Школа — це не ті дні, що минули, а ті, що запам’яталися на все життя. Жива робота вчителя і учня — це основна складова освітнього процесу.
На жаль, цей навчальний рік запам’ятається не звичною спільною роботою в класі, а пошуком шляхів передачі знань в умовах тривалого карантину через пандемію коронавірусу.
У березні 2020 року вчителі спеціальних шкіл України для дітей з порушеннями слуху прийняли виклик дистанційної освіти в умовах карантину. Спочатку це був мобільний додаток “Фейсбук” та групи у “Вайбері”. Потім ми зрозуміли, що потрібно вдосконалювати форми та методи дистанційної освіти для дітей з порушеннями слуху і почали створювати онлайн-уроки по 30 хвилин (коротко, змістовно, з 5-8 хвилинним поясненням теми). На цьому етапі ми зіштовхнулися з труднощами — це доступ до Інтернету, технічне забезпечення і мотивація.
Поступово вчителі адаптувалися до нових умов роботи (але це важко, понад годину треба знімати один відеоурок) і вільно обирали методи роботи, з якими працювали під час дистанційної освіти.
Адміністрація школи забезпечила автономію педагогів під час роботи. Активно працювала психолог школи А.А.Мельничук. Усі мали можливість отримати психологічну допомогу через мобільний додаток “Вайбер” на смартфоні.
Дистанційно проводилася і корекційна робота.
Дуже важливо було ще в перший тиждень карантину налаштувати педагогів на навчання дітей за дистанційною формою, оскільки Міністерство освіти і науки України в той час ще не володіло достатньою інформацією щодо навчання дітей з порушеннями слуху в таких незвичних умовах.
Самостійно, шляхом проб і помилок, ми знайшли-таки форми співпраці з батьками та дітьми. Кожний класний керівник став адміністратором свого класу, коучем, психотерапевтом. Вони проводили щоденні онлайн-зустрічі з батьками і налагодили тісну співпрацю.
Наша основна проблема в тому, що дітям з порушеннями слуху потрібно донести матеріал писемною і жестовою мовою. Якщо у звичайних школах вчителі можуть пояснювати навчальний матеріал за допомогою голосу, то нашим дітям потрібне зорове сприймання жестовою мовою.
На жаль, відеоуроки з перекладом жестовою мовою, які підготувала “Освіторія”, нашим дітям не підходять. Адже працює незнайомий перекладач і незнайомий дітям вчитель, які не знають їхніх можливостей і особливостей. Живе спілкування вчителя і учня ніщо не замінить. Потрібно дотримуватися засад навчання дітей з порушеннями слуху, пам’ятаючи, що вони передбачають соціалізацію та включення в соціум.
Дистанційна робота на карантині ще раз довела, що співпраця і взаємодопомога на рівні  “школа — учні — батьки” є дуже важливою. Найбільшим нашим надбанням стала комунікація дітей і вчителів. Але я, як практик і науковець, скажу більше:
- потрібно, щоб Міністерство освіти і науки України передбачило у державній субвенції школам на кожного учня/ученицю НЕТБУК і швидкісний широкосмуговий інтернет;
- слід забезпечити наявність гаджетів в окремих учнів та вчителів;
- потрібна мотивація з боку Міністерства освіти і науки: грошові винагороди педагогам, а не знімати надбавки вчителям;
- варто звернути увагу на підготовку фахівців з дистанційної освіти.
На мою думку, Міністерству освіти і науки варто про це подбати. У них є можливості для покращення та коригування освіти дітей з порушеннями слуху. Тому що вирішення цих проблем залежить не тільки від нас, а й від створення комфортних умов для всіх учасників освітнього процесу.

Г.Воробель, директор Хмельницької СЗОШ № 33, кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України