У статті представлено результати дослідження практики організації процесу формування правосвідомості старшокласників зі зниженим слухом в умовах спеціальної школи-інтернату для дітей з порушеннями слуху.
В сучасних умовах розвитку України, коли здійснюється визначення та закріплення на законодавчому рівні принципу гуманізму, відбувається переорієнтація освіти на розвиток особистості, утверджується пріоритет загальнолюдських цінностей, особливого значення набуває проблема правового виховання молоді, формування її правової свідомості.
Кардинальні зміни, що переживає сучасне суспільство в усіх сферах життя, породжує, на жаль, такі негативні явища, як втрата моральних ідеалів, світоглядна обмеженість, бездуховність, що супроводжуються зловживаннями, злочинністю, грубими правопорушеннями, загостреною криміногенною ситуацією. “У результаті різких соціально-економічних, політичних, світоглядно-культурних змін у нашій державі … настав час падіння моральності, стрімко знизилась виховна дія громадської думки та національних традицій”. В даний час в наявності “інтенсивна примітизація свідомості дітей. Простежується зростання цинізму, егоїзму, грубості, жорстокості, агресивності. Саме ці негативні надбання викликають сьогодні особливе занепокоєння”. Стає очевидною об’єктивна потреба цілеспрямованої діяльності всіх соціальних інститутів держави в галузі правового виховання і формування правосвідомості учнівської молоді.
Правове виховання – невід’ємна частина всієї системи загальної освіти та виховання в Україні. Створення необхідних умов для набуття і використання правових знань широкими верствами населення, закріплення основних напрямів правоосвітньої діяльності і першочергові заходи щодо їх реалізації передбачені Програмою правової освіти населення України, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. за № 336. У Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених Постановою Верховної Ради України 17 червня 1999 року № 575–ХІV, підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини і громадянина, формування поваги до закону і визначення механізму захисту їх прав, значення діяльності в цій галузі піднято до рівня основних напрямів державної політики. Тому наукове дослідження проблеми формування правосвідомості громадян, особливо молоді, є нагальним завданням. Виховання підростаючого покоління – це проблема майбутнього нашої країни. Ось чому нашу увагу привертає становлення особистості вже під час навчання учнів в старших класах у такій важливій ланці освітньої системи як спеціальні школи-інтернати.
Ранньоюнацький вік (15-17 років) – період, коли зароджуються основні риси зрілої особистості, формуються механізми регулювання правомірної поведінки. У цей період зароджуються нові утворення – елементи дорослості, які виникають внаслідок перебудови організму, становлення самосвідомості та світогляду, певного типу відносин з дорослими та ровесниками, способів соціальної взаємодії з ними. Як зазначає І.Д.Бех: «Рання юність – період громадянського становлення людини, її соціального самовизначення, активного включення в громадське життя, формування духовних якостей особистості. Головне при цьому – формування активної життєвої позиції». Адже старшокласникам притаманні також і такі вікові особливості як індивідуалізм, вузький практицизм, діляцтво, відкритість негативним впливам. Тому формування правосвідомості, правової відповідальності, соціально-значущої поведінки у цьому віці набуває особливого значення.
Аналіз літератури свідчить, що питання правового виховання, формування правової культури та правосвідомості останнім часом стають все більш актуальними. Дана тематика розробляється в працях таких вчених як: А.С.Саломаткін, Н.М.Яковлєва, М.К.Подберезський, Є.В.Татарінцева, М.М.Фіцула, А.І.Долгова, М.І.Городиський та інші.
У теорії та практиці саме поняття «правове виховання» вчені трактують по-різному:
- під правовим вихованням слід розуміти лише ідеологічну діяльність, яка спрямована на формування свідомості та поведінки у правовій сфері індивідів та їх груп;
- правове виховання – це, перш за все, діяльність, яка має спрямований вплив на правову свідомість та поведінку громадян;
- правове виховання має перетворювати правові норми (як зовнішній регулятор поведінки особи) в особисті норми поведінки громадян, робити їх внутрішнім регулятором;
- правове виховання – процес цілеспрямованого впливу на людину з боку інших людей (вчителів, вихователів та ін.) і правових закладів, формування певної системи особистісних якостей та поведінки особи, запобігання порушень законності і прав інших осіб, захист людини від правових порушень і приниження її гідності;
- правове виховання – це процес формування свідомості й поведінки особи на основі спільності прав і обов’язків, що ґрунтується на законах, прийнятих суспільством.
