Ця стаття присвячена інтеграції осіб з вадами слуху в Церковну спільноту. Ми розглядаємо історичний аспект опіки Церкви над особами з вадами слуху, описуємо досвід сучасної праці, накреслюємо перспективи.

Соціальна інтеграція людей з функціональними обмеженнями виступає однією з найактуальніших проблем сучасної педагогіки. Демократизація українського суспільства, інтеграція України в європейську спільноту та гуманізація державної політики висувають нові вимоги до навчально-виховного процесу осіб з особливостями розвитку, відкриваються нові підходи до навчання, ставляться нові вимоги до повноцінної адаптації їх в суспільстві. Це змушує науковців, педагогів, богословів шукати ефективних механізмів, а також, покладаючись на багатовіковий досвід, використовувати вже існуючі засоби в новій якості. Це стосується, насамперед, теми нашої статті – інтеграції осіб з вадами слуху у церковну спільноту – їх воцерковлення.
Метою цієї статті є опис історичного досвіду праці з глухими та слабочуючими особами в Церкві, висвітлення сучасного стану воцерковлення глухих осіб; виокремити особливості перекладу богословської термінології мовою жестів, накреслити перспективи пасторальної праці з особами з вадами слуху.
У навчанні та вихованні глухих велику роль відіграла Церква. Перші спогади про навчання глухих зустрічаємо в історика англійської Церкви св. Біда, який близько 683 р. описав процес навчання мови глухих св. Джоном Бевелеєм (помер 721 р.) єпископом Хексхану, який пізніше був переведений до англійського міста Йорк [Лісовський В., 2004, С. 297].
Історія зберегла ім’я людини, яка вперше спробувала навчати глухих дітей за допомогою ЖМ – П.Понсе де Леона (1508 – 1584). Паралельно робляться перші спроби теоретично обґрунтувати причини глухоти і сформувати основні положення для навчання глухих. У 1620 р. В Мадриді виходить перший підручник “Про природу звуків та мистецтво навчити говорити глухоніму”, в якому був надрукований перший дактильний алфавіт. Автор підручника – іспанський вчитель Х.Бонет, який представив в ньому свій досвід навчання глухонімих дітей  [Назарова Н., 2002, С. 258].
У Швейцарії св. Франциск Сальський (1567 – 1622) навчав глухого Мартіна до прийняття Святих Тайн. Церква визнала св. Франциска патроном глухонімих [Лісовський В., 2004, С. 298].
В XVIII ст. були відкриті в Європі перші школи – це Інститут глухонімих в Парижі (1770), засновником якого був католицький священик К.М.Лепе (1712 – 1789). Він був прихильником “мімічного методу”. Для навчання глухих він використовував жести, вважаючи, що вони зрозумілі глухій дитині. Активним послідовником К.М.Лепе був о. А.Рикардо (1742 – 1822). Через кілька років Німеччина стала другою країною, у якій в 1778 р. був відкритий Інститут глухонімих у м.Ліпску, засновником якого був С.Гейніке (1727 – 1790). Він і його послідовники були прихильниками усного методу навчання глухих. В 1817 р. у Варшаві священик Я.З.Фальковський (1775 – 1848) відкриває ще один Інститут глухонімих. Після Варшави друга школа була відкрита у м.Львові в 1830 р. У школі для глухих принаймні третина вчителів мали вади слуху, навчання відбувалося за допомогою ЖМ [Крамар Ю., 2003, С. 4]. Першим директором школи був чех Д.Вихитіль, який до цього навчав глухих дітей у м.Празі. Він навчав дітей німецькою мовою аж до виходу на пенсію, оскільки польської не вивчив. Після його смерті 1856 р. навчання в школі повністю було переведено на польську мову. Під час навчання дітей використовувався білінгвальний підхід. Однак перевагу мав усний метод, оскільки значний вплив мала німецька школа навчання,  яка була прихильницею цього методу.
