14 грудня 2020 року зупинилося серце Олександра Олексійовича Савченка - сурдопедагога, кандидата педагогічних наук, фізика і математика, коханого чоловіка і люблячого батька, нашого друга і побратима.
     Народився Олександр 22 червня 1955 року на Чернігівщині, де у школі для глухих працювали його батьки: мама, Марія Аврамівна, — вчителькою, а тато, Олексій Йосипович, — директором.
     У 1955 році сім’я переїхала до Києва. Мама працювала у педінституті на кафедрі логопедії, прищеплювала синові любов до науки. Після закінчення школи Сашко вступив до педінституту на фізико-математичний факультет, який закінчив у 1976 році і почав працювати в середній школі вчителем математики.
     По завершенні служби у військах ППО на посаді інженера наведення ракет, Олександр почав працювати у школі-інтернаті №18 м.Києва і знову вчитися. У 1983 році він отримав диплом вчителя шкіл для глухих і слабкочуючих дітей. Спочатку працював вчителем математики, а згодом — заступником директора. Тут познайомився з майбутньою дружиною, Галиною, з якою одружився у 1985 році. У родині народився син, якого на честь батька назвали Олександром.
     З 2000 року Олександр Олексійович почав працювати у Центрі слухової реабілітації “Аврора”, де були створені всі можливості для його наукової та практичної діяльності. У 2004 році він захистив дисертацію.
У 2000 році доля звела Олександра Олексійовича з професором Майклом Роддою з Альбертського університету та вчителем Львівської школи для глухих Ігорем Кобелем, з якими вони у співпраці з директорами шкіл, педагогами та батьками створили Українсько-канадський альянс для глухих та слабкочуючих, метою якого була промоція української жестової мови та боротьба за її легалізацію у системі навчання.
     З 2000 року під керівництвом Олександра Савченка і його команди друзів-однодумців було проведено ЗО літніх і зимових таборів “Школа української мови та культури глухих”. Боротьба за легалізацію української жестової мови увінчалась у 2009 році дозволом Міністерства освіти і науки викладати навчальний предмет “Українська жестова мова” в школах для глухих і слабкочуючих дітей, а у 2019 році, з прийняттям Закону “Про функціонування української мови як державної”, у якому четверта стаття присвячена рідній мові глухих людей, вона отримала державну підтримку.
     За станом здоров’я у 2017 році Олександр Олексійович змушений був звільнитися з улюбленої роботи, проте завжди цікавився досягненнями сурдопедагогів, вів активне громадське життя.
Олександр Савченко користувався авторитетом за межами України.    Тривалий час він провів у відрядженні в Канаді, де подорожував за підтримки доктора Романа Петришина, директора Українського центру засобів та розвитку Університету МакЮена і доносив слово про життя глухих в Україні у наукових закладах і спільнотах глухих; з науковим візитом відвідував Сполучені Штати Америки за програмою обмінів програми USАID; брав активну участь у проведенні конференцій та наукових заходів міжнародної корпорації з виробництва слухопротезувальної техніки “Отікон”.
     Завжди позитивний, усміхнений, врівноважений, толерантний — таким ми знаємо тебе. Нам дуже тебе бракуватиме, Друже, твого спокійного і розважливого голосу телефоном, твоїх жартів і мудрих порад, твоїх ідей і планів. Ти завжди з нами, у нашій пам’яті, спогадах, думках і молитвах, наш Друже, Колего, Брате...

     Ігор Кобель, Оксана Дмітрієва, друзі, колеги, учні

     Об’єднання нечуючих педагогів глибоко сумує з тяжкої непоправної втрати й висловлює слова щирого співчуття та підтримки рідним і близьким Савченка Олександра Олексійовича