Отже, для всіх наведених вище визначень «правове виховання» ключовими словами є формування правової свідомості і поведінки громадян. Правове виховання впливає не тільки на свідомість, а формує переконання і потреби суворого дотримання закону, права, поваги до законних інтересів інших осіб і організацій, ініціативного використання кожним громадянином своїх прав і обов’язків. У кінцевому підсумку саме реальні справи, вчинки в сфері правових відносин стають критерієм і показником ефективності правового виховання. Виміром усіх успіхів виховання є конкретні результати. Правова вихованість – це єдність знань, переконань і практичної діяльності.
Розглядаючи питання формування правосвідомості, зазначимо, що потреба норм права, яка сприймається людиною, співвідноситься з потребами особистості, її інтересами, особистим досвідом, реальними життєвими обставинами, відношенням до суспільства і держави, з власною оцінкою самого правила поведінки, яке закріплено у правовій нормі та її санкції, реальністю здійснення небажаних наслідків у разі можливого порушення правових вимог, якщо наміри особи розходяться з ними. Дії людини залежать від її знань, переконань, вміння орієнтуватися у зовнішніх обставинах, а все це визначається, у свою чергу, тим, наскільки правові вимоги глибоко вкорінені у свідомість, засвоєні, стали соціальним орієнтиром поведінки.
Отже, проблема формування правосвідомості підростаючого покоління, в тому числі й вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з порушеннями слуху, є актуальною. Повне або часткове блокування сенсорного каналу обумовлює наявність специфічних особливостей формування умінь та навичок дітей з вадами слуху. Оскільки йдеться про учнів спеціальних шкіл для нечуючих дітей, а вони у більшості є інтернатами, цілком природно, що на такі установи покладається більше виховних завдань, ніж на загальноосвітні школи. Адже перебування дітей у спеціальних школах-інтернатах часто цілодобове, а якщо вони живуть у віддалених від закладу районах, – іноді триває до декількох тижнів.
Дослідження проблеми формування правосвідомості учнів зі зниженим слухом здійснювалося нами з метою удосконалення змісту виховної роботи у старших класах спецшколи-інтернату для дітей з порушеннями слуху.
Під час дослідження ми керувались визнанням вітчизняною наукою і практикою пріоритетним напрямом виховного процесу “виховання людини громадянського суспільства та правової державності, формування у неї загальнолюдських та національних цінностей”. А також розумінням правового виховання як “виховної діяльності школи, сім’ї, правоохоронних органів, спрямованої на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів”.
Експериментальне вивчення процесу формування правосвідомості учнів старших класів відбувалося в два етапи.
Одним із завдань на першому етапі стало ознайомлення з практикою реалізації у виховному процесі формування правосвідомості старшокласників зі зниженим слухом у спеціальних школах-інтернатах для дітей з порушеннями слуху. У межах, окреслених першим завданням, вивчалися:
– розуміння педагогами (вихователями, вчителями) сутності та основних складових правосвідомості;
– оцінювання педагогами власної правової компетенції;
– вміння педагогів оцінити рівень сформованості правосвідомості старшокласників з порушеннями слуху;
– здатність педагогів до реалізації процесу формування правосвідомості старшокласників зі зниженим слухом;
– визначення педагогами засобів реалізації процесу формування правосвідомості учнів старших класів зі зниженим слухом в позаурочний час;
– особливості сприймання учнями зі зниженим слухом правових понять з точки зору педагогів;
– з’ясування труднощів, з якими стикаються педагоги в процесі правового виховання учнів старших класів зі зниженим слухом.
Для вивчення цих питань проводилися бесіди з педагогами (завучами, педагогами-організаторами, вихователями, вчителями) та анкетування.
Бесіди проводилися у формі відкритого інтерв’ю: респонденти відповідали у довільній формі на послідовно поставлені запитання.
Орієнтовний зміст бесіди з педагогами:
– основні напрями виховної роботи у спецшколі-інтернаті для дітей з порушеннями слуху;
– сутність та основні складові правосвідомості;
– вплив позаурочної виховної діяльності на формування правосвідомості учнів старших класів;
– шляхи реалізації завдань правового виховання у спецшколі.
Анкета містила запитання про організацію процесу формування правосвідомості старшокласників зі зниженим слухом, труднощі, які виникають в процесі правовиховної роботи у дітей та педагогів.
Щоб визначити, яким чином реалізуються завдання формування правосвідомості у процесі позаурочної діяльності, передбачалося проаналізувати шкільну документацію: річні плани роботи шкіл, графіки внутрішкільного контролю, протоколи засідань педагогічних рад, протоколи засідань методичних об’єднань вихователів, розклад позаурочної зайнятості учнів.