Сьогодні важливо згадати про внесок священиків ХІХ ст. в освіту осіб з вадами слуху. Першими авторами “Польського словника жестів”,  виданого у 1879 р., були священики: І.Холяк і Т.Ягодинський. Наочний метод, який використовувався для навчання глухих дітей, запровадив вчитель релігії священик І.Погоновський у 1877 р. і він став обов'язковим, починаючи з 1901 р., у Львівській школі глухих. Необхідно відзначити надзвичайну важливість того, що у Львові в костелі св. Антонія відправлялись Богослужіння для глухих, починаючи з 1898 р., щонеділі священик В.Вагнер проводив лекції релігії. У бібліотеці при товаристві “Надія” був організований читальний зал для глухих, а також систематично відбувалися інші заходи. Потім поступово освіта і виховання дітей глухих перейшли до рук світських педагогів, а духовенство займалось катехизацією і душпастирством [Лісовський В., 2004, С. 299].
Сучасний стан катехизації нечуючих дітей потребує особливої уваги з боку Церкви, сьогодні зроблено лише перші кроки у цьому напрямку, не зважаючи на потужну педагогічну спадщину.
Не будемо детально зупинятися на дискусії навколо використання ЖМ у навчально-виховному процесі нечуючих осіб, зазначимо лише, що у цьому напрямку працюють педагоги, перекладачі ЖМ, а посилена увага до проблем вивчення і використання української жестової мови (УЖМ) в нашій країні дала поштовх до розробки нових матеріалів:
- український тематичний відео-словник жестової мови, розроблений Н.Іванюшевою та Є.Зуєвою налічує 1800 жестів, які подані тематично, і вважається базовим словником щодо оволодіння рідною мовою нечуючих;
- навчальний посібник “Від “А” до “Я” з дактилології та жестової мови для дітей шкіл глухих та слабочуючих, розрахований на батьків, студентів педагогічних ВНЗ за спеціальністю “сурдопедагогіка” (автори Н.Козачек, К.Васильєва) – Харківський державний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди;
- навчальна програма з УЖМ, розроблена Є.Грищенко та В.Стьопкіним для шкіл нечуючих, розрахована на 4 роки навчання;
- статті С. Кульбіди щодо сучасної української дактилології ("Дефектологія", 2003 р.);
- щотижневі кадри жестів, які друкуються в газеті "Наше життя", що відображають стандарт і культуру УЖМ.
Ми виходимо з позиції, що ЖМ – природна мова спілкування осіб з вадами слуху. Її статус закріплено законодавчо в Україні, що свідчить про толерантний підхід до інших членів суспільства, відмінних від більшості.
Сьогодні Церква особливо уважно ставиться до осіб, які в той чи інший спосіб позбавлені можливості повноцінно увійти в її спільноту. Катехитично-педагогічний інститут Українського Католицького Університету має досвід в організації праці з особами, які мають вади слуху: для них було організовано два літні табори (у 2006 р. У Вінницькій обл. та у 2007 р. у Бродівському р-ні Львівської обл.), які мали за мету допомогти підліткам більше спілкуватися з однолітками, набути нових знань та досвіду. Практика подібних заходів свідчить, що діти з вадами слуху стають більш відкритими, зацікавленими у подіях світу; звичайно, здобувають нові знання та навички. Для продовження співпраці з глухими особами перед волонтерами постає основне завдання – вивчення мови жестів, якою користуються особи з вадами слуху, а особливо, опрацювання богословської термінології на мові жестів. З цією метою групою зацікавлених осіб під керівництвом Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ було вирішено створити диск із Божественною Літургією, у супроводі перекладу жестовою мовою та Лабораторія жестової мови субтитрів, а також словника богословської термінології, праця над яким тривала протягом 2007 – 2009 рр.
До робочої групи були залучені перекладачі ЖМ, богослови, педагоги, та, звичайно, глухі віруючі, які складали її основу. Адже було б дивно опрацьовувати жестівник за відсутності носіїв мови.
