвідчує рівень володіння навичками жестової мови (ЖМ) чуючих сурдопедагогів (44 особи). Діаграма №2 - рівень володіння ЖМ нечуючими педагогами (10 осіб).

Діаграма №1

Діаграма №2

А отримати уявлення про ставлення до використання ЖМ в спеціальному загальноосвітньому навчальному закладі поряд зі словесною допоможе діаграма №3, де жоден з учасників опитування не висловив негативного чи байдужого ставлення до використання ЖМ.

Діаграма №3

А також обов'язкову участь у навчально-педагогічному процесі нечуючих вчителів - носіїв жестової мови. Саме глухі вчителі є соціальними моделями для нечуючих учнів, взаємодіючи з ними і чуючими вчителями, зможуть організувати навчання жестової мови для батьків, технічного персоналу та допоможуть удосконалювати навички жестової мови колегам-сурдопедагогам.
Науковою основою активного використання жестової мови є сучасні докази вчених про те, що:
1.Жестова мова як багатий, складний та унікальний засіб комунікації і з точки зору лінгвістики має всі компоненти мови як знакової системи.
2.Існують невропатологічні дослідження британських вчених, які вивчали мозок хворих людей, що перенесли інсульт головного мозку. Вони аргументовано доводять, що жестові мови займають у мозку людини те ж саме місце, що й словесні мови. Так, ураження лівої півкулі головного мозку у праворуких людей призводить до афазії жестової мови. У чуючих пацієнтів відповідно спостерігається афазія їхньої словесної мови. Цікавим є те, що просторово-візуальні стосунки регулюються правою півкульою. Не дивлячись на те, що жестові мови відносимо саме до просторово-візуальних систем, у хворих інсультом, у яких уражена права півкуля мозку, не спостерігається порушень або афазії жестової мови.
Приклад з життя Болдирєвої Н.А. - завідуючої дитячим садком №113 для глухих дітей: “Мама Надії Артемів на втратила слух, у ранньому дитинстві, її старша сестра мала нормальний слух, щоб мати можливість спілкуватися з молодшою сестрою, старша сестра вивчила дактильне мовлення. Прой¬шли роки... Коли тітці Надії Артемівни виповнилося 80 років, її розбив інсульт, наслідком чого стала повна втрата словесної мови. І яким же радісним було здивування Надії Артемієни, коли вона провідуючи хвору у лікарні, засвідчила факт спілкування тітки помірними, спочатку досить обережними рухами пальців руки. З кожним разом така комунікація ставала все якіснішою і чіткішою”.
3.Вчені доводять, що головною системою організації мислення, є не мова, а семантичні категорії. Тому володіння декількома мовами не означає існування декількох мислень. Мислення двомовної особи стає понятійно багатшим за рахунок додаткових ресурсів потенційної варіативності, що виділяється у мовленні особи. Що стосується пам'яті, то вченими доведено, що для позначення одного й того ж поняття у двох мовах існує єдина семантична база, тобто інформація, сприйнята однією мовою, з успіхом може бути відтворена двомовною особою на другій мові, за умови її якісного розуміння.
Наприклад, при перевірці засвоєння змісту слова "пояснити" учень показує жестом ПОЯС. Це свідчить про те, що учень механічно засвоїв слово, орієнтуючись лише на писемну оболонку перших літер слова, не вдаючись до усвідомленого розуміння значення слова. Таких прикладів можна навести безліч: дорогою ціною - усвідомлюється як ДОРОГА, жовтуха - ЖОВТИЙ та ін. За умови, коли сурдопедагог вчасно помічає негативне явище і виправляє його, інформація не залишається поза увагою учня, а стає надійною основою для розвитку мовної компетентенції в подальшому навчанні, якою учень може вміло користуватися.
Якісне розуміння інформації на будь яких етапах навчально-виховного процесу відіграє важливу роль у когнітивному розвитку дитини з порушеннями слуху. Повноцінний розвиток двомовності може початися лише тоді, коли є достатня база лінгвістичної компетентенції, що засвоєна на рідній мові. Рідною мовою щодо розвитку глухої дитини є національна жестова мова.
Діти, за свідченнями зарубіжних вчених, які навчаються у школі, не використовуючи рідної мови, відчувають набагато більше труднощів щодо отримання знань порівняно з їх чуючими ровесниками. Але ці труднощі не інтелектуальні, а лінгвістичні.
Прикладом білінгвального методу навчання є державна педагогічна система у Швеції, яка запроваджена з 1980 року. Шведська жестова мова і швеська (писемна) мова є основними засобами навчання. Всі викладачі (чуючі і нечуючі), особливо - молоді, вільно володіють жестовою мовою. Такий метод навчання дозволяє використовувати у школі для глухих абсолютно ті ж програми, що використовуються у масових школах. Виключення становить програма зі швеської мови, вона вивчається за принципами другої мови як іноземної. Точно так вивчається і англійська мова. За статистикою 25% випускників отримують і вищу освіту. На одній території зі школою розміщений і дитячий садок для нечуючих малят. Згідно державної програми з дітьми навчання проводиться тільки рідною мовою. Про роботу з батьками слід сказати окремо. Як тільки ставиться діагноз "глухота", батьки починають вивчати жестову мову. Працюючим мамам і татам на роботі звільняють 1 день для таких занять зі збереженням зарплати. Соціальна допомога від держави не надається, якщо батьки не відвідують такі курси. Саме батьки поповнюють ряди перекладачів, на відміну від нас, коли сурдоперекладачами стають, в основному, чуючі діти глухих батьків.
Зважаючи на вищезазначене, підсумуємо, що питання якісної освіти глухих дітей маємо вирішувати комплексно, з урахуванням позитивного практичного досвіду як зарубіжного, так і свого рідного.

С.Кульбіда, Збірник наукових праць, №1