Особливу увагу ми звертали на спрямування позаурочної діяльності школи на формування правосвідомості учнів, шляхи реалізації завдань правового виховання у процесі позакласної роботи, співвідношення вербальних і практичних форм діяльності учнів у позаурочній роботі.
Отож, планами з виховної роботи передбачено вирішення наступних завдань:
– формування у дітей доброти, людяності;
– виховання цікавості до минулого українського народу та рідної землі;
– виховання любові до Батьківщини;
– підготовка дітей до самостійного життя.
Заплановані виховні заходи мають правознавчу тематику, наприклад: “Символи України”, “Наша країна – Україна”, “Без верби і калини нема України”, “Ми – громадяни України”, “Народні обереги”, “Мати – берегиня роду” та ін. Метою проведення цих заходів є ознайомлення з народними звичаями та традиціями українців, національним одягом, символами держави, засвоєння правових знань. Проте плани містять переважно загальні, неконкретні формулювання, як-то: “виховання любові до рідної землі”, “виховання патріотизму”,  “виховання гармонійно розвиненої особистості” та ін. У плануванні виховної роботи зустрічаються повторення, не спостерігається системності та послідовності у роботі.
Плани роботи шкіл містять перелік бесід, екскурсій, зустрічей з представниками правоохоронних органів, тематичних тижнів, конкурсів та ін. Проте переважають словесні форми роботи, і до того ж (як підтверджують анкетування та наші спостереження) часто за пасивної участі дітей.
Нами було проведено анкетування 112 педагогів спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з порушеннями слуху, з яких 58 – вчителі з історії України, всесвітньої історії та основ правознавства, класні керівники старших класів, педагоги-організатори та заступники з виховної роботи, 54 – вихователі старших класів. Стаж роботи їх у спецшколі-інтернаті для дітей з порушеннями слуху різний (див.Табл.1):
Отже, більше 5 років працюють 86 педагогів (87,7%), що свідчить про наявність у них практичного педагогічного досвіду роботи з дітьми, які мають порушення слуху. Вищу педагогічну освіту мають 80 педагогів (71,4%), вищу дефектологічну – 32 особи (28,6%). Педагоги визначили пріоритетні напрями виховної роботи (див. Гістограму 1).
Таким чином, одним із провідних напрямків виховної роботи із старшокласниками зі зниженим слухом 95 (84,8%) опитаних визнали правове виховання. Особливо хвилюють педагогів грубість, жорстокість, агресивність учнів, небажання працювати, недотримання правил поведінки в школі та за її межами, байдужість до всього, зухвалість, невитриманість.
Отже, результати анкетування свідчать при наявність проблеми, пов’язаної з формуванням у школярів навичок спілкування, толерантного ставлення до оточуючих, засвоєння та усвідомлення правил поведінки у суспільстві.
Аналіз відповідей, отриманих в процесі дослідження, дав змогу з’ясувати точку зору кожного з педагогів на системність у плануванні правовиховних заходів. Більшість з них визнали, що дані запитання розглядаються ними “рідко”, “коли щось трапиться”, “1 раз на рік”.
Гістограма 1. Пріоритетні напрямки виховання

Лише 15 педагогів (13%) відповіли, що питання правового виховання періодично заслуховуються ними на засіданнях методичних об’єднань вихователів старших класів, виховні заняття з правової тематики щорічно плануються ними в календарних планах, проте проводяться не завжди. Хоча всі педагоги визнали необхідність правовиховної роботи особливо із учнями старших класів. Також із бесіди з педагогами ми переконались, що значною перешкодою на шляху формування правових знань, переконань та навичок правомірної поведінки як складових правосвідомості особистості у старшокласників зі зниженим слухом є порушення слухового аналізатора, яке спричинює обмеження отримання інформації учнями з навколишнього світу. Діти мало читають газет, журналів, практично не дивляться телевізійні передачі з правової тематики, хоча вони мають неабиякий інтерес до того, що відбувається у світі, яким чином вирішуються проблеми молоді, як розв’язуються конфліктні ситуації між однолітками та між дітьми і дорослими і т. ін. Про це свідчить прагнення до перегляду ними новин із сурдоперекладом, після якого учні жваво обговорюють побачене, виражають свої емоції, власне ставлення до різних подій. У них виникають запитання до вихователів, вчителів, на які вони часто не отримують відповіді. Труднощі, які виникають у спілкуванні з дітьми на правознавчу тематику педагоги визначили наступним чином:
1) недостатня компетентність у правових запитаннях;
2) відсутність адаптованої до можливостей дітей з порушеннями слуху програми з “Основ правознавства” та правового виховання для дітей зі зниженим слухом; літератури;
методичних розробок; наочності;
3) нерозуміння педагогами запитань дітей та неможливість дати їм відповідь через незнання жестової мови,  якою учні спілкуються між собою (підкреслено мною. – О.Д.).
