Українській сурдопедагогіці цього року виповнилось 213 років. Вона пройшла тривалий і непростий шлях становлення, розвитку та визнання. На ньому були злети і падіння. По-різному складалася доля спеціальних закладів для дітей з порушеннями слуху: протягом цього часу вони з’являлись та зникали. Але беззаперечним фактом є те, що всі ці навчальні заклади зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної сурдопедагогіки.
Минає 2018 рік. Різним він був для спеціальних закладів, у яких навчаються діти з порушеннями слуху. Ми не маємо права про них забувати, адже вони роблять благородну справу. Серед них хочемо виокремити і згадати про ті заклади, які цього року відзначили ювілейні дати: 175 років виповнилося Одеській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату № 91 I—III ступенів, 150 років — Харківському спеціальному навчально-виховному комплексу, 115 років — Запорізькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернату “Джерело”, 110 років — Чернівецькому обласному навчально-реабілітаційному центру № 1, 85 років — Білоцерківському багатопрофільному навчально-реабілітаційному центру Київської області, Маріупольській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату I–III ступенів для слабкочуючих дітей Донецької області та Миколаївській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату І—ІІІ ст. № 6, 80 років — Піщанській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату Вінницької області, 70 років — Миргородській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату І—ІІІ ст. Полтавської області, 65 років — Жовківському навчально-реабілітаційному центру І—ІІІ ст. “Злагода” Львівської області та Чернівецькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернату № 2, 55 років — спеціальній школі-інтернату І—ІІІ ступенів № 9 у м.Києві та Харківській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату I—III ст. № 6, 50 років — Дніпропетровському навчально-реабілітаційному центру № 10, 45 років — багатопрофільному навчально-реабілітаційному ресурсно-методичному центру корекційної роботи та інклюзивного навчання у м.Дніп¬рі, 25 років (з часу відкриття перших класів для навчання дітей з порушеннями слуху) — Херсонській спеціальній школі-садку-інтернату І ступеня № 29.
Окремо зупинимося на певних історичних моментах Харківського спеціального навчально-виховного комплексу та Чернівецького обласного навчально-реабілітаційного центру № 1.
Відповідно до історичних даних, Харківський спеціальний навчально-виховний комплекс був відкритий 1896 року як Харківська школа (училище) для глухонімих дітей. Цей заклад був найбільшим серед подібних спеціальних закладів у ХІХ ст. на теренах України. Його відкрив 15 листопада 1896 р. при Пантелеймонівському храмі священик Василь Михайлович Вєтухов, який ним і опікувався до 1917 року.
Цього року Харківський спеціальний навчально-виховний комплекс святкував своє 122-річчя, але не все так однозначно в його історії. Варто наголосити на одному важливому моменті.
Перша спроба організувати спеціальну школу для глухонімих дітей у місті Харкові була зроблена 1868 року. Ініціатори цієї справи: глухонімі Андрій Федорович Бахметьєв та Олександр Григорович Прозоров, які закінчили Петербурзьке училище для глухонімих. А.Бахметьєв був уродженцем Харківської губернії і постійно цікавився її життям. Дізнавшись про будівництво залізниці через Харків та відкриття судових установ, він з О.Прозоровим вирішує переїхати до Харкова і відкрити школу для глухонімих.
27 листопада 1868 року, з дозволу опікуна Харківського навчального округу Воскресенського, приватна школа для глухонімих у місті Харкові почала офіційно функціонувати і розташовувалася за адресою — Вознесенський провулок, буд. № 16. Спочатку в ній налічувалося 11 дітей, яких дактильно-жестовим методом навчали А.Ф.Бахметьєв та О.Г.Прозоров.
На жаль, велика справа не мала необхідного розвитку. Заклад утримувався винятково на кошти засновників, а їх виявилося недостатньо. Через це у квітні 1875 року, пропрацювавши 7 років, засновники були змушені закрити школу. З цього часу постать О.Г.Прозорова губиться, а А.Ф.Бахметьєв з 1876 до 1896 року, тобто протягом 20 років, займався приватним індивідуальним навчанням глухонімих дітей Харкова, переходячи від однієї родини до іншої.
