Розроблення засад створення словника української жестової мови (СУЖМ) випливає з нагальної потреби у цьому серед людей з вадами слуху як членів особливого мікросоціуму - лінгвістичної меншості у суспільстві, а також серед фахівців спеціальної освіти в галузі сурдопедагогіки.
У нашій країні, як і в усіх прогресивних державах світу (США, Канаді, Великобританії, Швейцарії та ін.) декларується позитивне ставлення суспільства до осіб з вадами слуху. Зокрема, наголошено на повазі й розвитку їхніх прав користуватися рідною мовою - українською жестовою мовою (УЖМ). Так, у Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зазначається, що “дактильно-жестова мова визнається і як засіб спілкування, і як засіб навчання для осіб з вадами слуху”.
Основний контингент користувачів жестовою мовою - глухі люди із сімей глухих, які вважають ЖМ рідною мовою, доступною і зручною. Об'єднуючись у спільноти глухих, вони в змозі підтримувати функціонально багату мову й передавати її новим членам.
Як стверджують дослідники, починаючи з XVIII століття на великих територіях в межах розвинених держав стали складатися єдині національні вербальні мови. Вірогідно, паралельний процес відбувався і з жестовими мовами. Важливим поштовхом для розвитку обох мов і поширення їх на території держави стало запровадження системи навчання, зокрема й спеціального навчання для глухих дітей. Так, перші школи для глухих в Україні були відкриті: у Романові Новоград-Волинського повіту (1805 р.), у Львові (1830 р.), в Одесі (1843 р.).
Основою навчання в зазначених закладах стала природна жестова мова, що розвивалася й передавалася з покоління в покоління в національних спільнотах людей з вадами слуху.
За комунікативними можливостями жестові мови в розвинених країнах світу в жодному разі не поступаються вербальним мовам і в наш час широко використовуються не тільки в системі дошкільної, початкової і середньої освіти, а й у вищій школі (наприклад, Галлодетський університет у Вашингтоні), у деяких засобах масової інформації (телебаченні), під час проведення національних міжнародних конференцій Всесвітньої федерації глухих, для обговорення складних лінгвістичних, історичних та інших проблем.
На основі ЖМ сформувалася штучна жестова мова, яка поєднує кальку жестів на слова й дактилологію (систему пальцевих знаків, що відповідає літерам абетки). Це - калькована жестова мова (КЖМ). КЖМ - другорядна знакова система, яка засвоюється на основі й у процесі вивчення глухою людиною словесної мови. За таких умов жести є еквівалентами слів, а порядок їх використання збігається з порядком слів у звичайному реченні, тобто КЖМ є кінетичним відбиттям вербальної мови і має лінійний характер.
Жестова мова, за ступенем її автономності і з урахуванням природних особливостей, не пов'язана зі словесною мовою, на відміну від калькованої жестової мови. Окрім того, ЖМ має ознаку стихійності виникнення й розвитку, своєрідні морфологію, синтаксис, семантику, що дозволяє назвати її повноцінною мовою.
Це підтверджує дослідження американського вченого в галузі структурної лінгвістики W.Stokou, котрий уперше дослідив морфологію ЖМ і довів, що жест - це мінімальна змістова одиниця мови і відповідає морфемі у вербальній мові. Також учений виокремив три основні характеристики жесту: конфігурацію, локалізацію та характер руху, називаючи їх фонемами. Створену вченим систему письмового запису жесту - так звану нотацію або транскрипцію - широко використовують сучасні дослідники національних ЖМ світу. Наприклад, жести “МОСКВА” і “СТАРІСТЬ” збігаються трьома фонемами: конфігурацією, побудовою, локалізацією, але відрізняються характером руху, який у транскрипції позначають по-різному у жесті “МОСКВА” та у жесті “СТАРІСТЬ”.
Вислови ЖМ поряд із жестовим компонентом доповнюються й мануальним (мімічним), візуальним компонентами, які функціонують аналогічно паравербальним засобам природних вербальних мов, а також використовуються для вказівки на якийсь об'єкт, висловлення заперечення, членування висловлення та ін.
Граматична інформація жестово зазвичай передається одночасно з лексичною, жест під час виконання може змінювати модуляцію (рука/руки рухаються рівномірно, пришвидшено, із зупинками, змінюють напрямок тощо). Тому жестове висловлювання на відміну від словесного нелінійне. Синтаксис ЖМ вирізняється тривимірністю простору і використовується, в основному, залежно від локалізації суб'єктно-об'єктних відношень, часових моментів.
Серед вітчизняних дослідників вивчали КЖМ та створювали своєрідні посібники з елементами перекладних словників Микола Тяжелов (1940 р.), Наталія Іванюшева (1968 р.), Рудольф Краєвський (1968 р.), Йосип Гейльман( 1970 р., 2001 р.), Галина Зайцева (2000 р.), Лідія Димскіс (1998 р.), Раїса Фрадкина (2001 р.), Наталія Іванюшева, Євдокія Зуєва (2002 р.).
Жестова мова в Україні практично не досліджена.
Об'єкт словника української жестової мови (СУЖМ) - жестову мову - розуміємо як повноцінну комунікативну систему, зовнішня сторона якої побудована винятково на жестово-мімічній основі. Це не кінетична копія природної вербальної мови, а символічна система зі своїми законами, рисами - як специфічними, так і такими, що властиві будь-якій комунікативній системі (“комунікативними універсалі ями”).