Нами було проведено опитування 136 старшокласників зі зниженим слухом. Відповіді старшокласників на питання “Звідки ви отримуєте правову інформацію?” розподілились наступним чином (див. Діаграму 1):

Як бачимо, лише 2% учнів отримують інформацію з правових питань у вихователів. Але ж серед працівників спеціальних шкіл- інтернатів, які безпосередньо здійснюють правовиховну діяльність у позаурочний час, провідна роль належить вихователю, людині, яка знаходиться найближче до дітей. Бесіда з вихователями показала, що вони розуміють необхідність правовиховної роботи і загалом орієнтуються в її напрямах. Водночас вони не завжди можуть окреслити виховні завдання, обрати оптимальні форми та методи виховних впливів.
Зокрема, майже всі опитувані педагоги (111 осіб – 99%) проводять “бесіди, виховні заходи”. В той же час ефективними вважають форми роботи, що пов’язані з практичною діяльністю 112 опитуваних (100%). Переважають наступні відповіді на дане питання: “практичні заняття”, “зустрічі з представниками правоохоронних органів”, “розгляд реальних ситуацій або їх штучне створення”, “вивчення законодавства України”, “диспут”, “круглий стіл”, “екскурсії”, “робота з громадськістю, з батьками”. Таким чином всі опитувані віддають перевагу практичним формам правовиховної роботи, проте самі їх застосовують рідко. Педагоги зазначають, що відчувають трудність у проведенні вищеназваних форм правовиховної діяльності через відсутність необхідної методичної літератури, недостатню компетентність у правових питаннях та недостатній рівень володіння жестової мови (підкреслено мною – О.Д.).
Аналіз результатів проведеного експерименту дає підстави для висновку: у правовиховній роботі спецшкіл-інтернатів для дітей з порушеннями слуху існують певні недоліки: у її змісті переважають недостатньо ефективні методи і форми роботи, не вистачає методичних та наочних посібників, розробок виховних заходів з правової тематики, що значно ускладнює процес формування правосвідомості старшокласників з порушеннями слуху в позаурочний час. Спостереження навчально-виховного процесу, результати бесід та анкетувань педагогів свідчать про те, що вони розуміють необхідність формування правосвідомості учнів старших класів і в цілому орієнтуються у напрямах роботи щодо цього. Водночас вони не завжди можуть визначити основні правові поняття і терміни, вибрати оптимальні форми і методи правовиховної роботи, розуміючи необхідність застосування практичних, цікавих для дітей,  занять, обмежуються проведенням бесід та лекцій, які не завжди супроводжуються перекладом жестовою мовою. Вивчення документації спеціальних шкіл-інтернатів, а саме: річних планів роботи шкіл, графіків внутрішкільного контролю, протоколів засідань педагогічних рад та протоколів засідань методичних об’єднань вихователів старших класів свідчать про те, що питання правової тематики заслуховуються на засіданнях педагогічних рад та на засіданнях методичних об’єднань вихователів старших класів нерегулярно. У річних планах роботи шкіл є заплановані виховні загальношкільні заходи народознавчого змісту, які заступники з виховної роботи та педагоги-організатори визначають як правові. Вивчення календарних та щоденних планів роботи вихователів старших класів засвідчили, що виховні заняття, які мають правознавчий характер плануються у календарних та щоденних планах вихователів старших класів, та ефективність їх проведення оцінюється невисоко самими педагогами. Важливу роль вихователі надають ЖМ як засобу оптимізації процесу формування правосвідомості їхніх вихованців.
Таким чином, експериментальне дослідження проблеми виявило низку питань, без вирішення яких реалізація процесу формування правосвідомості, як одного із важливих завдань правового виховання старшокласників зі зниженим слухом, малоефективна. Зокрема, необхідно визначити педагогічні умови, зміст, форми і методи правовиховної роботи, які б ефективно забезпечували б процес формування правосвідомості, що дало б змогу дітям зі зниженим слухом набути необхідних знань, навчитися поважати закони, відстоювати свої права і свободи, усвідомлювати обов’язки, поважати права та свободи інших, бути законослухняними, активними громадянами своєї держави. Однією із важливих умов у вирішенні вищеназванихзавдань, як показало наше  дослідження, є використання жестової мови у процесі правового виховання учнів зі зниженим слухом.    

Дмітрієва О. І., вчитель-методист, викладач кафедри