Не дивлячись на такий результат, а для ХІХ ст. це було звичним явищем, фундамент в організоване навчання дітей з порушеннями слуху в Харкові вже був закладений. Тому Харківська школа (училище) для глухонімих дітей своєю появою має завдячувати глухонімим А.Ф.Бахметьєву та О.Г.Прозорову. Те, що не вдалося їм зробити через фінансові негаразди, згодом втілив у життя протоієрей Пантелеймонівської церкви Василь Михайлович Вєтухов.
Проте, В.М.Вєтухов зробив ще один визначальний крок, який міцніше пов’язав ці заклади між собою. Він відразу повернув до роботи в училищі досвідченого глухонімого вчителя А.Ф.Бахметьєва, який працював у ньому до кінця життя.
Історичні дані свідчать, що до 10-річчя закладу 1906 року, вчителю-мімісту А.Ф.Бахметьєву, який 40 років свого життя віддав справі навчання глухонімих, Рада відділу опікунства про глухонімих надала одноразову допомогу в сумі 100 руб. і забезпечила до кінця днів квартирою та харчуванням при училищі.
Важливо зауважити, що в історичній науці та історіографії завжди за початковий відлік береться перша згадка про якусь подію, особу тощо. У нашому випадку це була не просто згадка, а повноцінно діючий спеціально організований заклад для навчання дітей з порушеннями слуху, один із засновників якого до кінця життя працював у Харківській школі (училищі) для глухонімих дітей. Відповідно до цього, Харківський спеціальний навчально-виховний комплекс 2018 року має повне право святкувати 150 років.
Особливість Чернівецького обласного навчально-реабілітаційного центру № 1 не лише в тому, що йому виповнилося 110 років. Він має два цікавих історичних моменти. По-перше, цей заклад від початку своєї роботи знаходиться у власному приміщенні, побудованому саме для нього. По-друге, під час Другої світової війни заклад не припиняв своєї роботи, у ньому діяла румунська адміністрація. 1944 року, коли радянські війська наступали, директор, зібравши всі документи та цінні речі, з деякими вчителями і дорослими учнями виїхав до Румунії. В містечку Вікову де Сус (Vicovu de Sus) він відкрив спеціальну школу для глухих дітей, яка працює і до сьогодні та має назву “Спеціальний технологічний ліцей Біволаріє”.
Історично склалося так, що Чернівецький обласний навчально-реабілітаційний центр № 1 має своє відгалуження в Румунії, а спеціальний технологічний ліцей Біволаріє бере свій початок з Чернівців і тому цього року також відсвяткував 110 років (на верхньому фото — українська делегація в ліцеї Біволаріє).
Таким чином, ми повинні пам’ятати про славні сторінки нашої історії. Вони ще раз підтверджують, що спеціальні заклади для навчання дітей з порушеннями слуху зробили і продовжують робити значний внесок у розвиток вітчизняної сурдопедагогіки.
На завершення зазначимо, що 2019 рік буде ювілейним для наступних закладів: Ужгородська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І—ІІІ ступенів — 115 років, Житомирська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат — 90 років, Сосницький навчально-реабілітаційний центр Чернігівської області — 85 років, Криворізький багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр “Сузір’я” Дніпропетровської області, Новоушицька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Хмельницької області та Острозька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І—ІІІ ступенів Рівненської області — 80 років, Кам’янець-Подільський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр Хмельницької області — 75 років, Одеська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 97 I—II ступенів — 70 років, Сватівська обласна спеціальна загальноосвітня школа–інтернат Луганської області — 55 років, Косівщинська спеціальна ЗОШ-інтернат Сумської області — 30 років, Хмельницька спеціальна загальноосвітня школа № 33 — 20 років.

В.Шевченко, член ОНП, докторант Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України