Диск складається із двох частин – Божественної Літургії та жестівника богословської термінології. Літургія супроводжується перекладом ЖМ та субтитрами, враховуючи потреби і чуючих, і нечуючих осіб; віртуальне меню Літургії складається з її основних частин (наприклад, Символ віри, мирна ектенія, Херувимська пісня), що спрощує користування матеріалом та звільняє від потреби переглядати всю Літургію у пошуках потрібного сюжету.
За подібним принципом побудовано й перелік: користувач знаходить меню із літерами; натиснувши потрібну літеру бачимо список слів. Відтак, вибравши слово, користувач бачить картинку з перекладачем, який повільно, тричі повторює жест. Картинка супроводжується підписом та звуком. До словника увійшло 150 понять.
Робоча група намагалася створити матеріал найвищої якості: зйомки перекладу ЖМ проводилися окремо, а не під час Літургії, щоб не відволікати увагу сторонніми рухами в храмі. Диск супроводжується буклетом зі стислими методичними коментарями.
Праця над основними поняттями та перекладом Божественної Літургії була дуже кропіткою і важкою. Насамперед нам довелося створити жести на означення слів, оскільки ізоляція осіб з вадами слуху не сприяла розвитку богословської термінології. Більше того, сам жест БОГ був створений кілька років тому. До таких жестів належать: ДУША, ЦЕРКВА, СВЯЩЕНИК, АПОСТОЛ, АРХИСТРАТИГ та ін. В процесі праці вияснено зміст деяких понять, які використовуються підчас Літургії, наприклад, вияснено значення: ПРОСТІ (вигук на Літургії, що означає станьмо рівно), КТИТОР, ПРЕСВІТЕР; пояснено зміст Херувимської пісні та інших, що відображено у відеословнику.
При перекладі деяких слів ми виявили існування кількох жестів на означення одного слова. Так, наприклад, поняття ДУША ми перекладали двома жестами, які зафіксовані у відеословнику, вважаючи, що УЖМ багата синонімами. Подібно перекладено поняття Богородиця, на означення якого ми використали чотири жести, Пророк – два жести. Така ситуація іноді ставала проблемною, коли мова йшла про різні діалекти в межах однієї спільноти. Дуже часто глухі особи не могли погодитися між собою щодо використання того чи іншого жесту. Доводилося вдаватися до компромісних перекладів або до рішення "третьої сторони".
Цікавою виявилася праця над омонімічними рядами: слова, які звучать і пишуться українською мовою однаково, можуть перекладатися різними жестами, залежно від контексту та словосполучення. Так, слово Апостол перекладаємо різними жестами залежно від того, чи мова ведеться про людину-апостола, чи про богослужбову книгу “Апостол”. Так по різному перекладаються слова Православний, Благослови, Апостольський та інші.
У перспективі подальшої праці ми бачимо напрацювання ширшого словника богословської термінології, популяризація відеословника з метою уніфікації богословської термінології на регіональному рівні, а відтак, на всеукраїнському.
Плануємо використання створеного відеоматеріалу для навчання студентів та волонтерів, які прагнуть працювати з глухими особами на шляху їх воцерковлення – інтеграції у повноцінну церковну спільноту.
Отже, Церква має великий історичний досвід у праці з особами, які мають вади слуху, проте несприятливі політичні умови звели нанівець багатолітню працю, змушуючи нас сьогодні розпочинати спочатку. Проте перші кроки у цьому напрямку здійснено: вже кілька років функціонує церковна спільнота глухих осіб при храмі Архистратига Михаїла у м.Львові, проведено кілька інтегрованих таборів для дітей з вадами слуху, опрацьовано відеодиск з Божественною Літургією та коротким словником мовою жестів.
Зауважимо, що вихід у світ відеословника набув широкого резонансу серед глухих осіб м. Львова та регіону – вони дуже активно слідкували за працею над внесенням правок, зараз намагаються використовувати нові жести під час Літургії. Сподіваємось й надалі працювати на благо людей з особливими потребами, спостерігаючи їх спрагу до Слова Божого.

Бойко О.П., аспірант