Призначення СУЖМ. Словник адресований комунікантам - особам з вадами слуху, сурдоперекладачам, сурдопедагогам, а також як навчальний посібник тим, хто спілкується з глухими людьми.
Тип СУЖМ. Пропонована робота - це тлумачний словник, і створюватиметься він на засадах загальномовного тлумачного словника. Але якщо традиційний тлумачний словник природної вербальної мови можна назвати вербально-вербальним (словесно-словесним), тобто лексичні (фразеологічні) одиниці тлумачаться лексичними одиницями, то СУЖМ назвемо жестово-вербальним (жестово-словесним).
Структура СУЖМ. У зв'язку зі специфікою тлумачуваного матеріалу - жесту, корпус словника матиме кілька блоків.
Як уже було зазначено, жест як елемент комунікативної системи глухих має такі характеристики: конфігурація, побудова, локалізація, характер руху, мануальний елемент. Традиційно ці характеристики називають фонемами (за аналогією до природної вербальної мови). Упорядкований набір таких фонем щодо кожного жесту становить його нотацію (або транскрипцію). Кожна фонема (за різними науковими джерелами) має вербальний опис або символічне позначення. Наприклад: побудова жесту може бути простою (у створенні жесту бере участь одна рука - права чи ліва) або складною (дві руки). Символічно цю фонему позначають так: П; Л; ПЛ, що відповідає вербальному опису: права рука; ліва рука; права і ліва (обидві) руки. Отже, фонемна побудова репрезентована у варіантах: права рука, ліва рука, обидві руки.
З огляду на це пропонуємо шість блоків корпусу словника. Перші п'ять блоків - це п'ять своєрідних алфавітів, де зображено, описано й символічно позначене варіанти кожної з названих вище фонем. Так, конфігурація представлена сорока вісьмома варіантами, побудова - трьома, локалізація - від п'яти до дев'яти (за різними даними), напрям руху - кількістю до десяти варіантів.
Ці блоки - стартовий будівельний матеріал, що його використовуватимемо для упорядкування й транскрибування жестів у реєстрі основного - шостого блоку, де репрезентовано власне тлумачні статті.
Принципи добору реєстру СУЖМ. Добирати реєстрові одиниці (жести) до словника плануємо: а) у процесі природних комунікативних актів у сім'ях глухих та людей з вадами слуху; б) користуючись уже опублікованими джерелами.
Принципи укладання реєстру СУЖМ. Оскільки кожен жест матиме транскрипцію, то принцип укладання реєстру умовно можна назвати алфавітним. Ключовою характеристикою подання жестів є конфігурація. Так, у шостому блоці словника буде 48 розділів (за кількістю варіантів конфігурації), усередині кожного з них жести буде впорядковано за побудовою, локалізацією, характером руху.
Структура тлумачної статті СУЖМ. У правій частині словникової статті буде жест як реєстрова одиниця (малюнок або фото), його транскрипція, вербальний опис, а також за необхідності - ремарки (загальновживаний, діалектний, просторічний тощо). Ліва частина - тлумачення жесту та ілюстративний матеріал (речення чи опис ситуації, коли такий жест уживають). За можливості буде наведено етимологію жесту, наприклад жест “ДИРЕКТОР” є інсценувальним, в основі - зображення ключів на поясі.
Найскладнішим елементом є власне тлумачення жесту. Зазвичай жестові (жестово-вербальні та вербально-жестові) словники є, швидше, перекладними з жестової мови на вербальну чи навпаки, коли до жесту наводять словесний еквівалент, або до слів - жестовий. Однак цього, на нашу думку, недостатньо.
Наприклад, один і той самий жест може означати: лижі, лижний, ходити (кататися) на лижах тощо (звичайно, у різних контекстах). Тому вважаємо, що необхідно виокремити сему жесту як узагальнення: “Означення особи, предмета, дії, процесу й ознаки, пов'язаних з лижами”. А друге й наступні значення - конкретизовані з найуживаніших контекстів.
Трапляється, що жест розширив сферу функціонування і з конкретного став узагальнювальним. Наприклад, жест “СПИСОК” вживають на означення понять меню, розклад, графік, програма, репертуар тощо. Отже, користуючись традиційним тлумачним словником, на нашу думку, можна визначити сему “Упорядкована певним чином інформація”.
Хочемо наголосити, що перехід до нового етапу ставлення до людей з вадами слуху, який у Європі здійснено під час довготривалого розвитку демократичних норм і економічного підйому, на теренах України починається лише з початком третього тисячоліття, що на декілька десятиліть пізніше, і здійснюється у принципово нових умовах. Тому побудова науково обґрунтованої стратегії створення словника потребує врахування:
-специфіки національних умов становлення й розвитку УЖМ;
-стану УЖМ сьогодні;
-потенціалу зарубіжної та вітчизняної науки щодо вирішення методологічних, теоретичних, практичних проблем вивчення жестової мови;
-досвіду створення моделей словників із зазначеної тематики.
Важливим моментом нашої науково-практичної діяльності є дослідно-експериментальна робота. В її межах буде здійснюватися аналіз і вивчення нормативних одиниць УЖМ, накопичення банку даних, що дасть змогу розробити й оформити фактичний матеріал за відповідними характеристиками.

Кульбіда С.В., кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії сурдопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки АПН України;
Тищенко О.М., кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу лексикології та комп'ютерної лексикографії Інституту української мови НАН України
(ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)